6.2. Формування кошторисів підрозділів

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів відповідальності є складання їх кошторисів. Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності.
У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються. Якщо виробничий цикл тривалий і змінюються залишки незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, такої відповідності немає.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції, як організуюча, контролююча і стимулююча. Організуюча функція кошторису полягає в тому, що, маючи встановлену планову величину витрат, працівник, відповідальний за їх рівень, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних за рівень витрат. Це здійснюється порівнянням фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах. Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї. Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і заохочення в їх зниженні.

Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси. Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат.

Кожний із цих аспектів побудови кошторису має свої позитивні сторони і призначення. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат (загальновиробничими витратами), а також калькуляціями на окремі вироби підрозділу. Побудова його за елементами витрат показує їх ресурсну структуру, матеріало-, зарплато- і капіталомісткість виробництва і, що важливо, дає змогу чіткіше ув’язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки останнім плануються лише окремі їх елементи. На практиці для центрів відповідальності високого рівня домінує постатейна структура кошторисів. Такий кошторис цеху показано в табл. 6.1. Шахматна форма кошторису, у якій

Таблиця 6.1

КОШТОРИС ЦЕХУ НА 200_ р., тис. грн.

Стаття витрат	План на рік	У тому числі по кварталах
		I	II	III	IV
Матеріали (за вирахуванням відходів)	318,00	79,00	79,80	779,80	79,90
Куповані вироби і напівфабрикати	226,50	56,20	56,50	56,80	57,00
Паливо й енергія на технологічні потреби	16,30	4,00	4,00	4,10	4,20
Основна заробітна плата виробничих робітників	180,00	45,00	45,00	45,00	45,00
Додаткова заробітна плата виробничих робітників	17,00	4,25	4,25	4,25	4,25
Відрахування на соціальні заходи	73,90	18,40	18,50	18,50	18,50
Загальновиробничі витрати	374,30	93,10	93,40	93,50	94,30
У тому числі: витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування	238,20	59,10	59,40	59,50	60,20
витрати на організацію і управління виробництвом	136,10	34,00	34,00	34,00	34,10
Втрати від браку (у звіті)	—	—	—	—	—
Разом	1206,0	299,95	300,95	301,95	303,15

 

витрати групуються постатейно і поелементно, є більш інформативною, вона подана в табл. 6.2. На її основі досить легко розподілити всі витрати на змінні та постійні, що є необхідною умовою надання кошторису властивості гнучкості при поваріантних обчисленнях і визначенні планових витрат на фактичний обсяг виробництва. Коротко зупинимось на методиці обчислення кошторису за статтями, наведеними в таблицях 6.1 і 6.2.

 

Таблиця 6.2

КОШТОРИС ЦЕХУ НА 200_ р. ЗА СТАТТЯМИ Й ЕЛЕМЕНТАМИ ВИТРАТ, тис. грн.

Стаття витрат	Елементи витрат
	Основні матеріали	Куповані вироби і напів- фабрикати	Допоміжні матеріали	Паливо та енергія	Зарплата	Відрахування на соціальні заходи	Амортизаційні відрахування	Послуги інших підрозділів	Разом
Матеріали (за вирахуванням відходів	280,00	—	38,00	—	—	—	—	—	318,00
Куповані вироби і напівфабрикати	—	226,50	—	—	—	—	—	—	226,50
Паливо та енергія на технологічні потреби	—	—	—	16,30	—	—	—	—	16,30
Основна заробітна плата виробничих робітників	—	—	—	—	180,00	—	—	—	180,00
Додаткова заробітна плата виробничих робітників	—	—	—	—	17,00	—	—	—	17,00
Відрахування на соціальні заходи	—	—	—	—	—	73,90	—	—	73,90
Загальновиробничі витрати	—	—	46,00	86,80	116,00	43,50	22,30	59,70	374,30
Втрати від браку (у звіті)	—	—	—	—	—	—	—	—	—
Разом	280,00	226,50	84,00	103,10	313,00	117,40	22,30	59,70	1206,0
У тому числі витрати змінні	280,00	226,50	56,00	71,30	197,00	73,90	—	24,40	929,10
постійні	—	—	28,00	31,80	116,00	43,50	22,30	35,30	276,90

 

Матеріали (за вирахуванням відходів). До статті заносяться витрати на матеріали, що утворюють основу виготовлюваної продукції (основні матеріали), а також на матеріали допоміжного призначення (допоміжні матеріали), які можна прямо віднести на окремі вироби (кріпильні матеріали, фарби, формувальні матеріали, хімікати для гальванічного покриття та ін.). Витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на матеріали і виробничої програми. Крім ціни придбання матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (комісійні виплати заготівельним організаціям, плата за вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування та ін.). Слід мати на увазі, що до транспортно-заготівельних витрат не належать витрати на утримання відділу матеріального постачання, складів матеріалів і постійних складських працівників. У вітчизняній практиці їх відносили до загальногосподарських витрат. З 2000 р. вони належать до витрат періоду у складі адміністративних витрат.

