Людський вимір політики й державного управління виявляється у наданні їм гуманістичного спрямування, здійснення в інтересах людини, суспільства, народу загалом, а також у відношенні до людини як до найвищої суспільної цінності, повазі її гідності, права на життя, вільний розвиток і створення умов для реалізації здібностей, визнанні й реальному забезпеченні всіх прав людини й громадянина, що стає критерієм оцінки ефективності суспільної системи, рівному ставленні до всіх громадян держави.
Гуманізм політики й державного управління на практиці повинен реалізуватися:
– у демократичних формах реалізації політики й державного управління – функціонуванні стабільного демократичного політичного режиму і здійсненні демократичної системи врядування, за якої громадяни можуть реально впливати на процес вироблення і впровадження державної політики;
– у цілях і змісті політики й державного управління – спрямованості на реалізацію потреб та інтересів людей, підвищення їх добробуту та покращення умов життя;
– у засобах здійснення політики й державного управління – культивування демократичних форм і засобів здійснення політики і влади; відкритості й прозорості в діяльності владних інституцій; усунення жорстких, нецивілізованих форм політичної боротьби, авторитарних, примусових засобів здійснення державного управління.
Такий підхід до політики й державного управління забезпечить реалізацію двох важливих завдань демократизації системи владних відносин:
- по-перше, розвиток людини як суб´єкта політики й державного управління сприятиме набуттю громадянами таких якостей, які необхідні для їх активної участі в управлінні громадськими й суспільними справами;
- по-друге, участь громадськості, у свою чергу, сприятиме посиленню контролю за діяльністю політико-управлінських структур з боку суспільства й може стати дієвим засобом протидії бюрократичним перекручуванням у діяльності апарату управління.
Критерієм оцінки ефективності системи державного управління повинно стати реальне забезпечення всіх основних прав і свобод людини, дотримання принципу рівно однакового ставлення до всіх громадян країни та надання їм відповідних управлінських послуг.
Людський (гуманістичний) вимір політики й державного управління може бути реалізований через відповідну стратегію діяльності органів державної влади України, яка повинна бути спрямована на вирішення наступних першочергових завдань:
- об´єднання громадян і консолідація суспільства на основі єдиної державної ідеології;
- узгодження суспільних інтересів та запобігання суспільній конфронтації;
- розвиток гуманітарного потенціалу суспільства;
- створення максимально сприятливих умов для вияву творчих здібностей людей.
Аналіз людського виміру політики буде неповним, якщо не сказати про ще один, на нашу думку, надзвичайно важливий аспект, який його характеризує, – це орієнтація на моральні, гуманні засоби здійснення політики й державного управління.
Вирішити раз і назавжди складну та суперечливу проблему ролі моральних норм у політичній діяльності досить складно і майже неможливо. Тому мова може йти про прийнятні форми взаємодії політики та моралі, їх баланс, який можливий лише за умови гуманізації політики, зміцнення засад публічності, розгортання громадського дискурсу як основи морально-етичної легітимації політики. Свідченням цього є історичний досвід, який переконливо доводить, що саме за умов реальної демократії можливе досягнення прийнятного балансу між мораллю та політикою.
Демократизація тісно пов´язана з реалізацією ідеї відкритості політики й влади як важливої умови поєднання їх з мораллю, взаємоповажного діалогу між владою та суспільством. За таких умов важливого значення набуває легітимаційний аспект моралі по відношенню до політичної системи.
Моральна політика – це політика, яка ставить перед собою моральні цілі і намагається досягти максимального блага для якомога більшої кількості людей. Без морального виміру як політика, так і державне управління не має права на існування. Виходячи з цього здійснення політики й державного управління не може відбуватися поза моральним виміром, оскільки суспільство завжди буде об´єктивно зацікавлене, щоб політика, її цілі та засоби вписувалися в рамки прийнятих уявлень про добро і зло, інакше кажучи, відповідали вимогам моралі, яка є вищою за політику, оскільки охоплює своїми вимогами всю сферу суспільних відносин. “…В історії діє закон: є певна моральна межа, яку не можна порушувати. Якщо її переступити, країни гинуть, як давні царства. Розрахувати механічно ту межу моралі, через яку не можливо переступати, просто нереально. У цьому і смисл моралі, адже вона не піддається розрахункам. Філософською мовою, порушення моралі – це метафізична крадіжка у самого себе” [12].
Політика й політична діяльність, які здійснюються за межами принципів гуманізму, є аморальними. Як наслідок, виникає відчуження людини від результатів власної праці, влади, цінностей життя і культури та перетворення її в бездумного виконавця розпоряджень “зверху”.
