Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму “Селекція і насінництво — 2001—2005”.’ У виконанні Програми за-діяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001—2005 рр. відображені в 14 науково-технічних програмах, якими визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та розвитку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційного процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських культур.
Зазначене свідчить про нагальність селекційних проблем для сільського господарства України, а відтак — і для аграрного права. Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відміну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інститут правового регулювання насінництва. Якщо в тваринницькій селекції охорона інтелектуальної власності на породу тварин регулюється цивільним законодавством про охорону прав на винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок використання сортів рослин, забезпечення якості у насінництві і державне підтримування селекцінної справи регулюються інститутом правового регулювання насінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аграрної інтелектуальної власності є Закон України від 21 квітня 1993 р. “Про охорону прав на сорти рослин” (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.).
Згідно зі ст. 1 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умовам надання правової охорони:
- може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;
- може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;
.— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин1. Контроль за дотриманням законодавства про охорону прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердженого наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охорони прав на сорти рослин.
Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Державним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Україні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоцтвом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власників сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту.
Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву.
Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об’єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати подачі заявки заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.
Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:
а) поширений на певній території в будь-якій державі;
б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у
світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;
в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;
г) йому надано правову охорону і/або його внесено до офіцій-
ного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому його вважають
загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи вне-
сення до реєстру.
Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного такого циклу.
Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення^ як такий, що становить загрозу життю і здоров’ю людей, завдає шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінаг-рополітики України від ЗО серпня 2002 р. № 247.
Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Україні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт потрібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою назвокк.
Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав1. Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники, зокрема з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до Положення про представників з питань інтелектуальної власності на сорти рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові права на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ними. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширюється на інших авторів. Якщо сорт створено селекціонером у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця, то в тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю.
До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положення про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.
Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї поширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. “Про наукову і науково-технічну експертизу”. Вона потрібна для встановлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону “Про охорону прав на сорти рослин” та підготовки обґрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним ознакам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експертизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення формальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 391.
Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазначене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки від дати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охорони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.
Під час кваліфікаційної експертизи:
а) визначається, чи належить об’єкт, описаний у заявці, та доданий до неї посадковий матеріал до сортів рослин;
б) провадиться експертиза запропонованої назви сорту;
в) визначається новизна сорту;
г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності,
однорідності та стабільності;
ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бути враховані результати випробувань сорту, проведених компетентним органом будь-якої держави-учасника;
д) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти надан-
ня прав на сорт.
Державне випробування сортів рослин здійснюється лише щодо тих сортів, які входять до Переліку родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 27 січня 2003 р. № ІЗ. Перелік містить горох, гречку, овес, жито, пшеницю, кукурудзу, черешню, аличу, рис, ріпак, соняшник, сою, баклажан, буряк, диню кабачок, кавун, картоплю, капусту, моркву, огірок, редьку, цибулю, абрикос, виноград, вишню, грушу, малину, персик, сливу, чорну смородину, суницю, яблуню та деякі інші види рослин. Види та сорти рослин, не включені до зазначеного Переліку, держаному випробуванню не підлягають. Випробування сортів рослин на придатність до господарського використання та правової охорони здійснює єдина служба державного сортовипробування.
На основі випробування сортів рослин за адаптивністю до біотичних і абіотичних стресових чинників середовища, за придатністю до існуючих технологій вирощування та за їх господарсько-цінними ознаками, що визначають рівень врожайності, його стабільність, енергетичну і економічну ефективність вирощування і якість продукції, формується Державний реєстр сортів рослин України.
За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґрунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішення — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про відмову в реєстрації сорту і видачі патенту. Під час проведення кваліфікаційної експертизи Державна служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків, потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рослин і Державному реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішення надсилається заявнику.
Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Положенням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 392. Відомості до цього реєстру заносять відповідно до Положення про Державний реєстр прав власників сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 13 грудня
2002 р. № 390. У місячний строк від дати реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазначається, що вони мають деклараційний характер.
Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день:
а) 35 календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для сортів деревних та чагар-
никових культур та винограду;
б) 30 календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для всіх інших сортів.
Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно вирощувати будь-яка особа.
Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Виникає воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює вичерпного переліку особистих немайнових прав автора на сорт рослин. До таких належать, зокрема, права: перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати авторство; вимагати не розголошувати авторство та не згадувати його в публікаціях; вимагати зазначати ім’я автора під час використання сорту, якщо це практично можливо, тощо.
Право на поширення в Україні виникає з дати внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень Закону “Про охорону прав на сорти рослин” постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 затверджено Перелік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється право власника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р. тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня, жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор, просо, пшениця, рис, соняшник, соя тощо. На види рослин, не вміщених до Переліку, патенти не видаються і майнових прав авторства не існує. Щоправда, це не перешкоджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися немайновими правами на сорт, який не входить до Переліку.
Поширення в Україні сортів рослин, які не патентуються згідно з чинним законодавством, тобто на які не поширюється виключне право власника, регулюється особливими правилами. Правом на поширення в Україні сорту, на який немає виключного права власника, володіє будь-яка особа за умови підтримування нею господарського обігу сорту згідно з Порядком поширення в Украї-
— державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх ввезення;
— насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження;
— мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними органами з карантину рослин країни-експортера;
- призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;
- супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.
Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу дають на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелог-рафічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, коли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.
Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.
Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб’єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом — по всій території України або місцевими державними адміністраціями — на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продовольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннєвих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов’язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою ведення лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.