Економічні, політичні та духовні відносини становлять сферу громадянського суспільства, яка базується на засадах свободи і саморегуляції. Правова держава, з огляду на це, не може встановлювати економічний лад суспільства та політичну систему, вони формуються переважно вільною ініціативою громадян. Утім, це не відкидає можливості, навіть необхідності державного регулювання економічної, політичної та духовно- культурної діяльності. Метою такого регулювання є закріплення найсуттєвіших рис і ознак громадянського суспільства, охорона базових, визначальних відносин, які складаються у цих сферах життєдіяльності суспільства.
Норми конституційно-правового інституту «Загальні засади конституційного ладу України» визначають засади економічних, соціальних і духовно-культурних відносин, закріплюють політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність.
Конституційні засади економічних відносин. Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.
Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двох значеннях: в юридичному – для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному – для позначення сукупності економічних відносин, пов’язаних із певним майновим комплексом і відповідним суб’єктом економічної діяльності.
Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому – економічному значенні. У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності (всі інші походять від них) – публічна і приватна. Ці форми різняться суб’єктами та режимом користування. Так, по-перше, суб’єктами приватної власності можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективний характер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною.
Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України:
– встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання – всі суб’єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч. 3 ст. 13);
– закріплює принцип гарантованості прав усіх суб’єктів власності й господарювання (ч. 3 ст. 13);
– встановлює перелік природних об’єктів власності Українського народу – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1 ст. 13);
– визначає коло суб’єктів права розпоряджатися власністю Українського народу – органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 13);
– визначає коло суб’єктів права користування природними об’єктами права власності народу – громадяни України (ч. 2 ст. 13);
– передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2 ст. 14);
– встановлює обмеження щодо використання власності – вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 3 ст. 13), використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 8 ст. 41).
Важливими принципами ринкової економіки є свобода економічної діяльності та конкуренції. Конституція України надає кожному право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 1 ст. 42), та зобов’язує державу забезпечити захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
Політична та ідеологічна багатоманітність. Громадянське суспільство може існувати лише за умови реального політичного та ідеологічного плюралізму, що випливає з права кожної людини на свободу переконань і на вільне їх виявлення.
Закріплений ст. 14 Конституції України принцип політичної багатоманітності означає багатопартійність, тобто можливість створення будь-якої політичної партії чи громадської організації, які вільно провадять свою діяльність відповідно до вимог закону. Принцип політичної багатоманітності закріпився в багатьох міжнародно-правових документах універсального характеру, серед яких – Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав та основних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Реалізація цього принципу забезпечує вияв різних політичних переконань, що ґрунтуються на різних ідеологіях, та є необхідною передумовою формування політичної і партійної систем в демократичному суспільстві.
В демократичному суспільстві роль політичних партій надзвичайно велика, вони суттєво впливають на процеси формування і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на розвиток політичної і економічної систем.
Мета діяльності політичних партій формулюється в ч. 2 ст. 36 Конституції України: сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян. Основними завданнями, що їх звичайно ставлять перед собою партії, є участь у формуванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування та участь у здійсненні влади через своїх представників, обраних до парламенту та інших представницьких органів. Вони, зокрема, розробляють і подають на розсуд виборцям програми, де пропонуються способи розв’язання проблем суспільного розвитку, висувають кандидатури на виборах, ведуть передвиборну агітацію, формують партійні фракції в представницьких органах тощо.
Конституція України закріплює не лише можливість діяльності різних партій та інших об’єднань громадян, а й їхню рівність перед законом (ч. 5 ст. 36).
У ст. 37 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначено перелік підстав, за наявності яких забороняються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій. Подібна заборона стосується лише тих політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. При цьому політична партія може бути заборонена за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального Прокурора України лише в судовому порядку.
Конституційні підстави щодо заборони діяльності політичних партій та громадських організацій в Україні також повністю узгоджуються з нормами міжнародного права. Так, ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права вказує на те, що будь-яка пропаганда війни, будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинні бути заборонені законом.
Закріплений Конституцією України принцип ідеологічної багатоманітності передбачає:
1) Право кожної окремої людини, соціальних груп, політичних партій і громадських організацій безперешкодно розробляти теорії, ідеї щодо економічного, політичного, правового та іншого устрою України; пропагувати свої погляди через засоби масової інформації; здійснювати діяльність із втілення своїх ідеологічних концепцій у практичну сферу; за допомогою правових засобів захищати право на ідеологічну багатоманітність.
2) Заборону надавати будь-якій ідеології загально- обов’язковий характер, визнання рівноправності всіх ідеологій.
3) Заборону цензури (ч. 3 ст. 15 Конституції України). Під цензурою розуміють перегляд відповідною державною посадовою особою творів, призначених для друку, прокату та інших форм поширення, за наслідками якого надається офіційний дозвіл чи накладається заборона на їх поширення.
Конституційні засади соціальних відносин. Регулятивний вплив конституційної держави на соціальну сферу життєдіяльно – сті суспільства передбачає законодавче регулювання найважливіших трудових і міжнаціональних відносин, а також питань сім’ї та шлюбу, охорони довкілля, життя і здоров’я людини, захисту прав споживача. Засади соціальних відносин отримали досить широке відображення в статтях Конституції України, яка:
1) У повній відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права зафіксувала соціально-економічні права і свободи людини.
2) Визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:
– принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо (ч. 2 ст. 24);
– основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин. Так, згідно зі ст. 11 держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Конституційні засади духовно-культурних відносин. Правова держава, не втручаючись у внутрішній світ людини, забезпечує дотримання конституційних принципів, які дають можливість кожній людині користуватися духовно-культурними благами.