Вплив моральних норм на регулювання політики й державного управління повинен проявлятися в їх орієнтації на законні, правові засоби вирішення суспільних протиріч в інтересах якомога більшого числа громадян; недопущенні, упередженні ситуацій вибору між діями влади і моральними настановами суспільства; відповідальності політиків і представників влади за свої дії і їх наслідки, що вимагає не лише професійної компетентності, але й розвиненої моральної свідомості, гуманності, відчуття справедливості і співпереживання; відкритості і прозорості рішень органів влади, їх гласності і підконтрольності з боку суспільства.
Проблема співвідношення політики і моралі особливого звучання набуває в умовах перехідних трансформаційних суспільств, до яких належить і українське.
Економічна, соціальна і, як наслідок, політична неструктурованість суспільства має своїм наслідком відсутність чіткої ідеологічної визначеності суб´єктів політичного процесу (передусім політичних партій, лідерів, державних діячів). З метою завоювання політичних симпатій населення в останніх виникає і здебільшого реалізується спокуса надмірних, нереальних, наперед нездійсненних обіцянок суспільству, про які забувають на другий день після приходу до влади. Неорганізоване, розрізнене і “атомізоване” внаслідок соціально-економічних причин суспільство, не навчене відстоювати свої інтереси, на сьогодні ще не в змозі справляти реальний вплив на діяльність інституціалізованих суб´єктів політики й державного управління. Отже, можна констатувати, що в Україні створилися сприятливі умови для проявів аморальності у сфері політики й державного управління.
За оцінками фахівців, нинішня криза в Україні є насамперед кризою моральною, наслідком недостатньо розвиненої політико-етичної свідомості владної еліти й мовчазної згоди пересічних громадян. Політична мораль сучасного українського суспільства багато в чому зумовлена домінуванням державних інтересів над правами індивіда, неповагою до особистості, безконтрольністю влади, ментальністю українського характеру і традиціоналізмом історичного спадку народу. Наслідком такого стану можна вважати прояви автократизму, патерналізму, “візантійщини” (закритих “підкилимових” домовленостей), схильність до силових методів вирішення політичних проблем (боротьба до перемоги, а не здатність дійти компромісу) тощо.
Оцінюючи моральність політики й державного управління в Україні, необхідно виходити з того, що моральна політика – це така організація держави і суспільства, в центрі якої перебуває реальна людина з її інтересами, потребами і можливостями їх задоволення не на шкоду суспільним інтересам. Тільки тоді, коли влада не на словах, а в повсякденних рішеннях та діях дійсно служитиме суспільству і відчуватиме залежність від нього, можна буде говорити про моральну компоненту політики й державного управління в Україні. А для цього потрібно внести зміни у виборче законодавство України з метою перетворення виборів на реальний, гнучкий та ефективний механізм зміни влади, через засоби масової інформації і громадську думку переконувати суспільство в необхідності моральної мотивації політичного вибору.
Якщо ж цього не відбудеться, український народ і надалі залишатиметься не метою, а засобом досягнення політичних цілей, а сама політика – полем боротьби між її учасниками засобами аморального маніпулювання. Рівень “бруду” в політиці може суттєво зменшити лише свідомий, упевнений у своїх силах, активний виборець, здатний протидіяти аморальній політиці і її аморальним представникам.
Наостанок вважаємо за доцільне навести висловлювання відомого російсько-американського соціолога П.Сорокіна, яке видається нам особливо актуальним для сучасних політиків і державних управлінців: ” Збираючись у дорогу, – радив він радянській молоді у буремні 20-ті рр. ХХ ст., – запасіться совістю, моральними багатствами. Не про високі слова говорю: вони дешеві і ніколи у такій кількості не оберталися на життєвій біржі, як тепер, а говорю про моральні вчинки, про моральну поведінку та справи. Це набагато важче, але це треба зробити, адже я не знаю жодного великого народу, який би не мав здорової моралі в діях… Інакше ви будете мати ту вакханалію звірства, хижацтва, здирництва, обману, брехні, спекуляції, безсовісності, той “шакалізм”, у якому ми зараз захлинаємося та видихаємося” [7, с. 12].
Висновки
- Активна участь людини в політиці й державному управлінні має важливе і принципове значення для становлення демократії й громадянського суспільства в Україні.
- У розвинених демократичних країнах світу, незважаючи на деякі відмінності в підходах до ролі людини в політиці й системі здійснення влади, сьогодні існує спільне розуміння і визнання (зокрема й світовим співтовариством на рівні ООН) статусу особистості як джерела влади й первинного суб´єкта політики, необхідності його гарантії й забезпечення реального перетворення кожного громадянина у свідомого і вільного суб´єкта політико-владних відносин.
