Як особливим чином організована система впливу суспільства на особистість з метою формування «доцільної моделі людини» виховання є складним за змістом, за своєю внутрішньою структурою. Тому в демократичному суспільстві у вихованні молоді беруть участь різні суспільні громадські інститути та організації – від сім’ї до держави. Але усі вони спрямовані на виховання у молоді потреби у самовдосконаленні, забезпеченні перспективи всебічного розвитку особистості, плекання її моральної відповідальності за власний розвиток [3,с.50-80, с.95-103]. Усе це нерозривно пов’язане з самовихованням, самовдосконаленням як творчою діяльністю особистості. «Особистісне вдосконалення виявляється насамперед проявом творчо-перетворювального ставлення людини до взаємодії людини до себе самої. Воно власне є способом творчої взаємодії людини з самою собою через активну участь в основних сферах суспільного життя» [2,с.51].
Самовиховання навіть у зародкових формах є досить складним явищем. Однак, як практично-діяльне ставлення особистості до себе, воно, як правило, виникає з незадоволення собою, породжує прагнення стати кращим, спонукає до активної «само зміни», практичного перетворення особистості відповідно до наявних ідеалів і цінностей. Так чи так виникнувши, самовиховання в різних формах «супроводжує» особистість протягом усього життя. Але особливо актуалізується воно у підлітковому віці та в юнацькі роки. Саме в цей період у людини загострюється увага до власного духовного світу, виникає прагнення і активізуються пошуки можливостей самовираження і самоствердження, проявляється особливий інтерес до самопізнання самовиховання. Власне, саме молоді притаманний бурхливий процес самовиховання, який охоплює усі сторони відношення особистості до світу. Освіта, самоосвіта, дружба, кохання, ставлення до батьків, викладачів – усе відбувається під впливом цього процесу.
Важливою стороною самовиховання є самоосвіта, оскільки остання «є засобом задоволення однієї з головних потреб сучасної людини – постійно розширювати власну ерудицію, підвищувати загальну й політичну культуру, задовольняти інтелектуальні запити, підтримувати розумову працездатність. Без цього загалом немислиме багате, насичене духовними запитами, творче життя особистості» [2,с.61]. Тому неправильно було б розуміти самоосвіту не як прояв самовиховання, а лише як просте продовження освіти. Адже в процесі самоосвіти людина пізнає також саму себе, розвиває власні інтелектуальні здібності, волю, самовладання, самодисциплінує й узалежнює себе з ідеалами.
Формування правового виховання студентської молоді значною мірою залежить від досягнутого особистістю рівня самовиховання. Тому в процесі правового виховання одним з важливих завдань є з’ясування ступеня сформованості таких характеристик самовиховання особистості студента, як [1]:
- Рівень самопізнання і самооцінки: здатність правильного визначення Я на фоні «хто є хто»; уміння порівнювати себе з мислимим або реальним ідеалом, оцінювати себе на основі досягнутого, співставляти власну думку про себе з думкою оточуючих.
- Рівень самоорганізації: наявність вольових якостей для формування і прояву соціальної активності – прагнення до стійкої організації вироблення, прийняття і реалізації рішень, що насамперед проявляється в цілеспрямованості, рішучості, ініціативності, енергійності, наполегливості; звичці до систематичної організації і плануванні власної діяльності; здатності до дисципліни почуттів і логіки мислення; вміння координувати різні прояви активності.
- Рівень самоконтролю і саморегуляції: здатність до критичного самоаналізу поведінки і діяльності стосовно вироблених критеріїв самооцінки та самоорганізації; здатність корегувати власні рішення в певній проблемній ситуації, уміння ризикувати, самовладання.
- Рівень самосвідомості: ступінь усвідомлення себе як особистості, усвідомлення власної здатності до прийняття рішення і входження на цій підставі у свідомі стосунки з людьми і природою, нести відповідальність за прийняті рішення та дії.
- Рівень самовизначення: успішність пошуку морального ідеалу, вибору соціальних цінностей, реалізація інтересів, життєвого покликання, вибору професії, створення сім’ї.
- Характер самодіяльності: успішність виконання діяльності відповідно до життєвої програми; рівень соціальної активності – за діапазоном її форм, інтенсивності; якісної результативності, ціннісної значущості та самостійності результатів.
- Рівень самоствердження: характер позиції, яку особистість посідає у студентському колективі, стиль самоствердження, ставлення до способів самоствердження інших членів студентської групи.
- Ставлення до самоосвіти: прагнення до самоосвіти, навички в її організації; зв’язок самоосвіти з основними цілями і завданнями життєвої програми; роль самоосвіти в особистому успішному навчанні та професійній підготовці.
- Ставлення до виховання: сприйнятність до виховних впливів у вищому навчальному закладі та поза ним; відповідальне ставлення до вимог організації навчально-виховного процесу.
Як зазначає О.О. Орлова, особливе значення для формування та розвитку нового правового буття українського суспільства мало прийняття у 1996 р. Конституції України, яка створила юридичну базу для утвердження державності нашої нації, формування національної правової системи, цілісної системи правового виховання. Особливість правового виховання сьогодні полягає у новій орієнтації, у новому змісті, у вирішенні нових завдань, що органічно і повністю пов’язані з формуванням в нашій країні правової держави [4,с.182-183].
З метою покращення діючої системи правового виховання студентської молоді пропонуємо: проведення студентських круглих столів, конференцій з цього питання; в студентських ЗМІ вести рубрику правового виховання; сформувати у ВНЗ комплекси з нормативно-правового забезпечення правового виховання, передбачити в навчальних планах збільшення годин на юридичні дисципліни.
Список використаних джерел
1.Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. – Казань, 1988. – 238 с. 2.Донцов И.А. Самовоспитание личности: Философско-этические проблемы. – М., 1984. – 285 с. 3.Молодь в посттоталітарному суспільстві: український варіант. Тези доп. наук.-практ. конференції. Харків, 27-28 квітня 1993 р. – Х., 1993. -197 с. 4.Орлова О.О. Шляхи вдосконалення правового виховання населення. Держава і право. Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. К. – 2005, 600 с. С. 181-187.