Патріотизм як почуття несе в собі позитивний, створюючий потенціал. Громадянин – патріот направляє свої зусилля та енергію на розвиток своєї країни, йому притаманні любов до Батьківщини, відповідальність за її долю, політична культура, мораль, повага до історичної спадщини українського народу.
Важливу роль у формуванні патріотизму відіграють заклади освіти. Саме освіта є важливим фактором формування громадянина України.
Перехід освіти на засади Болонського процесу веде до подолання його дегуманізації, штучного поділу освіти та виховання, нечіткості виховного значення знань, адміністрування, одноманітності, консерватизму, заорганізованості, знеособлення виховного впливу, орієнтації на посередні здібності. Гуманізація веде до висування студента у центр навчально-виховного процесу, демократизації системи освіти. Демократизація управління, розвиток самостійності вищих навчальних закладів у виборі форм і методів виховання, навчальних планів і програм надають педагогічним колективам великі можливості творчого підходу до організації патріотичного виховання майбутніх фахівців в системі фізичної культури і спорту.
Одним із основних завдань вищого навчального закладу є «формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності [ 1 , с. 20 ].
Розбудова суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави в значній мірі залежить від патріотичного відношення всього українського народу, у тому числі, студентської молоді до процесів, що відбуваються в Україні. Студентська молодь в силу свого положення в суспільстві та об’ єктивних тенденцій розвитку заінтересована у глибокому оновленні всіх сторін життя країни. Важливо, щоб випускник вищого навчального закладу став носієм як професійних якостей і навичок, так і патріотичної свідомості. Цьому в значній мірі сприяє фахова підготовка і патріотичне виховання, яке є одним із важливих завдань політичної соціалізації молоді.
Посилення уваги до питань виховання патріотизму пов’язане з глибиною і свого роду універсальністю впливу патріотичних почуттів і переконань на підвищення громадської активності студентської молоді, формування їх морально- політичної, громадянсько-зрілої позиції, розкриття їх творчої індивідуальності, зростання ефективності праці.
Патріотичне виховання майбутніх фахівців у галузі фізичної культури і спорту в інституті є складовою патріотичного виховання українського народу і направлене на формування патріотичних почуттів, переконань і дій. Діалектика загального і особливого у вихованні патріотизму студентської молоді обумовлена об’єктивними потребами розбудови України і специфікою вищої освіти.
До обов’ язків науково-педагогічних працівників входить прищеплювати студентам «любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України та державних символів України» [1, с. 44].
Переміни у соціально-економічній, політичній, культурній сферах життя країни ведуть до ускладнення завдань патріотичного виховання, змін, оновлення і удосконалення його форм і методів, що спонукає до необхідності виявляти найбільш ефективні з них, оптимально їх поєднувати.
Здійснюючи патріотичне виховання, слід виходити з того, що зростання патріотичної свідомості та соціально-політичної активності студентів діалектично взаємопов’язані та взаємообумовлені; патріотичні переконання впливають на інтенсивність і динамізм пізнавальної діяльності молоді. Громадянин – патріот прагне отримати професійні знання і навички, засвоїти інноваційні методи та засоби у галузі фізичної культури і спорту, щоб у своїй подальшій трудовій діяльності приносити користь державі, зберігати і примножувати моральні, культурні, наукові цінності та досягнення суспільства. Критерієм патріотичних переконань є діяльність по виконанню свого патріотичного обов’язку.
Патріотичне виховання студентів – це цілеспрямована система впливу на свідомість і почуття молоді з метою переростання почуття патріотизму у переконання і моральні норми поведінки, які визначають діяльність особи.
Виділяються два основних взаємопов’язаних шляхи формування патріотизму у майбутніх фахівців: освітня підготовка, яка направлена на розвиток патріотичної свідомості, визначення патріотичних понять та їх усвідомлення через вербальні методи впливу і активізацію мислення; залучення студентів до громадсько- політичної діяльності, раціональна організація вільного часу, що допомагає закріпити та реалізувати патріотичні почуття і знання.
Практика показує, що кращих результатів удається досягти тоді, коли формування патріотизму у студентів у ході навчально-виховної роботи, здійснюється комплексно, з врахуванням об’єктивних і суб’єктивних факторів, їх взаємозв’язку і взаємозалежності.
Найбільш повно процес виховання реалізує свої можливості в ході навчального процесу, коли опановується соціальний досвід у вигляді наукових знань, які закладені у кожній навчальній дисципліні навчального плану. Крім цього навчальний процес містить у собі виховний потенціал, який направлений на формування наукового світогляду, у тому числі патріотичної свідомості. При цьому свідомість повинна домінувати над почуттями, але не вилучати їх, тому що інакше ідеї не стануть переконаннями, тобто залишаться не життєспроможними.
