Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Дії господарського суду щодо забезпечення позову здійснюються з метою забезпечення виконання рішення господарського суду, але тільки в разі необхідності, оскільки безпідставне їх вжиття може призвести до порушень прав та інтересів відповідача, заподіяти йому матеріальну шкоду.
Засоби забезпечення позову розглядаються як такі, що забезпечують поновлення порушених прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. Засоби забезпечення позову – це застосування господарським судом процесуальних засобів тимчасового характеру, які гарантують можливість реалізації позовних вимог або сприяють збереженню існуючого положення між сторонами до винесення судового рішення1.
Оскільки відповідно до ст. 66 ГПК України право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову мають сторони, то виникає питання, у яких випадках може звертатися відповідач. Відповідач може реалізувати своє право тільки в тому разі, якщо він пред’явить зустрічний позов, тобто коли відповідач стає позивачем за зустрічним позовом . Заява про вжиття засобів забезпечення позову може бути подана відповідачем, щоб гарантувати стягування судових витрат відповідачем з позивача при необґрунтованому, на думку відповідача, позові .
Пунктом 2 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 23.08.1994 р. № 02-5/611 (у редакції Роз’яснення від 31.05.2002 р. № 04-5/609) визначено що забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (у подальшому – рішення) в апеляційному або в касаційному порядку.
Умовою застосування заходів щодо забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду.
Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження в справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Законодавство не встановлює переліку господарських спорів або обставин, за яких вживаються заходи щодо забезпечення позову. Тому господарський суд у кожному конкретному випадку приймає відповідне рішення з цього приводу на основі всебічного аналізу всіх обставин справи.
Забезпечення позову як засіб запобігання ймовірним порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу.
Якщо заходів забезпечення позову не було вжито до прийняття рішення зі спору, то господарський суд згідно з ч. 2 ст. 121 ГПК України має право одночасно з вирішенням питання про відстрочку, розстрочку або зміну способу й порядку виконання рішення вжити заходів щодо забезпечення його виконання, про що зазначається в цій ухвалі. У разі незгоди сторони чи прокурора, який брав участь у процесі, з такими діями господарського суду вони вправі звернутись із заявою про перевірку винесеної ухвали в повному обсязі або з протестом.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:
– накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. У разі накладання арешту на підставі винесеної ухвали видається наказ, який надсилається для виконання відповідним уповноваженим особам. При накладенні арешту відповідач позбавляється права розпоряджатися майном або грошовими коштами. Накладення арешту на майно може мати місце не тільки у випадках, коли це майно є предметом спору. У тих випадках, коли арешт накладається на майно, що є предметом спору, господарський суд в ухвалі обов’язково має вказати на його індивідуальні ознаки, які відрізняють саме це майно від іншого подібного. Накладаючи арешт на грошові кошти відповідача, суд має виходити із суми позовних вимог і можливих судових витрат. Арешт на майно громадянина-підприємця може бути накладений на загальних підставах за винятком майна, на яке згідно із цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернене стягнення;
– забороною відповідачеві вчиняти певні дії. Застосовується у випадках, коли невжиття таких заходів може призвести до псування майна, погіршення його якості або неможливості його використання за функціональним призначенням у подальшому. Наприклад, при розгляді справ, що виникають з орендних відносин, господарський суд має право заборонити орендодавцю укладати договори оренди майна з іншими особами до винесення судового рішення. Приймаючи ухвалу про заборону вчиняти певні дії, суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти;
– забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору. Застосовується у випадках, коли спірне майно знаходиться в таких осіб на підставах, передбачених орендою, майновим наймом тощо. У разі безпідставного утримання спірного майна або користування ним, як правило, на це майно накладається арешт замість заборони вчиняти певні дії;
– зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку. Може мати місце лише при частково виконаному або взагалі невиконаному стягненні.
Про забезпечення позову виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в порядку, визначеному ГПК України. Ухвала про вжиття заходів забезпечення позову може виноситися не тільки на підставі достовірно встановлених фактів, які свідчать про недобросовісність поведінки відповідача, але й за умови доведення високого ступеня вірогідності такої поведінки.
Згідно зі ст. 66, 67 ГПК України господарський суд має право за власною ініціативою вжити заходів щодо забезпечення позову в разі, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. До цих заходів належить і накладання арешту на майно або грошові кошти відповідача. При цьому відповідач позбавляється права розпоряджатися коштами та знімати їх на свій розсуд.
