Загальний огляд

Кредитна система Великобританії належить до числа найстаріших та найбільш розвинутих систем світу. Вона має добре організовану фінансову інфраструктуру та спирається на потужний грошовий ринок у Лондонському Сіті, що має тісні зв”язки з головними фінансовими центрами світу.

Британське законодавство не має обмежень відносно окремих видів операцій та сфер фінансового обслуговування. Всі кредитно-фінансові інституції можуть здійснювати будь-які види угод та надавати клієнтам повний обсяг послуг. Хоча фактично у кредитній системі існує чітка спеціалізація: депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна – за небанківськими інститутами. При цьому всередині банківського сектора також існує чітка спеціалізація. Велику роль у функціонуванні банківської системи Великобританії грає високий ступінь самоконтролю фінансових інституцій, суворе дотримання ними звичаїв та традицій, що були напрацьовані банківским співтовариством.

У Великобританії до 1979 року не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль над ними носив скритий та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії. Банки мали змогу розвиватися на основі пруденційних, практичних та конкурентних принципів. Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорстокого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеню концентрації банківського капіталу. Але в останні роки ситуація дещо змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно закону 1979 року було введено обов”язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 року визначив правила надання крупних кредитів, порядок банківських зливань тощо. Але і сьогодні контроль над банківською діяльністю у Великобританії залишається менш формальним та жорстким,ю ніж в інших країнах.

Банківська статистика Великобританії розподіляє всі фінансові інститути на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інституції. До банківського сектору належать: Банк Англії, комерційні (в тому числі клирингові) банки, торгові банки,облікові (дисконтні) дома (зараз немає), іноземні комерційні банки та інші.

Згідно банківського законодавства в основі банківської системи знаходиться Банк Англії.

Довідка

Банк Англії

Банк Англії є найстарішим центральним банком в світі. Даний інститут з’яви­вся в кінці сімнадцятого сторіччя в Англії, в результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів. Банківська система Англії 1690 х років складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з пози­чених коштів, і “ювелірів”, що при­ймали золото на депозити і після цьо­го надавали позичку. В 1688 році гро­мадянська війна, що потребувала зна­чних затрат, нарешті закінчилася, і на трон Англії взішли Вільям і Мері. До влади прийшла політична партія, що проводила політику меркантилізму і грабіжницького захоплення колоній. Самим серйозним супротивником Ан­глії була Французька Імперія і незаба­ром Англія розв’язала полувікову війну.

Політика мілітаризму виявила­ся досить дорогою, і в 1690-х Англійський уряд виявив, що казна “виснажена” і грошей немає. Виявило­ся неможливим для уряду спонукати людей купувати його облігації після стількох років війни. Зібрати податки по більш високим ставкам також не було можливості.

Тоді в 1693 році був утворений комітет Палати Общин, з метою пошуку спо­собів отримати гроші для уряду. Тоді ж з’явився шотландський фінансист Вильям Петерсон, який запропонував від своєї фінансової групи цілком новий план. В обмін на певні привілеї з боку держави Петерсон запропонував створити Банк Англії, який випустив би нові банкноти і покрив дефіцит. Таким чином, була укладена угода. Від­разу ж після затвердження Банку Парламентом в 1694 році король Вильям і деякі члени Парламенту стали акціонерами нової “грошової фабрики”.

Вильям Петерсон зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, заявивши, що це “зашло занадто далеко”, але Парламент дав новому Банку привілей містити урядові вклади і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу.

Банк Англії відразу ж випустив нових грошей на суму 760 000 фунтів стерлінгів, що пішли на оплату боргу. Це викликало стрибок інфляції, і за два роки Банк виявився цілком неплатоспроможним, що дало певні переваги “поодиноким ювелі­рам”. Банкноти Банку Англії могли бути вільно обменені на металеві монети ,що зна­ходилися в обігу.

В 1696 році Банк Англії, керований магнатами правлячої тоді політичної пар­тії , зштовхнувся з загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати но­вий National Land Bank ,і хоча дане підприємство не вдалося, Банк Англії відразу ж вжив відповідні міри. В наступному році Парламент прийняв закон, що заборонив заснування в Англії крупних банків. Згідно цьому ж закону, підробка банкнот Бан­ку Англії каралась смертною карою.

В 1708 році закон ще більш ужорсточився. Тепер стало незаконним випуска­ти векселі на пред’явника, (це право було дане тільки Банку Англії) і створювати компанії, що складаються більше ніж із 6 партнерів, а також надавати ко­роткострокові кредити строком до 6 місяців. Таким чином, конкурентами Банку Ан­глії могли стати “маленькі” банки з числом учасників менш семи.

Незважаючи на ці умови, Банк Англії все-таки зштовхнувся з сильними конку­рентами з боку партії Тори під час перебування на престолі королеви Анни. В 1711 році була створена Компанія Південного моря (South Sea Company), очолювана прем’єр-міністром Робертом Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через де’вять років. Це банкрутство піддало Банк Англії тиску з боку вкладників, і банку було надане право зупиняти платежі монетами.

В другій половині XVIII сторіччя з’явилися поодинокі банки, що випускають векселі. До 1793 року їх налічувалося біля 400. Фінансування довготривалих війн з Францією, що почалися в 1790-х, призвело до призупинення платежів монетами тре­тиною банків Англії в 1793 році, а після цього і самим Банком Англії в 1797 році. Пізніше до них приєдналися і інші банки.

Ця зупинка тривала 24 роки аж до завершення війни з Францією. Під час цьо­го періоду до 1821 року банкноти Банку Англії служили грошими (хоча це ще не було узаконено), а після 1812 до кінця цього періоду стали законним платіжним засобом. Як і слід було очікувати, в цей період з’явився ряд ненадійних банків. В 1797 році в Англії і Уельсі було біля 280 “country” банків, а до 1813 року їхнє кількість перевищувала 900. До 1816 року загальна чисельність банкнот склала 24 мільйони фунтів стерлінгів, збільшившися вдвічі у порівнянні з 1797 роком.

Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 році, акції Банку впали на 16%.

В 1826 році внаслідок лібералізації банківської справи, корпораціям було до­зволено випускати пред’явницькі векселі, але ця свобода була обмежена радіусом “радіусом 65 миль від Лондона”. Таким чином, монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. В 1833 році було дозволено надавати послуги по при­йому депозитів. В подальшому “country” банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Анг­лії. Всі ці зміни посилили позиції Банку Англії, і з цього моменту він функціонував як повноцінний універсальний банк, а ” country ” банки зберігали свої резерви в Банку.

Інтенсивний розвиток капіталізму призвів до того, що в 1844 році Банк Анг­лії отримав монополію на емісію банкнот в законодавчому порядку. Таким чином, був створений інститут, що міг забезпечити більш високу стабільність грошового обігу на тому етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося масове створення нових акціонерних товариств і посиленими темпами йшов розвиток торгівлі як всередині країни, так і за її межами. Інші банкноти, що знаходилися в обігу, були посту­пово вилучені і замінені новими, випущеними Банком Англії. Закон 1844 року вста­новив величину грошової маси, не забезпеченої золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії у 14 млн. ф.ст. Завдяки цьому повинна була бути відвернута надмірна емісія банкнот, що сприяло б адекват­ному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток призвів до того, що емісія банкнот стала відокремлюватися від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії по характеру всі більш походив на центральний банк.

В 1946 році лейбористами була здійснена націоналізація банку, яка поставила його в розряд “публічних корпорацій”. Акціонерний капітал був переданий Казначейству, а його колишні власники отримали щедру компенсацію у вигляді державних обліга­цій, що по сумі в чотири разу перевищували номінальну вартість акцій. Банк, таким чином, не став частиною урядового апарату, але був уповноважений “запрошувати інформацію у банкірів і давати їм рекомендації». З санкції Казначейства, Банк Анг­лії міг “видавати директиви будь-якому банку з метою забезпечити виконання таких рекомендацій або прохань”. За минулі роки (до 1976 р.), банк ані разу не скористува­вся цим правом, бо всі “прохання” виконуються, по виразу одного американського банкіра, з “религиозной неукоснительностью”.

Банк Англії, як і центральні банки інших країн, знаходиться в центрі фінансових і економічних перетворень, що вимагають нових зусиль по адаптації до умов, що постійно змінюються. Це викликає необхідність внесення принци­пових змін в його функції, організацію і технологію, а також радикально нового під­ходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.

Численні функції, що виконує Банк Англії можна поділити на дві групи:

1. прямі професійні обов’язки, що випливають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові і емісійні операції);

2. контрольні функції, з допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на хід економічних про­цесів.

