У законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (2011 р.) під додатковим захистом розуміється форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні й не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не можуть чи не бажають повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, — особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки вона змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Особи, яких визнано особами, які потребують додаткового захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебувають на території України. Зазначені особи користуються тими самими правами та свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Права особи, яку визнано такою, що потребує додаткового захисту:
– на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, установлених законом;
– на працю; українські роботодавці мають право використовувати працю біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, без оформлення відповідного дозволу в державній службі зайнятості, на підставі підтверджуючих правовий статус таких осіб документів та виключно в межах дії цих документів ;
– на провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;
– на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;
– на відпочинок;
– на освіту;
– на свободу світогляду і віросповідання;
– на направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
– на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
– на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
– на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
– на безоплатну правову допомогу в установленому порядку;
– на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України;
– на користування житлом, наданим у місці проживання.
Також особи, визнані такими, що потребують додаткового захисту, мають рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.
Як і громадяни України, особи, визнані такими, що потребують додаткового захисту, крім прав, мають ще й певні обов’язки, зокрема:
– повідомляти протягом десяти робочих днів орган міграційної служби за місцем проживання про зміну прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;
– знятися з обліку і стати на облік органу міграційної служби за новим місцем проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
– проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені Державною міграційною службою України за місцем проживання. Тимчасовий захист — це форма захисту, що є винятковим практичним заходом, обмеженим у часі, й надається в Україні іноземцям та особам без громадянства, які масово прибули в Україну і не можуть повернутися в країну постійного проживання внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Особи, які потребують тимчасового захисту, — це іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Тимчасовий захист особам надається Кабінетом Міністрів України шляхом ухвалення постанови про надання таким особам тимчасового захисту. Термін дії постанови — до припинення обставин у країнах їх походження, у зв’язку з якими вони змушені були прибути на територію України, але не більш як на 1 рік. Строк тимчасового захисту може бути продовжено, але не більш як на 1 рік.
Кожній повнолітній особі, яка належить до осіб, яким надано тимчасовий захист, Державна міграційна служба України видає посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. Посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, є паспортним документом, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту, і є дійсним для реалізації прав та виконання обов’язків, передбачених законодавством України.
Особи, яким надано тимчасовий захист, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах на період дії обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист.
Джерелами фінансування надання тимчасового захисту іноземцям та особам без громадянства є:
– кошти Державного бюджету України;
– кошти міжнародних організацій, благодійних фондів та громадських організацій (у порядку, встановленому законодавством України).
Особи, яким надано тимчасовий захист, мають право на:
– безоплатне проживання у придатних для тимчасового перебування місцях;
– забезпечення достатнім харчуванням, ліками, одягом з урахуванням спеціальних потреб дітей, у тому числі новонароджених, осіб із захворюваннями, осіб похилого віку;
– отримання роботи в Україні на строк, на який надано тимчасовий захист;
– отримання грошової допомоги, якщо в них немає інших доходів в Україні;
– свободу пересування територією України на тих самих умовах, що визначаються законами України для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;
– безоплатну невідкладну медичну допомогу в державних закладах охорони здоров’я;
– добровільне повернення в країну походження;
– подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
– отримання інформації про свої права та обов’язки рідною або зрозумілою їм мовою;
– користування іншими правами, які їм гарантуються відповідно до міжнародних договорів, законів та інших нормативно-правових актів України.
Неповнолітні особи, які отримали тимчасовий захист, мають право на виховання та навчання в державних та комунальних дошкільних, загальноосвітніх та професійних навчальних закладах.
Крім прав, якими можуть користуватися особи, які отримали тимчасовий захист, вони мають і обов’язки. До обов’язків осіб, які отримали тимчасовий захист, належать, зокрема:
– дотримуватися вимог Конституції та законів України;
– подати всі наявні документи та достовірну інформацію про себе;
– пройти ідентифікацію особи у разі відсутності документів, що посвідчують особу, або в разі пред’явлення фальшивого документа;
– пройти реєстрацію;
– пройти обов’язкове медичне обстеження;
– виконувати інші зобов’язання нарівні з іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні.
Кабінет Міністрів України схвалює рішення про припинення тимчасового захисту у випадках, якщо:
– особи можуть повернутися до країни походження внаслідок припинення дії обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист;
– особи переїжджають на проживання в іншу країну;
– особою вчинено злочину проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою отримання тимчасового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.