Зважаючи на той факт, що людина істота суспільна і суспільство постійно впливає на неї, необхідно звернути увагу на соціальні чинники суїциду. Відомо, що самогубство скоюють люди різних професій, достатку, віку, статі, освіти, незалежно від пори року, часу доби, температури повітря навколишнього середовища тощо, але є певні відхилення та урізноманітнення. Але той факт, що суїцид існує серед людського суспільства спору не викликає. На жаль, класифікація мотивованого суїциду, згідно з його формами та морфологічними характеристиками, виявляється нездійсненною внаслідок майже цілковитої відсутності необхідних документів. Тому Е. Дюркгсйм в основу класифікації поклав не морфологічний, а етнологічний принцип. За ним можна встановити наявність та численність типів суїциду, а не їх відмінні характеристики. Предметом аналізу є соціальний показник суїциду та чинники, які його зумовлюють.
Акцентуючи увагу на самогубствах, як проявах людських вчинків, хрещений батько соціології Еміль Дюркгейм у своїй праці «Самогубство (соціологічне дослідження)» виокремив три стани соціального середовища (релігійні вірування, сім’я, політичне життя), під впливом яких змінюється відсоток самогубств. Причинами, що викликають самогубства, він вказав на егоїстичні, альтруїстичні, аномічні й фаталістичні чинники.
Егоїстичні самогубства. Цей тип самогубств відбувається тоді, коли суспільний інстинкт притупляється, його місце займає інтелект, і діяльність свідомості будується за законами логіки. У цей час у людини слабшають або розриваються зв’язки з суспільством, родиною, друзями. Індивід різко протиставляє себе соціальному «я», що є проявом надмірної індивідуалізації – віддаленням індивіда від суспільства, яке перестає впливати на нього як регулятор [7, с. 311]. У душі людини втрачається провідна роль релігії як чинника, який стримує самовбивство. Посилаючись на «Біблію», індивід вказує, що в ній немає прямих вказівок, які б його забороняли. Таким чином, віруючий, відходячи від основних постулатів Священної книги, посилює потяг до самовбивства. Загальновідомо, що релігійні об’єднання, в яких історично склалися система вірувань, ритуалів, традицій, обрядів, ефективно запобігають самогубству, але їх ефективність, на жаль, поступово втрачається. Загалом релігія, виконуючи роль суспільної системи, справляє на самогубство запобіжний вплив [2, с. 190]. Відхід від суспільства, особливо релігійного, спричиняється надмірною індивідуалізацією, тому цей вид самогубства можна назвати егоїстичним. Людина лишається життєвої мети і життя, втрачає всілякий сенс для неї. Коли згуртованість суспільства слабшає, індивід відходить від соціального життя й ставить свої особисті цілі вище прагнення до загального добра. Відірвавшись від суспільства, людина легко завдає собі смерть; так само легко накладає на себе руки, будучи аж занадто з ним пов’язаною [2, с. 255]. Число самогубств збільшується в міру того, як росте суспільний розлад. На самогубства, наприклад, впливає політична ситуація, у тому числі великі національні війни. Цей вид самогубств є найбільш характерним для людей творчих, у яких надзвичайно загострене почуття індивідуалізму і крайнощів. Важливим чинником убезпечення людини від необдуманих дій є сім’я. Так, вдівство збільшує ризик самогубства, але в одинаків, які ніколи не були одружені, він ще вищий [2, с. 202].
Отже, висновок буде такий:
– суїцид розвивається у зворотній пропорції до ступеня згуртованості релігійного середовища;
– суїцид розвивається у зворотній пропорції до ступеня згуртованості сімейного середовища;
– суїцид розвивається у зворотній пропорції до ступеня згуртованості політичного середовища.
Альтруїстичні самогубства. Ми вже говорили про те, що у первісному суспільстві самознищення було зазвичай поширеним явищем: добровільно накладали на себе руки старі та немічні члени родини та племені: після смерті В05ВДЯ у ряді племен добровільно йшли з життя і його дружини, служники, улюблені раби, найближчі соратники. Тому, аналізуючи наведені факти, можна розбити їх на три категорії:
1) самогубства людей, котрі переступили поріг своєї старості або уражені смертельною хворобою;
2) самогубства жінок унаслідок смерті чоловіків;
3) самогубства воїнів або служників, спричинені смертю вождя.
У цих випадках самогубство не входить у суперечність із загальноприйнятими нормами, а навпаки – розглядається як обов’язок індивіда. Якщо ж він знехтує цим обов’язком, то зазнає ганьби, а значить і певних релігійних санкцій [2, с. 258]. Як правило, до самогубства його схиляють існуючі обставини, поради та прямий тиск родичів, членів племені, які визначають порядок проведення ритуалу суїциду.
