Міграційно-правові відносини — один із видів суспільних відносин, врегульованих нормами міграційного права України. Тобто міграційно-правові відносини складаються, виникають, змінюються й припиняються під впливом міграційно-правових норм. Природа міграційно-правових зв’язків розкривається у змісті суб’єктивних прав, свобод та юридичних обов’язків суб’єктів міграційних правовідносин. При цьому суб’єктивне право надає можливість суб’єкту діяти у визначених нормою міграційного права України межах на свій розсуд і у необхідних випадках вимагати від інших суб’єктів міграційних правовідносин, у тому числі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів, їх посадових і службових осіб, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у способи, передбачені Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.
Міграційно-правовим відносинам властиві всі ознаки, що характеризують правовідносини взагалі. Крім цього, для них характерні також певні особливості, обумовлені специфікою об’єктів і суб’єктів цих правовідносин:
1) вони виникають із приводу здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності, тобто права й обов’язки сторін у них завжди пов’язані з цією діяльністю;
2) у них завжди беруть участь спеціальні суб’єкти (як правило, органи виконавчої влади, насамперед Державна міграційна служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб), наділені державно-владними повноваженнями;
3) завдяки участі спеціальних суб’єктів ці відносини завжди є владними;
4) виникають вони з ініціативи будь-якої зі сторін, згода іншої, як правило, не вимагається (не виключається момент попереднього узгодження, яке часто передує ухваленню управлінських рішень);
5) у разі виникнення спорів чи конфліктів між сторонами таких відносин вирішуються вони, як правило, в адміністративному порядку, тобто вищими органами виконавчої влади або посадовими особами, звичайно, судовий порядок розгляду спорів також використовується;
6) відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов’язків настає перед державою, а не однієї перед іншою, що характерно для цивільно-правових відносин.
Міграційно-правові відносини є різноманітними і відображають особливість предмета міграційного права України. Вони структуровані. Елементами структури цих відносин, як і правовідносин взагалі, є сторони (суб’єкти), об’єкти і зміст.
Суб’єктами міграційно-правових відносин є їх учасники, які мають суб’єктивні міграційні права й свободи та виконують юридичні обов’язки.
До міграційних прав і свобод належать, зокрема, право на в’їзд в Україну, право на виїзд за її межі, право на свободу пересування територією України, право на еміграцію, право на імміграцію тощо.
Юридичний обов’язок — це необхідність певної поведінки суб’єкта права, що закріплено правовою нормою. Так, особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язана знятися з обліку й стати на облік центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за новим місцем проживання у разі зміни місця проживання та переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ст. 16 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
До суб’єктів міграційно-правових відносин належать: український народ, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, юридичні та фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці) тощо. Зазначимо, що одна із сторін у цих відносинах завжди є спеціальним суб’єктом, наділеним владними повноваженнями.
Для того щоб стати суб’єктами міграційно-правових відносин, конкретні особи повинні мати міграційну правоздатність та міграційну дієздатність.
Здатність мати міграційні права й нести обов’язки визнається в Україні однаково за кожною людиною незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження чи майнового стану. Міграційна правоздатність виникає з моменту народження людини й припиняється її смертю.
Міграційне право України є підгалуззю, за допомогою норм якої реалізується ст. 33 Конституції України про правоздатність кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання та можливість вільно залишати територію України, а громадянам України — в будь-який час повернутися в Україну, що конкретизується у нормативно-правових актах України.
У кожних конкретних адміністративно-правових відносинах суб’єкти здійснюють надані їм права та покладені на них обов’язки, пов’язані з об’єктом правовідносин, тобто з тим, із приводу чого вони виникають. Таким об’єктом є дії (поведінка) суб’єктів, за допомогою яких реалізуються обов’язки та права, передбачені для цих правовідносин. Ці дії є різними за своїм характером; вони можуть бути пов’язані зі здійсненням повсякденних завдань управління, з особистими нематеріальними благами (здоров’я, гідність людини тощо), продуктами творчої діяльності та майном. Тобто перераховані блага в таких випадках є предметами, щодо яких здійснюються певні дії, які і визнаються об’єктами адміністративних правовідносин.
Об’єктами міграційно-правових відносин є територія, міграційні процеси, права, свободи й обов’язки мігранта та їх захист, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів щодо утвердження й забезпечення статусу мігранта тощо.
Зміст міграційно-правових відносин становлять взаємні обов’язки та права суб’єктів.
Підставами виникнення, зміни та припинення міграційно-правових відносин, як і будь-яких інших, є юридичні факти, тобто такі життєві обставини, з якими закон пов’язує існування й розвиток правовідносин.
Виникненню конкретних міграційно-правових відносин передує юридичний факт, з якого починається реалізація міграційних норм, установлення або зміна правового статусу. Завдяки юридичному фактові особа стає учасником міграційно-правових відносин, володіє певними правами та свободами, виконує певні обов’язки й несе юридичну відповідальність.
Залежно від характеру зв’язку з волевиявленням суб’єкта юридичні факти поділяються на дії та події.
Події — це юридичні факти, не пов’язані з волею та бажанням суб’єктів, але породжують міграційні відносини. Це, наприклад, стихійне лихо, яке може викликати масову міграцію населення. Держава виступає як гарант прав та обов’язків, розподілених серед конкретних суб’єктів міграційних відносин.
Вказівка на події у міграційно-правових нормах надає їм юридичної ваги, пов’язує з ними міру можливої поведінки. До юридичних фактів-подій належать такі: народження або смерть фізичної особи, досягнення відповідного віку (для особи, якій надано статус біженця і яка досягла шістнадцятирічного віку, — право отримати проїзний документ для виїзду за кордон), стан здоров’я (наприклад, дозвіл на імміграцію не видається особам, хворим на інфекційні хвороби), настання відповідного строку (статус біженця втрачається, коли зникли обставини, за яких було надано статус біженця) тощо.
Дії — це факти, які залежать від волі людей. Вони можуть бути правомірними (правові акти та правові вчинки) та неправомірними.
Специфіка юридичних актів, які спричиняють виникнення міграційно-правових відносин, полягає в тому, що деякі з них виникають із складного юридичного складу, до якого належать два та більше юридичні факти. Так, щоб отримати дозвіл на імміграцію в Україну, іноземець або особа без громадянства має подати заяву про надання дозволу на імміграцію до Державної міграційної служби (якщо перебуває в Україні на законних підставах), який ухвалює відповідне рішення. Тобто необхідними є волевиявлення іноземця чи особи без громадянства та рішення Державної міграційної служби України.