Звертання до творчого потенціалу особистості, її волевиявлення, розвиток її здібностей і нахилів сприяє гармонічному розвитку майбутніх фахівців, формуванню індивідуальності, вихованню патріотизму. До ефективних засобів реалізації мети патріотичного виховання у навчальний час правомірно віднести активні форми занять, завдання з елементами творчого, наукового пошуку, між- предметні зв’язки світоглядного характеру, особисту відповідальність кожного науково-педагогічного працівника за оволодіння студентами професією, формування у них патріотичної свідомості.
В процесі виховання здійснюється послідовність, взаємозв’язок і взаємозалежність форм і методів у навчальний та позанавчальний час. При цьому, в ході навчального процесу переважно використовуються форми і методи, які направлені, в першу чергу, на формування раціональної сторони патріотизму, а в позанавчальний – емоційні та емоційно-раціональні, що у взаємозв’язку дозволяє досягати ефективності виховного впливу.
Виховання із одностороннього інформаційного процесу, коли активну роль джерела інформації виконує суб’єкт виховання, перетворюється в безперервний двосторонній активний процес, де об’єкт виховання все більше стає носієм діяльності, що дозволяє йому отримати теоретичну або практичну інформацію, якої бракує.
Так, вивчаючи дисципліну «Історія і культура України», студенти здобувають теоретичні знання, у них формується науковий світогляд. Відвідування музеїв, зустрічі з учасниками подій минулого або сучасності сприяють зміцненню зв’язку навчання з життям, поглибленню знань, збагаченню сутності патріотизму, розвитку індивідуальних здібностей особистості.
Позанавчальний час відкриває перед студентами можливість вибору діяльності за інтересами, дозволяє бути не лише пасивним споживачем, а й практично діючою особою, яка приймає участь у прогресивних змінах, проявляє ініціативу. Здійснення прав молоді на широку участь в державних і громадських справах, яке реалізується у самоврядуванні у різних його формах, підвищує суспільно- політичну активність, заінтересованість у радикальних змінах, що являється проявом патріотичної свідомості.
Досить вагомим засобом виховання взагалі, і патріотичного зокрема, є спорт і фізична культура, які здавна органічно включені до загальної цілісної соціально- педагогічної системи виховання. Державна політика у сфері фізичної культури і спорту ґрунтується на засадах «визнання спорту як важливого чинника досягнення фізичної, духовної досконалості людини, формування патріотичних почуттів у громадян» [2, с. 6 ]. Заняття фізичною культурою і спортом створюють можливості для виховання волі, чесності, мужності, доброти, порядності, працелюбства та інших позитивних якостей.
Для студентської молоді, яка займається фізичною культурою і спортом характерні патріотизм, національна гордість. Ті, кому притаманні такі якості, намагаються прославити свою країну на міжнародній арені, зберігають вірність клубам України, часто зазнаючи матеріальних збитків, але при цьому проявляючи на ділі свої патріотичні переконання та почуття. Саме такі спортсмени стають кумирами, зразками для наслідування у сфері фізичної культури і спорту, чи у будь-якій іншій сфері діяльності на користь суспільства і держави, ними гордяться. За результатами соціологічного дослідження, проведеного колективом кафедри соціально-гуманітарних наук Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту, почуття патріотизму переживають у зв’язку з перемогами українських спортсменів на Олімпійських іграх, Чемпіонатах світу, Європи та міжнародних турнірах 79,8 % респондентів, не завжди переживають 15,8 %, не переживають – 4,4 %. У порівнянні з даними соціологічного дослідження 2007 року зросло число студентів, які переживають почуття патріотизму на 9,5 % і зменшилось на 9,8 % число тих, хто не переживав почуття патріотизму у зв’язку з перемогами українських спортсменів на міжнародних змаганнях різного рівня [3, с. 19]. Це веде до усвідомлення себе українцем, причетним до всього українського. На наш погляд, це, з одного боку, обумовлено подіями, які відбуваються в країні, а з іншого – патріотичним вихованням. В таких умовах важливо продовжувати виховну роботу зі студентською молоддю, направлену на формування національної гордості та патріотизму.
Таким чином, в умовах сучасного розвитку знань і технологій у сфері фізичної культури і спорту науково-педагогічні працівники інституту творчо використовують кращі досягнення українських спортсменів минулого та сучасності з метою формування почуття патріотизму і національної гордості у студентів. Освіта набуває все глибшого національно-патріотичного змісту і характеру.