Від вартості матеріалів віднімаються відходи за ціною їх можливого використання чи продажу. Отже, витрати на матеріали обчислюються за формулою:

, (6.1)

де См — витрати на матеріали певного виду, грн.;

n — кількість найменувань виготовлюваної продукції;

Ni — випуск (запуск) виробів і-го найменування в плановому періоді у натуральному виразі;

— норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу у натуральному виразі;

Цм — ціна одиниці матеріалу, грн.;

Рт — частка транспортно-заготівельних витрат у вартості купованих матеріалів, % (якщо вони не враховані у внутрішній ціні на матеріали);

Ві — кількість зворотних відходів з усієї сукупності і-х виробів у натуральному виразі;

Цв — ціна одиниці відходів, грн.

Обчислені величини См підсумовуються за всіма видами матеріалів і остаточно визначаються витрати за даною статтею.

Куповані вироби й напівфабрикати. Купованими вважаються вироби, що купуються для укомплектування виготовлюваної продукції і потребують витрат на їх установку чи складання (двигуни, різні прилади, механізми тощо). Куповані напівфабрикати — це вироби, які додатково обробляються на підприємстві (штампування, відливки деталей, поковки та ін.). Сюди ще можуть зараховуватися виробничі послуги сторонніх підприємств, які стосуються конкретних виробів і можуть бути прямо на них віднесені.

Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали згідно з нормами і цінами з урахуванням транспортно-заготівельних витрат. Вартість виробничих послуг сторонніх підприємств визначається за договірною ціною на виконані роботи.

Слід мати на увазі, що за напівфабрикатного методу обліку, що відповідає умовам внутрішніх ринкових відносин, матеріальні витрати доповнюються ще однією статтею аналогічного змісту — напівфабрикати власного виробництва підприємства. Витрати за цією статтею обчислюються за встановленими внутрішніми цінами.

Паливо та енергія на технологічні потреби. До статті включають витрати палива та енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів: палива для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагріву металу в прокатних, ковальських цехах; випробувань виробів, передбачених технологічним процесом (турбін, двигунів та ін.); електроенергії для електропечей, електрохімічних, гальванічних процесів, сушіння тощо.

Витрати на паливо та енергію технологічного призначення обчислюються аналогічно попереднім статтям, тобто за нормами витрат і встановленими цінами (тарифів). Коли ці витрати займають незначну частку в загальних витратах або коли відсутня належна нормативна база, їх включають у кошторис загальновиробничих витрат як витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, переводячи таким чином у категорію непрямих витрат.

Основна заробітна плата виробничих робітників. Стаття включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Вона складається з відрядної та почасової заробітної плати згідно з установленими розцінками та тарифними ставками (посадовими окладами)

(6.2)

де Св.з — витрати на відрядну заробітну плату основних виробничих робітників, грн.;

n — кількість найменувань виготовлюваної продукції;

Ni — випуск продукції і-го найменування в плановому періоді у натуральному виразі;

— агрегована відрядна розцінка за і-й виріб, грн.

Cп.з = Чоб Тп Зт.г, (6.3)

де Cп.з — витрати на почасову оплату праці основних виробничих робітників, грн.;

Чоб — середньооблікова кількість основних виробничих робітників на почасовій оплаті праці, осіб;

Тп — фонд часу роботи одного основного виробничого робітника в плановому періоді, год.

Зт.г — годинна тарифна ставка, грн.

Зауважимо, що на практиці частина почасової основної заробітної плати виробничих робітників є незначною або взагалі вона відсутня, тому цю статтю, як правило, без застережень відносять до змінних витрат.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників. До неї належать додаткові виплати понад установлені норми за трудові успіхи (премії), особливі умови праці (наприклад, у нічний час), за відпустки та інші доплати, передбачені законом та трудовою угодою. Планова величина цих виплат обчислюється згідно з передбаченими умовами оплати праці в плановому періоді, а у разі їх відносної стабільності — у відсотках від основної заробітної плати за даними звітного періоду.

