29 квітня 1918 р. була проголошена Українська Держава, яка змінила Українську Народну Республіку. Період Української Держави 1918 р., особливо з позицій державного управління, є маловивченим. Кардинально новим у цій добі було становлення абсолютно протилежної моделі державного управління, яка сформовувалася за Центральної Ради (перехід від парламентської до президентської республіки). Главою держави та виконавчої влади був Гетьман Павло Петрович Скоропадський (1873-1945 рр.). Згідно із законами про тимчасовий державний устрій України (розділ “Про гетьманську владу”) Гетьману належали такі повноваження у сфері державного управління, як:
– найвище державне управління;
– затвердження законів, без якого жоден такий акт не мав права щодо виконання та застосування на всій території України;
– призначення Голови Ради Міністрів (Уряду);
– затвердження за поданням Голови Ради Міністрів у повному складі Уряду;
– скасування одноосібно Ради Міністрів теж у повному складі;
– призначення на посади і звільнення інших урядових осіб у разі, якщо для останніх законом не встановлено іншого порядку.
Але, у свою чергу, всі накази і розпорядження Гетьмана повинні були закріплюватись (тобто набирати чинності) Головою Уряду або відповідальним міністром, які тільки після цього підлягали виконанню. Аналогічне положення (контрасигнація) є в нашій Конституції.
До компетенції Ради Міністрів як до колегіального органу (розд. “Про Раду Міністрів і про Міністрів”) за Законом про тимчасовий державний устрій України належало: спрямування і об’єднання праці окремих державних установ у плані законодавства (законодавчої роботи) та вищого державного управління (виконавчої роботи). Голова Уряду та міністри відповідали перед Гетьманом за загальний стан державного управління, а також кожний з них окремо відповідав за свою діяльність та особисті розпорядження перед главою держави. За вчинення посадових правопорушень вони підлягали громадській і карній відповідальності згідно з чинним законодавством.
До повноважень Міністрів та його апарату належало розроблення законодавчих актів (законодавча ініціатива) стосовно свого напряму державного управління. Такий порядок виходив із нагальної потреби у створенні свого правового поля для забезпечення життєдіяльності країни в тих чи інших екстремальних умовах. Після цього законопроект обговорювався в Раді Міністрів (щось подібне до процедури прийняття рішення в сучасній Верховній Раді). Отримавши ухвалу Ради Міністрів, закон мав бути утверджений підписом Гетьмана (аналогічно – підписанню Президентом України в наш час). У разі регламентації законопроектом кількох напрямів (галузей) його обговорювали та узгоджували між собою всі причетні до цього питання міністерства.
Для оперативності та більш ефективного управління процесами міністрам надавалося право не тільки тлумачення законів, а й видання підзаконних актів (розпоряджень) після попереднього схвалювання лише Радою Міністрів. Як бачимо, міністрам надавалися значні владні повноваження, за які вони несли персональну відповідальність згідно з чинним законодавством.
Виходячи з таких компетенцій та повноважень можна зробити деякі узагальнення: по- перше, Рада Міністрів – колегіальний орган, який виконував функції – координації загальнодержавних програм і узагальнення законодавчої ініціативи міністерств та “окремих відомств”. По-друге, Голова Ради Міністрів виконував функції щодо добору кандидатів на міністерські посади, головування на засіданнях Ради Міністрів (був перший серед рівних). По-третє, кожний міністр особисто ніс відповідальність за свою діяльність тільки перед Гетьманом. По-четверте, Гетьман як глава держави та виконавчої влади сам приймав рішення про висловлення довіри або недовіри Уряду в повному складі. Але разом з тим свої накази та розпорядження він повинен був погоджувати або з Головою Ради Міністрів, або з Міністром, який відповідав за певну сферу державного управління, тобто “закріплюватися”, а не просто “ скріплюватися” (формально підтверджуватися), і тільки після цього вони набували юридичної сили щодо виконання на всій території України. Такий порядок можна розглядати як делегування вищих управлінських повноважень та відповідальності з боку Гетьмана, так і закріплення найдемократичнішої форми управління державою (обмеження ризику щодо прийняття необґрунтованого державно- владного рішення). Це як раз і підтверджує тезу, що Гетьман не був одноосібним “правителем”, а тим більше диктатором. Крім того, Гетьман як глава держави приймав і звільняв “інших урядових осіб”: Державного Секретаря (та його заступників), послів українських закордонних місій, вищих військовослужбовців, членів колегії Міністерств (член Ради Міністра) тощо.
