Трудова міграція (міграція робочої сили) є одним із видів міграції, що здійснюється фізичною особою з метою пошуку роботи, тобто переміщення працездатного населення для працевлаштування, що може мати постійний або тимчасовий характер.
Згідно із законом України «Про зайнятість населення» (2012 р.) трудова міграція — це переміщення особи, пов’язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи.
Поняття «трудящий мігрант» визначається міжнародними документами, зокрема:
– Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей від 18 грудня 1990 року містить таке визначення: трудящий мігрант — це особа, яка буде займатися, займається чи займалася оплачуваною діяльністю в державі, громадянином якої він чи вона не є;
– Конвенція МОП про працівників-мігрантів (переглянута) від 1 липня 1949 року визначає працівника-мігранта як особу, яка мігрує з однієї країни до іншої з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок, і охоплює будь-яку особу, яка визнається згідно із законом як працівник-мігрант;
– Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів (1977 р.) під трудящим-мігрантом розуміє громадянина договірної Сторони, якому інша договірна Сторона дозволила перебувати на її території з метою здійснення оплачуваної діяльності;
– Угода між урядом країн — членів СНД про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 р. (ратифікована Україною від 11 липня 1995 року) визначає, що трудівник-мігрант (або працівник) — особа, яка постійно проживає на території Сторони виїзду і на законній підставі займається оплачуваною діяльністю в Стороні працевлаштування.
Державний кордон є фактором, який впливає на поділ трудової міграції на внутрішню та зовнішню. За ознаками виїзду з території держави та в’їзду на її територію трудову міграцію поділяють, відповідно, на трудову еміграцію (експорт робочої сили) й трудову імміграцію (імпорт робочої сили).
Міжнародні трудові міграції — це переміщення в просторі, які здійснюються індивідом, за межі країни з метою підвищення рівня життя без зміни постійного місця проживання.
Причини міжнародної трудової міграції мають майже виключно економічний характер. Загальними причинами міжнародної трудової міграції громадян України за кордон є ємний ринок праці іноземних країн та приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності.
Особливими причинами міжнародної трудової міграції громадян України за кордон є незадоволений попит на працю всередині країни, неадекватно низька оцінка робочої сили, соціально-економічна криза, спад виробництва, загострення економічних суперечностей.
Мотиви, які зумовлюють поїздки за кордон, можуть бути такими: заробіток для поліпшення житлових умов (купівлі нерухомості), придбання дорогих товарів тривалого вжитку; заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо); накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах; накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи; мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).
У структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності виділяють три рівні:
– офіційна трудова міграція;
– неофіційна трудова міграція;
– міграція жертв злочинних угруповань.
Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти, є:
– будівництво;
– сільське господарство (збирання врожаю);
– домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку);
– сфера торгівлі та сервісу (у т. ч. готельний бізнес).
Основні закономірності трудових міграцій України:
– найбільше трудових мігрантів за кордон проживає на прикордонних територіях;
– за кордон більшою мірою від’їжджають жителі сільських місцевостей;
– основна частка мігрантів має вік 30-50 років;
– одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені;
– чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.
Кількісний показник громадян України, які щороку працюють за кордоном, — від 1 до 3 мли осіб. Найбільше міжнародних трудових мігрантів громадян України працює в Росії, Польщі, Чехії, Португалії, Іспанії, Італії, Греції, Туреччині, Ізраїлі, країнах Північної Європи, Прибалтики та Близького Сходу.
Проблеми міжнародних трудових міграцій населення є актуальними для України. Це явище має як позитивні (сприяння інтеграції України до світового ринку праці; послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості у суспільстві; надходження до України іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками; важливий чинник розвитку технологій, обміну досвідом роботи, чинник перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку), так і негативні наслідки (втрата Україною конкурентоспроможної частини власної робочої сили (особливо науковців і фахівців), що призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу; збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі; втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження; дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців; виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців; зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти).
Основними проблемними питаннями у сфері регулювання трудової міграції є:
– налагодження обліку трудових мігрантів, які працюють за межами України;
– активізація політики щодо формування привабливого внутрішнього ринку праці;
– проведення політики посилення соціального захисту трудящих-мі грантів — громадян України, які працюють за кордоном;
– проведення політики превентивних заходів щодо запобігання нелегальним трудовим міграціям.
