Сфера дозвілля поєднує найрізноманітніші види людської життєдіяльності, адже людина на дозвіллі не обмежена зовнішніми чинниками і залежить лише від своїх внутрішніх бажань та уподобань. Тому діяльність на дозвіллі неможлива без внутрішньої установки людини, що сприяє або ж, навпаки, стримує розвиток, усвідомлення та реалізацію особистісних потреб. Вибір певного виду дозвіллєвої діяльності зумовлюється його індивідуальною та соціальною цінністю в очах особистості, а змістове наповнення дозвіллєвих занять відбиває мету та завдання людини, які вона ставить перед собою: набуття знань та навичок, вироблення норм практичної поведінки, засвоєння інших культурних цінностей, удосконалення чи опанування різними сферами суспільної діяльності. Змістове наповнення дозвілля відбиває сутність, взаємозв’язок та розподіл основних його складових: самоосвіту, любительські заняття, оздоровчу діяльність, споживання культурних цінностей, спілкування, пасивний відпочинок, творчі зайняття. Аналіз змісту дозвілля як соціально-культурного явища в контексті людської життєдіяльності дозволяє розглядати його за основними параметрами:
1. Сімейний параметр охоплює широке коло людських потреб, зокрема, виховання дітей, облаштування сімейного життя, участь в різноманітних формах “колективного побуту” (як святково-обрядового, так і утилітарного). Такі аспекти дозвіллєвої діяльності, як сімейно-побутові установки чи інтереси вказують на зростаючу потребу родини як мікросоціуму піднести власні культурні стандарти до певного рівня. З іншого боку, автори вищих стандартів та модусів воліють поділитися ними з іншими, щоб самоствердитись (підвищивши власну самооцінку) або ж спровокувати певну оцінку соціуму про власну сім’ю. Вважаємо, що найближчим до зазначених мотивацій є бажання підвищити власну дозвіллєву кваліфікацію шляхом сімейно-культурного обміну. В розвинених зарубіжних країнах, з їх підвищеною трудовою інтенсивністю, такі потреби стають все суттєвішими, значимішими.
2. Освітній параметр характеризує дозвіллєву діяльність як об’єктивно необхідну й усвідомлену потребу багатьох людей здобути знання та набути вмінь для успішної виробничої діяльності, для підвищення виробничої культури (суб’єктивний аспект) та культури виробництва (об’єктивний аспект). Це спричинено, передусім, глобальною інтенсифікацією виробництва та жорсткою конкуренцією на ринку праці.
В сучасному зарубіжному суспільстві масового поширення набула творча, інтелектуальна праця, велику роль відіграє інформація, ефективно розвивається сфера послуг, освіти, науки та культури, формується система морально-етичних та духовних цінностей, в центрі якої перебуває вже не економічна доцільність, а людина із її здібностями, запитами та інтересами. Популярними є концепції, що обстоюють погляд на працю як на потребу людини у самовираженні, розкритті її потенціалу і творчих здібностей, праця вже не сприймається суспільством лише як засіб заробітку. Постіндустріальне суспільство — це суспільство постекономічне, у перспективі в ньому долається перевага економіки (виробництва матеріальних благ) над людьми і основною формою життєдіяльності стає розвиток людських здібностей; це суспільство, в якому головною метою людини є прагнення до самореалізації.
Разом з тим, постійне зростання інтелектуалізації праці змушує дорослу людину постійно підвищувати свою кваліфікацію, змінювати профіль своєї спеціальності, дбати про самоосвіту все життя. Тому освітній потенціал дозвілля набуває особистісного і суспільного значення, він потужно використовується працівниками дозвіллєвої сфери зарубіжних країн.
3. Політичні інтереси людини виявляються в її бажанні долучитися до політичного життя, до певної політичної діяльності, що виражається в намаганні брати участь у політичних заходах, заняттях, акціях, публічно висловлювати свою громадянську позицію, активно формувати громадську думку, бути причетним до вирішення партійних чи загальнонаціональних проблем, не стояти осторонь життя країни, етносу, нації. Зазначимо, що на початку становлення дозвілля “політичні” чи “неполітичні” аспекти дозвіллєвої діяльності були майже непомітними, оскільки в комунікативному плані будь-яка інформація несла в собі ознаки соціальності, а значить — політизованості.