Уряд Української держави на початку мав дві назви: Кабінет Міністрів і Рада Міністрів. Посада Голови Уряду вперше була визначена як Отаман-міністр. Остаточно закріпилися назви “Рада Міністрів” і “ Голова Ради Міністрів”. В Українській Державі було створено 13 міністерств, Державну Канцелярію та службу Державного Контролю (виділення в окремий напрям державного управління, що само по собі є вже вагомим здобутком того періоду). Існували як галузеві, так і функціональні міністерства: внутрішніх справ, військових справ, закордонних справ, народного здоров’я та опікування (поєднання охорони здоров’я із соціальним захистом), земельних справ, народної освіти та мистецтва (яке відало всіма гуманітарними питаннями), праці, харчових справ, сповідань, промисловості й торгу, фінансів, шляхів та юстиції.
Для впорядковування штатної структури та уніфікації Гетьман 25 червня 1918 р. підписав за поданням Ради Міністрів Закон “Про нормальний розпис утримання службовців у центральних урядових установах цивільних відомств” (табл. 4.2).
Таблиця 4.2. Штатний розпис міністерств
| Посади_______________ | Місячний посадовий оклад, (крб) | Річна посадова платня, (крб) | Клас посади |
| Голова Ради Міністрів | 2500 | 30000 | I |
| Міністр | 2000 | 24000 | II |
| Товариш міністра | 1500 | 18000 | III |
| Член Ради Міністра | 1000 | 12000 | IV |
| Директор департам енту | 1250 | 15000 | IV |
| Віце-директор департаменту | 1000 | 12000 | V |
| Начальник відділу | 833.33 | 10000 | VI |
| Старший діловод | 600 | 7200 | VII |
| Діловод | 550 | 6600 | VIII |
| Помічник діловода | 500 | 6000 | IX |
| Старший помічник діловода | 450 | 5400 | IX |
| Урядовець з особливих доручень | 750 | 9000 | V |
| Урядовець з особливих доручень | 600 | 7200 | VI |
| Урядовець з особливих доручень | 500 | 6000 | VII |
| Урядовець з особливих доручень | 400 | 4800 | VIII |
| Урядовець першого розряду | 350 | 4200 | IX |
| Урядовець другого розряду | 300 | 3600 | X |
| Урядовець третього розряду | 250 | 3000 | X |
| Головний бухгалтер | 1000 | 12000 | V |
| Старший бухгалтер | 750 | 9000 | VI |
| Бухгалтер | 600 | 7200 | VII |
| Скарбник | 550 | 6600 | VIII |
| Старший рахівник | 450 | 5400 | VIII |
| Рахівник | 400 | 4800 | IX |
| Помічник скарбника | 400 | 4800 | IX |
| Екзекутор | 450 | 5400 | VIII |
| Головний журналіст | 550 | 6600 | VIII |
| Старший юрисконсульт | 1000 | 12000 | – |
| Юрисконсульт | 750 | 9000 | – |
| Помічник юрисконсульта | 500 | 6000 | – |
| Лікар | 550 | 6600 | – |
| Старший статист | 600 | 7200 | VII |
| Статист | 550 | 6600 | VIII |
| Бібліотекар | 550 | 6600 | VIII |
| Помічник бібліотекаря | 350 | 4200 | IX |
| Старший фахівець | 750-1000 | 9000-12000 | IV-V |
| Фахівець | 600-750 | 7200-9000 | V-VI |
| Практикант | 150 | 1800 | X |
| Усього | 26833.33-27233.33 | 322000-326800 |
Рада Міністрів виходячи із вимог реальності була своєрідним законодавчим органом Української держави, на який покладалося обговорення та схвалювання законопроектів. Ще до скликання Сейму (вищого представницького органу) ситуація в країні вимагала прийняття цілої низки нових законодавчих актів, які б тимчасово унормували правові взаємовідносини в державі. Отже, Рада Міністрів майже на кожному засіданні обговорювала проекти законів з усіх галузей та напрямів життєдіяльності суспільства. За майже 7 місяців реального функціонування (вважаючи початком 20 травня 1918 р., коли Рада Міністрів остаточно вже була сформована, та завершенням – 14 грудня, коли Уряд склав свої повноваження Директорії) Уряд виконав величезну законодавчу роботу (близько 500 обговорених і затверджених законопроектів). Серед них були такі суттєві, як закон про громадянство Української держави, про міське та земське самоврядування, про організацію Державного Сенату, про організацію української армії і флоту, про заснування Української Академії наук і двох українських державних університетів тощо. Були затверджені статути міністерств, прийняті штатні розписи для державних установ, започатковано організацію цілої низки нових вищих установ та інституцій (приміром Державне хлібне бюро).
