Треба наголосити на той факт, що суспільство, незважаючи на складність і суперечність соціальних процесів, покладає значну відповідальність у попередженні та пом’якшенні девіантної поведінки на соціальні інститути, як на історично створені стійкі форми організації спільної життєдіяльності людей. Соціальні інститути (економічні, політичні, освіти та культури, сім’ї та шлюбу, релігії) виконують функції контролю за поведінкою людей в різних галузях суспільного життя, у тому числі й у сфері, яка стосується поведінки, що відхиляється, до того ж вони активно впливають на формування свідомості та світогляду молодого покоління [7, с. 256, с. 25]. Особлива роль у профілактиці відводиться сім’ї, соціальному оточенню тощо.
Психолого-педагогічна та соціальна профілактика і реабілітація є цілісним комплексом заходів з метою надання соціальної підтримки і реалізації діагностико-корекційних програм, спрямованих на подолання різних форм дезадаптації неповнолітніх, а відтак, і їхнього подальшого інтегрування в соціум. Існуючі соціально-педагогічні програми профілактики і ресоціалізації, що здійснюється відповідно до змісту цільових програм, створених на основі єдиної концепції, важливо спрямовувати на відновлення соціального статусу кожного підлітка в системі його міжособистісних відносин, а також переорієнтацію його референтних установок [6, с. 11, 12].
- H.П. Пихтіна і Р.Г. Новгородський пропонують складову технології профілактики девіантної поведінки:
I. Організація профілактики девіантної поведінки включає: 2. Напрямки профілактичної роботи:- робота з сім’єю;
– створення освітнього середовища, що перешкоджає девіантній поведінці;
– превентивне навчання.
- Види педагогічної профілактики: первинна, вторинна, третинна.
- Типи профілактичних програм: універсальні, вибіркові, за показниками, інформаційні, афективного навчання. Навчання життєвих навичок, зміцнення здоров’я, альтернативної діяльності.
II. Алгоритм профілактики девіантної поведінки:
– мета і завдання профілактики;
– зміст профілактики;
– методи соціально-педагогічної роботи.
III. Технологія розробки профілактичних програм.
Безумовно, кожен із напрямків займає важливе місце у попередженні відхилень у поведінці молодих людей. І особливе місце у цій справі належить сім’ї. Тому доцільно, щоб профілактична девіації здійснювалася у рамках декількох аспектів:
– загальна інформаційно-просвітницька робота з батьками та особами, що їх заміняють;
– індивідуальне консультування батьків з питань виховання дітей має на меті надання необхідних індивідуальних рекомендацій батькам з питань виховання дитини через врахування:
а) її індивідуально-психологічних особливостей;
б) різнобічних соціально-схвалених інтересів дитини;
в) організації її зайнятості у поза навчальний час, організації дозвілля;
г) особливостей інтелектуальної, емоційно-почуттєвої сфери дитини, її моторики;
д) робота з сім’ями «груп ризику» передбачає діагностування даної категорії сімей та різні види допомоги таким сім’ям.
За дослідженнями вчених, основи девіацій закладаються у дитячому та підлітковому віці й активну «участь» у цій справі належить середовищу, яке оточує дитину – сім’я, освітній заклад, вулиця, шкільні друзі тощо. Ми знаємо, що підлітковий вік – складний період у житті дитини. У цей період вона особливо гостро відчуває до себе ставлення інших людей – членів родини, друзів, вчителів, знайомих. Сім’ям даної категорії необхідна інформаційно-просвітницька допомога з проблем девіацій, тренінги, організація діяльності тематичних навчальних груп для батьків [8, с. 23, 24].
Важливу роль у профілактиці девіацій молоді й підлітків відводиться навчальним закладам:
– впровадження в освітнє середовище таких інноваційних педагогічних технологій, які б забезпечували формування і розвиток в учнів цінностей здорового способу життя; розширення мережі дозвіллєвих заходів (гуртки, спортивні секції, позашкільні заклади освіти тощо);
– створення і впровадження технологій ранньої діагностики різних форм девіантної поведінки.
Останнім часом набуває поширення превентивне навчання – «це нова галузь педагогічної діяльності, яка здійснюється на основі поєднання педагогіки, практичної психології, медичної профілактики та поєднує в собі просвітницьку роботу з формуванням у дітей установок та навичок відповідальної поведінки» і поділяється на два напрямки:
1) розробка спеціалізованих модулів у межах викладання дисциплін загальноосвітнього циклу;
2) спеціалізовані заняття психолого-педагогічної профілактики, які можуть проводитися індивідуально чи з групою [8, с. 25, 26].
Для раціональної реалізації на практиці різних методик, націлених на профілактику девіантної поведінки у підлітків та юнаків, спеціалісти використовують різного роду вибіркові програми, які спрямовані на дітей «групи ризику» (діагностика чинників та груп ризику; заходи щодо нівелювання дії вчинків).
До вибіркових програм, які мають на меті навчити підлітків здоровому способу життя, дотримуватися певних правил суспільного поводження, регулювати свій емоційний стан, не використовуючи форм саморуйнівної поведінки, формувати життєві навички відносяться:
– програми за показаннями;
– інформаційні програми;
– програми активного навчання;
– програми навчання життєвим навичкам;
– програми зміцнення здоров’я;
– програми залучення до позитивної альтернативної діяльності [8, с. 26, 27].
Для створення профілактичних програм необхідно чітко визначити принципи, за якими будується профілактична діяльність:
1) принцип системності;
2) принцип стратегічної цілісності;
3) принцип багатоаспектності;
4) принцип ситуаційної адекватності профілактичної діяльності;
5) принцип континуальності;
6) принцип солідарності;
7) принцип легітимності;
8) принцип полімодальності й максимальної диференціації.
Профілактика проводиться на трьох рівнях:
1) на території держави;
2) у колективах;
3) індивідуально.
Технологія проведення профілактики у межах держави передбачає заходи:
1) економічні;
2) соціокультурні;
3) правові.
Заходи, що стосуються групи осіб, – це:
1) проведення роз’яснювальної роботи на підприємствах, установах, організаціях;
2) проведення профілактичних перевірок;
3) встановлення посиленого режиму несення служби з охорони громадського порядку на певній території;
4) здійснення профілактичних операцій і рейдів;
5) соціальний патронат, тобто допомога дітям-сиротам, надання допомоги та лікування алкоголіків, наркоманів, осіб з психічними розладами, ресоціалізація повій, сприяння у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
Таким чином, впровадження у практику спеціальних технологій профілактики девіантної поведінки дає можливість раціонально згуртовувати суспільні сили на боротьбу з різними негативними явищами та процесами, які набули значного поширення. Доцільно звернути увагу на профілактику особливо небезпечних проявів девіацій – злочинність, наркоманію, алкоголізм, проституцію, суїцид.
Отже, профілактика негативних явищ і процесів, які ще мають місце у суспільстві – це, насамперед, цілеспрямоване і організоване упередження фізичних, психологічних або соціокультурних відхилень у поведінці окремих індивідів та й девіантних груп, що у цілому сприяє створенню оптимального рівня життя і охорони здоров’я людей, сприяння у досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішнього потенціалу.