- Способи захисту встановлені у нормах матеріального права. Так, ст. 16 ЦК встановлює способи захисту цивільних прав і передбачає можливість встановлення законом і договором інших способів захисту права. Ст. 20 ГК також встановлює способи захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів і передбачає можливість встановлення інших способів захисту прав законом. На позиції можливості захисту прав способами, що встановлені законом і договором, стоїть Сімейний кодекс. Земельний кодекс передбачає захист прав тільки способами, передбаченими законом (ст. 152). «Однією із істотних характеристик способу захисту як правової категорії є його цільова спрямованість. Як складовий елемент механізму захисту цивільних прав спосіб захисту повинен передусім забезпечувати можливість досягнення мети захисту».
- Слід мати на увазі, що п. 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визнає право на доступ до правосуддя. Це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру порушення, яке мало місце. Судді Верховного суду України в колективній праці вважають можливим у разі посилання на п. 1 ст. 6 Конвенції позову про визнання відсутності права, про його припинення, про визнання обов’язків іншої сторони, про зміну прав та обов’язків тощо (до речі, ч. 2 ст. 20 ГК передбачає можливість пред’явлення вимоги про визнання відсутності права).
- Заслуговує на увагу і позиція групи суддів Верховного суду України щодо поширювального та обмежувального тлумачення законів. «Взагалі як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення актів цивільного законодавства в національній правовій системі є неприпустимим, оскільки воно не передбачене Конституцією і законами України. Суд має тлумачити і застосовувати акти цивільного законодавства буквально. Але посиланням на п. 1 ст. 6 Конвенції досягається той же ефект, що і шляхом поширювального тлумачення актів законодавства: право може захищатися й у спосіб, вітчизняними законами не передбачений, оскільки інше означало б обмеження права на справедливий судовий розгляд справи у випадку спору про його цивільні права».
- Така позиція є спірною. Як вважає професор Зорислава Ромовська, принцип верховенства права є визначальним і повинен ураховуватись і при тлумаченні норм права. Тому не лише посилання на Конвенцію, а й посилання на верховенство права може спричинитися до тлумачення певної норми. Закон є застосуванням однакового масштабу до різних людей. У певних ситуаціях таке застосування може виявитись несправедливим до певної конкретної людини, а відтак суд повинен у такій ситуації керуватися вимогами верховенства права.
- Врахування принципу верховенства права може бути здійснено і за рахунок певної кореляції правової норми шляхом її розширеного або обмежувального тлумачення. Ще в римському праві зауважували, що точне слідування букві закону без урахування духу закону перетворюється на велику несправедливість (Summum jus est summa injuria). Можна зауважити, що навіть маючи досконале законодавство неможливо обійтись без тлумачення поширювального або обмежувального. Суд з’ясовує істинну волю законодавця шляхом тлумачення норми права і обмежитись тільки буквальним тлумаченням не може. Істинна справедливість, – підкреслював А.Ф. Коні, – вище формального закону і часом «вислизає від одноманітності механічних обрядів». Що стосується законодавства України, то судді Верховного суду в колективній праці вказують на невисокий рівень нормативних актів.
«При тлумаченні правових норм слід ураховувати якість нормативного матеріалу, в якому ці норми формулюються. Ця якість взагалі є невисокою. Так, у головному реченні ч. З ст. 1122 ЦК відсутні присудок та інші частини речення, в результаті чого воно не становить закінченої думки. У ч. 1 ст. 707 ЦК замість слів «належної» (якості) вживається слово «неналежної». Позбавлене здорового глузду положення ч. З ст. 277 ЦК, яке визнає недостовірною будь-яку негативну інформацію, поширену про особу. Неприйнятними морально і позбавленими ознак розумності є положення ст. 535 ЦК (про збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов’язанням пропорційно збільшенню неоподаткованого мінімуму доходів громадян), ст. 653 ЦК (про неприпустимість вимагати повернення того, що було виконане за зобов’язанням до моменту розірвання договору), ч. З ст. 741 ЦК (про розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти, якщо майно платникові ренти передане за плату), ч. 1 ст. 225 ГК (про включення до складу збитків «вартості пошкодженого майна», оскільки до складу збитків має відноситись сума, на яку зменшилась вартість майна)».
