Правовою підставою для застосування заходів впливу та притягнення до юридичної відповідальності г є вчинення екологічного правопорушення, яке являє собою винну протиправну дію або бездіяльність.
Основний, базовий склад екологічних правопорушень визначений у статті 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” їх умовно можна поділити на:
– порушення вимог екологічної безпеки (порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушенні норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, у тому числі поданні за відомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; фінансуванні, будівництві та впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів, порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин і відходів, невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище);
– недотримання екологічних нормативів і лімітів природокористування, інших вимог щодо використання природних ресурсів (допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; перевищення лімітів використання природних ресурсів; самовільне спеціальне використання природних ресурсів, порушення строків внесення зборів за використання природних ресурсів і забруднення та порушення інших вимог використання природних ресурсів);
– невиконання вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду й інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;
– невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам; приниження честі та гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього* природного середовища, посягання на їх життя і здоров’я;
– відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.
Зазначені склади екологічних правопорушень конкретизуються відповідно до специфіки певних сфер еколого-правового регулювання у природноресурсових та інших законодавчих актах, що регулюють відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема, склади правопорушень визначені в статті 211 Земельного кодексу України, статті 110 Водного кодексу України, статті 98 Лісового кодексу України, статті 65 Кодексу України про надра, статті 33 Закону України “Про охорону атмосферного повітря “, статті 58 Закону України “Про тваринний світ “, статті 40 Закону України “Про рослинний світ “, статті 64 Закону України “Про природно-заповідний фонд України “, статті 50 Закону України “Про екологічну експертизу ” тощо).
Кримінальні й адміністративні санкції за правопорушення, визначені у зазначених законодавчих актах, встановлені у Кримінальному кодексі України та в Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Дисциплінарні санкції за екологічні правопорушення застосовуються відповідно до законодавства про працю. Шкода, що заподіюються внаслідок скоєння екологічних правопорушень, відшкодовуються відповідно до цивільного законодавства із врахуванням особливостей, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.
Об’єктом екологічного правопорушення є природне середовище як умова життя на землі у вигляді окремих об’єктів природи, їх компонентів, а також життя й здоров’я людини.
Суб’єктом екологічного правопорушення є фізичні та юридичні особи. Необхідною ознакою суб’єкта екологічного правопорушення є його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Екологічним правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлення значення свого вчинку та керувати ним.
Об’єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується протиправною поведінкою, виявом якої є порушення правил охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, а результатом – заподіяння шкоди природним ресурсам або створення реальної загрози її заподіяння.
Правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища виявляються у формі активних дій (браконьєрство, незаконна рубка лісу тощо) і бездіяльності (невиконання своїх обов’язків посадовими особами, відповідальними за здійснення природоохоронних заходів, проведення перевірок стану екологічної дисципліни на підприємствах тощо).
Суб’єктивна сторона складу екологічного правопорушення виявляється у винній протиправній поведінці.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки й бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити.
Вина (у тій чи іншій формі) є обов’язковою умовою юридичної відповідальності за екологічні правопорушення. Проте це правило має виняток. Згідно частини З статті 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища ” особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам і юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Тобто йдеться про об’єктивну (безвинну) відповідальність, що наступає за самим фактом заподіяння шкоди, від якої можна звільнитися лише в зазначених випадках.
Екологічні правопорушення можуть класифікуватися за різними ознаками: предмета правопорушення, об’єкта, санкціям, способам заподіяння шкоди, суспільної небезпеки. Зокрема, за предметом можна виділити правопорушення, що порушують: режим права власності на природні ресурси; екологічної безпеки при здійсненні різних видів виробничої та іншої господарської діяльності, вимоги щодо раціонального використання, відновлення природних ресурсів; екологічні права громадян.
За об’єктами охорони екологічні правопорушення поділяються відповідно галузевим ознакам. Розрізняються земельні, водні, лісові правопорушення, порушення законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про тваринний і рослинний світ, про природно-заповідний фонд тощо.
За способом заподіяння шкоди екологічні правопорушення поділяються на: забруднення навколишнього природного середовища; нераціональне використання природних ресурсів; пошкодження, знищення природних об’єктів; виснаження, руйнування природного середовища, його екологічних зв’язків. Ці групи тісно пов’язані одна з одною, що не виключає їх взаємопроникнення. Наприклад, руйнування природного середовища може бути наслідком самостійних господарських дій і в той же час результатом систематичного забруднення довкілля.
За санкціями екологічні правопорушення поділяються на адміністративні, кримінальні, цивільні та дисциплінарні. У санкціях виявляються негативні наслідки, які мають наступити для правопорушника. Залежно від виду санкції, її розміру, виду покарання визначається й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння. У цьому сенсі всі екологічні правопорушення можна поділити на дві великі групи: екологічні злочини й екологічні проступки. Якщо до злочинів відносяться всі суспільно небезпечні правопорушення, передбачені кримінальним кодексом, то до проступків – уся інша маса правопорушень, що не має ознак складу екологічного злочину.
Можливий й інший поділ екологічних правопорушень. Зокрема, їх можна класифікувати за суб’єктами – вчинені деліктоздатною фізичною особою та вчинені юридичною особою. Узявши до уваги суб’єктивну сторону екологічних правопорушень, можна розрізняти умисне й необережне діяння порушника. Також; за формою зовнішнього виразу екологічні правопорушення можуть виступати як протиправні дії та протиправна поведінка.
Екологічні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб’єктів. Згідно частини 1 статті 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища ” порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.