Політичний процес – одна з центральних і водночас специфічна категорія політичної науки. Деякі вчені ототожнюють її з поняттям “політика” в цілому (Р. Доуз). Інші вбачають специфіку політичних процесів у результатах функціонування політичної системи (Т.Парсонс), або в динаміці боротьби і суперництва груп за статуси і ресурси влади (Р.Дарендорф), або в поведінкових діях суб´єктів для досягнення своїх інтересів та мети (Ч.Мерріам).
У суспільно-політичних науках категорія “політичний процес” характеризується як складний за структурою і змістом феномен. Це пов´язано з тим, що політична сфера суспільства є динамічною системою політичних явищ та процесів, складних політичних відносин, що формуються внаслідок різноманітної політичної діяльності суб´єктів політики, спрямованих на реалізацію їх політичних інтересів. Політичні процеси можна розділяти на прості й складні. У політичній науці є кілька варіантів типологій політичних процесів. Залежно від характеру змін виділяють еволюційний та революційний. Досить часто виділяють стабільний та кризовий тип політичного розвитку.
Зміст політичного процесу складає сутність дій суб´єктів політики щодо реалізації їх політичних інтересів, а саме: інтересів, пов´язаних із домаганням, використанням і утриманням влади. Політичний процес втілює в собі взаємодію соціальних і політичних структур та зв´язків, що репрезентує взаємовідносини суб´єктів політики стосовно держави, інших політичних інституцій і політичної системи суспільства в цілому.
Найважливішими ознаками політичного процесу є його динамічність, рухливість, складна система детермінації, що виникають внаслідок мотивації діяльності значної кількості суб´єктів політики, розбіжності їх політичних інтересів та орієнтацій.
Зміст політичного процесу визначається багатьма чинниками, що характеризують рівень розвитку соціальних та економічних відносин, стан духовно-ідеологічної сфери суспільства й інших концептуальних моделей, які концентрують загальні уявлення про світові процеси, тенденції розвитку громадської думки, пріоритет у ній певних політичних цінностей.
У рамках цих різних підходів політичний процес розкриває свої важливі джерела, свій стан, свої складові. Таким чином, політичний процес – це генезис політичних інститутів, суб´єктів політики, політичних цінностей, правил та безпосередньо політичних зв´язків та відносин. Політичні процеси бувають мирними і насильницькими, поступовими та стрибкоподібними.
Водночас за найрізноманітнішої інтерпретації політичного процесу вважається загальноприйнятим, що він відображає реальну взаємодію суб´єктів політики, що склалася не внаслідок намірів лідерів чи програм партій, а внаслідок дії найрізноманітніших зовнішніх і внутрішніх факторів. Політичний процес показує, як індивіди, групи, інститути влади зі всіма своїми стереотипами, цілями, взаємодіють одні з одними і з державою. Політичний процес демонструє, як здійснення ролей суб´єктами політики відтворює одні елементи політичної системи, руйнує інші, розвиває і творить треті. Політичний процес розкриває рух, динаміку, еволюцію політичної системи, зміни її стану в часі та просторі.
Політичний процес являє собою спільність дій інституціалі- зованих і неінституціалізованих суб´єктів щодо здійснення своїх специфічних функцій у сфері влади.
Стосовно суспільства в цілому політичний процес розкриває взаємодію соціальних і політичних структур та відносин, тобто показує, як суспільство формує свою державність, а держава, у свою чергу, завойовує суспільство.
Формування політичної системи, її кардинальні зміни можна розглядати як визначні віхи у перебігу політичного процесу, оскільки вони стають можливими внаслідок складних компромісних дій суб´єктів політики чи реальної переваги в політичному житті певної політичної сили.