Рада Міністрів засідала майже щодня. Засідання зазвичай розпочиналися з 20 год і тривали до 1-ї чи до 2-ї год ночі, а бувало (і дуже часто), що затягувались до 4-ї або 5-ї год ранку. Технічну частину протоколювання засідань, редагування та направлення на остаточне вирішення до Гетьмана законів, постанов здійснював Секретаріат Ради Міністрів, що був структурним підрозділом Державної Канцелярії.
Майже в усіх засіданнях Ради Міністрів, зокрема в обговоренні справ і законопроектів, брав активну участь сам Гетьман. Засідання Ради Міністрів відбувалися в гетьманській резиденції. Лише кілька разів вони були проведені в Міністерстві внутрішніх справ. На всіх засіданнях мали бути присутніми (хоча вони і не входили до складу Ради Міністрів) Державний Секретар та його товариші з правом дорадчого голосу, а при обговоренні законопроекту, підготовленого Державною Канцелярією, – з правом вирішального голосу. Коли мали вирішуватися секретні справи, то членів Канцелярії на засідання не запрошували. Доповідачами на засідання Ради Міністрів, крім Міністрів та їх товаришів, були: фахівці міністерств, голова комісії для переговорів з Росією щодо укладання миру – сенатор С.Шелухін, губернський староста Холмщини й Підляшшя О.Ф.Скоропис-Йолтуховський (це був один випадок заслуховування доповіді старости).
Голова Ради Міністрів мав власну Канцелярію, яка була свого роду його особистим апаратом, використовуючи сучасну термінологію – патронатною службою. Вона була сформована 18 травня. Канцелярія відала:
– усіма справами, які надходили на вирішення і розгляд до Голови;
– листуванням із міністерствами, начальниками відомств та представниками іноземних держав;
– питаннями та справами, які вносилися на розгляд Ради Міністрів Головою.
Штатна структура Ради Міністрів мала такий вигляд (табл. 4.3).
Таблиця 4.3. Штатний розпис Канцелярії Голови Ради Міністрів
| Посада | Кількість | Річна посадова платня, (крб) | Загальна річна платня, (крб) | Клас
посади |
| Директор | 1 | 15000 | 15000 | IV |
| Начальник відділу | 2 | 10000 | 20000 | VI |
| Старший діловод | 2 | 7200 | 14400 | VII |
| Діловод | 3 | 6600 | 19800 | VIII |
| Скарбник | 1 | 6600 | 6600 | VIII |
| Помічник діловода | 6 | 5400 | 32400 | IX |
| Урядовець пе ршого розряду | 8 | 4200 | 33600 | IX |
| Урядовець другого розряду | 8 | 3600 | 28800 | X |
| Урядовець для д оручен ь | 2 | 12000 | 24000 | IV |
| Урядовець для д оручен ь | 3 | 9000 | 27000 | V |
| Урядовець для д оручен ь | 3 | 7200 | 21600 | VI |
| Всього | 39 | 86800 | 243200 |
Аналізуючи штат Канцелярії Голови Ради Міністрів, можна звернути увагу на такі аспекти: по-перше, Директор мав IV клас, який займали Директори департаментів та члени Ради Міністра в Міністерствах (це дуже висока посада); по-друге, Канцелярія мала чисельність, більшу ніж Секретаріат Ради Міністрів майже вдвічі (39 осіб проти 21 осіб у Секретаріаті). Це свідчить про започаткування та виділення в окрему категорію підрозділів патронажної служби.
