Визначення поняття “громадська думка ”
Громадська думка є тим явищем, яке завжди цікавило дослідників. Протягом всієї історії людства мислителі виявляли постійну цікавість до цього феномену. Ними було висловлено чимало ідей про його значення й роль у державному й громадському житті.
Громадська думка у найзагальнішому значенні – це схвалення або несхвалення привселюдно спостережуваних позицій і поведінки, які виражаються певною частиною суспільства або суспільством у цілому. Вона становить собою оцінку значимості того, що відбувається. У теорії концептуалізація природи, змісту й значимості громадської думки представлена широким спектром філософських, соціологічних, політологічних та інших концепцій, усе різноманіття яких з певною часткою умовності можна звести до низки базових дискусійних проблем:
– визначення й інтерпретація суб’єкта громадської думки;
– рівень значимості в низці критичних теорій, заперечення існування громадської думки;
– зміст громадської думки.
Проблема визначення й інтерпретації громадської думки вперше виникає в античній філософії. Протагор визначає спостережуваний ним соціальний феномен – “публічна думка” як думка більшості населення. За Платоном “публічна думка” – це думка аристократії. Згодом обидва напрями, представлені в античності, набувають свого розвитку в соціальній філософській думці.
Прихильники першого напряму визначають суспільну думку як силу, з якою мають рахуватися, як з інструментом участі народу в управлінні державними справами. Саме в цьому значенні ми й будемо розглядати громадську думку далі.
Знання й настрої створюють основні передумови для формування оцінних суджень, що лежать в основі групової (колективної) і громадської думки. Остання утворюється як результат групового (масового) спілкування, інтенсивного обміну соціальною інформацією з актуальних і життєво важливих для людей проблем.
Громадська думка як показник стану масової свідомості
Групова й громадська думки є важливим показником стану повсякденної масової свідомості. Із зростанням освіченості й поінформованості людей значно розширюється діапазон прояву громадської думки. Сьогодні вона сміливо й активно входить у процес розв’язання найрізноманітніших проблем, осмислює складні, суперечливі питання, поставлені життям, ходом суспільного розвитку, стає все більш відчутним фактором соціальних змін. Ми все частіше стикаємося з активним прагненням людей судити про все, що було, що відбувається й що може відбутися в житті суспільства. Отже, багато дослідників відзначають таку тенденцію в розвитку й функціонуванні суспільної думки, як зростання її компетентності. Це свідчить про те, що наукові знання (теорії, концепції) проникають у повсякденну свідомість, впливають на її характер і загальну спрямованість. Стан громадської думки є важливим орієнтиром при прийнятті політичних і управлінських рішень. Зрозуміло, такого роду рішення повинні ухвалюватися насамперед на основі наукових знань (тобто ухвалюватися компетентно), але при цьому обов’язково має враховуватися стан повсякденної політичної свідомості.
Громадська думка завжди пов’язана зі своїм матеріальним носієм – більшістю людей, з їхніми насущними потребами й інтересами, засвідчуючи самим фактом свого існування про важливість їх врахування й задоволення. При цьому, чим більш широкі верстви населення виступають виразниками громадської думки, чим більш значущі приховані інтереси, тим більшим соціальним авторитетом і дієвістю вона відрізняється, тим більше змушує із собою рахуватися.
Держава покликана своїми законами створювати передумови для цивілізованого суперництва, виключати фальсифікацію громадської думки, забезпечувати лояльний перехід влади від одних сил до інших на основі демократичних процедур. Успішне розв’язання цих проблем залежить від забезпечення пануючими політичними структурами слушного використання засобів масової інформації й рівного доступу до них різних політичних опозиційних об’єднань.
Впливаючи на громадську думку, групи тиску використовують методи як примусу (страйки, створення перешкод для громадського порядку), так і переконання (пропаганда й інформування). Шлях розв’язання цієї проблеми – реалізація принципу відкритості, публічності в діяльності державних органів. Цей принцип містить у собі право громадян на одержання інформації й право засобів масової інформації на свободу слова. Відкритість діяльності державних органів стає умовою ефективності і якості їх роботи.