В цій своїй ролі Банк Англії виступає, спираючись головним чином на тради­ції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують дія­льність кредитно-банківських установ, встановлені в порядку “джентльменских угод” між цими установами і Банком Англії.¹

Специфіка взаємовідносин між державою, її центральним банком і окремими банками дозволяє охарактеризувати Банк Англії водночас як “праву руку в Сіті і як представника Сіті в уряді”. Ця подвійна роль Банку Англії дає уряду можливість проводити вільну грошово-кредитну політику більш гнучкими засобами, а фінансо­вим олигархіям в Сіті впевність в тому, що їхні інтереси будуть відстоюватися при будь-якому уряді і будь-якому економічному курсі.

Банк Англії виконує багато функцій, але всі вони спрямовані на досягнення трьох основних цілей. Серед них:

1. Підтримка вартості національної валюти, головним чином за допомогою операцій на ринку, погоджених з урядом, — іншими словами, здійснення грошової політики;

2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками і учасниками фінансових ринку Сіті ти забезпечення сталої і ефе­ктивної системи платежів;

3. Забезпечення і підвищення ефективності і конкурентноспроможності фі­нансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонского Сіті як провідного міжнародного фінансового центру.

Як і будь-який інший банк, Банк Англії надає ряд послуг своїм клієнтам. Од­нак клієнти Банку Англії відрізняються від клієнтів інших банків. Можна виділити три найбільш важливі групи клієнтів:

1. Комерційні банки. Всі клірингові банки мають рахунки в Банку Англії. В опера­ціях клірингу використовуються рахунки клірингових банків в Банку Англії. Банки зобов’язані мати певну суму на рахунку, і не мають права перевищувати її. (Всі банки, здійснюючи діяльність в Великобританії, розміщають 0.35% від суми всіх своїх депозитів на рахунку (депозиті) Банку Англії.

2. Центральні Банки інших країн мають рахунки , тримають золото в Банку Англії і можуть вести діла в Лондоні через Банк Англії.

3. Уряд тримає рахунки в Банку Англії. Таким чином, платежі, податки в бюджет і платежі з бюджету на соціальні потреби здійснюються через рахунок Банку Англії.

Відповідно можна виділити такі функції Банку Англії:

1.Банк для комерційних банків

2. Банк для інших центральних банків

3.Банк для уряду

4.Здійснення монетарної політики. Банк Англії радить з приводу методів політики і є відповідальним за її виконання.

5.Здійснення емісії банкнот

6.Здійснення валютних операцій і контролю, управління золотовалютними резер­вами країни від імені Казначейства.7

7.Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринком і в цілому за банківською системою.

Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під ке­рівництвом Міністерства Фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду.

Дуже складну роль Банку Англії доводиться виконувати, здійснюючи контроль і регулювання грошово-кредитної сфери. Зв’язані з цим функції втягують Банк в орбіту національної економічної політики, де, окрім глибоких професійних знань, вимагається вміле політичне маневрування.

Першою метою центрального банку є підтримання цінності національної ва­люти. Грошова політика покликана сприяти стабілізації реальної вартості грошової одиниці виміру. В Великобританії грошова політика здійснюється головним чином шляхом регулювання процентної ставки.

В нинішній час поняття “стабільний рівень цін” в багатьох країнах не напов­нюється практичним змістом. В більшості з них стабілізацію зв’язують з дуже низь­ким рівнем інфляції. В випадку дестабілізації вся вина не повинна списуватися на слабке управління грошовою політикою або на її відсутність. Причини, як правило, лежать значно глибше. Так, на початку 70-х років цілі короткострокової стабілізації і цінової стабільності прийшли в протиріччя під впливом нафтової кризи і підсилення вимоги профспілок — в цих умовах центральному банку мало, що вдавалося зроби­ти, щоб виправити стан.

Досягнення цінової стабільності в нинішній час в Англії має 2 напрямки:

1) Досягнення середнього рівня інфляції 2.5% та менше;

2) Більш відкритий (вільний) режим проведення грошової політики;

Проведення монетарної політики, тобто визначення, головним чином, рівня процентних ставок, що забезпечують досягнення “інфляційної” цілі, покладене на Банк Англії і Казначейство (Банк Англії на відміну від інших банків не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий в 1946 році Акт Банку Англії дав Казначейству право давати вказівки Банку Англії і, хоча Казначейство ніколи це право не викорис­тало, відношення між ними такі, що фінальне рішення з приводу процентних ставок приймає Міністр Фінансів. Тим не менше, Банк Англії грає дуже важливу роль в прийнятті рішення.

Банк Англії публікує квартальний Звіт по інфляції (Inflation Report), що містить докладний аналіз інформації, а також протокол зустрічі Міністра і Керуючого Банком з приводу процентних ставок публікується через 6 ти­жнів після їхньої зустрічі.При підготовці Звіту по інфляції і процентним ставкам Банк Англії зважає на внутрішні і зовнішні економічні і монетарні фактори, що будуть мати відношення до інфляції майбутніх двох років.

Після того, коли рішення про методи грошової політики прийняте, Банк Анг­лії починає діяти, використовуючи класичні механізми.

Виконуючи свою роль на внутрішньому грошовому ринку, Банк Англії впливає на процентні ставки в короткостроковому аспекті. Як банк уряду і банк банків, Банк Англії здатний достатньо точно передбачити характер потоків платежів з рахунку уряду на рахуноки комерційних банків і навпаки, та діяти в залежності від ситуації. Коли потік платежів зі рахунку банків на рахунок уряду перевищує зворо­тний потік, виникає ситуація, при якій банківські запаси ліквідних активів знижуються, і з’являється брак засобів на грошовому ринку. В противному випадку з’являється над­лишок готівки, але більш звичайна ситуація — це поява дефіциту, що усувається Банком Англії, встановленням такої відсоткової ставки, при якій кошти врівноважуються на кожний день.

Рішення по процентним ставкам приймаються Банківським Комітетом по Грошовій Політиці (Monetary Policy Committee – МРС). Комітет збирається щомі­сячно в відповідності з певним графіком. В склад Комітету входять 4 постійних чле­на і 4 експерта, що призначаються Канцлером Казначейства (він же міністр фінан­сів). Голосування здійснюється по принципу: “одна людина – один голос”. В зборах комітету можуть приймати участь представники Казначейства, але вони не мають права голосу. Рішення про процентні ставки, прийняті комітетом підлягають негай­ній публікації. Публікуються також і протоколи засідань Комітету. Законо­давство передбачає, що в екстремальних умовах і на протязі обмеженого часу уряд може регулювати рішення комітету в національних інтересах. Таке регулювання під­лягає обов’язковому схваленню Парламентом Великобританії.

Для того, щоб не працювати з кожним банком індивідуально, Банк Англії протягом довгого часу ви­користавував облікові дома як посередника. Це спеціалізовані ді­лери, що мали запаси торговельних векселів і в які головні банки розміщували “над­лишкову” готівку. Облікові дома користувалися позиковими послугами Банку Англії, що забезпечувало їх готівковими коштами. Ставки, за якими здійснювалися ці операції, впливали на процентні ставки для економіки в цілому.

Процентні cтавки впливають на внутрішні грошові умови, такі як умови кре­диту, споживчий попит, інвестиції, випуск продукції і ціни. Вони також можуть ви­являти вплив на вартість фунта стерлингів по відношенню до іноземної валюти. При інших рівних умовах, чим вище процентні ставки, тим більше іноземних коштів обмінюється на фунт стерлингів, таким чином, вони впливають на валютний курс фунта стерлингів по відношенню до іноземних валют.

Банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотій і ва­лютний запаси країни. Банк Англії може управляти запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, що називається Валютний Уравнительный Рахунок (Exchange Equalisation Account). Він був утворений ще в 1930-х ро­ках з метою виявлення неочікуваних коливань в “зовнішньої вартості” стерлінга. Процес, відомий як валютна інтервенція, полягає в тому, що Банк Англії купує фунти стерлінгів за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу або про­дає їх, намагаючись утримати зростання курсу.

Будучи членом Механізму валютних курсів (ЕRМ — еxchange rate mechanism) з 8 жовтня 1990 року, Великобританія була зобов’язана підтримувати курс своєї ва­люти в певних рамках по відношенню до іноземних валют. Після виходу з ЕRМ 16 вересня 1992 року Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.

Короткочасні процентні ставки і валютна інтервенція є принциповими інстру­ментами монетарної політики в Великобританії. В минулому використовувались і інші інструменти. Наприклад, на початку 1980-х Банк Англії продав більше цінних паперів держав­ного боргу, ніж було необхідно для задоволення потреб уряду, з метою зменшити грошову масу в звертанні. Ця політика була скасована в 1985 році.

