Будь-яка криза приховує в собі як приховані можливості, так і небезпеку. З одного боку, криза може стимулювати оволодіння новими стратегіями вирішення конфліктів, розвивати впевненість завдяки новим установкам, новим способам поведінки і стратегіям рішення, забезпечувати особистісне зростання і розвиток самості, посилення ідентичності. З іншого боку, реальними небезпеками кризи стають: агресивні, непродумані дії, психічні захворювання, соматизація, хроніфікація через заперечення, відчай і замкнутість.
Завдання психолога – дати можливість дитині знизити навантаження деструктивного впливу.
До завдань практичного психолога входить психологічний супровід і підтримка розвитку особистісних ресурсів дитини, психологічне консультування з подолання наслідків травмуючих ситуацій, розширення способів поведінки. Ці завдання практичний психолог вирішує в консультуванні, профілактичних бесідах, психокорекційній роботі.
Особливим методом психологічної допомоги при кризі є кризова інтервенція. Кризова інтервенція – це робота, спрямована на вираження сильних емоцій і інтенсивних почуттів, актуалізованих конкретною проблемою (ситуацією). Допомога при кризі сконцентрована на проблемі, а не на людині. Цим кризова інтервенція відрізняється від консультування або тривалої психотерапії. Кризові інтервенції вимагають швидкого здійснення терапевтичних цілей щодо негайної реорганізації всіх функцій і контактів у зв’язку з їх втратою.
Процедура кризової інтервенції включає в себе:
• негайне втручання з метою вивільнення сильних почуттів страху, збентеження і безнадії;
• перехід високої активності терапевта до психолога: важливо перейняти ведення і відповідальність;
• зосередження заходів лікування на первинному і вторинному конфлікті, при цьому важливе розуміння і розкриття взаємозв’язків між даною кризою і життєвою історією;
• залучення ресурсів оточення (насамперед сім’ї) та інших джерел допомоги;
• консультацію лікаря і застосування психофармакології;
• залучення інших фахівців, помічників і соціальних інститутів;
• організація конкретної допомоги (фінансової, соціальної, педагогічної).
Розвиток нових настанов, способів поведінки, механізмів оволодіння собою, які знадобляться і в наступних кризах.
Особливості кризових інтервенцій для дітей і підлітків полягають у наступному:
1. З дітьми також важливо вийти на рівень переживань і прояву почуттів. Полегшення настає через контакт, через наявність візаві. Тому корисним є будь-який засіб, який допомагає вступити в контакт і підтримати його. Відповідний контакт виводить дитину з її самотності. Діти та підлітки спочатку не в змозі говорити про кризу. Тільки коли завдяки діям психолога виникне контакт з дитиною і в неї зникає відчуття самотності, вона почне говорити.
2. У дитячий кризі психолог виконує функцію захисту та підтримки.
Ми повинні зібрати від оточення і від дитини стільки інформації, скільки можливо отримати, щоб відчути, що криза означає для життя дитини, і забезпечити необхідний рівень підтримки.
3. Діти реагують на кризу формуванням симптому, що є особливим засобом дитини повідомити про страждання. Це може бути енурез, фобія, алергічна реакція і т.п. Як правило, симптом є захистом від загрозливого досвіду, тому ми не чіпаємо симптом на першій стадії кризової інтервенції.
Ставимося до симптому, як до необхідного захисту. Як тільки дитина буде відчувати захищеність і зможе говорити про кризу (травму), симптом буде не потрібний і відступить.
4. У роботі з сім’єю та оточенням ми досліджуємо питання: яка причина, через яку дитині необхідний захист, може стати менш загрозливою.
Дитині ми допомагаємо у вираженні того, що є, її почуття і потреби (у грі, за допомогою творчих матеріалів, лотка з піском).
5. Ми підтримуємо зв’язок між невербальним рівнем переживання і його виявом у мові.