Відрахування на соціальні заходи. Вони охоплюють відрахування в Пенсійний фонд і фонди соціального страхування та сприяння зайнятості. Обчислюється їх сума у встановлених відсотках від заробітної плати (основної і додаткової) виробничих робітників.

Загальновиробничі витрати. Зазначені витрати узагальнюються в окремому кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на їх функціональне призначення поділяються на дві групи: перша — витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, друга — витрати на організацію й управління виробництвом.

Витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування охоплюють широке коло витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтримання його в стані готовності до експлуатації. До них належать:

• Амортизаційні відрахування на реновацію машин і устаткування, поліпшення та відновлення їх експлуатаційних параметрів. Під машинами й устаткуванням розуміють усе технологічне устаткування, транспортні засоби, закріплені за даним підрозділом, а також пристрої та інструмент технологічного призначення, що належать до основних засобів. Амортизаційні відрахування обчислюються за певним методом амортизації (лінійним, нелінійним, прискореним) згідно з установленим оптимальним терміном служби машин і устаткування. Амортизаційні відрахування належать до постійних витрат.
• Витрати на експлуатацію устаткування. Вони містять різні витрати, у тому числі витрати на електроенергію для приведення в дію машин, стиснуте повітря, пару, воду, мастила, охолоджувальні рідини, оплату праці обслуговуючого персоналу (наладчиків, слюсарів, ремонтників, електриків та ін.) тощо. Обчислення планової величини цих витрат методично не складне, але щодо витрат на енергію і допоміжні матеріали проблематичним є встановлення відповідних норм витрат. Їх потрібно дуже багато, а точність їх невисока внаслідок впливу низки чинників, які важко передбачити. Тому на практиці за умов стабільного завантаження устаткування і незмінності його складу здебільшого визначають планову величину цих витрат, виходячи із фактичного їх рівня за минулий період. Доцільнішим і універсальнішим є метод установлення планових експлуатаційних витрат на основі досвідно-статистичних норм витрат на 1000 машино-годин роботи устаткування.

Планові витрати на електроенергію можна досить точно визначити на основі сумарної потужності електродвигунів, показників її використання і часу роботи.

, (6.4)

де Се — планові витрати не електроенергію для приведення в дію машин і устаткування, грн.;

Р — сумарна паспортна потужність електродвигунів устаткування підрозділу, кВт;

Тз — завантаження устаткування підрозділу виробничою програмою, маш.-год.;

ko — коефіцієнт одночасної роботи моторів верстатів (ko  < 1);

kp — середній коефіцієнт використання виробничої потужності електродвигунів (kp ≤ 1);

kм — середній коефіцієнт машинного часу роботи верстатів (km ≤ 1);

kк.д — середній коефіцієнт корисної дії двигунів верстатів
(kк.д < 1);

Це — ціна (тариф) однієї кіловат-години електроенергії, грн.

За своїм змістом усі ці витрати є змінними.

• Витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи визначаються згідно з установленими формами зарплати (переважно почасової) аналогічно витратам на оплату праці виробничих робітників. У більшості випадків ці витрати належать до постійних.
• Витрати на внутрішнє переміщення вантажів. До них належать витрати на утримання та експлуатацію власних і залучених транспортних засобів, які не є органічною частиною технологічної системи машин (автомобілі, авто- і електрокари та ін.), а також оплата праці (з відповідними відрахуваннями) робітників, що зайняті на цих процесах. У разі належного завантаження транспортних засобів ці витрати є змінними, але, як правило, не пропорційними.
• Витрати на ремонт устаткування і транспортних засобів. Ці витрати обчислюються ремонтною службою і відносяться на дану статтю згідно з установленим порядком їх відшкодування. Останній може бути різним з огляду на різні види ремонту залежно від їх складності та вартості з урахуванням ступеня рівномірності виконання ремонтних робіт. Так, частина ремонтів (передусім капітальний ремонт) може фінансуватись за рахунок амортизаційних відрахувань. Інший варіант — усі витрати на ремонт відносять на собівартість продукції періоду. Але в цьому випадку можливі різкі коливання собівартість продукції по календарних періодах у зв’язку з нерівномірними ремонтними роботами. Цей недолік можна усунути, відносячи значні разові ремонтні витрати на собівартість продукції як витрати майбутніх періодів. І нарешті, фінансування всіх видів ремонтів може здійснюватись із так званого ремонтного фонду, що утворюється підприємством за рахунок рівномірних відрахувань згідно з установленим процентом до вартості основних засобів. Кожний з цих методів має свої позитивні й негативні сторони і тією чи іншою мірою в Україні вже застосовувався. Очевидно, підприємство повинно мати право самостійно обирати метод відшкодування витрат на ремонт устаткування та інших основних фондів. Нормативні матеріали щодо цих питань опрацьовуються.
• Витрати на швидкозношуваний інструмент і пристосування. Сюди входить вартість інструменту і пристосувань, термін служби яких до одного року. Крім цього, передбачаються витрати на заточування та ремонт інструменту. Витрати визначаються за методикою, що розглядається при вивченні виробничої інфраструктури підприємства. Зазначені витрати належать до змінних.

