Переосмислення філософських аспектів розвитку і освіти особистості в глоба- лізованому світі змушує задуматися про важливість осмисленого цілепокладання, вивіреної державної політики в культурі, у сфері освіти. При цьому знову доводиться говорити про важливість гуманітарної освіти, якою нерідко нехтують у вітчизняній системі освіти. Сучасний період розвитку українського суспільства відповідає суспільству споживання і загального конформізму, в якому товарна реклама маніпулює потребами індивіда і формує особистість споживацького типу. І в цей час ставлення до освіти як до другорядної справи,нерозуміння стратегічної важливості цієї сфери культури становить велику проблему.
Ми живемо в епоху постмодерну,в час ускладнення інформаційно- комунікативної сфери,її самоорганізації і саморозвитку, цифрових техноло- гій,виникнення нових інтерактивних форм спілкування . Україна ще тільки на шляху становлення як демократичного суспільства, так і суспільства пост- індустріального та інформаційного. Наш час дуже складний для формування цілісної особистості, а не «одномірної людини» (Г.Маркузе ). Хвиля глобалізації, що докотилася до нашої країни, принесла норми і ідеали масової культури, підміни високої культури, культури «піднесенння», вдосконалення, роботи над собою, зручною, комфортною для пересічної людини культурою споживання, культурою, так би мовити, «караоке», коли кожен, хто потрапляє в три ноти може вважати себе тим, хто може долучитися до культури без серйозного морального, технологічного та фізичного зусилля.
«Нова відсутність глибини, домінування вульгарності», «нестійкість культурних форм і повернення хаосу», прагнення більшості жити за принципом «тут і зараз», «багатовимірність культурної реальності» [2,с.28]) -так характеризує епоху постмодерну український дослідник. Якщо епоху модерну характеризує «індивідуалізм, критицизм і персональна відповідальність за наші дії «[4,с.48],то в епоху постмодерну посилюються тенденції нігілізму і цинізму споживання, неофаталіз- му, гіпертрофії засобів і атрофії цілей. Як не парадоксально, боротьба за визволення, проти вічних цінностей як тоталітарних, що перешкоджають творчій реалізації, призводить до гламуризації свідомості, в основі якої лежить дуже характерний і тривожний симптом ідентифікації людської особистості з об´єктом, вірніше з матеріальними об´єктами, якими вона володіє, втрати особистісного, до соціалізованої форми «розчинення» людини у світі подібного. Людина вже не сприймає себе в якості суб’єкта своєї дії, яка всім зобов´язана самій собі і відповідальна перед собою, людина, яка «зробила себе сама».
Природно, що процеси в сучасній культурі відбиваються і на сфері освіти. Дослідники справедливо акцентують увагу на якості навчального процесу – якості навчальних програм, якості викладання,і ставлять завдання створення нової освітньої парадигми стосовно вищої освіти,спрямованої на врахування інтересів особистості. Разом з тим не можна не відмітити і тенденцію наростання пасивності відношення до освіти студентів . Освіта – процес діалектичний. Це суб’єкт- суб’єктні відносини, діалог викладача і студента, і без активної участі другої сторони процесу-активізації зусиль не тільки тих, хто навчає, а тих, кого навча- ють,освіта не відбувається. Освіта-це партнерські відносини між вчителем і студентом, рівноправна участь студентства у цьому процесі і підвищення відповідальності кожної особистості насамперед перед собою. З іншої сторони, можемо зауважити, що в свідомості студентів все ще домінує патерналістська установка, очікування, що держава ( і сфера державної освіти зокрема) має надавати знання, інтелектуальні цінності, а молодь може тільки пасивно споживати .
Знову ж таки віртуалізація сучасної культури-а в сфері освіти це перенесення навчання з аудиторій і бібліотек до персональних комп’ютерів і у віртуальний простір Інтернету- також висувають багато питань філософського плану про якість цієї реальності, її вплив на людину і справжність інтернет-комунікації .Чи дають віртуальні світи більше свободи і більше можливостей або ж, уводячи від реальності, деформують якісь природні людські якості?
