НТП і соціально-економічний розвиток
Вирішальний вплив НТП на економічний і соціальний розвиток пояснюється передовсім такими обставинами:
- Використання нової техніки, технології та інформаційних систем стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів. Оскільки нова техніка й нові технології (у тому числі інформаційні) мають ліпші показники продуктивністі, потужністі, швидкості, енергомісткісті тощо, відбувається зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на одиницю виробленої продукції. Так, статистичний аналіз впливу трьох головних факторів — капіталу, праці та науково-технічного прогресу на економічне зростання в США, здійснений відомими економістами, виявив провідне місце НТП. Наприкінці ХХ ст. вклад НТП в економічне зростання США сягав 70 %1.
- НТП суттєво впливає на структуру економіки. Під впливом НТП зменшується питома вага живої праці у складі витрат на виробництво з одночасним збільшенням питомої ваги зношених засобів праці та спожитих предметів праці. Усе більшого значення набуває інфраструктура: зв’язок, транспорт, шляхове господарство, інформаційні системи, енерго-, водо- та газопостачання, загальна і професійна освіта тощо. Завдяки динамічному розвитку інфраструктури у промислово розвинених країнах були створені умові для прискорення науково-технічного прогресу. Розвиток виробничої інфраструктури (зв’язку, транспорту, інформаційних систем тощо) безпосередньо впливає на зменшення умовно-постійних витрат у собівартості продукції, що дає можливість здійснювати більше витрат, які визначають її якісні параметри. Невиробнича інфраструктура, до якої належать загальна і професійна освіта та охорона здоров’я, також є факторами НТП, оскільки їх розвиток, з одного боку, уможливлює підготовку більш кваліфікованої робочої сили та створення інтелектуального потенціалу, а з іншого — збільшує «віддачу» робочої сили за рахунок зменшення непрацездатності. Отже, змінюються відтворювальні пропорції в промисловості.
НТП впливає на зміни у галузевій структурі економіки. Завдяки безперервному розвитку науки і техніки з’являються нові виробництва та галузі. Досягнення у сфері створення нових матеріалів, зменшення матеріаломісткості продукції, розвиток інфраструктури виробництва помітно послаблюють вплив природно-географічних умов на розташування виробництва у багатьох галузях, зумовлюють залучення нових видів сировини, палива та енергії, розміщення виробництва в нових регіонах. Науково-технічний розвиток спричинює зміни і в соціальній структурі економіки. По-перше, зростає рівень кваліфікації, а отже, і рівень доходів найманих працівників. Під впливом цього фактора відбуваються зміни в організаційно-правових формах підприємництва. У сфері науки, консультаційних послуг, конструкторських розробок, розроблення програмного продукту ширше розвиваються такі форми підприємництва, як партнерські товариства. Через поглиблення кооперації виробництва та концентрацію капіталу відбувається злиття фірм і компаній, збільшується питома вага корпорацій.
Науково-технічний прогрес безпосередньо позначається на структурі зовнішньої торгівлі. В експорті промислово розвинених країн переважають високотехнологічна продукція і науково-технічні та технологічні розробки, в експорті більшості країн, що розвиваються, — сировина та матеріали.
- Застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості продукції. Сучасні комп’ютери та інформаційні технології дають змогу автоматизувати управління технологічними процесами у виробництві, підвищити надійність і довговічність виробів. Застосування нових матеріалів і мікроелектроніки уможливлює зниження показників матеріало- та енергомісткості продукції. Нові комп’ютерні технології конструювання та нові дослідницькі прилади дають змогу значно прискорити науково-технічні та конструкторські роботи, розширити діапазон конструкторських і дизайнерських розробок нових виробів.
НТП як об’єкт державного регулювання
Провідна роль науково-технічного прогресу в економічному зростанні стала зрозумілою для економічної науки тільки у другій половині ХХ ст.
Класики економічної думки, починаючи від А. Сміта і до К. Маркса, вважали, що головними факторами розвитку виробництва є праця і капітал, а збільшення продуктивності праці розглядали як процес заміщення фактора живої праці фактором капіталу. Тому в науково-технічному прогресі вони вбачали наслідок, а не причину розвитку виробництва. На зміну класичним уявленням про трудову природу вартості товарів прийшла неокласична школа з її теорією граничної корисності як фактора вартості товарів. Фундаментом цієї школи стали праці В. Джеванса, К. Мангера, А. Маршалла, Л. Вальраса. І класики, і неокласики до 50-х років ХХ ст., визнаючи важливість науково-технічних досягнень, розглядали їх як зовнішній фактор впливу на економічну систему, а не як внутрішню причину економічного зростання. Таке уявлення про роль науково-технічного прогресу в економічному зростанні отримало назву «концепція екзогенного науково-технічного прогресу».
