Внаслідок динамічного розвитку політичної науки, в ракурсі уваги науковців з’являється все більше і більше нових дисциплін. Так, з другою половини ХХ століття увага деяких закордонних і вітчизняних вчених прикута до біополітики.
Актуалізація біополітичної аналітики у сучасному політологічному дискурсі пов’язана з процесом взаємозближення природничого та соціогуманітарного знання, зокрема, біології та політичної науки. ХХІ століття – це століття біоцентризму, адже біополітики вважають, що рушійною силою всіх політичних процесів, центральним
елементом будь-якої політичної системи є саме індивід – homo politicus .
Біополітика, за словами Олєскіна А. В. являє собою свого роду «кентавра» з біологічним тулубом і політичною головою. В широкому сенсі він трактує її як сукупність біологічних знань, що можуть бути застосовані у політичній сфері [1].
З другої половини ХХ століття у західній політичній думці сформувалось тенденція до переорієнтації наукових досліджень з вивчення владних інститутів до аналізу поведінки «політичних акторів» [2]. При чому ця тенденція розвивається одразу у двох взаємопов’язаних напрямках – біополітиці та політичній антропології.
Класиками біополітики вважаються: Л. Колдуелл зі статтею «Біополітика: наука, етика і соціальна політика» (1964 р.); А. Соміт та його стаття 1968 року «Прогрес у напрямку більш біологічно-орієнтованої політичної науки», в якій акцентується увага на тому, що оптимальною й більш дієвою є саме «біологічно- зорієнтована політологія»; Т. Торнсон та його книга «Біополітика», в якій автор стверджує, що еволюційна біологія має слугувати основою для політичної теорії. А також Х. Флор, який визначав біополітику як «застосування підходів, теорій і методів біологічних наук в політології» та сучасна дослідниця А. Влавіанос Арва- нітіс, яка вважає її політикою зі збереження біосу [1].
Слід зазначити, що у західному науковому дискурсі існує принципова відмінність між термінами « biopolicy » та « biopolitics », хоча обидва терміни перекладаються на українську як «біополітика». Так термін « biopolicy » характеризує конкретну практику застосування здобутків біополітичної науки у політичній сфері. Наприклад, А. Влавіанос Арванітіс в своїй статті « Biopolicy – Building a green society » зазначила, що біополітика – це «міждисциплінарний проект створений з метою аналізу економічної політики зі збереження біорізноманіття» [3]. Тоді як теоретичне вивчення різних аспектів біополітичної проблематики більш тяжіє до терміну « biopolitics ».
В межах широкої інтерпретації біополітики можна казати про наступні напрямки досліджень: 1. Природа людини: філософський фундамент біополітики – розглядає людину як частину єдиного планетарного біорізноманіття. 2. Еволюційно- біологічне походження людського соціуму і його політичних систем досліджує еволюцію людини, в тому числі в контексті утворення соціальної організації у вигляді племен, суспільств, держав. 3. Етологічний підхід до соціальної поведінки і політичної діяльності людини присвячений вивченню поведінки тварин та людини, їх порівнянню, виявленню причин агресії, альтруїзму, консолідації тощо. 4. Вплив фізіологічних факторів на людську поведінку в соціальному та політичному контекстах: на соціальну і політичну поведінку людини (особливо представників політичної еліти) впливає їх емоційний стан, стрес, втома, хвороби тощо. 5. Вклад біології у вирішення конкретних політичних проблем. У західній науці цей напрям визначається терміном « biopolicy ». Тоді як вищезазначені напрями відповідають терміну « biopolitics » [4].
Серед вітчизняних авторів, що займаються різними аспектами біополітичної проблематики, слід виокремити В. Бурлачука, який досліджує проблематику тілесності на прикладі середньовічної Європи та Я. Потапенко, який зосереджує увагу на соматичному бутті індивіда як об’єкті досліджень у галузі біополітики.
Окремий напрям запропонували російські дослідники (А.Олескін та інші). Вони застосовувати здобутки біополітики для дослідження мережевих структур як альтернативи бюрократії.
Таким чином біополітика – це міждисциплінарна галузь знання, яка поєднує безліч напрямів досліджень: від походження людини, вивчення поведінки людини і тварини і їх порівняння, утворення первісних суспільств і держав, дослідження психофізіологічних механізмів політичної поведінки і її впливу на політичний процесс до впровадженя на міжнародному рівні економічної політики по збереженню біорізноманіття.
В контексті дослідження сучасної політичної реальності її можна визначити як суміжну дисципліну, що досліджує «людину політичну» як біологічний вид з акцентом на психофізіологічних механізмах політичної поведінки та їх впливом на політичний процес.