Інші інструменти включають в себе введення спеціальних “потолків (стель) банківського кредитування” (скасовані в 1971 році); вимоги до банків містити резерви в Банку Англії в відповід­ності з тим, наскільки швидко зростає чисельність їхніх вкладів (скасовані в 1980 році); видання керівництва по банківському кредитуванню, націленого на зменшення обся­гу видачі кредитів клієнтам.

Однім з найважливіших інструментів сучасної монетарної політики є резерв­на політика, основана на зміну вимоги центрального банку до обов’язкових (міні­мальних) резервів комерційних банків і інших кредитних інстітутів. Всі основні зна­ряддя грошово-кредитного контролю направлені в першу чергу на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ в центральному банку або умов поповнення цих рахунків.

Історично обов’язкові резерви р0звились з необхідності для комерційних бан­ків завжди мати наготові грошову готівку в вигляді так званих касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов’язань продавця по поверненню депозитів вкладникам і проведення розрахунку з іншими банками. Іншими словами, касові ре­зерви, що зберігалися комерційними банками в центральному банку, служили гарантийним фондом для погашення депозитів.

Із створенням високорозвиненої дворівневої банківської системи касові резер­ви комерційних банків, що поміщались ними на відповідний рахунок в центрально­му банку, перестали бути гарантийним фондом для погашення заборгованості по вкладам

Регулювання центральним банком норм означених резервів впливає безпосе­редньо на величину оборотних фондів комерційних банків, а, отже, на їхній кредит­но-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов’язкових резервів зменшується розмір оборотних фондів банків, і навпаки.

Комерційні банки Великоб­ританії містять 0.35% стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії. В деяких країнах базисом обчислення розміру мінімальних резервів служать надані кредити. На практиці норми обов’язкових резервів по пасивам можуть встановлюватися по відношенню до всіх банківських пасивів або їхніх окремих статей. Застосовуючи по­дібний виборчий підхід, центральний банк намагається таким чином стимулювати або обмежувати розвиток тих або інших видів депозитних операцій банків.

Також, можуть лімітуватися обсяг і число креди­тів, що надаються одному клієнту банком. Такі директивні параметри отримали на­зву “кредитних стель”. В Англії цей спосіб використовувався до 1971 року. За по­рушення встановлених кредитних лімітів комерційні банки піддавалися з боку Банку Англії санкціям в вигляді сплати високого облікового відсотка або обов’язкового пе­рерахування на безпроцентні рахунок в Банк Англії суми, рівній перевищенню цих лімітів.

Таким чином, центральний банк може регулювати темпи росту грошової ма­си, використовуючи техніку кредитних обмежень.

Лише на короткі проміжки часу в Великобританії вводилися кредитні обме­ження. На думку багатьох західних економістів, даний засіб служить найбільш ефек­тивним антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження обсягу банківського кредитування центральний банк вдається звичайно в періоди підсилення інфляції або кризи платіжного балансу.

Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики зумовлене взятим в 80-е роки курсом на фінансову лібераліза­цію. Але все функція прийому і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних інстітутів продовжує залишатися однієї з найважливіших функцій сучасного цент­рального банку, незважючи на те, що ці депозити мають невелику питому вага в ба­лансі центральних банків.

Таблиця 8

Виконання зобов’язань кредитними інстітутами в ряді країн.

Країни	Розрахунковий період	Період виконання зобов’язань по мінімальним резервам
Великобританія	6 місяців	Активи перераховуються в Банк Англії на 6 місяці
США	2 тижні	В середньому 2 тижні (по вкладам до запитання розрахунко­вий період Перекривається на 2 дні, по іншим – період вико­нання відстає від розрахункового на 2 тижні)
Франція	Кінець місяця	В середньому 4 тижні (не співпадає з розрахунковим періодом)
Германію	1 місяць	В середньому 4 тижні (не співпадає з розрахунковим періодом)

Без цього центральні банки не зможуть виконувати свої інші функції, те є бути “банком банків”, “банкірами і касирами уряду”, проводити офіційну грошово-креди­тну і валютну політику, постачати економіку необхідною кількістю грошей в безго­тівковій і готівка-грошовій формі, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовими ринком.

Найважливішою функцією Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд витрачає, як правило, більше, ніж вон одержує в вигляді подат­ків.

Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються рухом коштів по рахунку Національного Кредитного Фонду (National Loans Fund – NLF) в Банку Анг­лії. В випадку короткострокового дефіциту вищезазначений фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві засоби розміщуються в Банку.

Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим і принципова роль Бан­ку Англії, що діє від імені Казначейства, є залучення коштів. Банк контролює новий борг уряду і існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і позики на валютному ринку.

Казначейські векселі (Treasury Bills) — це короткострокові (звичайно термі­ном 3 або 6 місяців) цінні папери IOU — І оwe уоu, що випускаються Банком Англії регулярно кожний тиждень. Їхньою головною метою є не фінансування витрат уря­ду, а вилучення готівки з системи для того, щоб сприяти проведенню монетарної по­літики. Кількість векселів, що випускаються, залежить від прогнозних грошових по­токів майбутньому. Векселі продаються за ціною нижче їхньої вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку. (Наприклад, якщо відсоткова ставка складає 7% і вексель строком на 3 місяця номінальною вартістю 1000000 ф.ст. буде продава­тися по ціні 983000 ф.ст.: то прибуток в сумі 17000 ф.ст. за 3 місяця будуть еквіва­лентним річній відсотковій ставці 7%).

Високонадійні цінні папери уряду (Gilt-edged stocks) — облігації — це довгострокові цінні папери (їхнє “життя” може тривати від 5 до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, який виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Відсоток по них представляє собою купон доходу, що виплачується кожні 6 місяці. Наприклад, цінний папір “8% Тeasury Stock 2015” припускає виплату 8% в рік від номінальної вартості держателю даної цін папери, а в 2015 році вона буде погашена. Облігації будуть в обігу на ри “першокласних” цінних паперів, а їхня ціна змінюється в залежності від зміни процентних ставок, економічних умов і від ціни, яку інвестори готові заплатити за довгострокові цінні папери.

Головна мета — продати достатню кількість таких цінних паперів кожний рік, щоб задовольнити потребу державного сектора в засобах для покритті дефіциту (РSВК – public sector borrowing requirement), який включає в себе не тільки бюджет уряду, але і бюджет місцевих органів влади і державних корпорацій. Коли доходи в бюджет навпаки перевищують видатки (як було в Англії в кінці 1980-х роках), метою було — збалансування бюджету за допомогою покупки цих цінних паперів тобто вилучення іх з обороту.

Облігації рідко продаються за їх номінальною вартістю, тому річна доходність при її погашенні відрізняється від купоної ставки відсотка (купон доходу). (Наприклад, якщо облігація терміном 20 років і вартістю 100 ф.ст. з купонним відсотком 8% продається за 98 ф.ст., то доходність складе 8.2%). Облігації в малих кількостях випускаються в випадку, якщо попит перевищує пропозицію, на вторинному ринку учасниками ринку “першокласних” “облігацій’ (GEMM – gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку — це ділери, що мають прямі контакти з Банком Aнглії. Банк Англії може не продавати відразу весь пакет випущених облігацій, а продавати їх на ринку поступово при зручних умовах. Рішення з приводу вигляду, терміну і кількості облігацій приймається в залежності від ринкових умов в даний час. Одна незмінна умова — облігація повинна бути привабливою для інвесторів.

Департамент Реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів “першокласних” цінних паперів. Цей головний метод обробки даних, враховує біля мільйону рахунків цінних паперів, кожний рік враховується біля півмільйона переказів. Крім цього в Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі учасників “першокласних” облігацій. Це дуже важливий інструмент ринку “першокласних” цінних паперів в нинішній час.

Валютні позики приймають різноманітні форми, а їхня величина залежить того, хоче чи уряд створити валютні резерви. Валютні позики включають облігації, номіновані в інших валютах і середньострокові кредити, взяті в Міжнародному Валютному Фонді (в 1960-х і в 1970-х роках). Значна частина позик номінована в ЕCU (ЕURO) у вигляді казначейських векселів терміном 1 місяць і казначейських білетів з терміном 3 роки.

1. Банк Англії — єдиний емісійний інститут в Англії і Уэльсі. (Монети випускаються Королівским монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства і їхній пуск не знаходиться в компетенції Банку Англії). Весь прибуток від випу банкнот надходить уряду.