Екзогенний науково-технічний прогрес уважається зовнішньою соціально-економічною силою, що підвищує ефективність виробництва.
В економічній теорії вирізняють три основних типи моделей екзогенного науково-технічного прогресу: 1) автономний чи нейтральний НТП, коли збільшення ефективності виробництва не залежить від капіталовкладень та приросту трудових ресурсів, а є наслідком дії зовнішніх факторів; 2) уречевлений НТП, за якого збільшення ефективності виробництва пов’язується з впровадженням досконалішого обладнання та кваліфікованішої робочої сили; 3) індукований НТП, який пов’язується з нагромадженням капіталу, при цьому вважається, що чим більші капіталовкладення, тим більші темпи науково-технічного розвитку.
Екзогенна концепція науково-технічного прогресу повністю відповідала командно-адміністративній системі управління СРСР і передбачала наявність системи централізованого планування науково-технічних робіт і їх впровадження у виробництво, поєднання «переваг соціалізму» з науково-технічним прогресом. За таких умов досягти лідерства в окремих напрямах науки і техніки, переважно орієнтованих на військово-промисловий комплекс, можна було лише завдяки концентрації великої кількості ресурсів без огляду на ефективність їх використання. Крім того, науково-технічний розвиток в СРСР супроводжувався неефективним використанням нової техніки у виробництві, що спричиняло перевитрати ресурсів, уповільнювало темпи науково-технічного розвитку і в кінцевому підсумку призвело до відставання в багатьох галузях науки і техніки.
Узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що науково-технічний прогрес виступає внутрішнім фактором розвитку економіки і характеризується органічним взаємовпливом науки і техніки та виробництва. Отже, науково-технічний прогрес є ендогенним фактором економічного розвитку.
Концепція ендогенного науково-технічного прогресу набула значного поширення в останні 30—40 років. Згідно з цією концепцією наукова-технічний прогрес розглядається як результат особливої сфери економічної діяльності, що виробляє нову техніку і технологію. Це дає змогу аналізувати витрати і результати, тобто робити висновок про ефективність використання економічних ресурсів. Науково-технічна сфера розглядається в тісному зв’язку із соціально-економічним середовищем: діловою активністю, станом розвитку освіти, розвитком фундаментальних досліджень і прикладних розробок в окремих галузях науки і техніки. Отже, починаючи з певного рівня розвитку науково-технічного потенціалу і передусім національного науково-технічного інтелекту, подальший науково-технічний розвиток можна розглядати як функцію витрат економічних ресурсів. Динаміка науково-технічного розвитку безпосередньо пов’язана з макроекономічним середовищем і спрямованістю державної промислової політики. Така концепція дає змогу визначати науково-технічний розвиток за допомогою розкриття зв’язків усередині виробничої системи.
Внутрішні механізми впливу науково-технічних досягнень на економічний розвиток докладно описав Й. Шумпетер, який сформулював цілісну інноваційну теорію, яка й сьогодні є основою концепцій ендогенного науково-технічного прогресу. Згідно з цією теорією науково-технічні досягнення позитивно впливають на економічний розвиток, якщо вони ведуть до створення і впровадження у виробництво нових технологій і нових товарів. Викликом неокласичній школі є висновок, що технологічні зміни, які, згідно з власною природою, призводять до порушення економічної рівноваги, одночасно виступають фактором досягнення стабільності економічної системи на більш високому рівні її розвитку. Ці ідеї «нестабільної стабільності» набагато випередили свій час не тільки в теорії економічного зростання, а й у загальній теорії розвитку систем.
Таким чином, у сучасній ринковій економіці об’єктом державного регулювання виступає ендогенний НТП. Така політика спрямована на підвищення ефективності механізму державного регулювання НТП, оскільки прискорюється процес наукових досліджень і технічних розробок, скорочуються витрати, пов’язані з плануванням ціх робіт, зменшуються обсяги державного фінансування наукових досліджень і скорочується період упровадження їх результатів у виробництво.
