Профілактика суїцидальної поведінки має вирішити наступні задачі:
– контроль і обмеження доступу до різноманітних засобів аутоагресії;
– контроль факторів і груп ризику, здійснення медико-психологічної допомоги конкретній особистості.
Психологічну допомогу доцільно застосовувати до осіб, які вже мали невдалу спробу покінчити з життям. У даному випадку доцільно використовувати консультування, підтримку, моральну допомогу. Головна мета – попередити подальші спроби суїциду, зміцнити віру в життя, допомогти оволодіти ситуацією, в якій опинилася людина, показати інші виходи зі складної ситуації [5, с. 175].
Першою ознакою, яка може дати тривожний сигнал оточуючим, що особа має намір скоїти злочин, націлений на самого себе, є суїцидальна поведінка – аутогенні дії людини, що свідомо спрямовуються на позбавлення себе життя через ускладнення життєвих обставин. Важливими чинниками суїцидальної поведінки особистості є:
1) попередня спроба, яка закінчилася «невдачею»;
2) суїцидальна загроза (пряма чи замаскована);
3) сімейні проблеми та стан депривації, що є наслідком втрати членів родини, а також наслідки дисгармонійного виховання (хронічна конфліктно-деструктивна атмосфера);
4) психічні захворювання (шизофренія), алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, вживання психотропних речовин;
5) емоційні проблеми (депресії, афекти);
6) суїцидальні фактори:
а) хронічні або смертельні захворювання (онкологічні хвороби, СНІД);
б) смерть близької людини;
в) сімейне розлучення;
г) проблеми матеріального благополуччя.
7) імітація суїцидальної поведінки, «ефект Вертера».
Проблема суїцидів існувала завжди, але до сьогодні ні у світі, ні в Україні, на жаль, не існує ефективних і якісних засобів її попередження і профілактики, тому ця проблема вимагає термінових комплексних та превентивних заходів, поєднання сил соціологів, педагогів, соціальних працівників, психологів, психіатрів, юристів. За дослідженням вчених, виявилося, що найбільш ефективними у цій справі виявилися центри профілактики самогубств, які вперше були створені в Англії в 1774 році під керівництвом Королівського гуманітарного товариства. За радянських часів у країні функціонували «центри суїцидології», які працювали за спеціальною програмою, яка має актуальність і нині:
– призупинення суїцидальних тенденцій;
– підвищення рівня адаптації суїцидентів з метою попередження повторних спроб самогубства.
Важливу роль у знятті суїцидальної напруги відіграють телефони довіри та існуючі у ряді міст кризові стаціонари при психоневрологічних диспансерах, лікарнях та відділеннях, кабінети анонімної соціально- психологічної допомоги.
Давно відомо, що попередити хворобу ´їавжди легше, ніж її лікувати. Цей постулат має пряме відношення до профілактики суїцидної поведінки. Суїцидна превенція – це превентивна профілактика самогубств, мета якої полягає в іформаційно-пропагандиській роботі з населенням, націленої на попередженні самогубств, здійснення соціально-психологічної допомоги.
Завданням первинної профілактики є:
– навчати та попереджати населення про те, що суїцид може трапитись з кожною людиною;
– інформувати про ознаки самогубств із тим, щоб вчасно побачити та надати допомогу;
– повідомляти про місця і адреси надання такої соціальної допомоги.
Вторинна профілактика – суїцидальна інтервенція, що являє собою допомогу при потенційному суїциді. її мета спрямована на відвернення акту саморуйнування, самознищення та зберегти життя людині як найвищу суспільну цінність [8, с. 207, 208].
Після встановлення спроби полишення себе життя, надзвичайно важливо оточити людину турботою, не акцентуючи увагу на причинах спроби суїциду, а допомогти адаптуватись до життя, показати позитивні сторони людського існування та важливість для оточуючих збереженого життя.
Отже, вступає в дію наступний етап – третинна профілактика, яка має назву суїцидальної поственції, в рамках якої застосовуються заходи медикаментозної терапії, психологічної адаптації, психотерапії. Суїцидальна поственція має три напрямки:
– індивідуальна психотерапія;
– сімейна психотерапія;
– соціальна та правова допомога [8, с. 208, 209].
Результатом профілактичної роботи повинно стати переконання особистості в тому, що:
– важкий емоційний стан тимчасовий і з часом обов’язково покращиться;
– інші люди в аналогічних ситуаціях відчували себе також тяжко, але згодом їх стан повністю нормалізувався;
– життя людини є цінністю і потрібна його рідним і близьким, а відхід його з життя стане для них глибокою та невиліковною травмою.
Підсумовуючи все вищезазначене, можна впевнено сказати, що попереджувальна та профілактична робота націлена на збереження людського життя є важливою і нагальною. Завдячуючи їй, відвернуті від самогубства люди продовжують життя і стають повноцінними членами суспільства.