В демократично розвинених країнах дозвіллєві центри у своїй роботі потужно використовують політичну складову для розвитку громадянських ініціатив населення, формування активної життєвої позиції, вирішення різноманітних соціальних проблем. Особливо це стосується реалізації екологічних проектів, правового консультування, контролю над використанням бюджетних коштів місцевими органами влади, охорони громадського порядку та ін.
Зарубіжні практики впевнені у необхідності встановлення контактів з політиками та налагодженні активної співпраці. Уїлсон Дж. у своїй праці “Politics and Leisure” доводить, що дозвілля неможливо відмежувати від впливу політики держави та державної системи. Політичне регулювання дозвіллєвої сфери має давню історію, можна навести різноманітні приклади державного впливу (згадаймо тоталітарні режими). У більшості Західних країн дозвіллєва діяльність здійснюється через добровільні асоціації локального, національного, міжнародного рівнів, що забезпечує демократизм та певну автономію від офіційних владних структур. Разом з тим, дозвілля, що заперечує будь-який примус та необхідність, ніколи не було повністю відокремлене від політики. Держава, заохочуючи окремі види дозвіллєвої діяльності, фактично обмежує дозвіллєві пропозиції і нав’язує (за допомогою реклами, пропаганди, інших методів) конкретні форми дозвілля. На думку Уїлсона Дж., перебороти цю залежність спроможна “приватизація” дозвілля, яка звужує політичний вплив на дозвіллєву сферу, хоча дозвіллєва робота завжди буде вразливою до політичних зловживань.
4. Моральний параметр дозвілля відтворює відповідну установку на задоволення морально-етичних потреб особистості у процесі дозвіллєвих заходів. Необхідно підкреслити специфіку даного параметру, який не має такої чіткої визначеності як політичний чи сімейний. Ми переконані в тому, що він об’єктивно характеризує (і це природно) дозвіллєву діяльність будь-якого предметного спрямування тільки тоді, коли мета цієї діяльності — культурна людина, адже до ознак культурності індивіда, як відомо, відносять, у першу чергу, моральність. До дозвіллєвих установ суто “морального напряму” належать передусім релігійні організації клубного типу (Бойскаути США, Герлскаути США, Американські клуби для хлопчиків та дівчат, Асоціація молодих християн, Християнська асоціація молодих жінок, Християнська асоціація молодих чоловіків).
5. Естетичні параметри виражають потребу особистості в естетичних переживаннях, в естетичній практиці. Головною особливістю естетичних концепцій дозвілля є його змістове наповнення. Дозвілля розглядається як сфера розвитку особистісної та соціальної культури, формування громадянської позиції, розкриття духовного потенціалу людини, відродження та збереження національних традицій, культурної спадщини народу. Культурні ініціативи населення реалізуються в екозаповідниках, паркових установах, музеях, монастирських комплексах, бібліотеках, виставкових залах, картинних галереях. Трюїзмом є теза про можливість, а власне, і бажання привнесення естетичних компонентів у будь-які дозвіллєві акції, не говорячи вже про те, що естетика поведінки виховується (або, на жаль, руйнується) під час будь-якого відвідування дозвіллєвої установи, у процесі будь-якого дозвіллєвого заняття. Найвиразніше ці критерії характеризують дозвіллєві заклади, змістом і метою діяльності яких є художня творчість, репродукування.
У дослідницькому плані для нас особливо важливими є порівняльні характеристики вітчизняної та зарубіжної дозвіллєвої практики. Як свідчать факти, стимулом до естетичного освоєння світу є усвідомлення недосконалості навколишнього середовища, бажання вдосконалювати себе у світі і світ у собі, гармонізувати ці світи за певним зразком.
В кожній країні створюються умови для художнього й естетичного розвитку людини, для її творчої самореалізації в системі мистецтв (музика, живопис, хореографія, література) через велику кількість культурно-мистецьких гуртків, клубів, об’єднань.
Наприклад, у Франції найпопулярнішим серед любительських видів мистецтв є музичне, якому надають перевагу більше 5 млн. осіб старших за 15 років [3, С.7-10]. Пояснюється це підтримкою Міністерства культури та засобів масової інформації Франції, яке вбачає в музичному аматорстві особливу культурну та художню місію. Сьогодні така музична творчість охоплює джаз, класичну, популярну та народну музику. Починаючи з 80х років ХХ ст., за підтримки Міністерства та місцевих органів влади в країні проводяться різноманітні музичні заходи (свято музики, музичні фестивалі та ярмарки), діють спеціальні музичні курси (з 1998 року любителі, по їх закінченні, отримують дипломи державного зразка — Diplome d’etat), центри поліфонічного мистецтва, центри музики і традиційних танців, музичні школи. Соціологічні дослідження, проведені Міністерством культури та засобами масової інформації Франції свідчать, що прибічники музичної творчості надають перевагу хоровому співу, грі на музичних інструментах або поєднують ці види діяльності.
