Вживання терміна “держава”
Держава є продуктом суспільного розвитку, внаслідок якого вона поступово змінюється, що проявляється у постановці її цілей, визначенні завдань, формуванні структур і функцій державного управління. Відповідно до цього змінюються і погляди на поняття держави, її роль і призначення в суспільному житті.
У сучасному суспільстві термін “держава” вживається у різних значеннях, зокрема як:
– об’єднання людей на певній території на основі публічної влади. У цьому випадку синонімом терміна “держава” виступають поняття “народ”, “країна”;
– спеціальний апарат управління суспільством. У цьому випадку синонімом терміна “ держава” є поняття “державний апарат” як сукупність органів управління;
– універсальний політичний інститут. У цьому випадку синонімом поняття “держава” виступає система влади в інтересах людей, які проживають на даній території, що регулює їх взаємовідносини за допомогою права.
Держава є найбільш важливим інститутом політичної системи суспільства, що визначається максимальною концентрацією в її руках ресурсів, які дають змогу державі впливати на соціальні зміни.
На сьогодні існує різноманіття поглядів на державу, яке обумовлено передусім тим, що держава являє собою надзвичайно складне та багатогранне явище. Наведемо деякі з них.
Поняття “держава”
Поняття “держава ” знайшло широке трактування у представників його політологічного визначення.
Держава є особливою досить стійкою політичною одиницею, що являє собою відокремлену від населення організацію влади й адміністрування та претендує на верховне право керувати (вимагати виконання дій) певними територією і населенням незалежно від згоди останнього; має сили і засоби для здійснення своїх претензій.
Крім того, вона є незалежною централізованою соціально-політичною організацією для регулювання соціальних відносин, яка існує в складному, стратифікованому товаристві, що складається з двох основних страт – правителів і керованих, та розташована на певній території. Відносини між цими стратами характеризуються політичним пануванням перших і податковими зобов’язаннями других. Державу можна розглядати як спеціалізовану і концентровану силу підтримки порядку, інститут або низку інститутів, основним завданням яких (незалежно від усіх інших завдань) є охорона порядку. Держава існує там, де спеціалізовані органи підтримання порядку, як, наприклад, поліція і суд, відокремилися від інших сфер суспільного життя, вони і є державою.
У Вікіпедії поняття “держава” визначене як вищий політичний інститут суспільства, завдання якого полягає у:
– забезпеченні дотримання прав та реалізації інтересів осіб, що проживають на одній території, на якій держава володіє суверенітетом;
– регулюванні взаємовідносин між ними на основі єдиних законів (або традицій);
– охороні кордонів;
– регулюванні тим чи іншим чином взаємовідносин з іншими державами і народами.
Довідка. Держава – універсальна політична форма організації суспільства, яка характеризується суверенною владою, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів управління, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, а також управління загальносуспільними справами.
Держава регулює своє суспільне життя на основі права. Тільки держава може регулювати життя суспільства за допомогою законів, що мають загальнообов’язковий характер.
Основні ознаки держави: територія – частина планети, на яку поширюється суверенітет держави. Є матеріальною базою держави й основою визнання її суб’єктом міжнародного права; політичний публічний характер влади, який реалізується в державно-правових інститутах, відділених від населення (політична риса) і виступаючих від імені суспільства в цілому (публічність влади); суверенітет – політико-правовий стан держави, який характеризується верховенством влади та незалежністю; неподільністю або єдністю, повнотою влади; рівноправністю в зовнішніх зносинах; механізм влади – система органів і організацій, які створює держава для реалізації своїх функцій і завдань; власні правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, що розроблені й прийняті Д. і нею ж охороняються; система податків – платежі обов’язкового характеру, що встановлюються для утримання державного апарату, виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо.
Джерело: Енциклопедія державного управління, т. 2, с. 122.
Представники соціологічного визначення поняття держави чітко виділяють його основні ознаки: сукупність людей – народ: панівну над ними владу; територію як межу дії цієї влади. У взаємозв’язку ці ознаки утворюють поняття про державу як об’єднання людей під однією владою в межах певної території.
По-перше, держава являє собою єдину територіальну організацію політичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах певної території. Територіальний поділ населення, на відміну від кровно споріднених зв’язків між членами суспільства, породжує новий соціальний інститут – громадянство чи підданство, іноземців та осіб без громадянства. Територіальна ознака зумовлює характер формування і діяльність апарату держави з урахуванням його просторового розподілу.
По-друге, держава є особливою організацією політичної влади, яка має у своєму розпорядженні спеціальний механізм – апарат управління суспільством для забезпечення його нормальної життєдіяльності. Через систему відповідних органів і установ держава здійснює безпосереднє керівництво суспільством, закріплює і реалізує певний режим політичної влади, захищає недоторканність своїх кордонів.
По-третє, держава організує громадське життя на правових засадах. Їй притаманні правові форми організації життя суспільства, властиві саме державі. Без права, законодавства, держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати безумовну реалізацію рішень, прийнятих органами державної влади.
По-четверте, держава відрізняється від інших політичних утворень суспільства тим, що являє собою суверенну організацію влади.
