Поняття політики і управління неможливо розглядати без спілкування, взаємодії, впливу. У процесі цієї взаємодії відбувається здійснення управлінського впливу і зумовлюється ефективність та реалізація державної політики і розвитку суспільства.
Політичний процес охоплює політичну систему суспільства, функціонування якої забезпечується через конкретну взаємодію суб´єктів політики [3, с. 38]. Основний зміст політичного процесу становить сукупність дій суб´єктів політики щодо реалізації їх політичних інтересів. У найзагальнішому плані політичний процес є “формою функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі і часі” [3, с. 38]. Політичний процес розвивається разом з політичною системою і залежить від факторів, які є складовими політичної системи і політичного процесу.
Основу процесу політичної і державно-управлінської діяльності становлять відносини, які складаються в процесі взаємодії. До політичної взаємодії належать “певні відносини з приводу політики як такої та її окремих ознак (складових), наприклад влади” [3, с. 29].
Будь-яка взаємодія, в тому числі і політична, існує у двох основних формах:
- неформальній (без участі певних політичних інституцій – передусім між особами, групами);
- формальній (через політичні інститути – формальні структури або за їх допомогою) [3, с. 29].
Крім того, до відносин у межах влади належать:
- відносини між політиком і його політичною групою;
- відносини, що складаються всередині політичної групи (коаліції міжгрупові);
- відносини між політичним лідером і членом політичної партії;
- відносини, що складаються між політичними групами (коаліції міжпартійні).
Відносини влади (між тими, хто керує, і тими, ким керують):
- відносини між окремим політиком і органами державного управління;
- відносини між політичною групою й органами державного управління.
Відносини у межах суспільної системи:
- відносини між окремим політиком і суспільними групами;
- відносини між політичною групою і суспільними групами.
Психологічний за суттю процес будь-якої соціальної взаємодії здійснюється певними суб´єктами – індивідуальними, груповими, масовими. При цьому кожен з них вступає у взаємодію більш чи менш відповідно до умов соціального середовища, у якому перебуває.
Сукупність таких умов і взаємодій утворює своєрідне “соціально-психологічне поле” (яке в різних парадигмах визначається також як “соціальний контекст”, ” інтерсуб´єктивна основа соціальних дій”, “колективна тканина” тощо). Поняття “поле”, “простір” мають тут здебільшого образний характер [4 ].
Будь-яка взаємодія і будь-які відносини можливі в співтоваристві з іншими людьми і передбачають вплив окремої людини та груп людей на процес управління і зворотний вплив управлінських відносин на психологію окремої людини чи групи.
Ефективність спільної взаємодії перебуває під впливом різних чинників: правових повноважень керівників, особливостей стимулювання праці, статевовікових відмінностей, особистісних взаємостосунків тощо. Недосконалість механізмів взаємозв´язку теж проявляє себе в різних формах: конфліктах, психологічних бар´єрах тощо.
У результаті встановлення контактів між людьми відбувається вплив однієї людини на іншу, обмін інформацією та вироблення загальної стратегії взаємодії, сприйняття, розуміння іншої людини. У спілкуванні реалізується потреба в іншій людині. Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з людьми людина набуває та формує всі свої вищі пізнавальні здібності та якості, через активне спілкування вона сама стає особистістю.
Системне консультування в управлінні організаційними процесами спрямовує увагу на важливість діяльності, що може здійснюватись при усвідомленні домінуючої індивідуальної потреби особистості та домінуючої потреби колективу чи організації, усвідомлення значущих об´єктів чи суб´єктів зовнішнього середовища, за допомогою яких ця потреба може бути задоволена, та усвідомлення способів взаємодії з ними. Системний підхід підкреслює взаємовпливи, що складають систему, важливість контексту, в якому відбувається взаємодія, та звертає увагу на відсутність одного єдиного рецепту для успішності різних систем. Це базується на положенні про те, що своєрідність і унікальність окремої людини чи унікальність окремої організації і середовища, в якому вони перебувають, можуть сприяти прийняттю ними “авторства” чи відповідальності за вибір цілей і засобів, а також мотивувати їх до змін. Такий підхід виводить як систему індивіда, так і систему організації на інший рівень розвитку і відкриває широкі можливості для забезпечення потреб, їх узгодження та досягнення цілей розвитку системи управління.