В Австралії набула поширення хореографічна любительська творчість. Хореографічні школи, гуртки, ансамблі, клуби, аматорські трупи, створюються в земляцтвах, при культурно-просвітніх та дозвіллєвих закладах. За статистичними даними, проведеними “Національним центром статистики в сфері культури, відпочинку та розваг”, танці є найпопулярнішим видом дозвіллєвої діяльності, особливо серед дітей та підлітків. Учасники хореографічних гуртків та шкіл беруть активну участь в міжнародних фестивалях та конкурсах, національних культурно-мистецьких проектах, виступають в земляцтвах, навчальних закладах, культурно-просвітніх та громадських центрах. Серед підростаючого покоління формується думка про танцювальне мистецтво як невід’ємну складову щоденного життя, важливий чинник у зміцненні фізичного та духовного здоров’я нації.
В багатьох зарубіжних країнах створено фонди та організації для розвитку естетичного виховання. Зокрема, цим питанням опікується “Королівське товариство виховання засобами мисnецтва” у Великобританії, “Національна асоціація художнього виховання” у США, Міжнародне товариство виховання засобами мистецтва при ЮНЕСКО. Головними завданнями таких організацій є підтримка дослідницької діяльності в галузі гума-нітарних знань, проведення культуротворчих заходів, надання допомоги у реалізації програм з естетичного виховання та художньої творчості, підтримка функціонування дозвіллєвих закладів у сільській місцевості.
6. Науково-технічні параметри дозвіллєвої діяльності є наслідком науково-технічної революції і пов’язані здебільшого з гострими потребами людей у природничо-науковій інформації, у знаннях з технологій, технічної організації виробництва. Дозвіллєва практика останніх десятиліть свідчить про значне зростання потреб у знаннях з екології, в гармонізації відносин людини і природи. Масовий характер такої мотивації засвідчує майже раптовий вибух екологічної свідомості населення планети, особливо його урбанізованої частини, яке усвідомлює реальну загрозу самознищення людства. Скоріш за все, зміцнення і поширення таких установок у ХХІ ст. стануть ще відчутнішими, а мережа дозвіллєвих закладів екологічного спрямування переросте партійні межі, так званих, “зелених”. Тому сьогодні спрямування та характер їх діяльності слід розглядати окремо.
Тобто, екологічна концепція розглядає дозвілля, по-перше, як природоохоронний засіб, завдяки якому зберігаються природні багатства та унікальні екологічні об’єкти, відбувається адаптація людини до існуючого природного середовища, зменшується руйнівний вплив людини на природу. По-друге, екологічна дозвіллєва концепція передбачає перетворення природи відповідно до потреб людини, облаштування природних зон на місця для відпочинку та рекреації, для будівництва кемпінгів, екокурортів, санаторіїв, туристичних комплексів, павільйонів, спортивних та ігрових майданчиків.
7. Спортивні параметри подібні до попередніх (науково-технічних та естетичних) і свідчать про глибоке усвідомлення людиною своєї незахищеності у жорстокому світі. Дозвілля вивчається як засіб оздоровлення, зміцнення здоров’я, адаптації людини до змінюваних соціальних та природних умов, зменшення психологічної напруги особистості. Реалізації цих завдань сприяє діяльність численних оздоровчих та курортних закладів, рекреаційних центрів, парків, спортивних закладів. У зарубіжному світі діють і вузькопрофільні рекреаційні заклади, і такі, для яких спорт, здоров’я є стрижневими, а всі інші види та форми занять — допоміжними. До того ж, в останні десятиліття зарубіжні країни підтримують тенденцію до ущільнення вільного часу шляхом інтенсифікації діяльності та економії часу, шляхом зосередження дозвіллєвих занять на одному об’єкті, що має різноманітні дозвіллєві можливості.