Процеси, пов’язані із зовнішніми трудовими міграціями, регулюються державною міграційною політикою України. Важливим завданням Уряду на сьогодні є не тільки створення умов через правові та економічні механізми для легального працевлаштування громадян України за кордоном, а і впровадження політики повернення громадян України — трудових мігрантів на Батьківщину.
Від чіткості та продуманості міграційної політики залежать подальший розвиток та ефективність трудової міграції в Україні, визнання та престиж України у світі.
Адміністративно-правове регулювання трудової міграції необхідно розглядати у двох аспектах — зовнішньому (виїзд громадян України за кордон з метою заняття трудовою діяльністю) і внутрішньому (заняття трудовою діяльністю іноземних громадян та осіб без громадянства в Україні).
Стаття 10 закону України «Про зайнятість населення» закріплює право особи на трудову діяльність за кордоном, тобто громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо таку діяльність не заборонено законодавством України та держави перебування. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 3 закону України «Про зайнятість населення» розкриває сутність права на зайнятість: кожен має право на вільно обрану зайнятість; примушування до праці у будь-якій формі забороняється; добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності; зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження господарської та інших видів діяльності, не заборонених законом; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, які одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України; іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами Державної служби зайнятості України на строк до 1 року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дозвіл роботодавцю на застосування праці іноземця або особи без громадянства видається за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України .
Дозвіл видається також на застосування праці іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іноземним суб’єктом господарювання, за умови, що відсоток кваліфікованих іноземців, які залучаються в рамках договору, не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах договору, а також праці осіб, стосовно яких ухвалено рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства й розмір плати за видачу дозволу, яка зараховується до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Іноземці та особи без громадянства мають право провадити в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності, але при цьому не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю у разі, коли призначення на посаду або провадження відповідного виду діяльності пов’язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Закон України «Про імміграцію» передбачає підстави залучення висококваліфікованих іноземних спеціалістів і робітників, потреба в яких є відчутною для національної економіки. Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну для працевлаштування на визначений термін, їхня трудова діяльність здійснюється відповідно до одержаного в установленому порядку дозволу на працевлаштування, виданого Державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
За формою працевлаштування можна визначити такі різновиди трудівниківім-мігрантів:
– сезонні працівники — іноземці та особи без громадянства, праця яких залежить від сезонних умов та виконується протягом певної частини року;
– прикордонні працівники — іноземці та особи без громадянства, які здійснюють трудову діяльність на території України, але зберігають своє місце постійного проживання за межами України, куди повертаються кожного дня або хоча б один раз на тиждень;
– стажисти — іноземці та особи без громадянства, які з метою підвищення свого професійного чи кваліфікаційного рівня працюють на території України за наймом відповідно до одержаної професії;
– особи, зайняті в межах договорів підряду, — іноземці та особи без громадянства, направлені закордонним роботодавцем на роботу на територію України для виконання певного обсягу робіт або послуг з реалізації договорів, укладених між українським і закордонним суб’єктами господарської діяльності.
Якщо іноземець або особа без громадянства мають намір прибути в Україну для працевлаштування, вони повинні у закордонному дипломатичному представництві чи консульській установі України оформити візу типу ІМ1, що є чинною протягом 1 року. Така віза видається особам, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування, і не дає іноземцеві або особі без громадянства права змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Зазначені особи в’їжджають на територію України в установленому порядку.
Для оформлення імміграційної візи з метою працевлаштування необхідно подати дозвіл на роботу, який оформляється та видається Державною службою зайнятості України або її територіальними органами для роботи на підприємстві, в установі чи організації, які запросили іноземця чи особу без громадянства на певну посаду (за фахом).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2013 року № 437 «Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» затверджено процедуру видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства.