Нав’язуючи індивідові жертовність, суспільство переслідує певні цілі. У свою чергу, для індивіда авторитет оточення, суспільства, колективу є значущим настільки, що людина втрачає власне «Я», яке розчиняється серед авторитетів. Коли людина відокремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка покінчити із собою, те ж саме відбувається з нею й у тому випадку, коли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність.
Альтруїстичні самогубства мають пряме відношення до захисту своє честі індивідом. Наприклад, приводом до самогубства у Полінезії могла бути незначна образа, ревнощі чоловіка чи дружини у північноамериканських індіанців. У Японії переможений самурай розрізав помахом ножа свій живіт, у Китаї, Індонезії, Тибеті, Королівстві Сіам суперечки вирішувалися не шляхом поєдинку, а правота доводилася розпорюванням власного живота. Під впливом брахманізму індуси легко йшли на смерть [2, с. 262, 264]. У Європі XIX ст. самогубство мало значне поширення серед військових, особливо офіцерів. У випадку загибелі корабля капітан тонув разом із кораблем, залишаючись на капітанському мостику.
У всіх випадках людина завдавала собі смертельної шкоди, не будучи, однак, змушеною безпосередньо це зробити. Альтруїзм – це стан, коли «Я» не належить людині, коли центр її діяльності перебуває поза його істотою, а усередині групи, до якої індивід відноситься. Характерним для альтруїстичного самогубства є те, що воно відбувається в ім’я боргу, ритуалу, релігії у тоталітарних сектах.
Аномічні самогубства. Аномія – це стан, коли людина втрачає бажання жити, спостерігається втрата ідеалів та духовних цінностей, а також є проявом девіантної поведінки та соціальної патології, і коли потреби людини не відповідають її можливостям. Тобто, якщо індивід вимагає більше, ніж може отримати, він почуває себе скривдженим і все його існування, буде сповнене болем. «Егоїстичний суїцид виникає через те, що індивід не бачить у своєму житті ніякого сенсу; альтруїстичний суїцид походить від того, що цей сенс вбачається поза власним життям; третій же вид суїциду породжується тим, що людська діяльність приходить у стан безладу і людські суб’єкти зазнають від цього страждань» [2, с. 316]. Цей вид суїциду отримав назву егоїстичного суїциду. На думку Е. Дюркгейма, основним чинником суїцидів є порушення життєвої рівноваги, за якої людина втрачає сенс життя [2, с. 290-298]. Чим більшого досягає людина, тим більшого вона буде бажати. Важливо, щоб людські пристрасті вкладалися у певні межі. Кожен індивід повинен знайти собі нішу в житті й примиритися зі своїм положенням і прагнути не до неможливого, а до того, що в даному суспільстві є нормальною винагородою за його діяльність.
Як відомо, економічна, фінансова та політична зміни, сприяють зростанню кількості самовбивств. Економічна аномія здатна породжувати таке явище, як самогубство. Взагалі, співвідношення між економічним станом країни й відсотком самогубств є загальним законом. При раптовому збільшенні числа банкрутств відбувалися значні зміни у фінансовій сфері, і тим самим зростають самогубства.
Е. Дюркгейм встановив взаємозалежність частоти самогубств і соціальних факторів: число самогубств зворотно пропорційне ступеню інтеграції релігійної спільноти; число самогубств змінюється зворотно пропорційне ступеню інтеграції сімейного суспільства; число самогубств зворотно пропорційне ступеню інтеграції політичного суспільства [9, с. 176, 177] і виявив, що людина і суспільство нерозривно пов’язані, суспільні процеси напряму впливають на людину. Самогубство може виникнути в результаті психологічної кризи, порушення родинних зв’язків (сімейний розлад, незадовільний стан шлюбу, вдівство, розлучення) також може спричинити суїцид. За умов сучасного суспільства аномія виступає регулярним і специфічним фактором суїциду, одним із чинників, які впливають на річний показник самогубств [2, с. 317].
Фаталістичні самогубства. Цей вид самогубств виникає в результаті посиленого контролю з боку групи, що має тенденцію бути сильною й постійною, а тому стає нестерпною [7, с. 311]. Е. Дюркгейм визначає ряд причин вчинення самогубств, кожен вчинок, на його думку, має індивідуальний характер. Тому потребує відповідних методів і методик вирішення питань.
Отже, можна зробити висновок, що суспільство та його стан, участь індивіда у суспільних процесах, рівень впливу людини на суспільство прямопропорційно впливають на рівень комфортності особистості у соціумі. Важливо, щоб людина знайшла свою нішу в суспільному житті, самостійно використовуючи потенціал оточуючого середовища, створила умови для свого існування. Разом з тим, аналізуючи вищенаведені цифри фактів суїцидності у нинішньому суспільстві життя, як найвища цінність, починає інтенсивно втрачати свої позиції.