Обговорення поточних урядових питань, законопроектів у першому читанні та технічних справ за законом від 18-го травня 1918 р. покладалося на новоутворену Малу Рада Міністрів, яка складалася з товаришів міністрів і осіб, які заміняли їх з правами товаришів міністрів. Головою Малої Ради Міністрів призначався один із міністрів або їх товаришів за поданням Ради Міністрів. Міністри, у свою чергу, будь-коли брали участь у засіданнях Малої Ради і користувалися правом вирішального голосу під час голосування. Безумовно, їм належала ініціатива розгляду тих чи інших питань на засіданнях Малої Ради, залучення до обговорень будь-яких осіб з правом голосу Ініціаторами могли виступати і товариші міністрів, відповідальні за питання, що виносилося на розгляд.
До компетенції Малої Ради входив розгляд:
– законодавчих та адміністративних пропозицій окремих міністерств, які з огляду на нескладність не вимагали взаємної згоди відомств у письмовій формі;
– проектів, штатів і кошторисів, що складалися окремими міністерствами;
– пропозицій відомств щодо законопроектів і проектів загальноадміністративних розпоряджень з метою їх узгодження;
– подань окремих міністерств про асигнування кредитів до часу затвердження кошторисів і надзвичайних кредитів поза кошторисами;
– інших справ, які Рада Міністрів передавали на розгляд Малої Ради.
Для остаточного вирішення Малою Радою справ, крім перелічених вище питань, які вирішувала виключно вона, Рада Міністрів приймала в кожному конкретному випадку або для певної категорії справ ухвалу. В разі виникнення неузгодженості або неврахування пропозиції доповідача по справах, які компетентна Мала Рада мала вирішувати без погодження з Урядом, на черговому засіданні Ради Міністрів це питання обговорювалося з прийняттям відповідного рішення.
Висновки Малої Ради під час розгляду на Раді Міністрів представляв її голова. Збиралася Мала Рада регулярно: тричі на тиждень і засідала в окремому приміщенні в резиденції Гетьмана. Ведення справ Малої Ради покладалося на Державну Канцелярію.
Міністерства Української держави 1918 р. як центральні органи виконавчої влади мали різнопланову, а разом з тим типову внутрішню структуру. Вони здебільшого складалися з департаментів (у сучасному розумінні – управління), але були й винятки: Головні управління, Головні інспекції, управління на правах департаменту, окремі управління тощо. Департаменти, у свою чергу, поділялися на відділи. Прикладом лінійної структури є міністерства, до складу яких входили: Міністерство торгу й промисловості – департаменти загальних справ, фабрично-заводський, гірничий, внутрішньої торгівлі, торгового мореплавства і портів; Міністерство народної освіти – департаменти вищої, середньої, нижчої та професійної освіти; Міністерство сповідань – департаменти православної церкви, інослов’янських та іновірних сповідань, духовної просвіти; Міністерство фінансів – департаменти кредиту, простих податків, посередніх податків, експедицій і замовлення державного паперу, митних зборів, державна скарбниця. Складнішу вертикальну структуру мали МВС та Державна Канцелярія виходячи із своїх специфічних повноважень. Таким чином, Міністерство внутрішніх справ, крім департаментів міського самоврядування, державної варти (утвореної замість міліції за добу Центральної Ради), страхування і біженців, включало також головне управління військового обов’язку та управління у справах преси. При цьому Міністерстві діяла Позавідомча реквізиційна комісія. У структуру МВС також було включено Управління пошт і телеграфів (директор – інженер-електротехнік А.Кулябко-Корецький на правах товариша (заступника міністра). Керівні посади в МВС займала особи, які обіймали високі посади в Царській Росії. Так, М.М.Воронович (товариш міністра) ще за часів Російської Імперії займав посаду губернатора; О.А.Вишнєвський був відомим діячем київського земства; С.Т.Варун-Секрет – головою херсонського губернського земства і членом Державної Думи; М.П.Сявицький – головою Чернігівського губернського земства; В.Е.РєйнБот мав значний досвід судової і управлінської роботи.
Також до МВС було приєднано Українське телеграфне агентство й Державне бюро преси. Обидві інституції було об’єднано в одну на чолі з відомим українським публіцистом Д.Донцовим. Начальником 1-го відділу Бюро преси – Українського телеграфного агентства призначено І.Бразуль-Брешковського, начальником II відділу (редакція “Державного Вістника”, збірника законів та нормативних актів) – І.Ющишина.
