Поняття ринку цінних паперів
На теперішній час вітчизняний ринок цінних паперів перебуває в стадії становлення, активно формуються його елементи та інфраструктура. Про зростання ролі ринку цінних паперів в економіці свідчить той факт, що в останні роки постійно збільшувалися обсяг торгів на фондовому ринку та частка обсягів угод за цінними паперами у валовому внутрішньому продукті. Нині показники питомої ваги обсягу випуску акцій та обсягів угод за цінними паперами у ВВП наближаються до 40 %.
У сучасній економічній літературі пропонуються різні підходи щодо визначення місця ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку. Згідно з найбільш поширеною серед спеціалістів думкою ринок цінних паперів є сегментом як грошового ринку, так і ринку капіталів (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Структура фінансового ринку
Ринок цінних паперів постійно розвивається у взаємодії з внутрішнім фінансовим і валютним ринками. На цьому ринку функціонують різні категорії емітентів та інвесторів. Державний сектор взаємодіє з недержавним, резиденти — з нерезидентами. У недержавному секторі інтереси реального виробника відрізняються від інтересів банків. Внутрішній фінансовий ринок функціонує у взаємозв’язку з валютним ринком. Незважаючи на переплетіння різноманітних інтересів і дій суб’єктів на цьому ринку, все ж таки можна сформулювати деякі основні тенденції, притаманні ринку цінних паперів в Україні. По-перше, нормалізація валютного ринку і стабілізація валютного курсу сприяють стабілізації фінансового ринку. По-друге, стабілізація фінансового ринку створює передумови для вирівнювання умов функціонування всіх сегментів грошово-кредитного ринку й ринку капіталів, включаючи ринок цінних паперів. По-третє, пожвавлення виробництва, подолання фінансової кризи, розвиток професійної діяльності та інфраструктури фондового ринку в перспективі здатні створити основу для рівноправного розвитку всіх секторів ринку цінних паперів і їх нормальної конкурентної взаємодії.
Ринок цінних паперів (РЦП) — це частка фінансового ринку, яка забезпечує можливість мобілізації фінансових коштів та інвестицій, переміщення капіталу в різні галузі економіки з можливо найвищою нормою прибутку, а також виконання посередницької ролі в процесі збирання коштів у їх власників та ефективного розміщення цих коштів як у державному, так і в приватному секторах економіки. Предметом купівлі-продажу на цьому ринку є цінні папери.
Правовою базою державного регулювання ринку цінних паперів є Закони України: «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.), «Про цінні папери і фондову біржу» (1991 р.), «Про Національний банк України», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997 р.), Указ Президента України «Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» та інші нормативно-правові акти.
Види цінних паперів. Державні цінні папери
Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів. Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. В Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Особливістю українського фондового ринку є домінування державних цінних паперів. До них належать облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик і казначейські зобов’язання.
Облігація (від лат. obligatio — зобов’язання) — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Державними облігаціями є: облігації внутрішніх державних позик (ОВДП), облігації місцевих позик (ОМП) та облігації зовнішніх державних позик (ОЗДП).
Рішення про випуск ОВДП приймає Кабінет Міністрів України, про випуск ОМП — місцеві ради. Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випускаються на пред’явника, тобто вони вільно, через звичайний продаж (придбання) обертаються на ринку цінних паперів. Такі облігації можуть придбатися громадянами за рахунок їхніх особистих коштів, а також підприємствами за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків і процентів за банківський кредит. Оплата придбання облігацій здійснюється в гривнях. У гривнях виражається й їхня вартість. Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, спрямовуються відповідно до державного та місцевих бюджетів.
Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їхню номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. ОЗДП можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Вони випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред’явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті. Емітентом ОЗДП є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення ОЗДП, спрямовуються виключно до державного бюджету.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик у межах передбачених законом про державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту бюджету приймає Кабінет Міністрів України. Рішення оформлюється відповідною постановою, в якій зазначаються умови випуску облігацій (загальний обсяг випуску; номінальна вартість облігації; валюта, в якій деномінуються облігації; строк виплати та розмір доходу; строк погашення тощо). Рішення про випуск ОЗДП поза межами фінансування дефіциту бюджету затверджується Верховною Радою України.
Первинне розміщення, обслуговування та погашення ОЗДП здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Мінфін може залучати банки, інвестиційні компанії та інші фінансово-банківські установи.