Застосування психологічних технологій у процесі управлінської взаємодії має власну специфіку, урахування якої є обов´язковою умовою їх ефективності. До особливостей консультативного процесу в управлінській діяльності можна віднести такі:
– специфічний зміст цієї діяльності;
– структуру державного управління;
– орієнтацію на рішення;
– традиції та правила, що існують у державних установах;
– фактори професійного впливу на особистість державного управлінця;
– особливості і стереотипи взаємодії;
– короткочасність;
– спрямування на ресурсність.
Виходячи з системної теорії рівні органів державної влади – це її системні складові у співвідношенні з контекстом. Будь-яка система одночасно є цілим і складовою більшої системи. Так само, як і люди, які працюють в організації, з одного боку, є самостійним цілим системним утворенням, а з другого – складовими елементами більшої системи. Межі між системою і оточенням (і поміж частинами всередині системи) в першу чергу створюють ідентичність системи чи її частин, її унікальність – відмінність від оточуючого середовища і інших систем. У системах управління, що складні за своєю будовою, існує постійна напруга між інтеграцією (усвідомленням цілого – Ми) і диференціацією (усвідомленням своєї автономії – Я). При цьому частини або сприяють цілому, підпорядковуючи йому свої цілі і поділяючи його призначення, або ж, що часто спостерігається, вносять дисбаланс.
Існують три рівні організації – індивідуальний, груповий і організаційний. Системне консультування в управлінні організаціями має справу з основними шістьма рівнями: індивідуальним чи інтраперсональним (внутрішньоособистісним), інтерперсональним (міжособистісним), субгруповим (рівнем підгрупи), груповим чи колективним, міжгруповим і рівем цілісної організації. При цьому завжди береться до уваги те, як відбувається взаємодія в середині системи і як система взаємодіє із зовнішнім середовищем. У такому разі до аналізу додаються ще два рівні: рівень суспільства і рівень культури [12, с. 116]. Відповідно задоволення потреб на кожному з рівнів передбачає взаємодію з системами із зовнішнього середовища і передбачає прагнення до взаємодії іншого рівня.
Поняття “взаємодія” надзвичайно багатозначне. З погляду філософії ця категорія являє собою одну із загальних форм взаємозв´язку між явищами. її суть полягає у зворотному впливі одного предмета чи явища на інше. Отож взаємодія відтворює процеси впливу об´єктів один на одного, їх взаємну зумовленість і породження одним об´єктом іншого. У соціології вживається дефініція “соціальна взаємодія” для визначення такої форми спілкування осіб, соціальних спільнот, угруповань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягається пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний рівень солідарності або згоди між ними.
Суспільство – складна система взаємодій людини з іншими людьми. Різноманітні соціальні відносини, суб´єктом яких є особистість, зумовлені багатоманітністю соціальних інтересів. Соціальні відносини мають об´єктивний характер, але для кожної людини вони, позначаючись на її внутрішньому світі, набувають особистісного забарвлення, що виявляється в конкретній поведінці людини, її почуттях, настроях та ін. Саме тому в конкретній реальності як факт постає міжособистісний соціально-психологічний аспект соціальних відносин. Тобто міжособистісні стосунки формуються не поза суспільними, а в їх середині як персоніфіковане відтворення знеособлених соціальних зв´язків. Інакше кажучи, у взаємодії суспільні відносини “дані” через ту реальну соціальну діяльність, частиною (або формою організації) якої вона є.