Дитячі реакції на травму та перші кроки допомоги
| Симптоми | Перші кроки допомоги |
| Вік 3–7 | |
| 1. Безпорадність, пасивність | Забезпечення підтримки, відпочинку, комфорту, їжі, можливості гратися і/або малювати |
| 2. Генералізованний страх | Відновлення захисту з боку дорослих |
| 3. Пізнавальні труднощі (наприклад, не може зрозуміти) | Повторні конкретні роз’яснення ситуацій, очікуваних подій |
| 4. Труднощі розпізнавання власних занепокоєнь | Знайомство з емоційними назвами загальних реакцій |
| 5.Недостатність вербалізації – елективний мутизм, повторювані невербальні програвання травми, німі запитання. | Допомога у вербалізації спільних почуттів і скарг (дитина ще не в змозі сприймати свої почуття поокремо) |
| 6.Приписування магічних властивостей спогадам про травму | Відділення травми від речових нагадувань (будинки, ящики для іграшок і т.д.) |
| 7.Розлади сну (нічні страхи і кошмари, страх засипання, страх залишатися самому особливо в темряві) | Ліплення того, що лякає |
| 8. Тривожна прихильність (чіпляння за дорослих, небажання перебувати без батьків) | Забезпечення постійної турботи і догляду (наприклад, запевнення, що його зустрінуть з дитячого садка/школи). Обмін пам’ятними предметами |
| 9. Регресивні симптоми (смоктання пальця, енурез, белькотіння) | Переносимість дорослих до цих тимчасових проявів |
| 10. Тривоги, пов’язані з нерозумінням смерті, фантазії про «лікування від смерті», очікування, що померлі можуть повернутися, напасти | Пояснення фізичної реальності смерті |
| Вік до 11 років | |
| 1. Поглинання власними діями під час події, стурбованість своєю відповідальністю і/або виною | Допомога у висловлюванні прихованих переживань, спровокованих подією |
| 2. Специфічні страхи, що запускаються спогадами або перебуванням на самоті | Допомога в ідентифікації та висловлюванні спогадів, тривог і в попередженні їх генералізації |
| 3. Перекази і програвання події (травматичні гри), пізнавальні повторення і обсесивна деталізація | Дозвіл говорити і гратися, аналіз спотворень, знання про нормальність почуттів і реакцій |
| 4. Страх бути пригніченим своїми переживаннями | Стимулювання вираження страху, гніву, печалі тощо в підтримуючій присутності дорослого, щоб попередити почуття захопленості переживанням |
| 5.Порушення концентрації та навчання | Стимулювання повідомляти батькам і вчителям, коли думки і почуття заважають |
| 6. Порушення сну (погані сни, страх спати самому) | Підтримка в оповіданнях про сни, пояснення, чому бувають погані сни |
| 7. Турбота про свою безпеку і про безпеку інших | Допомогти поділитися занепокоєнням, заспокоїти реалістичною інформацією |
| 8.Порушена або нестабільна поведінка (наприклад: незвично агресивна поведінка, негативізм) | Допомога в оволодінні переживаннями, апеляцією до самоконтролю (н-д: сказавши: «Напевно, це до самоконтролю (наприклад: сказавши: «Напевно, це важко – відчувати себе таким сердитим») |
| 9. Соматичні скарги | Допомогти ідентифікувати пережиті під час події тілесні відчуття |
| 10.Пильна увага до реакцій і одужання батьків, страх засмутити батьків своїми тривогами | Пропозиція спільних зустрічей з дітьми та батьками, щоб допомогти дітям поділитися інформацією з батьками – що вони відчувають |
| 11. Турбота про інші жертви і їх сім’ї | Заохочення конструктивних дій в інтересах постраждалих і загиблих |
| 12.Страхи, викликані власними реакціями горя, страх привидів | Допомога у збереженні позитивних спогадів про те, що дитина робила у важкий момент, підлітковий вік |
| Підлітковий вік | |