Структура балансу Банку Англии, %

Стаття балансу

Емісійний департамент

Актив:

-цінні папери:

а) урядові 66,7

б) інші 33,3

Всього: 100,0

Банківський департамент

Актив :

1. Цінні папери

а) державні цінні папери 19,4

б) враховані векселя 35,5

1. Позики 15,0

1. Інші 30,1

Всього: 100,0

Пасив:

1. суми на рахунках банків 68,0

1. урядові депозити 10,5

1. інші зобов’язання та рахунки капіталу 21,5

Всього: 100,0

Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія вимагає більших затрат праці і немалих коштів. Дизайн банкнот і їхнє виробництво є задачею Банківської друкарської фабрики в Єссексе. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої відділення (яких 5 — в Брістолі, Бірмінгемі, Лидсе, Манчестері і Ньюкастлі)² комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу ветхі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф.ст. — 1 рік, а номіналом ф.ст. — 3-4 роки.

Якщо раніше банкноти могли бути обменяні на золото, то з 1844 року емісія носить фідуціарний характер, тобто Уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії ди­ктуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерцій­них банків. Тому лише порівняльно невелика частина національного боргу оседает в Емісійному Департаменті.

1. Нагляд за кредитно-фінансовими установами в різних країнах відрізняється як поєднанням форм організації наглядової діяльності, так і самою структурою сис­теми. До країн, в яких наглядова діяльність до останнього часу була прерогати­вою винятково центрального банку, відноситься Великобританія, хоча і в цій сфері в останні роки починають відбуватися значні зміни

Банк Англії реалізує функції нагляду шляхом:

^ Регулювання виходу організації на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір перві­сного капіталу повинен складати не менше 5 мільйонів фунтов стерлингів для банків і не менше 1 мільйону фунтов стерлингів для інших кредитних інстітутів;

^ Встановлення для банків економічних нормативів і норм діяльності і здійснення документарного нагляду за їхнім додержанням;

^ Проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов’язок покладається на зовнішніх аудиторів;

^ Висування вимог до кредитних установ по усуненню виявлених недоліків і конт­ролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;

^ Втручання в випадку необхідності в діяльність кредитних організацій.

В нинішній час банківський нагляд за операторами грошового ринку вже не є сферою відповідальності тільки Банку Англії. Зараз, згідно законодавчих актів, при­йнятих в 1997-1998 роках більшість функцій по нагляду передані спеціальному ор­гану — Управлінню фінансових послуг (Financial Services Authority), що здійс­нює нагляд за всіма видами фінансових посередників, включаючи і банки.

Законодавчо відповідальність Банку Англії за банківський нагляд була закріп­лена в 1979, але і до цього Банк здійснював неформальний нагляд за рядом організа­цій, що оперують на лондонском ринку. Права надані Банківським Актом від 1979 були додатково розширеними актом 1987.

Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенцій­них вкладників банків, що оперують на англійському ринку. Згідно згаданому вище Бан­ківському Акту 1987 року, ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії (хоча деякі організації, зокрема будівельні товарис­тва (Building Societies) і філії банків з інших країн-членів ЕС підлягають регулю­ванню з боку інших регулюючих організацій). Після одержання дозволу організація продовжує залишатися під постійним наглядом Банку Англії.

Банкрутства банків “Бэрінгс” та “Банк оф Кредіт энд Коммерс Інтернешнл” виявили слабкі місця в системі банківського нагляду, за що Банк Англії був піддати гострій критиці з боку лейбористів, які запропонували лишити Банк функцій нагля­ду і передати їхньому банківському комітету, але Британська банківська асоціація виступила проти прийняття такий міри, оскільки задачі по забезпеченню стабільнос­ті фінансової системи і по здійсненню їм банківського нагляду тісно зв’язані. Кампа­нію по виявленню ролі Банку Англії в справі з банком Barings назвали “полюванням на відьом’. Наглядові органи від того часу систематично враховують ризики, з якими стикаються банки. “Артур Андерсен” розробила комп’ютерну “модель оцін­ки ризику і інструментів нагляду”, яку Банк Англії планує застосовувати в подаль­шому. Водночас Банк планує здійснювати постійний внутрішній контроль над якіс­тю виконання наглядових функцій.

1. Фірма “Артур Андерсен” опублікувала доповідь з рекомендаціями Банку Ан­глії по вдосконаленню регулювання діяльності банків і фінансових компаній. Банк погодився з висновками доповіді, назвавши її “великою програмою змін

Зміни, про які проголосив Банк Англії припускають, що в майбутньому він буде залучати більше інспекторів і експертів в області похідних фінансових інстру­ментів. Розробляються також нові засоби моніторінгу банків.

Другий рівень банковської системи

Другий рівень банківської системи країни складають банки. Вони розподіляються на “роздрібні” та “оптові”.

“Роздрібні” банки призначені переважно для задоволення потреб громадян та невеликого бізнесу (прийняття – повернення вкладів, переказ грошей, надання позик). Головні “роздрібні”-депозитні банки мають розгалуджену мережу, яка нараховує 12 тис. філій та характеризується високим ступенем концентрації та централізації.

Депозитні банки

До найважливіших депозитних банків Англії відносять клірингові банки. Це най­більші акціонерні банки, що зв’язані кліринговими зобов’язаннями . Після найбільш крупних об’єднань в кінці 60-х років на чолі всіх клірингових банків стала «велика четвірка»: Barclays, National Westminster, Midland, і Lloyds. Нині все частіше говорять про «велику п’ятірку», до складу якої окрім названих банків входить також Abbey Nation. До цих гігантів слід додати ще 2 банки – “Уильямс енд Глайнс” (контролюється “Стандарт Чартед”) і “Каутс” (контролюється “Нешнл Вестминстер”). Ці банки в нинішній час володіють в Англії і Уельсі більш ніж 12 тис. відділень. В Шотландії і Північній Ірландії англійським найбільшим банкам забороняється відкривати філіали, тому вони мають тут безліч участей в місцевих депозитних банках, щоб і в Шотландії і в Північній Ірландії отримати можливість впливати на політику комерційних банків. На вищезазначені банки (включаючи їхні дочірні компанії) випадає майже 90% обсягу операції всіх депозитних банків і полови­на всіх стерлінгових вкладів в банках Великобританії. У порівнянні з іншими країнами ан­глійські банки-гіганти займали на початку 70-х років провідні позиції, однак на початку 80-х років їх стан погіршився.

Найбільший банк Великобританії – “Барклайз бенк”. Навколо нього групується без­ліч дочірніх компаній, що типово і для інших банків-гігантів. Окрім “Барклейз Бзнк Ю. К. Менеджмент Лимитед”, існують ще дочірні компанії, в яких “Барклайз бенк” має 100% участь. Це – “Барклайз Меркант Лтд” з 1650 філіалами в 50 країнах, “Барклайз Иншуеренс Сервис Компани Лтд.” (в якості страховий компанії) і “Барклайз бенк траст компанії”. Вар­то ще назвати компанію “Барклайз Експорт енд Файненс Компани Лтд.”, що проводить операції лізингу, експортного фінансування і факторингу. Існує ще багато більш дрібних дочірні компанії.

Основні операції клірингових банків – прийняття вкладів і надавання кредитів. Клі­рингові банки здійснюють платежі для крупних, середніх і дрібних промислових підпри­ємств, а також для населення. Платіжний оборот між цими банками відбувається в рамках клірингової угоди, що означає зарахування взаємних вимог і переказ сальдо. В 70-ті роки щорічно зараховувалося біля 1 млрд. фунтів стерлінгів по чекам між цими банками. У клі­рингових банків сильно проявляється тенденція до універсалізації, і вони все більше про­понують небанківські послуги. Послуги охоплюють підготовку індивідуального будівницт­ва, обслуговування фінансових операцій промисловості, підготовку і фінансування експор­ту, здачу в оренду підприємствам комп’ютерів для нарахування заробітної плати іт.п.

Новим для клірингових банків стало посередництво в страхуванні життя і організації подорожей. Все це дозволяє охарактеризувати клірингові банки як фінансові конгломерати, у яких банківські операції стали лише частиною загальної діяльності.

Лібералізація фінансових ринків і прогрес в комунікаційних і комп’ютерних техно­логіях створили сприятливі умови для постійного розширення послуг, що надаються. Висо­ка конкуренція в сфері банківських послуг сприяла об’єднанню банків з іншими фінансо­вими інститутами. Яскравим прикладом такого процесу стало утворення найбільшого в Ве­ликобританії банківського фінансового об’єднання – Hong Kong and Shanghai Banking Corporation Holdings, що займає 9 місце в світі. В це об’єднання увійшли міжнародні, в ос­новному, азіатського походження, капітали і 2 британських банка – Samuel Montagu і Midland Bank.

