3.1. Особливості джерел аграрного права

Під правом розуміють систему соціальних загальнообов’язко­вих норм, дотримання й виконання яких забезпечується держа­вою. Однією з важливих комплексних галузей є аграрне право, — система правових норм, якими регулюються аграрні відносини у сфері господарської діяльності фермерських та особистих селян­ських господарств, інших сільськогосподарських підприємств, ус­танов і організацій з виробництва сільськогосподарської продук­ції на землях сільськогосподарського призначення, а також її пе­реробки, зберігання й реалізації. До галузі аграрного права нале­жить система правових норм і правових інститутів, які стосують­ся аграрної сфери економіки. Правові норми відображаються, ма­теріалізуються в певній правовій формі, яка називається “джере­лами” (витоками) права. П. М. Рабінович під формою права має на увазі спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього вия­ву правових норм, який засвідчує їх державну обов’язковість¹. Відповідно він розрізняє внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структури) і зовніш­ню — спосіб її об’єктивації, зовнішнього виявлення, матеріальної фіксації.

До видів зовнішніх форм (джерел) права П. М. Рабінович від­носить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-право­вий акт². У сучасних умовах в аграрному праві джерела аграрного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-пра­вових договорів.

До нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Закон — це такий нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну си­лу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні норма­тивно-правові акти — це такі нормативні акти компетентних орга­нів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для йо­го виконання³. Характерною особливістю галузі права є наявність кодифікованих актів: законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права.

Джерела аграрного права як комплексної галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються аграр­ного права, містяться норми, якими регулюються як аграрні відно­сини, так і відносини інших галузей права — земельного, господар­ського, адміністративного, трудового та ін.

Наприклад, ЗК регулює земельні відносини. Разом з тим глави і статті ЗК, якими регулюються відносини з правового режиму зе­мель сільськогосподарського призначення, стосуються як земель­ного, так і аграрного права.

Професор Г. Ю. Бистров вважає, що в російській аграрно-пра­вовій доктрині норми основних галузей права, якими регулюються аграрні відносини, розглядаються як норми з “подвійною пропис­кою”. Наявність таких правових норм, що відносяться водночас і до основної, і до комплексної галузей права, і є однією з особли­востей джерел аграрного права як комплексної галузі права¹. Акти основних галузей законодавства, якими регулюються аграрні відно­сини, входять до складу аграрного законодавства. До основних за­конів, що стосуються аграрного права, належать закони України від 14 лютого 1992 р.: “Про колективне сільськогосподарське під­приємство”², від 17 липня 1997 р. “Про сільськогосподарську коо­перацію”³, від 19 червня 2003 р. “Про фермерське господарство”⁴, від 15 травня 2003 р. “Про особисте селянське господарство”⁵. Аг­рарне право, до складу якого входять норми інших галузей права, за своїм змістом ширше, ніж аграрне законодавство, яке складаєть­ся із нормативних актів, що мають одну галузеву прописку. Так, норми законів “Про фермерське господарство”, “Про особисте се­лянське господарство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, в частині регулювання земельних відносин також належать до дже­рел аграрного права.

Проте джерела аграрного права як комплексної галузі права ма­ють й інші особливості. Окремі норми аграрного законодавства на­лежать до приватного, а деякі з них — до публічного права. В аг­рарному законодавстві більшою мірою, ніж в інших галузях, міс­тяться норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України від 10 липня 1996 р. “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, в якому поряд з цивільно-право­вими нормами з питань приватизації є норми, що мають адмініс­тративний (публічний) характер⁶. Такими є, наприклад, статті За­кону, якими визначаються пільгові умови виділення часток у дер­жавному майні для керівників і спеціалістів державних сільськогос­подарських підприємств. У інших законах відчувається державний

¹ Див.: Аграрное право. Учебник для вузов / Под ред. Г. Е. Бистрова и M. H. Ко­зыря. – M., 1998. – С. 31-33.

² Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 20. — Ст. 272.

³ Там само. – 1997. – № 39. – Ст. 261.

⁴ Там само. – 2003. – № 45. – Ст. 363.

⁵ Там само. – 2003. – № 29. – Ст. 235.

⁶ Там само. – 1996. – № 41. – Ст. 188.

вплив на порядок державних закупівель зерна, на виділення й про­даж для сільськогосподарських товаровиробників сільськогоспо­дарської техніки, пального, енергоносіїв та ін.

Окрему групу законів і нормативно-правових актів, в яких міс­тяться норми приватного і публічного права, становлять акти, яки­ми встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропро­мислового виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки сіль­ськогосподарських товаровиробників, вдосконалення організацій­ної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК.

Одним із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р.¹ “Про зерно та ринок зерна в Україні”.

Важливе місце серед джерел аграрного права посідають закони України, що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінно­го тваринництва, ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих за­конів регулюються як приватні, так і публічні відносини в перелі­чених сферах аграрної діяльності.

До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішу­ються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соці­ального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію”, а також Закон України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” (в редак­ції Закону від 15 травня 1992 р.)²

Особливе значення в аграрному праві має застосування актів санкціонованої і делегованої правотворчості повноважними орга­нами законодавчої і виконавчої влади щодо окремих суб’єктів аг­рарного права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного за­конодавства на місцевому рівні, в тому числі застосуванням реєстра­ційного порядку створення сільськогосподарських юридичних осіб, а також договірним регулюванням аграрних відносин. Докладніше про це йтиметься наприкінці цього розділу.