Вплив НТП на економічне зростання
Науково-технічні досягнення, пов’язані зі створенням і впровадженням у виробництво нових технологій і товарів, ведуть до зниження витрат економічних ресурсів в розрахунку на одиницю кінцевої продукції або на одиницю її корисного показника. Такі технологічні зміни дають змогу виготовляти більше продукції в умовах обмежених ресурсів, тобто збільшують максимально можливий випуск продукції економікою. Вплив НТП на економічне зростання можна унаочнити за допомогою графіка межі виробничих можливостей (рис. 5.1).
Розглянемо графік межі виробничих можливостей економіки, яка виготовляє тільки два види продуктів (двосекторна модель). Якщо технологічні зміни стосуються тільки одного виду продуктів, наприклад А, то крива виробничих можливостей зі свого первісного положення аб переміщується в положення а1б. Якщо технологічні зміни стосуються тільки продукту Б, то крива переміщується в положення аб1. Коли ж змінюється технологія виготовлення обох видів продуктів, крива виробничих можливостей набуває вигляду а1б1. Отже, крива виробничих можливостей зміщується назовні, якщо завдяки технологічним змінам наявні ресурси стають продуктивнішими.
Але в моделі межі виробничих можливостей економічні ресурси присутні незримо. Тільки моделі виробничих функцій (рис. 5.2) містять їх кількісні обсяги та демонструють математичну залежність між ціми ресурсами та обсягам виробленої продукції. Виробничу функцію можна зобразити у вигляді нерівної поверхні в системі координат «обсяг продукції» — «капітал» — «робоча сила». Тоді проекціями паралельних ліній, які належать цій поверхні, на площину «капітал» — «робоча сила» будуть ізокванти. Кожна ізокванта відповідає фіксованому обсягу виробництва при різних комбінаціях витрат ресурсів капіталу і робочої сили.
Рис. 5.2. Вплив науково-технічного
прогресу на економічне зростання
Будь-яка зміна в пропорціях витрат факторів праці (L) і капіталу (К) відповідає рухові вздовж ліній ізокванти. Припустимо, що початково продуктивності факторів праці і капіталу в економіці відповідає Y0, при цьому капіталу витрачається К0 і праці — L0, що відповідає ізокванті І0. Науково-технічний прогрес, який зумовлює збільшення продуктивності факторів за умов незмінного обсягу виробництва Y0, переміщує ізокванту в положення І1. При цьому на виготовлення обсягу продукції Y0 потрібно витрачати ресурсів К1 і L1; К1 < К0; L1 < L0. Внаслідок цього поверхня виробничої функції переміщується з положення А0В00 в положення А1В10. Отже, науково-технічний прогрес дає змогу отримати той самий випуск продукції при використанні меншої кількості ресурсів чи більший випуск продукції при витратах тієї самої кількості ресурсів.
Унаслідок конкретних проявів науково-технічного прогресу переміщення ізокванти може мати різні напрями. Це залежить від змін у пропорції факторів виробництва. Якщо науково-технічний прогрес збільшує відношення капіталу до кількості витраченої праці, то науково-технічний розвиток втілюється у працеощадному розвитку виробництва. На рис. 5.3 такий стан показано за допомогою переміщення ізокванти з положення I0 у положення І3. Якщо це відношення зменшується, то такі технологічні зміни називаються капіталоощадними. Капіталоощадні зміни переміщують ізокванту з положення І0 у положення І2. Науково-технічний прогрес може бути нейтральним по відношенню до праці і капіталу. У такому разі ізокванта переміщується з положення І0 у положення І1. Але нейтральний науково-технічний прогрес, залишаючи незмінним співвідношення праці і капіталу, може впливати на економію інших факторів виробництва, зокрема матеріальних ресурсів. Такі технологічні зміни називаються ресурсоощадними. Технологічні зміни можуть мати і соціальній ефект, як у сфері виробництва, так і у сфері споживання.
Науково-технічний прогрес має позитивний вплив на економічне зростання на будь-якому етапі розвитку. В стані рецесії економічна політика має бути спрямована на відродження економічного потенціалу більш швидкими темпами завдяки технологічним змінам. У стані інфляційного розвитку технологічні зміни вкрай бажані, бо через них можна збільшити реальний ВВП і таким чином зменшити інфляцію. Отже, науково-технічний прогрес може виступати потужним антиінфляційним засобом. Ці висновки дуже важливі для формування майбутньої економічної політики України, оскільки й досі реалізація стратегії сталого економічного зростання на практиці не пов’язується належним чином із державною підтримкою науково-технічної сфери.