У демократичному суспільстві громадська думка в її соціально-інституційному аспекті виступає ефективним стимулюючим чинником розбудови інститутів громадянського суспільства на основі соціальної самоорганізації, а отже, спонукає до позавладного упорядкування соціуму як виявлення внутрішнього усвідомлення свого права, а не зовнішньосилового впливу. Сюди відносять розвиток мережі органів місцевого самоврядування, активізацію діяльності територіальних громад та інших недержавних організацій у розв’язанні проблем місцевого значення, контролюванні дій державних органів у плані забезпечення прав людини й громадянина, залучення громадян до громадсько-політичного життя тощо.
Відтак варто наголосити на одній досить важливій деталі, яка має визначити взаємозв’язок у ланцюгові: громадська думка – соціальна інформація – комунікативний вплив.
Теоретичні моделі політичних комунікацій
Існує розмаїття політичних комунікацій, але громадська думка зберігає свій вплив у демократичних та раціональних політичних системах. Особливістю такої комунікації буде те, що вона вибудовується в умовах, коли існує вільний і безкоштовний доступ до інформації для населення, влада контролюється з допомогою дискусій, інформація розподіляється рівномірно, а громадська думка існує в середовищі з чіткими політичними альтернативами. Для такого рівня політичних комунікацій розроблені теоретичні моделі, які описують найбільш стійкі способи налагодження людьми та інститутами контактів у сфері публічної влади, які можуть як сприяти розширенню можливостей взаємодії громадянами та інститутів влади, так і перешкоджати. У найбільш загальному вигляді ці моделі окреслюють такі способи, що будуються на поширенні інформації:
– з центра на периферію багатьом абонентам;
– між індивідами, які однаково ігнорують як “центр”, так і “посередників” та безпосередньо встановлюють контакти;
– “консультаційним способом”, коли індивід самостійно входить у контакт з центром з метою пошуку потрібної йому інформації;
– “реєстраційним способом”, коли центр робить запит на інформацію з периферійного джерела.
Подальше розгортання демократії пропонує все більше залучення громадян в управління справами держави, підвищення активності громадських організацій, зміцнення правової основи державного й громадського життя, розширення гласності, постійний моніторинг і врахування громадської думки.
Невід’ємною стороною діяльності влади, що прагне до стабільності в управлінні, є конструювання соціального оточення в умовах виникнення суспільних, політичних та інших конфліктів. Ці заходи передбачають відповідну орієнтацію й мобілізацію громадської думки, що дає змогу створити в державі клімат осуду або заохочення однієї (або всіх) конфліктуючих сторін, звужують поле для маневрів супротивників правлячого режиму, сприяючи підвищенню стабільності державної влади.
“Конструювання соціального оточення”
Для спрямування інтенсивного конфлікту в потрібне русло влада повинна постійно “конструювати соціальне оточення” – інформувати громадськість про вироблені оцінки поведінки сторін, про зміну їх позицій, оприлюднювати точки зору на розвиток ситуації, здатність забезпечити сприятливу емоційну атмосферу для громадян і висловити сторонам власні критерії оцінки співвідношення сил, способи виходу із кризи тощо. Опираючись на громадську думку, влада може ефективніше впливати на тактику поведінки сторін, підтримувати або перешкоджати домінуючим установкам їх поведінки. Якщо ж буде зростати дистанція між органами влади (в тому числі й представницькими) і населенням, то при цьому можливе зростання політичної нестабільності і в остаточному підсумку – криза державності. У цих умовах саме місцеві представницькі органи влади як максимально наближені до виборців можуть бути гарантами певної стабільності, саме вони можуть уловлювати зміни в стані громадської думки й максимально враховувати її при виробленні рішень і реалізації державної політики.