Про поступову переорієнтацію зарубіжного суспільства на активний відпочинок свідчить і підтримка владою любительського спортивного руху, проведення спортивно-оздоровчих заходів та акцій, активне створення спортивних клубів і рекреаційних комплексів з ігровими майданчиками, басейнами, ковзанками, сучасним спортивним обладнанням для них. Провідними в зарубіжних рекреаційних концепціях дозвілля є активні форми відпочинку та розваг, що пояснюється утвердженням в житті кожної людини і суспільства в цілому “культу здоров’я”.
8. Соціальні параметри дозвілля виявляються у потребі людини пристосовуватись не тільки до природного світу, а власне, й до суспільства. Саме дозвілля багатьма практиками та керівниками визначається як основний фактор “соціального зв’язку” між різноманітними соціальними інститутами: сім’єю, роботою, навчальними закладами, мистецькими установами.
Дозвілля є засобом соціальної інтеграції, а його учасники здійснюють внесок не лише у власний розвиток, але й удосконалюють навколишнє середовище, допомагаючи іншим, вирішуючи нагальні проблеми громади [1, 5]. Водночас дозвілля спроможне зменшити або взагалі усунути соціальні конфлікти, спричинені повною втратою роботи, небажаним скороченням робочого часу, звуженням зв’язків із навколишнім світом та ін. “Якщо люди більше не вважають себе частиною організаційної структури, де вони працюють як консультанти або на умовах часткової зайнятості, як вони можуть стати частиною спільноти, чи то в місцевому масштабі, в національному чи міжнародному плані? Здається, єдиними можливими соціальними зв’язками для більшості будуть ті, що здійснюватимуться в їх діяльності у позаробочий час. Лишаючись приватною, суто сімейна діяльність рідко призводить до таких зв’язків. Однак люди, які колись знайшли організаційні зв’язки на роботі, можуть звертатися до серйозного дозвілля, у якому найпривабливішою ознакою для більшості любителів (amateurs, hobbyist) та волонтерів є відчуття причетності до гучного, захоплюючого, всепоглинаючого соціального світу…” [9, С. 68-69].
На думку Лючетті М., найвищим завданням дозвілля є стимулювання активної, творчої участі людини в суспільному житті, розвиток її соціальної активності [4].
9. Економічні параметри дозвілля передбачають поєднання інтересів дозвіллєвої та економічної сфер. Дозвілля у дослідженнях кінця ХХ ст. розглядається як один з основних елементів довгострокової економічної стратегії. З’явилися нові форми кооперації між дозвіллєвою сферою та економікою. Це виявляється у відкритті в дозвіллєвих закладах прибуткових творчих майстерень, у наданні комерційних послуг, виконанні дозвіллєвих заходів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою.
Аналіз співвідношення економічної та культурної політики в сучасному зарубіжному суспільстві свідчить про взаємозалежність економічних та дозвіллєвих складових життя суспільства. Австралійський дослідник Тросбі Д. зазначає: “Можна відзначити, що у всьому світі, і особливо в розвинених країнах, зростає визнання важливої ролі культурних чинників в економічному розвитку. Дослідження, що проводилися в різних країнах, довели очевидність зв’язків між культурними індикаторами та розвитком… Національний інтерес не буде задоволено, якщо ігнорується розуміння того, що потяг суспільства до культури відрізняється від його економічної мети” [7, С. 55-56].
Дозвіллєва сфера концентрує в собі величезний ринковий потенціал, а індустрія дозвілля є повноцінним та перспективним сектором економіки. Індустрія дозвілля сприяє відновленню та розвитку фізичних, інтелектуальних, психологічних і духовних сил особистості. Однак, завдяки суто економічному підходу, розвиваються комерційні види дозвіллєвої діяльності та дозвіллєві послуги, що передбачають швидке отримання прибутку.
Отже, в зарубіжних країнах дозвілля розглядається як суттєва складова національного прибутку країни і є критерієм економічного та соціального розвитку держави, а рівень дозвіллєвого обслуговування визначає якісність життя людини. Культурний та дозвіллєвий розвиток асоціюється не лише з економічним розвитком, культурний розвиток є необхідною умовою, без якої суспільство не може пристосуватись до технічних досягнень. Розвиток економіки в цілому впливає на культурну сферу, а культурна діяльність, у свою чергу, стимулює економічне зростання: “Культурний розвиток, означаючи розвиток людини, є одночасно і засобом, і метою економічного розвитку” [2, С.185].
