Розкриваючи критерії (методи), важливо звернути увагу на те, що критерії – це способи оцінки норми поведінки: статистичний, якісно- кількісний, психопатологічний, соціально-нормативний [6, с. 7, 8, 9].
Говорячи про критерії девіантної поведінки, треба звернути увагу на еталони оцінки психологічних явищ і важливо відповісти на запитання «яку поведінку можна вважати нормальною?», що є важливим для пояснення людської поведінки, у тому числі й тієї, що відхиляється [7, с. 69]. У той же час треба розуміти, що межа між нормальною і анормальною поведінкою вкрай розмита. У різних суспільствах одні й ті ж поведінкові дії оцінюються по різному. Наприклад, ми не однаково оцінюємо дії японського самурая і європейця, які виконують розпорювання власного живота (харакірі). У першому випадку – це вчинок воїна, вартий захоплення, у другому – акт бездумного самовбивці.
Зважаючи на це і посилаючись на Є.В. Змановську, наведемо основні критерії девіантності:
– деліквентність (потенційна можливість до здійснення правопорушень);
– порушення моральних норм (аморальні вчинки);
– педагогічна занедбаність (непіддатливість до педагогічного впливу) або соціальна (невихованість, неосвіченість);
– протиправність (порушення встановлених законом норм суспільної поведінки).
Отже, в основі своїй негативна девіантна поведінка спрямована проти цінностей суспільства і суперечить його інтересам, представляє явище не тільки антигромадське, але й потенційно соціально небезпечне.