Для тоталітаризму характерні монополія влади на інформацію, повний контроль над ЗМІ, крайня нетерпимість до всякого інакомислення, розгляд ідейних опонентів як політичних супротивників. Цей устрій усуває громадську думку, заміняючи її офіційними політичними оцінками. Заперечуються загальнолюдські основи моралі, а сама вона підкоряється політичній доцільності і, по суті, руйнується.
Опираючись на дослідження громадської думки, можна передбачити розвиток політичної ситуації, зіставляти настрої певної групи з настроями в суспільстві в цілому, моделювати образ політичної реальності, через зміну якого формувати громадську думку й у такий спосіб впливати на політичну активність даної соціальної групи.
Таким чином, громадська думка виступає первинним джерелом легітимації влади. Аналізуючи стан громадської думки, особливості її прояву в сучасних умовах, ми підкреслюємо думку про необхідність значнішого її впливу на прийняття рішень у державному управлінні. Головний шлях рішення цього завдання можливо реалізувати шляхом максимальної зацікавленості до громадської думки, всебічного аналізу її змісту, обов’язкового врахування її в практиці державного управління. Більше того, правомірно порушити питання про збереження її ролі. Маються на увазі такі політичні, економічні, соціальні, духовно-ідеологічні й правові умови й механізми, які внаслідок своєї природи здатні, з одного боку, запобігти маніпулюванню громадською думкою в інтересах однієї або кількох вузьких груп або осіб, а з другого – забезпечити її незмінно високу роль у життєдіяльності держави й суспільства.
Контрольні запитання до розділу
- Назвіть види простору з точки зору різних наукових напрямів.
- У яких вимірах проявляється політичний простір?
- Що являє собою державний регіон?
- У чому полягає різниця між адміністративним і політичним регіоном?
- У чому відмінність простору від території?
- Що таке “державна територія”?
- У які способи відбувається становлення організаційної будови державної території?
- Що таке державний кордон та яка його роль?
- Розкрийте сутнісні характеристики поняття “ціль управління”.
- Назвіть основні класифікації цілей управління.
- Що являє собою ієрархія цілей державного управління?
- Хто автор поняття “дерево цілей”?
- Мета і завдання державного управління в сучасних умовах.
- Визначте сутнісні характеристики поняття “організаційна структура”.
- Назвіть основні організаційні структури державного управління.
- Здійсніть порівняльний аналіз лінійної і функціональної структури управління.
- Основні вимоги до побудови організаційних структур управління.
- Базові постулати теорії ієрархічних систем.
- Назвіть та охарактеризуйте основні види інформаційних ресурсів.
- Розкрийте зміст організації системи інформаційного забезпечення державного управління.
- Охарактеризуйте відмінність інформаційної складової забезпечення діяльності органів державної влади від аналітичної.
- У чому полягає специфіка впливу “публічності” на державне управління?
- Охарактеризуйте функціонування влади в умовах прозорості та відкритості при прийнятті політичних та управлінських рішень.
- Як впливає на органи державної влади принцип демократичності?
- Яким чином відбувалось формування парламентаризму як інституту народного представництва?
- Як Ви розумієте зміст поняття “парламентаризм”?
- Які науковці розробляли проблеми розвитку українського парламентаризму на сучасному етапі української державності?
- Які фактори сприяють формуванню парламентаризму в державі?
- Якими є об’єкт і предмет парламентаризму як складової політичної системи?
- Які функції притаманні парламентаризму?
- Які недоліки у функціонуванні сучасного українського інституту парламентаризму Ви знаєте? Якими бачите шляхи їх подолання?
- Які аспекти вивчає парламентаризм у галузі юридичних наук?
- Які аспекти вивчає парламентаризм у галузі політичних наук?
- Які аспекти вивчає парламентаризм у галузі наук державного управління?
- Якими є основні завдання перспективних досліджень у галузі парламентаризму?
- Як Ви розумієте поняття “парламентська культура” та її значення для розвитку парламентаризму?
- Які цінності парламентської культури Вам відомі?