Наявність привілеїв, зокрема, в галузі охорони здоров’я яскраво ілюструє особливе становище компартійної номенклатури, її існування як окремої групи радянського суспільства.
Привілеї радянської партійної номенклатури у сфері охорони здоров’я, напередодні хрущовської «відлиги» полягали в існуванні закритої всеукраїнської мережі спеціальних медичних закладів під управлінням обласних лікувально- санітарних управлінь та установ Четвертого управління для працівників вищого державного і партійного апарату [6, с.178]. Винятковість облліксанупрів полягала в тому, що вони, хоча й існували за рахунок бюджетів облздороввідділів, але нормативи асигнувань на харчування, придбання медикаментів і обслуговування встановлювалися на місцях без системи і значно перевищували нормативи, передбачені для лікувальних установ загальної мережі [4]. До того ж, закриті лікувальні установи забезпечувалися кращими медиками-консультантами, найновішою апаратурою і ліками [5].
Існування мережі закритих медичних закладів, окрім згаданого завищеного фінансування, призводило до таких негативних наслідків: неповне використання ліжок в закритих стаціонарах (коли ліжко «працювало» далеко не повний рік, на відміну від звичайних лікарень) за підвищеного їхнього фінансування (16000 руб. на рік в звичайній мережі проти 51520 руб. у Київському ОЛСУ); розбещення медичного персоналу через неповноту навантаження та отримання неформальних привілеїв; необізнаність партійних і радянських керівників зі станом і потребами лікувальних установ загальної мережі, їхня відірваність від населення і зміцнення зв’язків в середині номенклатури під час перебування в закритих стаціонарах; нецільове використання закритої мережі лікувальних установ, коли понад половину їхнього контингенту складали утриманці чи взагалі випадкові люди [6,с.178-179; 4,с.95-96; 3].
Невдоволення населення з приводу існування окремої медичної мережі спонукало радянське керівництво двічі піднімати питання про її ліквідацію: під час «відлиги», коли питання про скорочення мережі було ініційоване самим керівництвом Компартії України, але не було розв’язане повністю, і під час «перебудови» [там само, арк. 181]. Другий раз поштовх питанню дала політична реформа в СРСР, що розпочався після XIX конференції КПРС (літо 1988 р.) і скасування навесні 1990 р. 6-ї статті Конституції СРСР, коли КПРС втратила керівну політичну роль і була відділена від держави. Процес націоналізації партійних лікувальних закладів під закликами передачі їх «афганцям», «чорнобильцям», дитячим установам охопив усю республіку.
Офіційно, безкоштовна передача будівель парторганів медичним закладам подавалася як захід зі скорочення чисельності партійних кадрів в межах «вдосконалення структури партійних органів» [7, с.66, 70].
Іншими причинами, що спонукали керівництво КПУ відмовитися від власної медичної мережі, були: намагання вирішити завдання з покращення медичного обслуговування широких верств населення, зокрема, дитячого шляхом передачі закритих установ закладам МОЗ; тиск на партійні органи з боку громадськості й окремих вороже налаштованих до КПРС груп, який у Західній Україні набув організованого характеру стосовно комуністів вже 1989-1990 рр., але не оминув й Схід України; намагання окремих партійних лідерів шляхом відмови від привілеїв здобути позитивний імідж в населення [7, с.63, 64, 66; 4, с.76].
Характерними «рисами часу» позначився процес націоналізації обласної лікарні № 1 у Харкові, яка була перепрофільована з «обкомівської» в реабілітаційний центр для постраждалих від Чорнобильскої катастрофи. Серед таких рис був вже згаданий політичний тиск на керівництво обкому Компартії України і депутатів облради-комуністів з боку облради, непрозорість здійснювання заходу, а також політичний популізм, що полягав у неправових рішеннях щодо передачі лікарні, у законодавчій і фінансовій непідготовленості цього заходу, в огульній негативній характеристиці колишніх пацієнтів лікарні, серед яких було понад 2 тис. ветеранів партії, війни і праці, переважно, людей похилого віку, зокрема 65 Героїв Радянського Союзу [1;2;3].
Отже, отримання якісної медичної допомоги було одним з маркерів, які демонстрували виключне становище партійної верхівки в радянському суспільстві. Наявність вказаних, нехай і тимчасових, привілеїв разом із необмеженою політичною владою, створила наприкінці існування СРСР у вищих членів партійної номенклатури прагнення закріпити свою владу шляхом розподілу і приватизації контрольованого ними державного майна.
Ще на початку існування радянської влади поміркований марксист К. Каутсь- кий застерігав від переродження партійного керівництва СРСР у реставраторів капіталістичного устрою. Привілеї сприяли цьому переродженню, підготували номенклатуру до нової соціальної ролі перших капіталістів у незалежній Україні.
Підтримка найактивнішими представниками старої комуністичної верхівки ідеї незалежності ґрунтувалася не на розумінні відповідальності перед народом чи аналізі історичного моменту, а на ступені морального виродження цієї верхівки та зради нею тих принципів, які вона ж сама пропагувала.
Важливим моментом була й гіперболізація теми привілеїв в умовах політичної боротьби кінця 80-х рр., коли цілком зрозуміле обурення мас було використане для помилкового ототожнення викривлень політичного і соціального характеру із самою суттю соціалізму. Ці настрої шляхом вмілого маніпулювання набрали антикомуністичної забарвленості, що завадило уникнути відповідальності за власні незаконні дії цілком конкретним персонам.
Коли ж справа була зроблена, а стара верхівка вже була готова до перерозподілу власності, зник і сенс подальшого збереження привілеїв, відмову від яких окремі компартійні керівники до того ж сповна використали в політичних цілях.
Список використаних джерел
І.Корниенко Б. Партаппарат – за привилегии //Панорама. – 1991. – 4-11 февраля. 2.Негуманное
решение //Вечерний Харьков. – 1991. – 21 января. 3.Панов А. Партизанские действия вокруг бывшей «обкомовской» // Событие. – 1991. – 2 марта. 4.Салімонович Л. Націоналізація? //Ленінська зміна. – 1990. – 25 серпня. 5. Слінін С. Таємниці «обкомівської» лікарні // Ленінська зміна. – 1990. – 29 вересня. 6.ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 4304. Справки отделов ЦК КП Украины, письма обкомов КП Украины, Министерств и других организаций – по вопросу здравоохранения (о медицинском обслуживании населения, о благоустройстве курортов, о пищевых отравлениях), 183 арк. 7.ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 32, спр. 2525. Записки, довідки, листи, телеграми секретарів ЦК Компартії України, Управління справами ЦК, обкомів і міськкомів партії, Ради міністрів УРСР, Четвертого Головного управління при Міністерстві охорони здоров ’я України про будівництво приміщень партійних і державних органів, міністерств і відомств, лікувально-оздоровчих установ, передачу цих приміщень установам охорони здоров ’я, про скорочення штатів партор- ганів і працевлаштування працівників та інші питання фінансово-господарської діяльності, 108 арк. 8.ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 32, спр. 2795, 103 арк. Записки, довідки, інформації, листи відділів ЦК Компартії України, Ради Міністрів УРСР, партійних і радянських органів, Міністерства охорони здоров’я, громадських організацій, медичних установ про завершення епідемії грипу в УРСР, проведення благодійного телемарафону «Чорнобиль», передачу партійних лікувально- оздоровчих установ у загальне користування, організацію відпочинку молоді, поліпшення умов проживання ветеранів, скасування пільг та інші питання охорони здоров ’я і соціального забезпечення, 103 арк.