Казначейські зобов’язання України — це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Казначейські зобов’язання поділяються на: довгострокові (від 5 до 10 років); середньострокові (від 1 до 5 років); короткострокові (до одного року). Рішення про випуск довго- і середньострокових казначейських зобов’язань приймає Кабінет Міністрів України; короткострокових — Міністерство фінансів України. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.
Первинний та вторинний ринки цінних паперів
Залежно від того, які цінні папери пропонуються на ринку, нові чи імітовані раніше, РЦП поділяють на первинний та вторинний.
Первинний ринок є ринком перших і повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення цінних паперів серед інвесторів та початкове вкладання капіталу у певні сфери економіки. На вторинному ринку обертаються емітовані раніше цінні папери. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості цінних паперів і загального обсягу інвестицій в економіку. Якщо вторинний ринок функціонує ефективно, то це забезпечує високу ліквідність цінних паперів. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу та спекулятивні операції.
Учасники ринку цінних паперів
Учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють на цьому ринку професійну діяльність. Суб’єктом РЦП є держава, яка, з одного боку, може бути емітентом цінних паперів, з іншого — є суб’єктом регулювання їхньої емісії та обігу.
Емітентом цінних паперів, крім держави, можуть бути юридичні або фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їхньої емісії. Емітент має право на випуск акцій з моменту реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Права та обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом покупцю чи його уповноваженій особі.
З метою одержання доходу чи збільшення вартості придбаних цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються їхньому власнику, фізичні або юридичні особи можуть придбати цінні папери за власні кошти і, отже, стати інвесторами на ринку цінних паперів.
Професійною діяльністю на РЦП вважається підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів і з організаційного, інформаційного, технічного, консультаційного та іншого обслуговування їх випуску та обігу. Така діяльність, як правило, має бути виключним або переважним видом діяльності економічних суб’єктів і здійснюватися на підставі відповідних ліцензій. На РЦП можуть здійснюватися такі види професійної діяльності: торгівля цінними паперами, депозитарна діяльність, діяльність з управління цінними паперами, діяльність з управління активами, діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, діяльність з організації торгівлі на РЦП.
Інфраструктура РЦП
Основою оргструктури РЦП є фінансові інститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформацію фінансових ресурсів у цінні папери, а також інститути інфраструктури. До установ інфраструктури РЦП належать організатори торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках — біржі та позабіржові торговельні системи, депозитарії, реєстратори, клірингові палати, інформаційні та рейтингові агентства. Певну роль у забезпеченні функціонування ринку відіграють саморегулівні організації професійних учасників ринку, які захищають інтереси професійних учасників РЦП та інвесторів.
За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на початок 2002 р. РЦП України представляють близько 35 тис. акціонерних товариств (12 тис. відкритих і 23 тис. закритих), зареєстровано 859 торговців цінними паперами, 86 зберігачів, 366 реєстраторів, 11 саморегулівних організацій РЦП (6 асоціацій та 5 фондових бірж), 147 інвестиційних фондів, 2 торговельно-інформаційні системи.
Цілі та форми державного регулювання РЦП
Законодавством України визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання РЦП здійснюється з метою:
- реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;
- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками РЦП фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;
- одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на РЦП;
- забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на РЦП;
- гарантування прав власності на цінні папери;
- захисту прав учасників фондового ринку;
- інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;
- дотримання учасниками РЦП вимог чинного законодавства;
- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на РЦП;
- контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у різних формах, які умовно можна поділити на три групи: нормотворча діяльність, організаційна діяльність, контролююча діяльність (рис. 3.5).
Рис. 3.5. Форми державного регулювання ринку цінних паперів
Система органів державного регулювання РЦП
Регулювання, контроль та інші управлінські функції на РЦП здійснюють різні державні органи України, які можна об’єднати в чотири групи.
До першої групи належать Верховна Рада, Президент та Кабінет Міністрів України, які забезпечують створення загальних засад функціонування ринку, визначають стратегічні напрями державної політики та призначають склад Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
До другої групи належить спеціально створений орган державної виконавчої влади, на який безпосередньо покладена функція державного регулювання, — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України. Основними завданнями Державної комісії є:
- формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних, сприяння адаптації національного РЦП до міжнародних стандартів;
- здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів на території України;
- захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання порушенням законодавства на РЦП та їх припинення, застосування до порушників відповідних санкцій;
- сприяння розвитку РЦП;
- узагальнення практики застосування законодавства з питань випуску та обігу цінних паперів, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Координацію діяльності державних органів з питань функціонування РЦП здійснює Координаційна рада, очолювана Головою Державної комісії.