Об´єктами і формами реалізації дій учасників політичного процесу можуть бути: державні органи, утворені шляхом їх виборів; масові організації, створені шляхом волевиявлення громадян, об´єднаних у суспільно-правові організації; політико-правові норми, вироблені шляхом регулювання процесу підготовки і прийняття законів, безпосереднього виявлення волі громадян (референдуми, з´їзди, збори тощо); системи управління основними сферами державного і суспільного життя тощо.
Усі ці заходи визначають принципи організаційних структур, повноважень і взаємовідносин ланок управління. Крім того, низка заходів спрямована на процеси політичного розвитку, до яких належать:
– зміцнення соціальних основ розвитку суспільства;
– залучення громадян до управління державою та суспільними справами;
– вироблення довіри та підтримка партій;
– формування політичної свідомості громадян;
– забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм.
Отже, зміни політичного процесу створюють різні за рівнем, масштабом і спрямуванням дії суб´єктів політики. Частину з них можна віднести до міжнародних, глобальних процесів, що потребують координації та об´єднання зусиль суб´єктів політики на рівні значних регіонів, держав чи світового співтовариства в цілому, а інші мають частковий (парцелярний) характер.
Одне з найважливіших завдань, яке прагнуть вирішити для себе суб´єкти політики, – це питання про технологію здійснення влади, прийняття таких рішень і законодавчих актів, які давали б змогу відповідним чином представляти їх інтереси на різних рівнях владних структур.
З точки зору внутрішнього змісту політичний процес відображає немовби технологію існування влади, являючи собою спільність відносно самостійних, локальних взаємодій суб´єктів, структур і інститутів, пов´язаних тими чи іншими специфічними цілями та інтересами в підтримці (чи зміні) системи правління. Сутність політичного процесу укладена в переліку подій, які справляють вплив на стан і перспективи політичної системи суспільства.
Яка ж структура та суть політичного процесу?
За значенням для суспільства тих чи інших форм політичного регулювання соціальних відносин політичні процеси можна поділити на базові та периферійні.
Базові характеризують найрізноманітніші способи включення широких соціальних прошарків у відносини з державою, форми перетворення інтересів і вимог населення в управлінські рішення, типові прийоми формування політичних еліт і т. ін. У цьому розумінні можна говорити про процеси політичної участі і державного управління (прийняття рішень, законодавчі процеси та ін.).
Периферійні політичні процеси розкривають динаміку формування окремих політичних асоціацій (партій, груп тиску та ін.), розвиток місцевого самоврядування, інші зв´язки та відносини у політичній системі, що не надають принципового впливу на домінуючі форми і способи прояву влади.
Водночас базові та периферійні політичні процеси розрізняються за часом та характером здійснення, зорієнтованістю своїх суб´єктів на норми суперництва чи співробітництва, можуть протікати явно (відкрито) чи у прихованій формі. Явний політичний процес характеризується тим, що інтереси груп чи громадян систематично виявляються в їх публічних претензіях до державної влади, яка, у свою чергу, робить доступною для громадського контролю фазу підготовки і прийняття управлінських рішень. На противагу відкритому, тіньовий процес базується на діяльності публічно не оформлених політичних інститутів і центрів влади, а також на особистих домаганнях громадян, що не виражені у формі звернення, до організаційних органів державного управління.