Зарубіжні спеціалісти вважають, що особливо актуальними є питання реального та потенціального співвідношення між зайнятістю у дозвіллєвій сфері та іншими сферами трудової діяльності людини. Наприклад, кількість осіб, які забезпечують функціонування культури, мистецтва, спорту та індустрії дозвілля в Канаді, складає другу за своєю чисельністю групу в країні. Відсутність статистичних даних з проблеми зайнятості у сфері дозвілля в різних зарубіжних країнах загалом унеможливлюють проведення міжнародних порівняльних досліджень, хоча можна виявити загальні ознаки, притаманні дозвіллєвій сфері країн Європи: скорочення кількості творчих працівників, відносно високий рівень освіти (порівняно з іншими сферами трудової діяльності людини), наявність додаткових заробітків, гнучкість робочих графіків, неповний робочий день. Важливою є проблема зайнятості молоді. Особливе значення має працевлаштування безробітних, серед яких більшість становлять молоді люди, в тому числі й з вищою освітою. При цьому слід пам’ятати про самоцінність культури в цілому та дозвілля зокрема, що вказує на важливість його якісних, а не кількісних характеристик.
Вивчення змістового наповнення дозвілля відкриває великі можливості для оновлення, збагачення та актуалізації дозвіллєвої діяльності відповідно до реальних запитів різних соціально-демографічних груп. Таке розуміння соціальної значимості дозвілля створює нові можливості виховної, пізнавальної, розвиваючої діяльності її суб’єктів.
Розглянуті параметри дозвіллєвої діяльності не вичерпують її змісту, зважаючи на динаміку самого життя. Провідну роль у виникненні та розвитку видів дозвіллєвої діяльності відіграє людина, її внутрішні (а не зовнішні) бажання, інтереси та покликання. На відміну від інших сфер людської життєдіяльності, дозвіллєва сфера надає людині можливість вільного вибору занять та дозвіллєвого спілкування. Соціокультурний потенціал дозвілля найповніше виявляється в розвитку активності людини, її творчості, задоволенні багатоманітних культурних потреб.
Висновки
Вибір певного виду дозвіллєвої діяльності визначається його індивідуальною та соціальною цінністю, а змістове наповнення дозвіллєвих занять відбиває мету та завдання людини, які вона ставить перед собою.
Аналіз дозвілля як соціально-культурного явища в контексті людської життєдіяльності дозволяє виокремити в його структурі такі основні змістові параметри: сімейний, освітній, політичний, моральний, естетичний, науково-технічний, спортивний, соціальний, економічний.
Дослідження змістового наповнення дозвілля відкриває значні можливості для оновлення, збагачення та актуалізації дозвіллєвої діяльності відповідно до реальних запитів різних соціально-демографічних груп. Таке розуміння соціальної ролі дозвілля створює нові можливості для виховної, пізнавальної, розвиваючої діяльності її суб’єктів.
Проаналізовані змістові параметри дозвіллєвої діяльності не можуть бути остаточними, враховуючи динаміку самого життя. Провідну роль у виникненні та розвитку певних видів дозвіллєвої діяльності відіграватиме людина, її внутрішні бажання, інтереси та покликання, а також суспільні вимоги, що висуваються перед дозвіллєвою сферою.
Література
1. Finnegan R. The Hidden Musicians: Music-Making in an English Town. Cambridge University Press, 1989.
2. Girard A. Cultural Development: Experiences and Policies. P., UNESCO, 1983.
3. Lettre d’information”. France. — 2000. – № 65.
4. Luchetty М. Leisure in Life // American Studies. – 1987. — Vol. 27. – № 11.
5. Parker St. Group Life: Individual Interests and Social Purposes // World Leisure Congress. Lisbon, Portugal: Instituto de Ciencias Sociales, Universidade de Lisbon, 1994.
6. Wilson J. Politics and Leisure. Boston, 1988.
7. Востряков Л.Е., Чирикова А.Е. Культурная политика и культурные практики в оценках российских и европейских ад- министраторов и менеджеров культуры (по результатм исследо-ваний 1996-1997 годов) // Материальная база сферы культуры. – 1999. – Вып. 3.
8. Лещенко М. Зарубіжні технології підготовки учителів до естетичного виховання. — К., 1995.
9. Стеббинс Р.А. Свободное время: к оптимальному стилю досуга: (Взгляд из Канады) // Социс. — М., 2000. – № 7.