6. Для адвоката та юрисконсульта представляє інтерес підхід суддів Верховного суду до оцінки окремих нормативних актів, оцінка їх з погляду розумності та моральності. Можна по-різному ставитись до таких оцінок, можна бачити в цьому порушення певної традиції (раніше судді утримувались від критики законодавства), але для адвоката такі оцінки – це аргументи, які можна використати при веденні цивільної справи. Можна не погоджуватися з оцінкою певного нормативного акта, і тоді потрібно критикувати позицію суддів, або навпаки, погоджуватися з такою позицію і включати її в правову аргументацію. Здійснюючи представництво свого клієнта, адвокат використовує те, що йде на користь позиції свого довірителя. З тактичних міркувань адвокат може і промовчати у процесі, якщо питання про позицію суддів ніким не ставиться, а така позиція суперечить інтересам довірителя.
7. До способів виправлення недоліків нормативного акта відносять співставлення невдалого положення акта законодавства з іншими положеннями й усунення недоліків шляхом системного тлумачення положень таких актів (такий спосіб може застосовуватися при тлумаченні, наприклад, ч. 1 ст. 707 ЦК, що суперечить ч. 1 ст. 20 Закону «Про захист прав споживачів»), використання міжнародного договору (в такий спосіб за допомогою Конвенції про захист прав людини та основних свобод виправляються недоліки ч. З ст. 277 ЦК).
Одним із способів виправлення недоліків положень актів законодавства є пряме застосування основних засад, принципів, сформульованих у Цивільному, Господарському та інших кодексах.
Отже, основні засади і принципи мають ураховуватися при тлумаченні положень актів цивільного законодавства.
8. При застосуванні окремих способів захисту важливо встановити характер положень, що формулюються у кодексах і встановлюють способи захисту права, наприклад, встановити, чи не формулюються в цих положеннях норми прямої дії. Річ у тому, що загальні положення про матеріально-правові способи захисту можуть застосовуватися лише за відсутності спеціальних правил.
9. «В п. 5 ст. З ЦК закріплено принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Цей принцип конкретизується у ч. 2 ст. 15 ЦК, яка надає кожній особі можливість захисту в суді не тільки права, а й інтересу. Це розширило можливості захисту в суді не тільки права, а й інтересу. Тепер будь-який інтерес, що визнається цивільним, набув ознаки охоронюваного законом. Перешкодою для захисту цивільного інтересу може бути, на думку групи суддів Верховного суду, суперечність його конкретним положенням актів цивільного законодавства. В суді розглядалася справа про внесення змін до договору найму. Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що розмір плати за користування предметом найму був установлений на рівні, що у п’ять разів меншим від того розміру, який відповідає кон’юнктурі ринку. Отже, вважав позивач, умова договору щодо розміру найманої плати порушує його інтерес, який відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК та ч. 1 ст. 16 ЦК підлягає захисту судом. Суд відмовив у позові, оскільки інтерес позивача суперечить ст. 512 ЦК, в силу якої на підставі укладеного договору між сторонами виникло зобов’язання, ст. 526 ЦК, яка приписує виконувати зобов’язання належним чином, зокрема, згідно з умовами договору, та ст. 651 ЦК, яка встановлює підстави зміни договору».