Таким чином, держава – це єдина політична організація суспільства, яка поширює свою владу на всю територію країни і її населення, має у своєму розпорядженні для цього спеціальний апарат управління, видає обов’язкові для всіх правові акти і володіє суверенітетом. Трапляється також визначення держави як організації політичної суверенної влади, що здійснює управління соціальними, економічними, політичними, духовними процесами життя суспільства.
Багатогранність держави
Багатогранність держави як певного суспільного явища проявляється в тому, що вона виступає як:
– універсальне явище людської цивілізації;
– продукт життєдіяльності суспільства, в якому є розвинена і суперечлива структура на всіх рівнях (економіка, власність, форми свідомості, особистість, соціальні класи, соціальні групи та ін.);
– важлива складова суспільства, у діяльності якої зайняті специфічні соціальні групи (владні інститути, державний апарат, система владних державних органів);
– форма існування в державно-організованому суспільстві;
– організація політичної влади та управління політичними процесами в суспільстві;
– суспільний інститут постійної влади, коли функція управління виділяється в самостійну сферу діяльності для збереження певного соціального порядку та загального регулювання суспільних інтересів;
– система органів і установ, що здійснюють владні функції;
– правова організація, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою;
– певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави;
– певна форма правління, що характеризує організацію верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин із населенням;
– об’єднання людей (населення), що проживають на одній території і підкоряються одним законам і розпорядженням загальної для всіх влади.
Як зазначав відомий російський учений Г.Атаманчук, у науковому та політичному мисленні досі ще превалює спрощений, догматичний підхід до всього державного, в якому державу ототожнюють або із знаряддям панівного класу, або з поведінкою і діями керівної ланки державного апарату. Відчуження останніх від суспільства перекидається на державу, і вона теж у свідомості всіх стає самодостатньою без суспільства і багатьох структур, які її складають. Як результат основні матеріальні, соціальні і духовні елементи, що визначають історичну силу і сучасну “потужність” держави, а саме: територія, природні ресурси, народонаселення, мова, культура, комунікації, виробнича база, державні символи, історична спадщина і т. ін., не беруться до уваги і слабко використовуються в цілях розвитку.
Ознаки та функції держави
Місце держави в політичній системі суспільства розкривається через її ознаки та функції.
Ознаками держави є:
– наявність певної території;
– механізм влади у вигляді особливої системи органів та установ;
– право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою;
– суверенітет, як, по-перше, верховенство державної влади всередині країни, та, по-друге, незалежність її на міжнародній арені.
Наприклад, у ст. 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Функції держави прийнято поділяти на внутрішні і зовнішні, а також класифікувати за головними сферами суспільної діяльності як політичні, економічні, соціальні, гуманітарні та екологічні.
Серед внутрішніх політичних функцій держави, насамперед, слід виділити такі:
– охорона і захист державно-конституційного ладу;
– охорона громадського порядку і підтримання дисципліни громадян у рамках системи чинного права;
– захист територіальної цілісності та недоторканності кордонів;
– забезпечення обороноздатності;
– здійснення кадрової політики;
– здійснення інформаційної політики.
Серед внутрішніх економічних функцій держави насамперед слід зазначити такі:
– управління державним сектором економіки;
– формування і виконання державного бюджету;
– забезпечення стабільності та створення умов розвитку всіх секторів національної економіки;
– регулювання трудових відносин;
– здійснення структурної та промислової політики;
– здійснення аграрної політики;
– здійснення інноваційної та інвестиційної політик;
– розвиток інфраструктури (транспорт, зв’язок, енергосистеми, інженерні та інформаційні мережі тощо).
Серед внутрішніх соціальних функцій держави слід відзначити такі:
– розвиток системи охорони здоров’я;
– створення державної системи соціального забезпечення;
– соціальний захист та підтримка;
– соціальне партнерство;
– регулювання соціальних відносин у сфері зайнятості населення.
Серед внутрішніх гуманітарних функцій держави слід виділити такі:
– розвиток освіти;
– здійснення інноваційної науково-технологічної політики;
– розвиток культури;
– розвиток молодіжної політики, спорту, фізкультури, туризму.
Серед внутрішніх екологічних функцій держави слід відзначити такі:
– забезпечення раціонального природокористування;
– охорона довкілля;
– забезпечення екологічної безпеки;
– створення умов стійкого розвитку.
Зовнішні функції держави переважно можна класифікувати як зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні. Вони забезпечують розвиток співпраці з іншими країнами світу з метою забезпечення кращих умов для розвитку національної економіки та для політичної інтеграції держав й економічної інтеграції у світову економіку.
Суб’єкт та об’єкт управління
Для управління здійсненням внутрішніх та зовнішніх функцій держави створені спеціальні державні органи, які в сукупності утворюють її структуру. Насамперед йдеться про органи всіх гілок державної влади, правоохоронні органи, органи, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку країни. Базовим положенням для управління в соціальній системі є те, що воно може бути розглянуто як процес впливу суб’єкта (керуючої системи) на об’єкт (керовану систему) з метою переведення його в новий якісний стан або підтримки у встановленому режимі. Суб’єкт управління в соціальній системі – це той, хто управляє. Об’єкт управління – це те, чим або ким управляють, стосовно чого або кого спрямоване цілепокладання і керуючий вплив з боку суб’єкта управління.
