У теорії права оперують такими поняттями як правовий статус чи правове положення особи. Здебільшого, коли говорять про правове положення чи правовий статус, то розуміють сукупність (єдність) чиїхось прав та обов’язків. При цьому йдеться не обов’язково про живу людину. В тій чи іншій відмінності поняття правового статусу, правового положення вживається також і до організацій, різних установ, об’єднань людей. Тому перед тим, як визначити чи пригадати загальне поняття правового статусу особи, згадаймо про те, що в праві вже як соціально-правовому явищі категорія «особа» поділяється на два різновиди:
– фізичну особу (живу людину);
– особу юридичну (підприємство, установу, організацію, які мають специфічний стан пов’язаний із майном, грішми, здатністю бути позивачем і відповідачем у суді тощо).
У той же час, фізичні особи в праві поділяються на три категорії:
– громадян України;
– іноземних громадян;
– осіб без громадянства.
Отже, статус людини і громадянина (правове положення людини і громадянина) – це сукупність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина встановлених чи визнаних державою.
Права та свободи людини і громадянина – це встановлені законом і гарантовані державою норми, які надають громадянину певні юридичні можливості для отримання (використання) матеріальних, соціальних чи духовних благ.
Обов’язки людини та громадянина – це міра соціально- необхідної і юридично оформленої відповідальності громадян перед державою.
Єдність прав, свобод та обов’язків становитимуть те, що називається правовим статусом чи правовим положенням.
Зразу ж варто окремо відзначити, що абсолютна більшість авторів не відрізняє поняття « свобода особи» і «право особи». Їх розглядають як синоніми. Такої позиції будемо притримуватись і ми. Однак, заради справедливості можна зазначити, що є також спроби в юридичній літературі подавати ці поняття як нетотожні.
Інше положення, яке варте уваги – це те, що предметом вивчення є права, свободи і обов’язки особи і громадянина не загалом, а тільки їх окрема – основна група. Ця група в праві називається «основні або конституційні права, свободи та обов’язки». До них відносяться, як правило, ті права, свободи і обов’язки, які закріплені в тексті Основного Закону. В спеціальній правничій літературі є низка дефініцій цього явища. Ось одне із них:
Конституційні права і свободи – це найбільш важливі права і свободи людини і громадянина, що розкривають природній стан свободи і отримують з боку держави найвищий юридичний захист (проф. Баглай).
Правове положення (правовий статус) людини і громадянина в Україні ґрунтується на принципах, що містять фундаментальний, засадничий характер.
Принципи конституційного статусу особи – це керівні (доктринальні) положення, начала, засадничі ідеї та уявлення, які є в основі взаємовідносин громадян між собою, а також між окремими громадянами і державою загалом.
До основних принципів конституційного статусу особи і громадянина в Україні (за чинною Конституцією та законодавством України) сьогодні відносять такі:
– принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод (ч. 2, ст. 21 Конституції України);
– принцип невичерпності прав і свобод (ст. 22 Конституції України);
– принцип рівності людей у своїх правах (ч. 1 ст. 21 Конституції України);
– принцип єдності прав, свобод і обов’язків;
– принцип гарантованості прав і свобод.
Принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини та громадянина закріплений безпосередньо в Конституції України і ґрунтується на загальнофілософських твердженнях.
Основні конституційні положення цього принципу (ст.ст. 21, 22, 23 Конституції України):
– усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах;
– права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними;
– конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані;
– при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Права і свободи людини та громадянина, закріплені Конституцією України, не є вичерпними. Це означає, що Основний Закон держави не подав виключного переліку прав і свобод. У тексті Конституції подано тільки найосновніші з них. При появі нових прав і свобод вони також можуть стати конституційними.
Сутність принципу рівності полягає в тому, що громадяни України незалежно від найрізноманітніших обставин повинні мати одинакові права, свободи та нести одинакові обов’язки. Ця рівність має бути забезпечена в усіх соціальних площинах. Законодавець особливу увагу звертає на два аспекти цієї проблеми:
– рівність незалежно від статі (рівність чоловіків і жінок);
– рівність незалежно від расової та національної приналежності.
Такий принцип конкретно закріплений в окремій статті Конституції України, в статті 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько- політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, охоплюючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Сутність принципу єдності прав, свобод і обов ’язків в тому, що громадяни України повинні не тільки мати права і свободи, а й виконувати свої конституційні обов’язки. Тільки виконавши свої обов’язки перед державою, особа може сподіватися на реалізацію своїх конституційних прав та свобод. Тому права громадян мають бути невіддільними від їхніх обов’язків. Зміст цього принципу розкривають такі конституційні положення:
– кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей;
– кожна людина має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Принцип гарантованості прав і свобод полягає в тому, що держава не тільки проголошує ті чи інші права, свободи та встановлює обов’язки, вона повинна гарантувати можливість реалізації проголошених прав і свобод та розробити механізм примусу для виконання громадянами своїх обов’язків.