Крім того, при міністерствах функціонували самостійні підрозділи, зокрема при Міністерстві юстиції – Головне управління місцями ув’язнення та Головна інспекція по пересиланню в’язнів; у зв’язку з реорганізацією Міністерства народної освіти (спеціальним законом від 21 червня 1918 р. було перейменовано в Міністерство народної освіти та мистецтва), утворено Головне управління мистецтв і національної культури з власним бюджетом у його складі. Штатна структура Міністерства військових справ трохи відрізнялася від структури цивільного відомства. Замість департаментів вводилися управи (головні управи) та комісії (головні комісії):
– канцелярія;
– законодавча управа;
– юридичний відділ;
– бюджетно-рахівна управа;
– особлива комісія (відала службовим та секретним листуванням);
– головний штаб;
– адміністративна управа;
– персональна управа, до складу якої входили відділи:
- нагороджень;
- призначень на посаду;
- трудового списку стажу;
- підвищень по службі.
– пенсійна управа, до складу якої входили відділи:
- правил видачі пенсії;
- призначень пенсії;
- грошової допомоги;
- інженерна управа;
- головна комісія по справах військовополонених;
- головна шкільна управа.
Крім фукціонально-галузевих підрозділів, у структуру міністерств входили організаційно-адміністративні відділи. Відділи персонального складу розглядали кадрові справи як у своєму міністерстві, так і у підлеглих їм установах, а також вирішували питання щодо службової відповідальності урядовців (у сучасній практиці – це відділи кадрової роботи та з питань державної служби). На загальні відділи покладалося оформлення законопроектів, що готувалися в міністерстві, їх редагування, вживання заходів щодо доведення до відома всім підлеглим інституціям з подальшим їх узагальненням. Виконання окремих доручень міністра і його товаришів, реєстрацію службової кореспонденції, ведення їх особистого листування, а також ремонт і охорону приміщень міністерства, контроль за виконанням внутрішнього розпорядку покладався на розпорядчі відділи. Видавничі відділи роздруковували документи, розповсюджували інструкції, виконували функції прес-служби, оприлюднюючи таким чином роботу свого відомства. Типову штатну структуру можна показати на прикладі Міністерства праці (табл. 4.4).
Таблиця 4.4. Штатний розпис Міністерства праці
| Посада | Кількість | Клас посади |
| Міністр | 1 | II |
| Товариш міністра | 2 | III |
| Член Ради Міністра | 4 | IV |
| Секретар міністерства | 1 | V |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | VI |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | VIII |
| Урядовець другого розряду | 1 | X |
| Всього | 11 | |
| Департамент загальних справ | ||
| Директор | 1 | IV |
| Віце-директор | 1 | V |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | V |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | VI |
| Юрисконсульт | 1 | – |
| Лікар | 1 | – |
| Керуючий канцелярією | 1 | VI |
| Начальник відділу | 1 | VI |
| Старший бухгалтер | 1 | VI |
| Старший діловод | 3 | VII |
| Секретар канцелярії | 1 | VII |
| Перекладач | 1 | VII |
| Бухгалтер | 1 | VII |
| Помічник секретаря канцелярії | 1 | VIII |
| Діловод | 1 | VIII |
| Урядовець-перекладач | 1 | VIII |
| Екзекутор-скарбник | 1 | VIII |
| Бібліотекар | 1 | VIII |
| Старший рахівник | 1 | VIII |
| Помічник діловода | 3 | IX |
| Помічник екзекутора | 1 | IX |
| Рахівник | 3 | IX |
