8.11. Ендокринна система

Залози внутрішньої секреції, або ендокринні, є особливою системою органів, що виділяють біологічно активні речовини — гормони. До ендокринних залоз належать: гіпофіз, передній гіпоталамус, епіфіз, щитовидна і паращитовидні, підгрудинна, надниркові, острівцевий апарат підшлункової залози, статеві.

Ендокринні залози мають великий вплив на обмін речовин, на фізичний і психічний розвиток організму дитини. В дитячому віці значення ендокринних залоз особливо велике, оскільки вони беруть участь в регуляції таких важливих для організму процесів, як ріст і розвиток (диференціювання). Тому при розладах функцій залоз внутрішньої секреції у дітей виникає своєрідна клінічна картина, яка не зустрічається у дорослих. Одна й та ж аномалія залоз, яка у дорослих викликає оборотні зміни, у дитячому віці може призвести до формування невиліковного психічного і фізичного дефекту.

Крім того, усі види обміну речовин — водний, мінеральний, вуглеводний, білковий і жировий — відбуваються за участю гормонів. Порушення діяльності ендокринних залоз призводить нерідко до різких змін в обміні речовин, що в свою чергу є причиною серйозних захворювань у дітей.

Розглянемо особливості функціонування ендокринних залоз в дитячому віці.

Щитовидна залоза — одна з найактивніших залоз внутрішньої секреції, гормональна функція якої значною мірою визначає інтенсивність обміну речовин, а в структурі ендокринної патології дитячого віку захворювання Щитовидної залози посідають одне з основних місць. Особливо це актуально Для зон, забруднених радіонуклідами.

Про важливе функціональне значення щитовидної залози для розвитку Дитини свідчить перш за все рання її закладка у ембріона. Вже в кінці 3-4-го тижня ембріонального періоду щитовидна залоза закладається у вигляді великого валика з вентральної стінки глоткового відділу кишечника. У Подальшому щитовидна залоза дуже швидко розвивається і вже до 4-го місяця внутріщньоутробного життя має цілком сформовану структуру. Вже в цьому періоді вона складається з двох часточок і перешийка.

До кінця 2-го місяця внутрішньоутробного розвитку щитовидна залоза функціонально неактивна, оскільки ще не має фолікулярної структури, характерної для зрілого життя. Але починаючи з кінця 2-го місяця внутрішньоутробного розвитку, з’являються фолікули, і в їх порожнинах накопичується тиреоглобулін, який спочатку не містить йоду і не бере участі в синтезі тиреоїдних гормонів. Через декілька днів тиреоглобулін здатний захоплювати неорганічний йод, що надходить з кров’ю від матері. В кінці 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку починається синтез тироксину і трийодтироніну. Але спочатку в крові вони циркулюють у зв’язаному стані не з тироксинзв’язуючим глобуліном, а з альбумінами, оскільки синтез тироксинзв’язуючого глобуліну відсутній. Він спостерігається з кінця 5-го місяця внутрішньоутробного розвитку і відмічається його інтенсивне зв’язування з тироксином.

У крові сліди тироксину виявляються з кінця 3-го місяця внутрішньоутробного періоду, а потім концентрація його швидко підвищується, становлячи до кінця 6-го місяця 50% величини концентрації у крові дорослої людини — відповідно 26±3 нг/мл і 69± 1,3 нг/мл, а на 8-9-му місяці перевищує в 1,5 раза цифри у дорослого — 99±11) нг/мл.

Підтвердженням високої концентрації тироксину і високої функціональної активності щитовидної залози може бути факт покращення загального стану і зменшення вираженості симптомів гіпотиреозу у вагітних, у яких знижена функція щитовидної залози.

Крім екскреції тироксину і трийодтироніну, в стінці фолікулів щитовидної залози, а також парафолікулярно зустрічаються С-клітини, що виробляють гормон — кальцитонін, який знижує рівень кальцію в крові. Під його впливом гальмується резорбція оксіапатиту кісток і підсилюється його відкладання в органічному матриксі кісткової тканини. Тому кальцитонін має важливе значення в процесах регуляції остеогенезу і скелетоутворення. Кальцитонін є антагоністом паратгормону. Кальцитонінпродукуючі клітини виявляються в щитовидній залозі на 14-му тижні внутрішньоутробного розвитку, і в цей час визначається продукуючий кальцитонін.