- Говорячи про особистість як суб´єкта політики, ми маємо на увазі відносно самостійного, активного учасника суспільно- політичного життя, який володіє свободою волі, діє розумно й усвідомлено, наділений як загальнолюдськими, так і унікальними у своєму роді рисами, зокрема цілісністю, активністю, цілеспрямованістю тощо. Основними ознаками політичної суб´єктності є: здатність і можливість прийняття політичних і державно-управлінських рішень; наявність засобів і можливостей їх реалізувати; практична участь у політичній діяльності чи державному управлінні; відповідальність за наслідки прийнятих політичних і державно-управлінських рішень.
- Демократичний політичний режим, надання з боку політичних інституцій (у першу чергу держави) гарантій щодо можливостей здійснення політичної діяльності, правова забезпеченість демократичних процедур, наявність розвинутого громадянського суспільства – важливі фактори політичної активності особистості.
- Демократизм суспільства вимірюється ступенем залучення громадян до вирішення загальносуспільних проблем. Дієвими засобами такого залучення, як свідчить демократична практика, є форми співпраці органів державної влади з громадськістю, які покликані здійснювати громадський контроль за діяльністю органів влади і виступають реальним проявом розвиненості демократії.
- Людський вимір політики й державного управління виявляється у наданні їм гуманістичного спрямування, здійснення в інтересах людини, суспільства, народу загалом, а також у ставленні до людини як до найвищої суспільної цінності, повазі її гідності, права на життя, вільний розвиток, створення умов для реалізації здібностей, визнанні і реальному забезпеченні всіх прав людини й громадянина, що стає критерієм оцінки ефективності суспільної системи. Політика й політична діяльність, які здійснюються за межами принципів гуманізму, є аморальними.
Список використаних джерел
- Політологічний словник : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. М. Ф. Головатого та О. В. Антонюка. – К. : МАУП, 2005.- С. 696.
- Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг / за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. – К. : Ін-т соціології нАн України, 2008. – С. 484-638.
- Fukuyama F. Trust. The Social Virtues and the Creation of Prosperity / F. Fukuyama. – Penguin Books, 1995. – 457 р.
- Фромм Э. Психоанализ и религия. Искусство любить. Иметь или Быть? / Э. Фромм ; пер. с анг. – К. : Ника – Центр, 1998. – С.311-312.
- Шаповал М. Загальна соціологія / М. Шаповал. – К. : Укр. Центр духов. культури, 1996.
- Норт Д. Інституції, інституційні зміни та функціонування економіки / Д. Норт ; пер. з анг. І. Дзюби. – К. : Основи, 2000. – С.277.
- Сорокин П. А. Отправляясь в дорогу. Утренники / П. А. Сорокин. – Петербург, 1992. – С. 130.
- Політологічний енциклопедичний словник : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К. : Ґенеза, 1997. – С. 5.
- Сморгунов Л. В. Современная сравнительная политология : учебник / Л. В. Сморгунов. – М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН),- С. 70.
- Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / под ред. В. Л. Иноземцева. – М. : Асademia, 1999. – С. 252.
- Политология : учебник для вузов / под ред. М. А. Васи- лика. – М. : Юристъ, 1999. – С. 392-393.
- День. – 2008. – 24 жовт. – № 192.
Глосарій
Абсентеїзм – поняття, яке означає одну з форм байдужого ставлення людей до реалізації своїх політичних прав, ухиляння їх від здійснення громадянських обов´язків, насамперед від участі у виборах.
Мораль – особлива, специфічна сфера суспільного життя, яка включає усвідомлення, норми і реальну поведінку людей, заснована на оцінці будь-яких вчинків і дій з точки зору ідеалів добра і зла, справедливості й несправедливості, інших подібних критеріїв та ідеалів.
Об´єкт політики – це ті елементи політичного життя, а також суспільні явища, на які спрямовані діяльність і вплив суб´єктів політики.
Політична діяльність – це індивідуальні або сумісні з іншими суб´єктами політики дії індивіда, спрямовані на реалізацію власних чи колективних політичних інтересів, передовсім виборювання та утримання влади.
Політична роль – це очікувана модель поведінки індивіда, визначена, наперед задана його статусом.
Політична поведінка – це сукупність реакцій (практичне ставлення) соціальних суб´єктів (соціальних спільностей, груп, особистостей тощо) на діяльність політичної системи.
Політична участь – це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень.
Політичний статус – це місце, певна позиція індивіда в політичному просторі.
Суб´єкт політики – це носій політичних інтересів та політичної активності, який має статус учасника, діючої сторони політичного процесу і який здатний творити політику та ініціювати істотні зміни в політичних відносинах.