| Помічник бібліотекаря | 1 | IX |
| Урядовці першого розряду | 11 | IX |
| Урядовці другого розряду | 7 | X |
| Урядовці третього розряду | 3 | X |
| Практиканти | 4 | X |
| Всього | 54 | |
| Редакція вісника Міністерства | ||
| Секретар редакції | 1 | VII |
| Помічник секретаря редакції | 1 | VIII |
| Коректор | 1 | IX |
| Регістратор | 1 | X |
| Друкарка | 1 | X |
| Всього | 5 | |
| Департамент ринку праці і громадських робіт | ||
| Директор | 1 | IV |
| Віце-директор | 1 | V |
| Фахівець | 1 | VI |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | V |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | VI |
| Начальник відділу | 3 | VI |
| Старший інспектор | 1 | VI |
| Інженер-фахівець | 2 | VI |
| Старший діловод | 2 | VII |
| Старший технік-фахівець | 1 | VII |
| Діловод | 4 | VIII |
| Молодший технік-фахівець | 2 | VIII |
| Помічник діловода | 6 | IX |
| Рахівник | 2 | IX |
| Кресляр | 1 | IX |
| Урядовці першого розряду | 7 | IX |
| Урядовці другого розряду | 10 | X |
| Урядовці третього розряду | 2 | X |
| Всього | 48 | |
| Департамент охорони праці | ||
| Директор | 1 | IV |
| Віце-директор | 2 | V |
| Старший фахівець | 1 | IV |
| Фахівець | 2 | VI |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | V |
| Урядовець з особливих доручень | 1 | VI |
| Старший інспектор | 1 | VI |
| Інспектор-фахівець | 2 | VI |
| Молодший інспектор | 3 | VII |
| Начальник відділу | 3 | VI |
| Старший діловод | 4 | VII |
| Секретар | 2 | VII |
| Діловод | 8 | VIII |
| Помічник діловода | 5 | IX |
| Урядовець першого розряду | 12 | IX |
| Урядовець другого розряду | 10 | X |
| Урядовець третього розряду | 2 | X |
| Всього | 60 | |
| Статистичне бюро | ||
| Директор | 1 | IV |
| Начальник відділу | 3 | VI |
| Старший діловод | 1 | VII |
| Старший статист | 5 | VII |
| Старший кресляр | 1 | VII |
| Статист | 10 | VIII |
| Помічник діловода | 1 | IX |
| Молодший кресляр | 1 | IX |
| Рахівник | 18 | IX |
| Урядовець першого розряду | 15 | IX |
| Урядовець другого розряду | 4 | X |
| Урядовець третього розряду | 2 | X |
| Всього | 62 | |
| Всього | 240 | |
Не можна залишити поза увагою питання кадрового забезпечення виконавчих структур. Згідно з розпорядженням Гетьмана, яке викладено у “Грамоті”, були звільнені з посад, що є абсолютно логічним, тільки міністри та їх заступники. Решта співробітників апаратів міністерств при бажанні залишалися на своїх робочих місцях. Безумовно, слід зазначити, що Гетьман, Го – лова Ради Міністрів та міністри намагалися залучати (здебільшого це їм удалося зробити) професіоналів та спеціалістів, які мали великий життєвий та управлінський досвід. Більше того, слід зазначити, що вищі урядовці на той час становили своєрідну управлінську еліту, приміром: Ф.А.Лизогуб, О.Ф.Рогоза, М.П.Василенко, Б.А.Бутенко, С.В.Завадський, Г.О.Афанасьєв, А.К.Ржєпєцький та ін.
Велику роль у державному будівництві відігравала Державна канцелярія. До її складу входили Державний секретар, його товариші, Юридична рада, департамент законодавчих справ, включаючи архів та бібліотеку; загальний департамент, секретаріат Ради Міністрів, окремий відділ кодифікації законів, державна друкарня. Канцелярія мала забезпечити законотворчу діяльність держави та здійснення державної політики з питань державної служби. Виходячи з цього Державна канцелярія мала ексклюзивну штатно-посадову структуру (табл. 4.5).