Сфера інтересів групи – Азія, Гонконг, Австралія, Нова Зеландія, США, Канада і Ве­ликобританія. В ній представлені спеціалізовані об’єднання і фонди, а саме, Wardly Group в складі Hohg Kong Bank Group і Montagu Private Equity в складі Midland Group.

Спектр послуг, що пропонує група практично не обмежений:

1. Роздрібне і корпоративне обслуговування;

1. Розрахункові операції по обслуговуванню торгівлі;

1. Індивідуальний і інвестиційний банківський сервіс;

1. Послуги на ринку капіталу;

1. Споживче і комерційне фінансування (фінансування покупок в розстрочку);

1. Управління пенсійними і інвестиційними фондами;

1. Опікунський контроль над різноманітними виглядами власності за дорученням;

1. Страхування;

1. Послуги по безпеці і охороні.

До клірингових банків слід віднести такий банківський інститут управління пошто­вими перекладами, як “Нешнл Жіро” (Gіrоbапk), оснований поштовим відомством в 1968 році, незважаючи на борги і серйозні протести найбільших банків. “Нешнл Жіро” надає но­ві поштові і чекові послуги, що складає кліринговим банкам серйозну конкуренцію. Був створений центр електронних розрахунків в місті Бутл, і “Жіро” обслуговує поштові плате­жі за допомогою мережі відділень в 22 тис. поштових служб. Вже в 1973 році він мав більш 500 тис. rлієнтів в промисловості і серед населення. На відміну від клірингових банків, що беруть високі і часто непередбачувані збори за перекази, “Нешнл Жіро” стягує плату на ос­нові коректних і ставок, що опублікувалися. Разом зі спеціальним банком “Меркантил Кре­дит” дає в якості поштових послуг кредити на термін до 5 років на пільгових умовах. Крім Того, “Нешнл Жіро” співробітничає з подібними підприємствами інших країн.

До депозитних банків відносять так звані фінансові дома, до яких належать, пере­дусім, спеціальні банки споживчого кредиту. Біля 2/3 їхніх активних операцій припадає на споживчі кредити в розстрочку, в свою чергу більш 60% цих кредитів складає фінансуван­ня покупок автомобілів. Для оформлення видачі споживчого кредиту клієнт заповнює аплі­каційну форму. Після аналізу даних, що містяться в ній банк приймає рішення про можли­вість надання кредиту. Перед видаванням визначає розмір позички і термін її погашення. В нинішній час позичка видається на суму понад 500 ф. ст., кратні 100, а верхнього ліміту не­має. Поодиноким особам надається можливість страхування погашення позички. Макси­мальний термін користування позичкою – 5 років.

Все більше значення набувають лізингові операції. Фінансові дома є, як правило, дочірніми підприємствами найбільших банків або страхових компаній, що підтримують кредит цих банків своїми коштами. Найбільші фінансові дома намагаються максимально поширити банківські операції, щоб мати можливість залучати ощадні вклади і розвиватися в універсальні банки. До фінансових домів слід віднести і спеціальні банківські пункти в торговельних центрах (МоnеуShорs). Перші спеціальні банківські відділення з’явилися в 1970 році. Це були філії американського “Ферст Нешнл Сити Банк оф Нью-Йорк”. Піз­ніш і англійські найбільші банки стали відкривати відділення в торговельних центрах. В кінці 1974 року їх налічувалося вже 120. Вони розраховані на таких людей, що не мають рахунку в банках. Незважаючи на сильно розвинутий крупними банками чековий обіг шля­хом використання чекових і кредитних карток, призначених, передусім для поодиноких осіб, в 1974 році тільки 35%, а в 1981 р. 57% всіх повнолітніх британців мали поточні раху­нки. Особливо розповсюджені серед робітничих готівкові платежі в кінці тижня або декади. До цього підключаються спеціальні банківські відділення. В них емітуються довірча атмо­сфера, і вони відкриті довше, ніж клірингові банки, навіть в суботу. Передусім, надаються індивідуальні кредити, тобто кредити поодиноким особам майже без матеріального забез­печення. Однак все більше вони починають здійснювати звичайні банківські операції, включаючи інвестиційні, фінансові дома одержують гроші за рахунок кредитів банків, об­ліку векселів, а також шляхом залучення вкладів крупних промислових і торговельних компаній.

До так званих «оптових» банків належать торговельні банки (Merchant Banks). Вони широко розповсюджені в Англії і мають давні традиції. Торговельні банки важко диферен­ціювати і порівнювати з кліринговими банками, бо вони набагато менш останніх. Самий крупний з них – “Гамброс Бэнк” займав у 1972 р. в списку ведучих банків світу лише 173 місце. Однак торговельні банки грають значну роль не тільки у внутрішніх операціях, але і в міжнародному бізнесі. Вони виникни на торговельних підприємствах, що поступово освоїли банківські операції. Деякі сучасні торговельні банки поряд з банківськими опера­ціями виконують ще промислові і торговельні функції. Торговельні банки” Н. М. Ротшильд і сини”, “Дж. Генрі Шредер Вагг энд К”, “Бэрринг Бразерз”, “С. Г. Варбург энд К”, або “Лазард Бразерз энд К” існують вже більш 100 років. Однак деякі найбільші клірингові банки або мають свої спеціальні торговельні банки, що типово, наприклад, для групи “Барклайз”, або беруть участь в традиційних торговельних банках.

Відмінністю торговельних банків від клірингових і водночас їх привілей є те, що во­ни не зобов’язані публікувати докладні відомості про фінансовий стан і про свої операції. Завдяки цій привілеї торговельні банки могли протягом багатьох років вільно розвиватися.

Торговельні банки зайняті головним чином в 3-х основних областях:

1. Суто банківські операції. Під ними розуміються традиційні акцептно-кредитні операції. Це відноситься і до Комітету акцепторних будинків (17 знаменитих торгівельних банків об’єдналися у так званий “Комітет акцепторних будинків” – Accepticy Houses Committee). Якщо торговельний банк оголошує себе готовим акцептувати вексель і завдяки цьому платити по векселю в момент його пред’яв­лення через певний термін, то даний вексель отримує особливо високу довіру. Якщо цей вексель буде враховуватися в інших банках, то облікова ставка по ньому може виявитися нижче. Акцепт, а отже, і гарантія платежу торговельного банку, якому належить право акцепту, цінується значно вище, ніж будь-якого іноземного банку.Наступним видом операцій торговельного банку є прийом і надання позик в фунтах стерлінгах терміном від одного дня до 6 місяців. Од­нак можуть бути прийняті вклади і в іноземній валюті, але кредити видаються, як правило, в фунтах стерлінгах. З самого початку торговельні банки зіграли вели­чезну роль в зародженні єврооперацій, а два з них були, по суті, винахідниками євродоларів. Якщо були необхідні великі кошти на тривалі терміни, то торгове­льні банки створювали консорціуми. Разом з іншими банками або іншими воло­дарями коштів консорціуми випускали боргові зобов’язання, а при відомих обставинах і європозички. До їхньої сфери діяльності відноситься і фінансування експорту.

2. Надання послуг підприємцям. За цим стоять консультації підприємцям, наприклад при злитті підприємств, виявлення для них найбільш сприятливих можливостей фінансування; радження, що стосуються доцільності набуття акцій, а також ви­пуск нових форм на ринок цінних паперів.

3. Управління цінними паперами. Ці послуги охоплюють не тільки зберігання цін­них паперів, але і передусім контроль відповідних товариств, до яких можуть відноситись як акціонерні товариства промисловості і торгівлі, так і інвестиційні компанії, пенсійні фонди, а також інші поодинокі фонди. Щоб зберігати свою винятковість в управлінні коштами, найбільші торговельні банки не приймають в свої портфелі (сума цінних паперів) цінності вартістю нижче 100 тис. ф. ст.

Торговельні банки беруть участь в цих трьох областях бізнесу в неоднаковій мірі. Між найбільшими банками існує спеціалізація. Банк “Самуэль Монтэгю” не займається об­слуговуванням підприємців, він є одним з найбільших торговців золотом в світі і найбільшим торговцем валютою в Лондоні. Банк “Роберт Флемминг” тримає першість в портфельних операціях і управляє фондом активів. “Ротшильд” в основному за­ймається євроопераціями і торгівлею золотом. В так званій золотій кімнаті банківського вдома Ротшильда в Лондоне відбувається щоденна торгівля золотом (goldfixing). В цьому приймають участь, окрім банківського дома Ротшильда, що традиційно займає представни­цьке місце, ще 4 торговельних банка, допущенних до торгівлі золотом в Лондоні: “Джонсон, Матей энд К”, “Самуэль Монтэгю энд К”, “Мокатта энд Голдсмит энд Шарпс”, “Пикслей”. Торгівля золотом продовжується декілька хвилин, і її результати в один момент розповсюджуються на всіх фінансові центри світу. Однак Лондон втратив своє колишнє значення. В нинішній час 85% золота, що надходить з Південної Африки на міжнародний ринок, минає через 3 швейцарських банки, розташованих в Цюриху, і лише 15% – через Лондон.