Під час пологів після відокремлення дитини від матері відмічається високий вміст кальцитоніну в крові. Це розцінюється як його участь в родовому стресі. Висока концентрація кальцитоніну сприяє зниженню рівня кальцію в крові, що обмежує надмірну активацію ряду ендокринних залоз, для яких іон кальцію служить стимулятором секреції. До таких залоз належать гіпофіз, кора наднирників, P-клітини апарату підшлункової залози.

При народженні щитовидна залоза у дитини відносно більша, ніж в наступні роки життя. Протягом першого року життя вираженого росту паренхіми щитовидної залози не відбувається, але потім починається бурхливе збільшення маси залози до 5-6-річного віку. У подальшому темп росту уповільнюється аж до передпубертатного періоду. Але у віці 12-15 років відмічається особливо бурхливий ріст щитовидної залози, причому вона настільки збільшується в розмірах, що можна відмітити деяку припухлість залози і це викликає турботу у батьків. В нормі залоза не пальпується і не помітна при зовнішньому огляді. Важливо підкреслити, що розміри щитовидної залози суттєво залежать від кровонаповнення.

Збільшення розмірів залози корелює з підсиленням її функціональної активності, яке спостерігається у віці від 6 міс до 2 років. Найбільш виражена активність щитовидної залози спостерігається в передпубертатному періоді (у хлопчиків — в 10-12 років, у дівчаток — дещо раніше) і досягає максимального рівня у представників обох статей у віці 14-15 років.

Гістологічна структура щитовидної залози в період новонародженості вказує на незавершеність її будови: фолікули ще погано виражені і в їх просвіті немає або майже немає колоїду; епітелій фолікулів циліндричний; мають місце скупчення епітеліальних клітин, які розділені ніжними сполучнотканинними прошарками.

З віком в залозі збільшується кількість фолікулів і вміст колоїду, зникає циліндричний епітелій і з’являється плоский. Остаточна гістологічна структура залози завершується після 15 років.

Основними гормонами щитовидної залози є тироксин, трийодтиронін і тиреокальцитонін. Гормони щитовидної залози, як відмічалося раніше, значно впливають на обмінні процеси. Зокрема, показано, що гормони щитовидної залози підсилюють газообмін і перш за все — поглинання кисню тканинами і виділення вуглекислого газу, впливають на білковий обмін, посилюючи як асимілятивні, так і дисимілятивні процеси. Крім того, гормони щитовидної залози значно впливають на процеси обміну жирів і вуглеводів, посилюють виділення води і беруть участь в обміні хлоридів, впливаючи на мінеральний обмін і розвиненість скелета, а також визначають обмін калію і кальцію в організмі.

Таким чином, ці гормони є універсальними стимуляторами метаболізму, росту і розвитку. Природно, що недостатня або надмірна продукція гормонів щитовидної залози викликає різноманітні і значні порушення життєдіяльності Дитячого організму.

В клінічній практиці може спостерігатися як підвищення (гіперфункція), так і зниження (гіпофункція) активності щитовидної залози, які мають ряд специфічних клінічних ознак.

Паращитовидні залози з’являються на ранніх стадіях ембріонального Розвитку. їх можна виявити у ембріона на 6-му тижні внутрішньоутробного розвитку. У цей період починається секреція паратгормону. Концентрація Ц^ратгормону в крові пупкових судин близька до такої в крові матері (0,07- ’ з нг/мл), але підтримуються ці концентрації незалежно.

Паращитовидні залози функціонують найбільш активно до 4-7 років. Клітинний склад залоз представлений в основному світлими головними клітинами, які дуже активно синтезують і секретують паратгормон. Після 6-7- річного віку появляються більш темні оксифільні клітини, які розцінюють як ознаку інволюції головних клітин. Концентрація паратгормону в крові в цей час становить в середньому 0,3-0,8 нг/мл.

Кількість оксифільних клітин до 10 років значно збільшується. До 12 років в паренхімі залози з’являється жирова тканина, яку розглядають як подальший прояв інволюції цих залоз.

Site Footer