Вважаю, що наведений приклад невдалий, а вирішення справи, можливо, було помилковим. Адже після укладення договору кон’юнктура ринку істотно змінилася й очевидно настільки, що якби сторони могли це передбачити, то вони уклали б договір на інших умовах. Наразі за таких умов є підстави для застосування ст. 652 ЦК, і такий інтерес підлягає захисту. Не виключено, що позивач або його адвокат не надто чітко визначилися з правовою позицією, а відтак суд відмовив у задоволенні позовних вимог. У конкретній справі позивач повинен був подбати насамперед про те, щоб довести у суді, що:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути;
3) виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У конкретній ситуації адвокат повинен би не тільки довести ці обставини, обґрунтувавши їх доказами, а й скласти письмові пояснення, в яких слід було вказати на необхідність застосування ст. 652 ЦК. Лише за таких умов можна було б розраховувати на успіх.
Пригадую класичний приклад з історії бізнесу, коли американський бізнесмен зобов’язався здійснювати поставки товарів японському підприємцеві. У зв’язку зі зміною кон’юнктури на сировину поставки американського бізнесмена стали для нього збитковими. Тоді японський підприємець з власної ініціативи підвищив плату за товари та звернувся до американця з проханням внести зміни до контракту з метою підвищення ціни на товари, що він їх купував. Така поведінка стала одним із звичаїв ділового обороту та сприяла довірі й авторитету до японського підприємця.
У ст. 16 ЦК є 10 способів захисту прав та інтересів:
- Визнання права, яке полягає у необхідності встановлення фактичної обставини і надання їй правового значення у зв’язку з відсутністю правовстановлювальних документів або якщо такі документи ставляться під сумнів іншими особами тощо. Наприклад, визнання права власності на будинок, якщо такий будувався двома і більше особами, якщо це право не визнається співвласником. До цього способу відносять і визнання нікчемних правочинів дійсними (ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221 ЦК).
- Визнання правочину недійсним. За загальним правилом визнати недійсним можна тільки оспорюваний правочин (ч. З ст. 215 ЦК). Що стосується нікчемних правочинів (ч. 2 ст. 215 ЦК), то визнання їх недійсними в більшості випадків не вимагається, що випливає із суті нікчемного правочину.
- Припинення дії, яка порушує право. Як правило, цей спосіб використовують з метою перешкод здійснення права за допомогою негаторного позову – ст. 391 ЦК. Наприклад, коли власнику роблять перешкоди у здійсненні права користування майном.
- Відновлення становища, яке існувало до порушення. Наприклад, виселення особи з приміщення, яке вона самовільно зайняла, повернення власнику майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов – ст. 387 ЦК).
- Примусове виконання обов’язку в натурі, тобто реальне виконання зобов’язання: поставка певних товарів, передача речей, надання послуг, вчинення певної дії, передбаченої договором (ст. 620 ЦК).
6-7. Зміна або припинення правовідношення. Як правило, це стосується випадків зміни або розірвання договору (ч. 1 ст. 651 ЦК).
8. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є: втрати, яких зазнала особа, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Для відшкодування збитків особа має довести їх наявність та розмір.
9. Відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦК).
10. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Наприклад, право кредитора виконати роботу за рахунок боржника (п. 1 ч. Зет. 776 ЦК), звернення стягнення на майно боржника за договором застави (ст. 572 ЦК), право комісіонера на відрахування з грошових коштів (ст. 1020).
Частина третя наголошує, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею частин 2-5 ст. 13 ЦК:
- При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
- Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
- При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
- Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Через складність доказування таких обставин заперечення відповідачів з посиланням на ці норми зустрічається у судовій практиці рідко. Тим не менше — це ефективний ресурс, наявність якого адвокати та юристи повинні перевіряти у кожній справі при підготовці до судового засідання.
Статтею 20 Господарського кодексу України також визначено способи захисту прав:
- Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.
- Кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом:
– визнання наявності або відсутності прав;
– визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;
– припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
– присудження до виконання обов’язку в натурі;
– відшкодування збитків;
– застосування штрафних санкцій;
– застосування оперативно-господарських санкцій;
– застосування адміністративно-господарських санкцій;
– установлення, зміни та припинення господарських правовідносин;
– іншими способами, передбаченими законом.
Важливо, щоби той чи інший обраний спосіб захисту був передбачений законом або принаймні договором.