Оскільки Лондон і Цюрих практично домовляються про попит і пропозицію, а також про ціни, на цій основі лондонське Сити ще може продовжувати здійснювати операції з зо­лотом. Торгівля золотом мало чим відрізняється від торгівлі іншими товаром, наприклад на лондонській торговельній біржі або лондонській біржі дорогоцінних металів. Опис діяль­ності торговельних банків показує, що вони мають більше відмінностей від клірингових банків з точки зору видів операцій. Відмінності виявляються тільки в способах їх здійснен­ня. В економічній літературі клірингові банки з їхніми стандартними банківськими послу­гами називають” власниками крамниць готового плаття”, а торговельні дома -“модельєрами фінансових операцій”.

До 1997 року особливим типом банків в Англії були облікові дома.До останнього часу в Лондоні оперували 8 облікових домів і окремі малі спеціалізовані фірми-маклери (running brokers, money brokers), що всі разом і утворювали обліковий ринок Лондона.

Облікові дома були об’єднані в Лондонську асоціацію облікового ринку (London Discount Market Association, LDMA), членами якої є облікові дома: CL Alexanders Discount Plc.; Cater Allen Ltd.; Clive Discount Co. Ltd; Gerrald and National Ltd; king and Shaxson Ltd; Quin Cope Limited; Seccombe Marshall and Campion Plc; Union Discount Company Ltd.

Облікові дома – це специфічний тип фінансового інституту Лондонського ринку. Вони забезпечували вигідний збут для банків ліквідних фондів шляхом гарантованих депо­зитів за вимогою (по погодженій кредитній ставці до або в межах встановленої дати). Ці фонди використовуються для покупки різноманітних активів, включаючи короткострокові казначейські облігації (T-bills), комерційні векселі (commercial bills) і першокласні фондові папери (gilt-edged securities, gilts). Крім того, облікові дома – це ринок реалізації і покупки векселів.

Облікові дома діяли як буфер між Банком Англії і іншими кредитнл-фінансовими установами, через них Банк Англії постачав у банківську систему фінансові ресурси та вилучав їх, коли це було необхідно. Банк Англії також виявляє вплив на процентні ставки.

Для британських компаній головними функціями облікових домів були надання позиче­них коштів через дисконтування (переоблік) векселів, а також пропозиція різноманітних форм короткострокового вкладення в портфельні інвестиції.

У сфері урядового фінансування їхня головна задача – забезпечувати продаж корот­кострокових казначейських облігацій, що є надто істотною частиною урядових короткост­рокових позикових заходів. Облікові дома – активні агенти з продажу короткострокових урядових цінних паперів (акцій), а також акцій і облігацій місцевих властей. Діяльність об­лікових будинків проходила і на вторинному ринку переуступлених доларових і стерлінго­вих депозитних сертифікатів.

Міжнародне значення Лондона як фінансового центру визначається, передусім, по­ложенням британських банків за кордоном і наявністю іноземних банків в місті. Британські заморькі (закордонні) банки (Overseas banks) це заснування, штаб-квартира яких розміщена в Лондоні, а філіали – головним чином, в колишніх британських колоніях. Ці банки також називають Банки Співдружності. На чолі стоїть “Барклайз меркант банк” з 1650 філіалами за кордо­ном. “Стандарт Чартед” володіє більш 1400 філіалами. Для порівняння: американський Сітібенк має за кордоном біля 300 філіалів.

Іноземні банки (Foreign Banks) в Англії по балансовій сумі належать я до крупних банківських груп. В Лондоні налічується більше ніж три сотні іноземних філіалів з 63 кра­їн. Тут сконцентровано удічі більше іноземних філіалів, ніж в Нью-Йорку.

Наступною банківською групою в Англії є консорціальні банки (Consortia Banks). Під останніми банківська статистика розуміє інститути, де беруть участь банки принаймні двох країн, з яких жодна не має контрольного пакету. Ці інститути стали особливо швидко розвиватися разом з підсиленням євроринку. Головним чином, це спеціальні банки багато­національних позичальників, до яких належать передусім транснаціональні і мультинаціо­нальні промислові концерни. Оскільки вони створювалися на основі пайової участі банка­ми ведучих капіталістичних країн, вони можуть мобілізувати на євроринку величезні кошти і на самі тривалі терміни, що недосяжно жодному іншому типу банків капіталістич­ного світу. Виникнення консорціальних банків особливо добре свідчить про розвиток про­цесу интернаціонализації капіталу в умовах сучасного капіталізму. До найбільших консор­ціальних банків відносяться “Мидленд энд интернэшнл бэнк лтд” з британськими, канадс-кими і австралійськими партнерами, “Вестерн Америкен бэнк юроп лтд.” З британськими, американськими і японськими партнерами, “Индастриел коммершиэл бэрл” з партнерами з США, Японії і Великобританії.

В Великобританії є безліч банкоподібних спеціальних кредитно-фінансових інстітутів. Серед них:

1. Ощадні інститути

0. Довірчі ощадні банки – в минулому в основному грали роль місцевих ощадкас. Після цього вони були реорганізовані і 16 крупних регіональних установ, але їхній право­вий статус залишився неясним. В кінці 1986 року вони перетворилися в єдиний ак­ціонерний Довірчо-ощадний банк, відомий як ТSB Group, що за масштабами діяльності і капіталу поступає­ться лише “великій четвірці” і виконує всі основні функції комерційних банків. З 1995 р., коли група об’єдналася з одним з найбільших комерційних банків Англії “Lloyd”, зникли й формальні підстави для виділення цього банку до групи ощадних установ.

0. Національний ощадний банк (колишній поштово-ощадний банк) акумулює заоща­дження населення через мережу поштових відділень, число яких перевищує 20 ти­сяч. Обсяг вкладів в Національному ощадному банку в кінці 1986 року складав біля 8 млрд. фунтів стерлінгів.

0. Будівельні товариства – існують понад 200 років, зараз акумулюють найбільшу час­тину заощаджень населення. Їхні сумарні активи в 80-х роках збільшилися і переви­щили 130 млрд. Ф. Ст. Найбільші – Галифакс, Эбби Нэшнл, Нэйшнвайд і інші. Всі ощадні інститути об’єднує те, що основне джерело їхніх ресурсів – дрібні вклади населення.

1. Страхові компанії і пенсійні фонди спрямовують капітал, що акумулювався, в довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною по відношенню до їхньої професійної спеціалізації – страхової справи і поодинокого пенсійного забез­печення. Кошти, що мобілізуються ними, вкладаються в операції на термін 20-25 років (в основному в акції і інші цінні папери). Сумарні активи страхових компаній і пенсійних фондів наприкінці 1986 року складали по 150-160 млрд., ф. ст. Англійські страхові монопо­лії (Ройал, Коммершл юнион і ін.) входять до числа найбільших в світі.

1. Інвестиційні трести займаються винятково операціями з цінними паперами. Шляхом емісії власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають в цінні папери інших компаній. Особливість цих установ, що не мають регулярних джерел надходжень (депозитів, страхових внесків і т. п.), перебуває в сильній залежності від ринкової ко­н’юнктури. При падінні курсів цінних паперів вони стикаються з фінансовими труднощями і збитками.

1. Довірчі пайові фонди по своїй спеціалізації схожі з інвестиційними трестами; вони аку­мулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але оскільки пайовик в будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів являє собою спірну величину: він залежить від переваги продажу або покупок паїв. Струк­тура активів фондів аналогічна активам інвестиційних трестів: біля 80% складають акції поодиноких компаній, багато довірчих пайових фондів зв’язані з банками і страховими компаніями.

1. Фінансові корпорації спеціалізуються на кредитуванні поодиноких фірм, що не мають доступу до звичайних джерел позичкового капіталу. Найбільші – фінансова корпорація промисловості, сільськогосподарська іпотечна корпорація і т. д.

1. Фірми венчурного фінансування спеціалізовані установи, виникли здебільшого в 80-х роках. Займаються головним чином набуттям участей і кредитуванням нових і компа­ній, що поширюються в передових галузях, що зв’язане з підвищеним ризиком.

Структура банківських депозитів у Великобританії.