Усі види взаємодії традиційно поділяють на дві групи: співробітництво і суперництво. До першої групи належать дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність (відомі й інші терміни для позначення цього виду взаємодії: кооперація, згода, пристосування, асоціація). Друга група охоплює дії, що тією чи іншою мірою перешкоджають спільній діяльності, створюючи перепони на шляху до порозуміння. Цей вид взаємодії позначається такими поняттями, як конкуренція, конфлікт, опозиція, дисоціація. Згадана класифікація використовує так званий дихотомічний поділ усіх видів взаємодій. Інша класифікація у своїй основі має кількісний аспект, тобто йдеться про кількість суб´єктів, які беруть участь у взаємодії. Згідно з цією класифікацією розрізняють взаємодію між групами, між особистістю і групою, між двома особистостями.
Слід враховувати, що в процесі управління впровадження інноваційних змін супроводжується опором, оскільки системі необхідний час для того, щоб оцінити майбутні переваги. Форми опору можуть бути різноманітними. Пасивний спротив виявляється в приховуванні та ігноруванні інформації, рішень, зволіканні з їх прийняттям та виконанням, обмеженні діяльності ініціаторів та інших факторах. Активний спротив може полягати в наданні недостовірної інформації, зумисне помилкових розпорядженнях, відволіканні ресурсів на інші цілі. “Зазвичай сила опору залежить від ступеня руйнування усталених життєвих устроїв, традицій, звичаїв, принципів і норм; швидкості та інтенсивності процесу змін розуміння необхідності змін, залученості до них людей, довіри до ініціаторів та керівників” [6, с. 39].
Пфеффер дає визначення владі як “потенційній здатності впливати на поведінку, змінювати хід подій, долати опір і примушувати людей робити те, що інакше не буде зроблено [9, с. 26].
Причини опору нововведенням в органах державної влади і гальмування нових ідей можна класифікувати наступним чином:
– економічні;
– організаційні;
– особистісні, психологічні;
– соціально-політичні.
До психологічних чинників гальмування (або психологічних бар´єрів) та ймовірних перешкод на шляху впровадження технологій психологічного консультування як новації в органи державної влади належать:
– острах перед новим, перед змінами;
– інертність;
– консерватизм думок;
– небажання ризикувати;
– сформовані ще за минулих часів однобокі стереотипні уявлення про психологію та психотерапію як засіб влади для покарання, насильства, встановлення психіатричного діагнозу чи примусу;
– недостатня інформованість про застосування технологій психологічного консультування в інших галузях суспільного життя;
– уникання психологічних послуг та психологічної допомоги внаслідок несвідомого ототожнення із страхом неспроможності, душевної хвороби та дискримінації суспільства;
– недостатня кількість розроблених та адаптованих навчальних посібників з психології управління для практичного використання в державно-управлінській діяльності;
– низький рівень просвітницької роботи серед посадових осіб усіх рівнів для прийняття рішень, які сприяють впровадженню технологій психологічного консультування в діяльність вищих органів державної влади;
– закритість та непрозорість структури державного управління;
– високий рівень напруженості та підвищена стресогенність як постійні характеристики управлінської діяльності;
– ототожнення особи посадовця із стереотипними уявленнями, що характеризують високий соціальний статус;
– сприймання психологічних технологій як маніпулятивних;
– міфологізація осіб, наділених державно-владними повноваженнями, та включення їх у власну картину суб´єктивних переживань;
– політичні та бюрократичні традиції управлінської діяльності, що склалися історично та передаються у спадок;
– підвищена потреба управлінців у конфіденційності та страхи щодо дотримання етичних норм діяльності та правил психологом-консультантом.
Попри все, психологічне консультування є вагомим чинником підвищення ефективності управлінської діяльності у сфері політики й державного управління.
Отже, можна зробити такі висновки.