| 1. Погляд з боку, сором і вина (подібно до того, що буває в дорослих) | Спонукання до обговорення події, пов’язаних з нею почуттів і реалістичного бачення того, що було важливо |
| 2. Тривожне осмислення своїх страхів, почуття уразливості і інших емоційних реакцій, страх здаватися ненормальним | Допомога в розумінні того, що здатність переживати такий страх – ознака дорослості, заохочення розуміння і підтримки в середовищі однолітків |
| 3. Посттравматичні зриви (наприклад: використання наркотиків, алкоголю, деліквентна поведінка, сексуальні загули) | Допомога в розумінні того, що така поведінка – спроба блокувати свої реакції на подію і заглушити гнів |
| 4. Небезпечні для життя правила, саморуйнуюча і віктимна поведінка | Звернення до спонукань такої поведінки з гострими наслідками, пов’язування їх з імпульсивністю, що веде до агресії |
| 5. Різкі зміни в міжособистісних стосунках | Обговорення можливих труднощів у стосунках з однолітками і родиною |
| 6.Бажання і плани помсти | Вислухати існуючі плани, звернутися до реальних наслідків їх виконання, заохочувати конструктивні альтернативи, здатні зменшити відчуття посттравматичної безпорадності |
| 7.Радикальні зміни життєвих принципів, що впливають на формування ідентичності | Пов’язати принципи змін з впливом травми |
| 8. Передчасний вступ в доросле життя (наприклад: вихід зі школи, шлюб, або небажання жити в будинку) | Заохочення відстрочених рішень, щоб дати час на осмислення своїх реакцій на травму і переживання горя |
У своїх кабінетах фахівці стикаються з напругою між професійною і громадянською позицією, з напруженням мовчазного аналітичного вислуховування і стрімкістю кризової інтервенції у разі гострої травматичної реакції, що відбувається. Як зазначив К.Г. Юнг: «…Гуркіт грому соціальних потрясінь чути не тільки на вулицях і площах, але і в тиші консультаційного кабінету. І якщо психотерапевт відповідальний перед своїми клієнтами, то він не сміє відводити їх на рятівний острів тихої природи теорій, але особисто сам повинен брати участь у битві конфліктуючих пристрастей і думок. Інакше він не зможе правильно зрозуміти і оцінити сутність проблеми пацієнта або допомогти йому вийти з недуги, не виходячи зі свого сховища. З цієї причини психолог не може уникнути сутички з сучасною історією, навіть якщо його власна душа боїться політичного хвилювання, брехливої пропаганди, деренчливих промов демагогів. Немає потреби згадувати про його обов’язок, як громадянина, який вимагає того ж самого» [18].
Досвід роботи в умовах кризи – це досвід, який вимагає відкритості. Новий досвід у таких умовах сповнений знахідок, сумнівів і помилок. Ми не можемо навчитися працювати в кризі по книжках або посібниках, але ми можемо співвідносити своє переживання досвіду з тим, як це було в інших, знаходячи, можливо, додаткову точку опори в осмисленні того, що відбувається, в обміні досвідом з колегами. Текст стає місцем додаткового контейнера для тривоги і допомагає нам потроху рухатися далі.
Загальний алгоритм психологічного супроводу дитини психологом у випадку стресової ситуації можна представити так:
- Вивести із стресової ситуації;
- Забезпечити фізіологічні потреби дитини (напоїти чаєм, нагодувати );
- Заспокоїти, констатуючи факти ситуації, що вже відбулася (вербалізувати побачене, пояснити, що все позаду); повернути в реальність;
- Емоційні реакції тіла (тремор) не заспокоювати, а навіть посилювати, щоб не заблокувати адаптаційні механізми. Наприклад, можна обійняти дитину і повторити її тілесні рухи разом з нею;
- Спостерігати за соматичними (тілесними) проявами.