• Інші витрати, які пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування, але не передбачені в попередніх статтях: послуги сторонніх організацій, консультації з експлуатації устаткування, орендна плата за лізинг устаткування (у випадку оперативного лізингу).

Другою частиною кошторису загальновиробничих витрат є витрати на організацію та управління виробництвом. Склад цих витрат значною мірою залежить від економічного статусу підрозділу. Для підрозділу рівня цеху, діяльність якого обмежується внутрішніми відносинами, до таких витрат належать:

• витрати на управління виробництвом, що включають оплату праці управлінського персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, а також витрати на інформаційне забезпечення управління;
• витрати на службові відрядження, що стосуються роботи даного підрозділу, у межах установлених норм;
• амортизаційні відрахування від балансової вартості основних засобів підрозділу, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування тощо). Ці об’єкти амортизації мають, як правило, загальновиробниче призначення і створюють належні умови для здійснення операційної діяльності;
• некапітальні витрати на удосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції. Це такі витрати, як оплата праці інженерів, що зайняті відповідними роботами, вартість потрібних матеріалів, оплата послуг сторонніх організацій;
• витрати на обслуговування виробництва, у тому числі оплата праці з відповідними відрахуваннями обслуговуючого персоналу (контролерів, складських робітників, прибиральників та ін.), витрати на охорону праці та техніку безпеки (на спецодяг, спецхарчування, інструктаж, захисні пристрої тощо);
• витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, поточний ремонт та ін.).
• витрати на швидкозношуваний інвентар;
• витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці відповідних працівників, вартість матеріалів і послуг сторонніх організацій та ін.);
• страхові платежі зі страхування майна, окремих категорій працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для здоров’я тощо;
• інші витрати загальновиробничого призначення: орендна плата за орендовані будівлі та приміщення, вартість матеріалів, витрачених при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, утрати від простоїв, недостач матеріалів
  (у звіті) та ін.

Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюються в такому самого порядку, як і витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування. За кожною статтею підсумовуються поелементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи витрат обчислюються на основі відповідних специфікацій, нормативів і лімітів, установлених відділами і службами центрального апарату управління (заводоуправління).

Оскільки зазначені витрати в межах даної виробничої і організаційної структури є постійними й досить стабільними у часі, то на практиці їх планова величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.

Втрати від браку. Ця стаття витрат планується тільки в тих виробництвах, де за досягнутого рівня технології та якості
матеріалів неможливо забезпечити стопроцентну відповідність продукції встановленим технічним вимогам, тобто брак невідворотний. Допустимі втрати від браку обгрунтовуються за цих умов на основі досвіду й установлюються у відсотках від виробничих (цехових) витрат. Фактичні втрати від браку обчислюються так:

Вб = Сб.в + Сб.з – Ск , (6.5)

де   Вб — втрати від браку, грн.;

Сб.в — собівартість внутрішнього остаточного браку, грн.;

Сб.з — собівартість зовнішнього остаточного браку, грн.;

  Ск — компенсації втрат від браку, грн.

Собівартість внутрішнього браку обчислюється за виробничою (цеховою), а зовнішньою (у споживачів) — за повною собівартістю. Компенсації втрат від браку включають виручку від продажу бракованої продукції (за зниженою ціною), стягнення з винуватців браку і постачальників недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів.

Слід мати на увазі, що втрати від браку повністю відносять на готові вироби (кінцеву продукцію) в тому плановому (звітному) періоді, в якому вони були виявлені. У собівартість незавершеного виробництва вони не включаються.