Кожен із політичних процесів володіє і власним внутрішнім ритмом, тобто циклічністю, повторюваністю основних стадій взаємодії своїх суб´єктів, структур, інститутів. Дехто із вітчизняних політологів дає більш детальну типологію політичних процесів (див. табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Типологія політичних процесів
| №
з/п |
Підстава для класифікації | Види політичних процесів та їх характеристика | |
| 1 | Середовище перебігу політичного процесу | Внутрішньополітичні (взаємини між елементами політичної системи, пов´язані з реалізацією політичної влади) | Зовнішньополітичні (відносини між державами, пов´язані з досягненням політичних компромісів) |
| 2 | Стійкість взаємозв´язків політичних структур | Стабільні
(стійкі моделі поведінки та механізми прийняття політичних рішень) |
Нестабільні
(виникають, як правило, в умовах кризи як прояв зміни політичних обставин) |
| 3 | Природа політичного процесу | Еволюційні
(поступові зміни певних видів взаємодії суб´єктів політики, елементів політичної системи) |
Революційні |
| 4 | Орієнтованість суб´єктів політики | Конфронтаційні (обумовлені боротьбою між учасниками політичного процесу) | Консенсуальні
(обумовлені співробітництвом між учасниками політичного процесу) |
| 5 | Час перебігу політичного процесу | Тривалі (вимірюються певними історичними періодами) | Короткочасові (відбуваються в умовах реального часу) |
| Рівень поширення політичного процесу | Глобальні (відбуваються у світовому співтоваристві, а також на рівні національної держави) | Регіональні та локальні (відбуваються на рівні певного регіону) | |
| 7 | Характер перебігу політичного процесу | Відкриті (характеризуються відкритим характером, зовнішніми проявами) | Приховані
(латентні) (відбуваються без видимих зовнішніх проявів) |
Дано за: Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс : навч. посіб. / Д. Є. Погорілий. – К. : Центр учб. л-ри. Фірма “Інюкс”, 2008. – С. 235.
Наприклад, електоральний процес формується у зв´язку з виборчими циклами, а тому політична активність населення розвивається тут відповідно до фаз висування кандидатів у законодавчі (виконавчі) органи, обговорення їх кандидатур, вибору та контролю за їх діяльністю.
Як правило, пік такої активності припадає на час виборів, після чого політичне життя затихає.
Цикли державного управління можуть впливати на діяльність правлячих партій, як це, наприклад, робота КПРС в колишньому СРСР.
У наш час – час реформування суспільних відносин – вирішальний вплив на ритми функціонування державних установ, способи політичної участі населення справляють уже не рішення вищих органів управління, а окремі політичні події, що змінюють розстановку та співвідношення політичних сил (серпневий 1991 р. “путч” Державного комітету з надзвичайних повноважень (ГКЧП)), військові перевороти тощо.
В остаточному підсумку всі часткові політичні процеси об´єднані однією і тією ж самою потребою їх суб´єктів вплинути на політичні рішення, які приймає державна влада.
Тому і головне завдання всіх учасників різних за значенням політичних процесів полягає в тому, щоб включити свої інтереси і вимоги в управлінські рішення, які приймаються інститутами державної влади. Інститути державної влади являють собою важливі інструменти урахування групових вимог та вироблення загально-колективних цілей політичного розвитку.
Таким чином, від діяльності державних інститутів залежить ступінь централізації влади і розподілу повноважень між групами, що беруть участь у виробленні стратегії та цілей політичного розвитку.
Які ж режими протікання політичного процесу?
Найчастіше виділяють три режими протікання політичного процесу: функціонування, розвиток, занепад.
Перший – режим функціонування, який не виводить політичну систему за межі взаємовідносин громадян і інститутів державної влади. В даному випадку політичні процеси відображають просте відтворення структурами влади рутинних відносин, які повторюються між елітою і електоратом, політичними партіями, органами місцевого самоврядування, і т.ін.
Тут традиції та спадковість превалюють над інноваціями.
Другий – режим розвитку. У цьому разі структури і механізм влади виводять політику держави на рівень, який дає змогу адекватно відповідати на нові соціальні вимоги населення, поклики часу. При цьому вважають, що інститути влади, правлячі кола віднайшли цілі та методи управління, що відповідають соціальним змінам, змінам співвідношення сил всередині країни та на світовій арені.
Третій – режим занепаду, розпаду політичної цілісності. Політичні зміни мають негативний характер по відношенню до норм та умов цілісного існування політичної системи. В результаті рішення, які приймає режим, втрачають здатність регулювати соціальні відносини, а сам режим втрачає стабільність (колишні соціалістичні країни).