- У процесі взаємодії політики й управління застосування системних технологій психологічного консультування може бути використано для вирішення управлінських завдань, знаходження оптимальних рішень, ідентифікації та переформулювання проблемного стану. Доцільність психологічного системного консультування визначається здатністю управлінців зробити внесок у вирішення наявних проблем державно-управлінської діяльності.
- Психологічне консультування у процесі взаємодії політики і управління має власну специфіку, урахування якої є обов´язковою умовою його ефективності. Ймовірно, що на шляху його впровадження в органи державної влади може виникати опір, зумовлений психологічними чинниками гальмування (або психологічними бар´єрами).
Список використаних джерел
- Айві А. Психологічне консультування і психотерапія. Цілеспрямоване інтерв´ювання і консультування / А. Айві, Б. Айві, Л. Саймен-Даунінг. – М., 2000. – 487 с.
- Бандурка А. М. Психология управлення / А. М. Бандурка, С. П. Бочарова, Е. В. Землянская. – Харьков : ООО ” Фортуна-пресс”, 1998. – 464 с.
- Головатий М. Ф. Політичний менеджмент : навч. посіб. / М. Ф. Головатий. – К. : МАУП, 2005. – 264 с.
- Донченко О. А. Архетипи соціального життя і політика /О. А. Донченко, Ю. В. Романеско. – К. : Либідь, 2001.
- Друкер П. Ф. Практика менеджмента / П. Ф. Друкер. – М. : Издат. дом “Вильямс”, 2001. – 208 с.
- Загороднюк С. В. Управлінське спілкування як засіб оп- тимізації професійної діяльності державних службовців // Зб. наук. пр. УАДУ. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – Вип. 2. – Ч. IV. – С. 346-352.
- Зінкевічус В. О. Управління персоналом: особливості застосування принципів менеджменту на державній службі / В. О. Зінкевічус, С. К. Фурман, С. К. Хаджирадєва. – Харків : Вид-во ХарРІДУ “Магістр”, 2004. – 124 с.
- Інновації у соціальних службах : навч.-метод. посіб. / Т В. Семигіна, В. В. Покладова, І. М. Грига та ін. – К. : Унів. вид-во “Пульсари”, 2002. – 168 с.
- Керівництво з питань проектного менеджменту : пер. з англ. ; за ред. С. Д. Бушуєва. – 2-е вид., переробл. – К. : Видавн. дім “Деловая Украина”, 2000. – 198 с.
- Логунова М. Соціально-психологічні чинники культури державного управління / М. Логунова // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 3.- С. 295-303.
- Логунова М. М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності / М. М. Логунова. – К. : Центр сприяння інституц. розвитку держ. служби, 2006. – 196 с.
- ЛєбєдєваН. М. Організаційне консультування: гештальт- підхід / Н. М. Лєбєдєва, А. А. Лєбєдєва. – СПб. : Речь, 2009. – 256 с.
- Нижник Н. Р Системний підхід в організації державного управління : навч. посіб. / Н. Р. Нижник, О. А. Машков ; за заг. ред. Н. Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.
- Пірен М. І. Формування елітарної особистості управлінця в процесі здійснення адміністративної реформи в Україні / М. І. Пірен // Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід : зб. наук. пр. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – С. 38-43.
- Почебут Л. Г Организационная социальная психология / Л. Г. Почебут, В. А. Чикер. – СПб. : Речь, 2000. – С. 149.
- Пріц А. Груповий психоаналіз: Теорія. Техніка. Застосування / А. Пріц, Е. Викукаль. – Львів : Астролябія, 2006. – 312 с.
- Серьогін С. М. Формування якостей керівника у державному управлінні / С. М. Серьогін, Н. Т. Гончарук // Вісн. НАДУ. – Вип. 3. – С. 137-147.
- Фон Шліппе А. Системна психотерапія та консультування / А. Фон Шліппе, Й. Швайцер. – Львів : ВНТЛ-Класика, 2004. – 320 с.