Таблиця 4.5. Штатний розпис Державної Канцелярії
| Посада | Кількість | Місячний посадовий оклад, (крб) | Річна посадова платня, (крб) | Загальна річна платня, (крб) | Клас
посади |
| Державний Секретар | 1 | 2000 | 24000 | 24000 | її |
| Товариш Державного Секретаря | 3 | 1500 | 18000 | 54000 | їїї |
| Урядовці з особливих доручень | 2 | 600 | 7200 | 14400 | VI |
| Урядовці з особливих доручень | 2 | 500 | 6000 | 12000 | Уїї |
| Урядовці з особливих доручень | 2 | 400 | 4800 | 9600 | VIII |
| Всього | 10 | 5000 | 60000 | 85200 | |
| Юридична Рада | |||||
| Постійний член термінологічної комісії | 1 | 833.33 | 10000 | 10000 | V! |
| Департамент законодавчих справ | |||||
| Директор | 1 | 1250 | 15000 | 15000 | N |
| Віце-директор | 2 | 1000 | 12000 | 24000 | V |
| Начальник відділу | 6 | 833.33 | 10000 | 60000 | VI |
| Секретар департаменту | 1 | 600 | 7200 | 7200 | VII |
| Старший діловод | 6 | 600 | 7200 | 43200 | VII |
| Діловод | 4 | 550 | 6600 | 26400 | VIII |
| Помічник діловода | 4 | 450 | 5400 | 21600 | їх |
| Урядовці першого розряду | 9 | 350 | 4200 | 37800 | X |
| Урядовці другого розряду | 6 | 300 | 3600 | 21600 | X |
| Урядовці третього розряду | 6 | 250 | 3000 | 18000 | X |
| Архіваріус | 1 | 600 | 7200 | 7200 | VII |
| Помічник архіваріуса | 1 | 450 | 5400 | 5400 | їх |
| Бібліотекар | 1 | 500 | 6000 | 6000 | VIII |
| Помічник бібліотекаря | 1 | 450 | 5400 | 5400 | їх |
| Всього | 49 | 8183.33 | 98200 | 298800 | |
| Загальний департамент | |||||
| Директор | 1 | 1250 | 15000 | 15000 | N |
| Віце-директор | 1 | 1000 | 12000 | 12000 | V |
| Начальник відділу | 2 | 833.33 | 10000 | 20000 | VI |
| Старший діловод | 2 | 600 | 7200 | 14400 | VII |
| Діловод | 3 | 550 | 6600 | 19800 | VIII |
| Помічник діловода | 6 | 450 | 5400 | 32400 | їх |
| Старший бухгалтер | 1 | 600 | 7200 | 7200 | VII |
| Старший рахівник | 1 | 450 | 5400 | 5400 | VIII |
| Рахівник | 1 | 400 | 4800 | 4800 | їх |
| Скарбник | 1 | 550 | 6600 | 6600 | VIII |
| Екзекутор | 1 | 450 | 5400 | 5400 | VIII |
| Помічник екзекутора | 1 | 400 | 4800 | 4800 | їх |
| Журналіст | 1 | 550 | 6600 | 6600 | VIII |
| Урядовець першого розряду | 6 | 350 | 4200 | 25200 | їх |
| Урядовець другого розряду | 6 | 300 | 3600 | 21600 | х |
| Урядовець третього розряду | 3 | 250 | 3000 | 9000 | х |
| Всього | 37 | 8983.33 | 107800 | 210200 | |
| Начальник відділу | 2 | 833.33 | 10000 | 20000 | VI |
| Старший діловод | 2 | 600 | 7200 | 14400 | VII |
| Діловод | 3 | 550 | 6600 | 19800 | VIII |
| Помічник діловода | 6 | 450 | 5400 | 32400 | IX |
| Старший бухгалтер | 1 | 600 | 7200 | 7200 | VII |
| Старший рахівник | 1 | 450 | 5400 | 5400 | VIII |
| Рахівник | 1 | 400 | 4800 | 4800 | IX |
| Скарбник | 1 | 550 | 6600 | 6600 | VIII |
| Екзекутор | 1 | 450 | 5400 | 5400 | VIII |
| Помічник екзекутора | 1 | 400 | 4800 | 4800 | IX |
| Журналіст | 1 | 550 | 6600 | 6600 | VIII |
| Урядовець першого розряду | 6 | 350 | 4200 | 25200 | IX |
| Урядовець другого розряду | 6 | 300 | 3600 | 21600 | X |
| Урядовець третього розряду | 3 | 250 | 3000 | 9000 | X |
| Всього | 37 | 8983.33 | 107800 | 210200 | |
Відповідальну роль у Державній канцелярії відігравав департамент законодавчих справ, який виходячи з назви був покликаний започатковувати нові законопроекти, розглядати з обов’язковим письмовим висновком нормативні акти; виконувати функції юридичного консультанта для державних установ та службовців, формувати збірники законів, вести поточне діловодство Державної канцелярії та Юридичної ради. Змістом роботи термінологічної комісії було запровадження української правової лексики з подальшим термінологічним редагуванням нормативних актів державних установ. Постійний член цієї комісії користувався службовими правами начальника відділу. Інші три члени комісії були поза штатом, але призначалися особисто Державним секретарем і за кожне засідання отримували винагороду в розмірі 25 крб.