Аналіз практики застосування господарськими судами засобів забезпечення позову свідчить, що найчастіше застосовується на-кладення господарським судом арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві на праві власності. Застосовуючи арешт, господарський суд забороняє відповідачеві, а також іншим особам, у яких знаходиться майно відповідача, розпоряджатися ним: воно не може бути продане, передане в користування або управління іншим особам, обмінене, подароване, здане в оренду, заставлене тощо. Але накладення арешту, як правило, не є перепоною в користуванні майном, на яке такий арешт накладений, якщо це не тягне за собою знищення або зменшення його цінності.
Клопотання про забезпечення позову може бути подане також третіми особами із самостійними вимогами щодо предмету спору, оскільки ці особи користуються правами позивача в процесі. При цьому слід мати на увазі, що перелік осіб, які вправі порушувати питання про забезпечення позову, наведений у ст. 66 ГПК України, є вичерпним.
Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилене повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінилися певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, у задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатися до господарського суду. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається органам Державної виконавчої служби, особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або податковим органам, установам банків, кредитно-фінансовим установам, в яких знаходиться виконавчий документ. Наказ про вжиття заходів до забезпечення позову не видається.
Як вище зазначалося, про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу. У разі коли на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, накладається арешт, на підставі винесеної ухвали має бути виданий наказ, який надсилається для виконання державному виконавцю за місцем знаходження майна або установі банку, який здійснює касово-розрахункове обслуговування відповідача.
У випадках застосування таких заходів, як заборона вчиняти певні дії або зупинення стягнення на підставі виконавчого або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку, наказ не видається, а відповідна ухвала господарського суду надсилається сторонам, особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або установі банку, в якій знаходиться виконавчий документ.
Обираючи, який саме спосіб забезпечення позову слід застосовувати в тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого:
– у позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та ймовірних судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене;
– за позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуально визначене майно;
– за позовами про витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника господарський суд має чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт на автомобіль, не зазначивши його видових ознак («Волга», «Лада», «Москвич» тощо), державного реєстраційного номеру;
– у провадженні зі справ про банкрутство арешт може бути накладений на все належне боржникові (закріплене за ним) майно незалежно від поділу його на основні чи оборотні засоби.
Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, які забороняють боржникам користуватися їхнім майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу щодо забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його в будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Таке правило має застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі ст. 67 ГПК України забороняється вчинення дій щодо предмета спору.
Ураховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжитих заходів до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися певні обставини, що спричинили застосування заходів щодо забезпечення позову.
У випадках коли відповідач або особи, яким господарський суд заборонив вчиняти дії, що стосуються предмета спору, порушили цю заборону, до них може бути застосована відповідальність, передбачена ст. 83 ГПК України.
Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі. Ухвала надсилається сторонам, установам банку, державним виконавцям та іншим особам, які виконують ухвалу про забезпечення позову. У тих випадках, коли забезпечення позову скасовується при прийнятті рішення, про що зазначається в рішенні, вищезгаданим особам направляється копія такого рішення.
Список рекомендованих джерел
Нормативні акти
1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Про деякі питання практики застосування Господарського про-цесуального кодексу України. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289.
Юридична література
1. Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. – М.: Юридическая литература, 1996. – С. 87-99.
2 . Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстюка. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 480 с.
3. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 2002. – 480 с.
4. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України. – К.: Оріяни, 2001. – 228 с.
5. Булгакова І.В. Актуальні проблеми застосування заходів за-безпечення позову в господарському процесі // Вісник госпо-дарського судочинства. – 2007. – № 6. – С. 14-18.
6. Булгакова І.В. Деякі питання забезпечення позову в господарському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 197-203.
7. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. – Х.: Эспада, 2002. – 368 с.
8 . Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
9. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. – 544 с.
10. Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяйственных споров: Науч.-практ. пособие. – Х.: Эспада, 2001. – С. 218-341.
11. Новицький В.В. Терміни пред’явлення зустрічного позову та критерії їх встановлення // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 212-218.
12. Осетинський А. Додержання законності при вирішенні господарських спорів // Право України. – 1999. – № 4. – С. 11-15.
13. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. – Х.: Консум, 2003. – 320 с.
14. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х.: Консум, 2001. – 432 с.
15.Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 220 с.