19.2. Класифікація договірних зобов’язань у сільському господарстві

Щоб досягти як практичної, так і наукової мети в аграрному праві провадиться класифікація договорів у сільському господарс­тві за певними ознаками. При цьому треба брати до уваги, що са­ма галузь аграрного права є самостійною комплексною галуззю, то­му з одного боку, загальні положення про правочини та їх різно­вид — договори — містяться в цивільному законодавстві, а прави­ла про окремі специфічні договори в господарських відносинах заз­нали свого правового регулювання в рамках господарського зако­нодавства. З іншого боку, специфіка відносин аграрного виробниц­тва сама по собі та в поєднанні зі специфікою їх законодавчого регулювання зумовлює особливий підхід до визначення поняття, кла­сифікації, змісту договорів у сільському господарстві.

Через це наука аграрного права не може не враховувати систе­ми договірних зобов’язань за ЦК, який поділяє їх на договори: ті, що опосередковують перехід права власності; пов’язані з переда­чею майна у тимчасове користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування; прокредитно-розрахункові від­носини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Серед договорів, що опосередковують перехід права власності, розглядаються зобов’язання із купівлі-продажу, дарування, ренти; при цьому як різновид зобов’язань купівлі-продажу виокремлю­ються роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація сільсько­господарської продукції, постачання енергетичними та іншими ре­сурсами через приєднану мережу, міна. Отже, у визначенні приро­ди та основної класифікації договорів системоутворююче значення має нині саме ЦК.

У науці аграрного права вирізняється група договорів на реалі­зацію сільськогосподарської продукції. У науковій та практичній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сіль­ськогосподарської продукції: договір контрактації сільськогоспо­дарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір міни; договір комісії. Але до такої системи по­будови договірних зобов’язань мають бути зроблені певні застере­ження: по-перше, контрактація, за ЦК, розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продук­ції, а лише опосередковує її в майбутньому, тому що за договором комісії, відповідно до ст. 1011 ЦК, одна сторона (комісіонер) зо­бов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за раху­нок комітента.

Найповніше специфіку договірних відносин у сільському госпо­дарстві враховує класифікація, яка поділяє аграрно-правові догово­ри на 3 основні групи. До першої групи належать такі: про спіль­ну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тва­ринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та пе­реробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші догово­ри про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи аграрно-правових договорів належать: про реалізацію сіль­ськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реа­лізацію продукції та постачання. До третьої групи: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконан­ня меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуго­вування; про виконання інших підрядних робіт; про надання нау­кових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші про надання різноманітних послуг¹.

Поза цією системою договорів лишається велика група догово­рів, застосування яких має поширюватися із впровадженням новіт­ніх технологій у сільському господарстві. Такими є договори про використання науково-технічної продукції у сільському господарс­тві, наприклад, договори на передачу (відчуження) прав на сорт, договори на передачу (відчуження) майнового права на сорт і пе­редачу права на використання сорту; договори про виконання на­уково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних ро­біт у сфері сільського господарства тощо. Зважаючи на специфіку цієї групи договорів, їх аналіз провадимо в окремому підрозділі під­ручника.

Слід також враховувати, що в ст. З ЦК засадою цивільного за­конодавства проголошено свободу договору, що уможливлює ство­рення змішаних і комплексних договорів. Такі договори є самос­тійним різновидом договірних зобов’язань, при тлумаченні яких, насамперед, слід враховувати волю сторін, втілену через волевияв­лення в певну правову форму, за умови, що така воля та волевияв­лення не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства.

Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим договорам на реалізацію сільськогосподарської продукції. Вони мають стати інструментом кредитування сільського госпо­дарства та фактором забезпечення його стабільності й невпинного розвитку.