Забезпечення та проведення державної політики з питань державної служби покладалося на загальний департамент. Напрямами його діяльності було: оформлення та оголошення наказів про призначення на посаду, ведення формулярних списків державних службовців центральних та місцевих державних установ, а також реєстру всіх державних виконавчих органів з обов’язковим розписом компетенції та повноважень, затверджених у статутах (положеннях у сучасному трактуванні).
Помітною фігурою в ієрархії вищих посадових осіб був Державний секретар зі значними повноваженнями, який призначався особисто Гетьманом на власний розсуд без погодження з Радою Міністрів. Офіційно до складу Уряду він не входив, але фактично був другою особою в державі. Зокрема, до повноважень Державного секретаря входили:
– розроблення та внесення на розгляд проектів остаточних законів і розпоряджень, якщо вони не належали до виключної компетенції окремих міністрів;
– посвідчення своїм підписом документів, ухвалених Радою Міністрів і затверджених Гетьманом;
– внесення до Уряду законопроектів, розроблених окремими міністерствами, зі своїми зауваженнями щодо їх змісту;
– представлення документів Ради Міністрів на затвердження Гетьманові;
– кодифікація законів та видання їх зведеного збірника;
– оголошення законів, наказів, постанов та розпоряджень;
– загальне ведення справ Уряду.
Державний Секретар або один з його товаришів вів засідання Юридичної ради. За посадою постійним її членом був лише директор департаменту законодавчих справ як відповідальний секретар Юридичної ради, а інші члени (фахівці з різних галузей права) запрошувались до її складу Державним секретарем і затверджувались Гетьманом, отримуючи винагороду по 30 крб за кожне засідання. Завданням Юридичної ради було вироблення правових висновків відносно законопроектів.
Досвід діяльності та організації державної влади Української держави є дуже корисним для України з огляду на сучасну ситуацію. Тому він потребує більш глибокого вивчення.
По-перше, Рада Міністрів виходячи з реалій виконувала функції обговорення та погодження законопроектів, а також координувала діяльність міністерств та інших державних установ з усіх напрямів державного управління. Такого роду синтез законодавчої та виконавчої роботи в перехідний період можна розглядати як необхідність.
По-друге, діяльність центральних державних відомств була побудована на принципах чіткого розподілу сфер управління з високим рівнем персональної відповідальності урядовців усіх рівнів. Кожне відомство отримало свій затверджений Статут, тобто були чітко розписані штатно-посадова та організаційна структура, компетенція й владні повноваження. Система вертикальних та горизонтальних відносин самих відомств та їх місцевих структурних підрозділів була впорядкованою.
По-третє, Мала Рада Міністрів є одним із прогресивних новоутворень. Її діяльність дала можливість самій Раді Міністрів зосередити увагу на стратегічних напрямах державного управління та рішеннях.
По-четверте, діяльність Державної канцелярії як органу, який розробляв вищі нормативні акти, узгоджував позиції відомств із залученням експертів, може бути взірцем для нинішнього Кабінету Міністрів стосовно підходів та методів упровадження норм, які відповідають вимогам часу.
По-п’яте, закон про порядок призначення осіб на урядову службу та запровадження обов’язковості складання урочистої обітниці для державних службовців є дуже схожим на сучасний Закон про державну службу та присягу державних службовців України.
На закінчення варто навести слова П.П.Скоропядського, який підбив певні підсумки діяльності Уряду Української держави: “В області внутрішнього життя наше правительство видало ряд законів, котрі кладуть міцну основу для майбутньої державності України. Було видано закони про громадянство, про встановлення Державного Сенату, про заведення двох українських університетів, вироблено законопроект про встановлення Української Академії Наук і Мистецтв; видано було закони, що кладуть міцну основу створенню своєї армії й флота, поліпшено становище всіх працівників судового відомства, народних учителів і духовенства; видано закон про порядок виборів в земські і міські установи, заведено державний земельний банк і за цей час видано більше 400 інших законодавчих актів, метою котрих являлось упорядкування політичного й економічного життя України. Наслідки всіх заходів незабаром виявились у загальному підвищенні економічного і культурного добробуту краю, що являється головною запорукою тривалості самої держави”.
На жаль, історією було відведено дуже короткий термін для реалізації всіх програм та напрямів державного будівництва Української держави 1918 р.