Характеризуючи віртуальну реальність як один з «найбільш специфічних феноменів сучасного світу» і наводячи аргументи на користь культури «реальної вір- туальності», М. Кастельс все ж змушений поставити запитання: «І чому ми спостерігаємо у всьому світі протилежну тенденцію, а саме, збільшення дистанції між глобалізацією та ідентичністю, між мережею і «Я»? «[1, с.28].І знову постає пи- тання-що дають віртуальні комунікація людині, які сторони посилює, якісь деформує. І людське спілкування, з одного боку отримує нові, небачені раніше можливості планетарного масштабу. З іншого, у віртуальному спілкуванні щось втрачається, вихолощується і виникає більше можливостей для маніпуляції. Все це неминуче загрожує зміною самої людини, втратою особистісного, переважанням в суспільстві не активно-сприймаючого і креативного, а пасивного та споживацько – розважального начала.
Люди все більше і більше припиняють вчитись пошукам сенсу і конструювати сенс з автентичної інформації, видобутої власними зусиллями. Більше того, пасивно-споглядальне ставлення до світу часто пов´язане і з агресивною риторикою і бездумним дією під впливом пропаганди. Інтелект, нездатний виробляти власні розумові зусилля, стає об´єктом маніпуляції і перетворюється на кінцевий продукт запрограмованих інформаційно-психологічних дій.
Виникає враження, що з розвитком нових, технологічно потужних способів передачі інформації і вдосконалення інформаційно-комунікативних технологій зростають і можливості маніпуляції свідомістю величезної кількості людей. І найбільш очевидно і небезпечно ці процеси проявляють себе у сфері освіти, там, де, власне, і формується особистість. Яка сама «творить свою історію», історію свого буття й відповідальна перед своїм призначенням. Тут втрачаються стимули для «збільшення пізнання», «зростання особистості», «інтернет- принтерізація» навчання призводить до звуження світогляду і не орієнтує студентів на самостійну аналітичну роботу з науковими джерелами, творче ставлення до матеріалу та висвітлення дискусійних аспектів проблем, презентацію і вміння відстоювати власну точку зору, і в цілому не сприяє розвитку творчого мислення. Особистість формується як система орієнтацій за моделлю» мати», а не «бути», як показав це Еріх Фромм у своїй роботі «Мати чи бути «.[3].І це стає гігантською проблемою для подальшого просування країни по шляху прогресу. Студент повинен продукувати значні особисті зусилля, щоб протистояти тенденції розчинення особистості в піні споживчого товариства и масової культури і мати особисту відповідальність за розвиток своєї особистості і освіту, за соціальну активність. Бути, а не мати.
І саме філософія допомагає зростити таку особистість,яка не буде пасивним спостерігачем але активним соціальним актором, не буде об´єктом маніпуляції свідомістю під впливом масово-комунікативних процесів, особистість, яка усвідомила потребу не заплутуватися в догматичних схемах, а постійно знаходити себе, у всіх актах своєї свідомості. Філософія, що розуміється не тільки як структура понять, а саме як особистісний пошук, мислення на межі, як особливий акт усвідомлення світу і свого місця в цьому світі.
Список використаних джерел
1. Кастельс М. Информационная епоха: экономика, общество и культура /М.Кастельс. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. -608 с. 2. Нарижний Ю.А. Философия и культура постмодерна/ Монография. Ю. Нарижный- Днепропетровск: ИздательствоДГУ, 2008 – 464 с. 3. Фромм, Эрих.: Иметь или быть? /Э. Фромм- Пер.з англ.-К: Укр.письменник, 2010.-384 с. 4. Хабермас Ю. Філософский дискурс модерну/Ю.Хабермас. – К.: Четверта хвиля, 2001. – 424 с.