Конституційно-правовий статус Президента України виник і дістав своє нормативно-правове закріплення, після проголошення незалежності України.
Законом “Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991 р. в Україні було запроваджено посаду Президента України, який згідно зі ст. 1 Закону визнавався найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади.
Згаданий правовий статус Президента України було уточнено ст. 19 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврялування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 18 червня 1995 р., за якою Президент України визнавався главою держави і главою державної виконавчої влади в Україні.
Нарешті, Конституція України 1996 р. визначила, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Глава держави — це або конституційний орган, або водночас і вища посадова особа держави. У першому випадку глава держави відповідно до Конституції розглядається як невід’ємна складова парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним (Велика Британія). У другому він є главою виконавчої влади і водночас главою держави (США). У третьбму лише главою держави,
-357-
який не входить до будь-якої гілки влади: законодавчої, виконавчої та судової (ФРН).
Главою держави звичайно є особа, яка посідає вище місце в ієрархії державних інститутів і яка здійснює верховне представництво як у внутрішньоекономічному житті, так і на міжнародній арені. Нарешті, це символ державності народу.
Правовий статус президента визначається республіканською формою правління.
Роль глави держави в президентських республіках досить важлива, оскільки він поєднує повноваження глави держави і глави уряду.
Сутність напівпрезидентської моделі зводиться перш за все до міцної президентської влади, яка здійснюється в умовах нежорсткого поділу влади, як це спостерігається у президентських республіках. Глава держави звичайно відповідає за розв’язання загальних стратегічних питань, контролюючи при цьому певні сфери діяльності уряду, в той час як прем’єр-міністр несе безпосередню відповідальність за здійснення державного управління.
Така модель притаманна і правовому статусу Президента України.
При зв’ясуванні місця і ролі будь-якого органу держави і посадової особи, які визначаються Конституцією, принциповим є: визначення його функціонального призначення і місце, яке орган або посадова особа посідає у системі державних органів.
Згідно з Конституцією України Президент України є главою держави. Проте місце і роль глави держави в системі органів саме державної влади у Конституції чітко не визначені.
Теорія Ш.-Л. Монтеск’є виявляється непридатною для розв’язання цієї проблеми, оскільки у його концепції розподілу влади главі держави (монарху) ввірялася виконавча влада, а Конституція України 1996 р. не включає Президента України до жодної з тріад влад. На думку деяких учених у даному разі слід звернутися до теорії “упокорюючої (врівноважуючої) влади”, розвинутої французьким державознав-цем Б. Констаном, інтерпретованої німецькими мислителями Г. Гегелем та Л. фон Штейном і підтриманої дореволюційними російськими конституціоналістами Ф. Ф. Кокошкіним і Н. А. Захаровим. Влада, здатна впорядкувати дії різних влад, повинна бути дійсно незалежною, авторитетною і ней-
-358-
тральною щодо всіх їх, і цим вимогам найповніше відповідає глава держави1.
Крім того, надання Президентові статусу глави держави пояснюється перш за все необхідністю підвищити рівень представництва держави всередині країни і за її межами в період проголошення і становлення України як незалежної держави, а здійснення цих функцій у всіх країнах з напівпре-зидентською формою правління завжди притаманне Президентові країни.
Виходячи з цього, слід визнати, що здіснення ним представницької функції і функції гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина дає можливість Президентові України посідати особливе місце в системі органів державної влади і не входити до жодної з її гілок.
У процесі здійснення представницької функції Президент України визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави відповідно до Конституції і законів України, виходячи з передвиборної програми Президента, в якій визначено стратегічні напрями побудови держави, суспільства, їх економічного, соціального і культурного розвитку.
Він представляє Україну всередині країни і в міжнародних відносинах.
Президент вживає відповідних заходів, пов’язаних з охороною суверенітету України, її територіальною цілісністю, використовуючи при цьому лише визначені Конституцією його власні повноваження.
Він несе персональну відповідальність за додержання Конституції України, захистом прав і свобод людини і громадянина.
Здійснення Президентом України цих функцій не дає підстав стверджувати, що його влада поширюється на всі гілки державної влади.
У Конституції України закладено загальні засади системи стримувань і противаг, яка покликана сприяти взаємодії і взаємозалежності законодавчої, виконавчої та судової влади. При цьому Президент України забезпечує погоджене
Див., зокрема: Серьогіна С. Г. Компетенція Президента України: теоретично-правові засади: Автореф. дис. … канд. юр. наук. Харків, 1988. — \^. 9—10.
-359-
функціонування і взаємодію всіх органів державної влади,” виступаючи як своєрідний арбітр.