Розподіл депозитів на вклади до запитання і вклади на термін є загальноприйнятим правилом в ряді країн. У Великоб­ританії банківська статистика виділяє поточні рахунки (current accounts) та депозитні і ощадні рахунки (depopsit/savings accounts), що відповідають двом означеним категоріям. Що стосується поточних рахунків, то у Великобританії вони мають одну особливість – допускають доручення власником рахунку короткострокового кредиту в формі овердрафту (оverdraft), шляхом виписки чеку на суму, що перевищує залишок на рахун­ку. Овердрафт може бути дозволеним (authorised), тобто попередньо погодженим з банком, і недозволеним коли клієнт виписує чек без наявності на ра­хунку достатньої суми для його оплати, не маючи на те згоди банку. В кінці робочого дня в банку складається відомість недозволених овердрафтів, і в кожному окремому випад­ку керуючий відділенням вирішує, надати позичку на оплату чеку або ні. Якщо позичка на­дається, то відсоток по ній, нараховуваний щоденно, на 7-8% вище базової ставки банку. У випадку ж дозволеного овердрафту перевищення складає 2-3%.

За послуги по веденню поточного рахунку банк стягує комісію за прейскурантом за оплату послуг, затвердженому банком. Комісія нараховується по рахунку – раз в квартал або півріччя. Багато англійських банків нараховують на користь власника рахунку умовний відсоток, якщо залишок на рахунку стабільний і не зменшується нижче обумовленого рівня (звичайно – 100 ф.ст.). Нарахований відсоток не виплачується вкладнику, а відніма­ється від суми комісії, що стягується банком за ведення рахунку і інші надані послуги.

Є різні вигляди депозитних і ощадних рахунків. Особливо поширився їхній асорти­мент з початку 80-х років, коли ряд урядових декретів скасував колишні обмеження банків­ської діяльності і сприяв різкому підсиленню конкуренції в банківській сфері.

Ощадний вклад з 7-денним попередженням про вилучення. Розрахований на відносно швидке використання на ньому коштів, що зберігаються і має для вкладника більш важливе значення як засіб забезпечення ліквідності, ніж як форма доходного інвестування грошей. Його основні риси:

• Відносно невисокий відсоток;

• Немає обмежень по внесенню і вилученню коштів;

• Вимагається 7-денне попередження про вилучення, але допускається і негайне зняття грошей з відрахуванням відсотків за 7 днів;

• Існує в двох варіантах: з ощадною книжкою (passbook savings) або без книжки на основі періодичних виписок банком клієнту (відмінність в тому, що за наявності ощадної кни­жки клієнт може одержувати суми зі рахунку (в межах певного мінімуму, звичайно до 10 ф. Ст.) в різних відділеннях банку).

Ощадний рахунок з регулярними внесками. Розрахований на притягнення середньострокових заощаджень. Особливо привабливий для молодих пар, що збираються одружи­тись, або нещодавно створили родину. Використовується для цільових заощаджень на покупку меблів, автомашини, туристичних подорожей і т. д.

Інвестиційний рахунок з високим процентом. Використовується для довгостроково­го зберігання грошей і розрахований здебільшого на заможних літніх людей.

Основні риси:

• Сплата більш високої процентної ставки, ніж по вкладам з 7-денним попередженням;

• Зростання відсотка із збільшенням суми вкладу (нараховується раз в місяць, квартал або півріччя);

• Мінімальна сума вкладу 2 тис.ф.ст.;

• Попередження про вилучення – не менше ніж за 30 днів;

Необмежена можливість часткового збільшення вкладу.

Вклад з фіксованою сумою і фіксованим терміном. Це аналог негайного вкладного сертифікату в США. Його риси:

• Термін вкладу – від 14 днів до 18 місяців;

• Мінімальна сума вкладу – 2.5 тис. Ф. Ст.;

• Тверда відсоткова ставка – відсоток виплачується після закінчення строку вкладу.

Депозит із змінною ставкою відсотка. Рахунок використовується для зберігання середньо – і довгострокових сум. Терміни вкладу – від 7 днів до 18 місяців. Протягом пер­шого року ставка фіксована, а після цього застосовується плаваюча ставка, “прив’язана” до ставок грошового ринку.

Грошові фонди. Вперше введені в 1983 році і є аналогом американських нау-рахунку: по них сплачується відсоток і в той же час дозволяється виписувати чеки. Доки не отримали в Великобританії великого розвитку, бо банки остерігаюся масового переведення коштів з поточних і ощадних рахунків на рахунок грошових фондів. Основні риси:

• Відсоток “прив’язаний” до ставок грошового ринку;

• Мінімальний залишок – 1000 ф. Ст.;

• Допускається дострокове вилучення вкладу на суму понад 250 ф. Ст. З 7-денним повідо­мленням про вилучення;

• Проти рахунку дозволяється виписувати чеки.

Вкладні сертифікати, що передаються. Як і в США, це інструменти “оптового” грошового ринку, що використовується крупними інвесторами, здебільшого діловими фірма­ми. Основні риси:

• Тверда ставка відсотка, що встановлюється в момент видачі сертифікату;

• Мінімальна сума номіналу – 5 тис. ф.ст., максимальна – 500 тис. ф.ст.;

• Сертифікат випускається на пред’явника;

• Наявність розвиненого вторинного ринку в Лондоні.

В практиці англійських банків застосовуються і інші види ощадних рахунків. Ціка­вий їхній різновид – рахунок, призначений для планування платежів і регулярного витра­чання грошей. Наведемо два види таких рахунків.

Звичайний бюджетний рахунок (budget account). Вкладник підсумовує всі регулярні види виплат, що необхідно заплатити протягом року (газ, електрика, страховий поліс, іпо­тека і так далі), розподіляє їх на 12 і вносить кожного місяця 1/12 частина в вигляді чергового внес­ку. Банк виконує всі платежі по настанні їхнього терміну. В кінці року відбувається остаточ­ний розрахунок по фактично зробленим платежам. Відсотки не нараховуються ані по кре­дитовому, ані по дебетовому сальдо. Річна комісія розраховується по загальному обсягу платежів.

Рахунок касового надходження (cashflow account). Вкладник робить регулярні щомі­сячні платежі (в розмірі не менше 20 фунтов стерлингов), і йому відкривається ліміт на одержання позички в розмірі 30-кратної вартості щомісячних внесків. Кредит використову­ється для виробництва регулярних платежів за допомогою спеціальної чекової книжки. Є ще дві відмінності від звичайного бюджетного рахунку: можна оплачувати витрати, що не пе­редбачалися заздалегідь і не вимагається щорічної “розчистки” рахунку.

В Англії поряд зі спеціалізованими банками залученням заоща­джень займаються практично всі установи кредитно-фінансового спрямування. Серед них комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, трастовьіе компанії і ін.

Біля 70% заощаджувачів віддає перевагу поточним рахункам депозитних банків, а також поточним рахункам клірингових банків.

Поточні рахунок поділяються слідуючим чином:

• Оплачувані рахунки, ставка по яким складає біля 4%

• Рахунки, по яким не передбачена оплата, але їхнім власникам надаються безкоштовні послуги до тих пір, поки рахунок залишається кредиторськими (доки на ньому є засоби).

За останні роки був реалізований ряд заходів з боку банків і будівельних товариств по cплаті вкладів на поточних рахунках при збереженні безкоштовності всіх операцій. Ус­піх даної тактики був значний, незважаючи на невисокий рівень оплати – від 2 до 5%. Крім того, рахунок громадян інших країн мали фіскальний імунітет (свободу від оподаткуван­ня). Це дало позитивний результат для залучення іноземної клієнтури.

Пропозиція населенню класичних вкладів здійснюється Національним Ощадним Банком в вигляді двох видів рахунку – звичайного і інвестиційного (з 1966 року). Звичай­ний застосовується для акумуляції дрібних заощаджень і перша сума внеску в 70 фунтів стерлінгів не оподатковується податком. Також практикуються рахунки, що відкриваються з внесення 25 пенсів, але відсоток нараховується лише з суми 250 фунтів стерлінгів, вони іменуються ощадними вкладами. Як правило, наявність ощадного вкладу підтверджується оформленням ощадкнижки, в якій відбиті обороти по прибутку і видатку.

Депозитний рахунок є різновидом термінового рахунку, відсоткова ставка по ньому складає 5%. На практиці, термінові вклади по суті є вкладами з попереднім повідомленням.

Цікаві форми вкладів практикують трастові ощадні банки, що відкривають вкладни­кам рахунки, доход за якими сплачується в залежності від розміру вкладу. Такий маневр базується на операціях банку із розміщенням об’єднаних коштів вкладників в інші банки під вигідні відсотки.

Банки і будівельні товариства пропонують депозитні рахунки з зобов’язаннями вкладників мати мінімальну суму і високу оплату- 6-10%. З 1979 року в Великобри­танії введене страхування вкладів, що є однією з форм соціальних гарантій населення. Страхуванню підлягають всі вклади в національній валюті, по яким відшкодовується 0.75% до перших 20 тисяч фунтів стерлінгів.