До третьої групи належать державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на фондовому ринку. Такими органами є: Фонд державного майна України (контроль за обігом приватизаційних паперів), Національний банк України (обслуговування обігу державних цінних паперів), Міністерство фінансів України (емісія, первинне розміщення, обслуговування та погашення ОЗДП тощо), Антимонопольний комітет (контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства), Державна податкова адміністрація (контроль за дотриманням вимог податкового законодавства) та ін.
До четвертої групи входять державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства і правозастосування на ринку цінних паперів: Міністер-
ство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, господарські суди тощо.
Фондова біржа
На ринку цінних паперів суб’єкти підприємницької діяльності виступають в ролі як емітентів цінних паперів, так і інвесторів. З одного боку, випускаючи цінні папери та залучаючи вільні фінансові ресурси, суб’єкти ринку формують свій акціонерний і борговий капітали. Залучені на ринку кошти спрямовуються на фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення інвестицій та капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. У результаті інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують власний економічний капітал. З іншого боку, фінансові установи використовують залучені на ринку ресурси для надання кредитів іншим суб’єктам ринку, в тому числі й для інвестицій у цінні папери інших емітентів. Тим самим фінансові інститути справляють значний вплив на формування інвестиційної політики інших учасників ринку.
Торгівля цінними паперами відбувається на фондовій біржі (від лат. fondus — основа, ґрунт).
Згідно із законодавством України фондова біржа — це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.
Фондову біржу може бути створено не менш як 20-ма засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду коштів у сумі не менш як 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія призначає своїх представників на біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі, а також брати участь у роботі керівних органів біржі. Фондова біржа є організацією, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.
Депозитарна система
Депозитарна діяльність — це діяльність, пов’язана з наданням послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Депозитарну діяльність здійснюють установи депозитарної системи.
Національна депозитарна система складається з двох рівнів: нижчого та верхнього. Нижчий рівень представлений зберігачами (банками, торговцями цінних паперів), які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстраторами власників іменних цінних паперів. Верхній рівень — це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів й здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
Національний депозитарій (відкрите акціонерне товариство) створено для забезпечення єдиної системи депозитарного обліку. Уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Регулювання діяльності Національної депозитарної системи включає надання дозволів на здійснення депозитарної діяльності, облік цінних паперів, контроль за діяльністю учасників депозитарної системи, а також розгляд спорів, пов’язаних з додержанням вимог законодавства.
Ринок державних цінних паперів
Ринок державних цінних паперів, як один із сегментів національного ринку цінних паперів, виконує дві основні функції: функцію обслуговування державного боргу, пов’язаного з дефіцитним фінансуванням державних видатків, і функцію інструмента монетарної політики. Функція регулювання грошового обігу через операції на відкритому ринку є логічним продовженням функції обслуговування державного боргу.
Успішне функціонування ринку державних цінних паперів значною мірою залежить від гарантій високого рівня ліквідності фондових цінностей, що перебувають в обігу. Останнє досягається завдяки реалізації таких факторів:
- гарантування високого і стабільного процента;
- застосування інструментів, які уможливлюють надання державним цінним паперам антиінфляційного імунітету (встановлення позитивного процента, індексація, прив’язка емісії до матеріальних цінностей тощо);
- законодавчого обмеження верхньої межі державного боргу;
- запровадження податкових пільг для фізичних та юридичних осіб, які інвестують свої фінансові ресурси в державні цінні папери;
- інформаційного забезпечення учасників ринку державних цінних паперів.
Державні позики з огляду на інфляцію є менш небезпечними, ніж емісія грошей, але й вони здатні справляти негативний вплив на економіку країни. По-перше, за певних ситуацій держава вдається до примусового розміщення цінних паперів, руйнуючи тим самим ринкову мотивацію діяльності суб’єктів господарювання. По-друге, державні позики мобілізують вільні кошти на ринку позикових капіталів і зменшують попит на кредити.
Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України.