Головною особливістю управління в соціальних системах є те, що керуючим і керованим у них є людина, а система управління, що виступає як суб’єкт, може бути і об’єктом, коли йдеться про її вдосконалення та приведення у відповідність із потребами суспільства. Серед основних критеріїв, що відрізняють суб’єкт від об’єкта, розглядаються статус і функції; права і повноваження; активність впливу; черговість або ініціатива впливу; сила й інтенсивність впливів; раціональність впливів; ставлення до мети, цілепокладання та цілереалізації.
Держава як соціальна система є одночасно суб’єктом і об’єктом управління, що визначає необхідність розглядати їх як дві постійно взаємодіючі системи (керуючу і керовану). Функціонування суб’єкта управління визначається в основному особливостями об’єкта.
У науці та практиці державного управління держава здебільшого розглядається як суб’єкт управління, що проявляє себе через державну владу та державне управління. Держава тому і є державою й цим відрізняється від інших суспільних структур, що тільки в ній зосереджена і нею реалізується у суспільстві державна влада.
З точки зору теорії управління держава є складною відкритою системою, що має властивості цілеспрямованої адаптації до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища та здатністю до самоврядування, саморегуляції свого розвитку. Керуючий вплив вищої ієрархічної структури реалізується прямими зв’язками з керованою системою; контроль виконання, адекватність реакції на керуючий вплив визначаються інформацією, що надходить каналами зворотного зв’язку. Саме тому об’єкт управління не тільки реагує на управлінські впливи суб’єкта, не тільки сигналізує про їх наслідки та результати, а часто, незалежно від бажання суб’єкта, прямо спонукає його до певної перебудови управлінських впливів, зміни їх характеру та змісту.
Держава як об’єкт управління
Держава як об’єкт управління сформувалася з організаційного виділення її як основної структуроутворюючої ланки суспільства. Вона постійно розвивається разом із суспільством, оскільки має відповідати його потребам. Це приводить до активізації процесів державного будівництва (державотворення), внесення змін у визначення і правове закріплення: форми державного правління; політичного режиму; державно-територіального (адміністративно-територіального) устрою; місії, основних цілей і функцій держави, їх пріоритетності; розподілу повноважень між гілками та вищими органами державної влади; структури органів державної влади відповідно до основних функцій держави; коригування основних завдань і функцій органів державної влади.
Основні механізми змін у процесах державотворення
У сучасних процесах державотворення, як правило, задіяні такі основні механізми змін:
– для форми правління, розподілу повноважень між гілками та вищими органами державної влади – це проведення конституційних реформ;
– для політичного (державного) режиму – це проведення політичних реформ, демократизація владних структур. У демократичному суспільстві йдеться про такі зміни, що відповідають основним принципам демократії, а саме: виборності влади; демократичної модернізації; транспарентності; прозорості; участі; конкурентності; антикорупційності; дебюрократизаций обов’язковості громадського контролю та ін.;
– для державно-територіального устрою – це адміністративно-територіальні реформи;
– для структури та системи взаємодії органів державної влади, коригування основних завдань і функцій органів державної влади – це адміністративні реформи;
– для системи місцевого самоврядування – це муніципальні реформи;
– для системи публічної адміністрації – це процеси деконцентрації та децентралізації, а також проведення виваженої ефективної кадрової політики у системі державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
– для визначення місії, основних цілей та функцій держави, їх пріоритетності – це політичне прогнозування та стратегічне планування.
На думку багатьох учених, з метою реалізації активності держави як об’єкта управління необхідно не лише вдосконалювати механізм управлінського впливу на суспільство, але й підвищувати ефективність участі в управлінні громадян, громадського контролю за діяльністю органів влади, запровадити принципово нову парадигму у відносинах “громадянин – держава”, стрижнем якої є служіння держави людині. Державна влада у цьому сенсі – це не тільки здійснення повноважень, що зобов’язують громадянина, але й виконання певних обов’язків перед ним. У процесі демократичного розвитку обсяг таких обов’язків з боку держави має зростати.
Механізм реалізації державної влади
Механізмом реалізації державної влади є система спеціальних органів та установ, діяльність яких забезпечується державною службою. На думку відомого російського вченого В.Романова, у сучасному суспільстві відбувається зміна ролі державної служби та служби в органах місцевого самоврядування як інформаційно-комунікативних елементів між публічною владою та суспільством. Сьогодні державна влада отримує інформацію про стан суспільства переважно через державну службу. Таким чином реалізується її зворотний зв’язок із суспільством. Через державну службу, з огляду на політичні та адміністративні завдання їй у вигляді відповідних політичних та управлінських рішень, здійснюється вплив державної влади на суспільство, тобто реалізується безпосередній зв’язок влади з ним. Така функція державної служби підтверджує її надзвичайно важливу роль як у реалізації завдань сучасної системи державного управління, так і в реалізації завдань самоорганізаційного розвитку держави як об’єкта управління.