Страхування банківських депозитів в Англії

У 1979 і 1987 роках у Великобританії були прийняті Банківські акти. Згідно акту 1979 року банки повинні надавати гарантії вкладникам на випадок кризових ситуацій в економіці Англії. Законом була затверджена “схема захисту депозитів” вкладників, що пе­редбачала набір обов’язкових для банків дій. Точніше кажучи, кожний банк і ЛОПД (ліцензована організація, приймаюча депозити) зобов’язані були створювати спеціальні страхові фонди, мінімальний розмір яких був визначений в 5 млн. ф.ст. Ці фонди знаходя­ться під контролем Ради Захисту депозитів Банку Англії і можуть бути в подальшому вико­ристані тільки з його дозволу. Згідно “схеми захисту депозитів” кожний індивідуальний вкладник може розраховувати на одержання страховки по вкладу не більш 10000 фунтів стерлінгів з розрахунку 75% гарантованої суми повернення. Це означає, що по вкладу 8000, наприклад, вкладник отримав би 6000 фунтів стерлінгів, а по вкладу 25000 фунтів стерлінгів – мінімум в 7500 – тобто максимальний розмір страховки. Означена схема знайшла своє практичне застосування в 80-х роках: так, наприклад збанкротувавший ЛОПД Мербо Финанс сплатила своїм вкладникам суму трохи менш 700 000 фунтів стерлінгів.

Однак Акт 1979 року не зміг відвернути ряд серйозних кризових явищ в 80-х роках (точніше, йдеться про всім відоме банкрутство банківської групи Джонсон Меттью Бэнкерс в 1983-1984 роках). В зв’язку з чим в 1987 році був підписаний новий законопроект по бан­ківській справі, Банківський акт 1987 року частково змінив систему захисту вкладів. “Схема захисту депозитів” в цілому залишилася старою, з різницею, що максимальна сума вкладу, по якому давалося 75% компенсацій, збільшилася до 15 000 фунтів стерлінгів.

І от в лютому 1994 року збанкрутував відомий в усьому світі банк Barings. Це той самий банк з бездоганною історією, що налічує 233 року, в якому за традицією члени королівської родини зберігали депозити. Помилка керуючого однієї з філій банку зробила банкрутами тисячі вкладників, власників банку, англійську розвідку і особисто коро­леву Великобританії.

В нинішній час в Англії депозити вкладників захищені тільки на 3/4 внесеної суми. Максимальний розмір компенсації складає 20 000 фунтів стерлінгів ( трохи більше 30 000 долл. США).

В 1994 році з метою упорядкування захисту депозитів в Англії прийнята відповідна Директива ЕС. Основні нововведення:

• Компенсуються депозити, відкриті в усіх западноєвропейских відділеннях банків, роз­ташованих на території Англії;

• Компенсуються депозити, відкриті не тільки в фунтах стерлінгів, але і в інших валютах;

• Максимальний розмір компенсації по депозиту на суму 20 000 фунтів стерлінгів збіль­шується на 90%;

• Вкладники іноземного (неанглійського) банку одержують компенсацію, передбачену си­стемою захисту депозитів, що тепер отримала можливість підключиться до англійського Фонду захисту депозитів з метою одержання підвищеної компенсації в випадку її неста­тку в країні місцезнаходження банку. В частини, що стосується депозитів, західноєвро­пейські банки одержують рівне право з банками, що знаходяться на території Англії.

Таблиця 9.

Депозити в банках Великобританії

(грудень 1996 року, млрд. ф.ст.)

	В фунтах стерлінгах	В іноземній валюті
“Роздрібні” банки	468	149
Британські торговельні банки	23	13
Інші Британські банки	43	9
Іноземні банки	216	805
Усього	749	976

Види та форми кредитних угод

Іншу найважливішу область банківської діяльності складає розміщення грошових ресурсів з метою одержання доходу і забезпечення ліквідності банку – його активні опера­ції. Ми розглянемо одну групу операцій – кредитні операції (або позички).

В практиці західних банків проводиться розмежування між діловими (комерційними) позичками і персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різ­номанітні види кредитних угод, визначати умови надання позики, його погашення і так да­лі. Ми розглянемо найбільш розповсюджені методи банківського кредитування ділових фірм і індивідуальних клієнтів у Великобританії.

Англійські банки використають овердрафт як основну форму короткострокового кредитування комерційних підприємств. Овердрафт нерозривно зв’язаний із поточним ра­хунком: за наявності відповідної угоди банк дозволяє власнику рахунку виписувати чеки на суми, що перевищують кредитовий залишок на рахунку, в межах встановленого ліміту.

Терміни овердрафту в Великобританії – від декількох місяців до декількох років, але банк, як правило, вимагає повного погашення кредиту раз в рік і проводить щорічне обстеження дій клієнта. Якщо виникають сумніви в платоспроможності позичальника, договір розривається.

Відсоток по овердрафту нараховується щоденно на непогашений залишок. Ця форма кредиту вважається самої дешевої, бо клієнт платить тільки за фактичні використані суми.

Інша традиційна форма кредитування, застосовувана англійськими банками- кредит по позичковому рахунку (credit on loan account). У відміну від овердрафту клієнту відкрива­ться спеціальний позичковий рахунок, в дебет якого зараховується сума кредиту. Водночас кредитується поточний рахунок клієнта і останній може використати її в звичайному порядку, виписуючи чеки і знімаючи готівку. Кредит по позичковому рахунку надається для фінансування капітальних витрат і для здійснення різноманітних комерційних проектів.

Терміни кредиту по позичковому рахунку різноманітні. Вони залежать від термінів економічного життя обладнання, що купується або від розрахункового часу проекту. Звичайно ці кредити відносяться до категорії середньо – і довгострокових. Відсотки нарахову­ються щоквартально на непогашену частину кредиту і списуються з поточного рахунку клієнта. В деяких випадках практикується зарахування їх суми в кредит позичкового рахунку разом зі внесками на погашення основної суми боргу.

Розмір процентної ставки визначається шляхом “накидки” на базову ставку банку в випадку фіксованої ставки) або змінюється періодично з зміною ринкових ставок використовуються в якості орієнтира ставки по міжбанківським кредитам – “лібор”).

Лізінг. Лізінгові Операції отримали широку популярність в Великобританії. На початок 70-х років фінансуванням оренди крупного і дорого обладнання займалися фінансові дома, що практикували як лізінг з повною оплатою обладнання, що орендується, так і угоди а умовах “продажу з наступною орендою” (sale and lease back). В останньому випадку компанія продає своє обладнання фінансової компанії, а після цього одержує його зворотно в оренду. Згодом в сферу лізінгового бізнесу вторглись крупні банки, що купили часть в лізінгових формах і почали кредитувати орендні операції.

До числа найбільш популярних форм кредитування фізичних осіб відносяться:

1. Персональні позички;

1. Бюджетні рахунки;

1. Позички на покупку будинків.

Персональна позичка (personal loan) зв’язана з відкриттями позичкового рахунку для індивідуального позичальника. Вона, як правило, надається для фінансування покупок в розстрочку споживчих товарів тривалого користування (автомашин, телевізорів, меблів) або на особливі види витрат – подорожі, весілля, ремонт житла і так далі.

В більшості випадків сума позик обмежена – від 500 до 5000 фунтів стерлінгів (по позичкам на ремонт і обладнання будинків – до 10 000 фунтів стерлінгів). Від 1/4 до 1/3 вартісті покупки або витрат повинно бути покрито з власних коштів позичальника. Погашення кредиту здійснюється рівними щомісячними внесками з включенням відсотків за користування позичкою Бюджетні Рахунки (budget account). При цій формі позичальник зобов’язується вносити на рахунок певні суми, а банк сплачує регулярні платежі, нада­ючи в випадку необхідності кредит. Ліміт кредитування залежить від величини внеску: звичайно ліміт в 30 разів перевищує суму внеску. При відкритті рахунку складається розрахунок попередніх на рік платежів, причому щомісячний внесок як мінімум дорівнює 1/12 розрахункової суми. Однак клієнт може сплачувати і непередбачені видатки (наприклад, рахунок на ремонт автомобілів і так далі) в межах кредитного ліміту. Угода перезаключається кожні 12 місяці.

Кредит на купівлю будинків (home loan) введений в практику англійських банків відносно нещодавно. Раніше потребу в цих кредитах задовольняли спеціальні інститути – будівельні товариства і деякі інші фінансові заснування. Але з початку 80-х років банки активно вторглись на ринок кредитування покупки житла.