Територіальні органи Державної служби зайнятості видають за юридичною адресою підприємства, установи чи організації дозволи на застосування на конкретних посадах праці іноземців чи осіб без громадянства за таких умов:
– якщо в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, спроможні виконувати відповідний вид роботи;
– у разі достатнього обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;
– у разі направлення закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між вітчизняним та іноземним суб’єктами господарювання, за умови, що чисельність кваліфікованих іноземців, які залучаються в рамках таких договорів (контрактів), не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах договорів (контрактів);
– якщо ці особи відповідно графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами ) належать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарії»;
– у разі ухвалення рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Для отримання дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства підприємства, установи й організації подають територіальному органові Державної служби зайнятості України такі документи: заяву; копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця чи особи без громадянства; копії сторінок паспортного документа іноземця чи особи без громадянства з особистими даними разом із перекладом українською мовою, засвідченим в установленому законодавством порядку; дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про те, що особа не хвора на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено МОЗ; довідку, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця про те, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця чи особи без громадянства, відповідно до законодавства не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці (у разі наявності в роботодавця режимно-секретного органу зазначена довідка подається також за підписом керівника такого органу); довідку МВС про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження; довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають за межами України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження.
Законодавством передбачено перелік додаткових документів для отримання дозволу на працевлаштування в Україні іноземців чи осіб без громадянства. Зазначені документи подаються підприємствами, установами та організаціями до територіальних органів Державної служби зайнятості стосовно вказаних нижче категорій осіб:
1) іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарії», — копію договору (контракту), укладеного між вітчизняним та іноземним суб’єктами господарювання, яким передбачено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, направлених закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг);
2) іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких ухвалено рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, — рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця чи особи без громадянства на роботу в Україну та копію контракту, укладеного між іноземцем чи особою без громадянства та іноземним суб’єктом господарювання, про переведення на роботу в Україну з визначенням строку роботи в Україні;
3) особи, яка претендує на зайняття посади керівника, заступника керівника або іншої керівної посади за умови, що такий іноземець чи особа без громадянства є засновником або співзасновником підприємства, установи, організації, — копії установчих документів, засвідчених в установленому порядку;
4) суб’єкта авторського права і суміжних прав, який запрошується на роботу в Україну для здійснення таких прав, — засвідчені нотаріально копії документів, що ідентифікують об’єкт авторського права і (або) суміжних прав автора та засвідчують авторство (авторське право).
Для продовження дії дозволу роботодавець подає до територіального органу Державної служби зайнятості не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення дії дозволу такі документи: заяву; дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; довідку МВС про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження. Інші документи, відповідно до чинного законодавства України, подаються у разі внесення до них змін.
Для розгляду поданих роботодавцем документів при територіальному органі утворюється комісія, до складу якої включаються представники територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, Державної міграційної служби України, Служби безпеки України, Міністерства освіти і науки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та представники Федерації профспілок та роботодавців України. Рішення комісії має рекомендаційний характер.
Територіальний орган Державної служби зайнятості протягом 15 календарних днів з дня реєстрації документів ухвалює рішення (оформлюється наказом) щодо видачі, відмови у видачі, продовження дії, відмови у продовженні дії або анулювання дозволу і протягом 3 робочих днів з дня його ухвалення це рішення надсилається роботодавцю і розміщується на сайті територіального органу Державної служби зайнятості України.
Роботодавець після ухвалення територіальним органом Державної служби зайнятості рішення про видачу дозволу перераховує кошти на рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, відкритий у територіальному органі Державної казначейської служби України, що підтверджується квитанцією про внесення плати. У разі невнесення роботодавцем плати протягом 30 календарних днів з дня ухвалення рішення про видачу дозволу таке рішення скасовується.
Територіальний орган Державної служби зайнятості оформлює та видає дозвіл протягом 10 робочих днів з дня зарахування коштів на рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, відкритий у територіальному органі Державної казначейської служби України. Дозвіл видається на строк не більш 1 ріку. Дія такого дозволу може бути продовжена на той самий строк.
Територіальний орган Державної служби зайнятості ухвалює рішення про відмову у видачі, продовженні дії дозволу у випадку:
– наявності кваліфікованих працівників в Україні (регіоні), які можуть бути працевлаштовані на заявлену роботодавцем вакансію та відповідають вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії), та відмови роботодавця у працевлаштуванні громадян України, які були направлені територіальними органами для працевлаштування (крім рішення про видачу дозволу на застосування праці осіб-іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарїї»; іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких ухвалено рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту);
– невідповідності рівня освіти або кваліфікації іноземця чи особи без громадянства вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії);
– наявності, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, заборгованості роботодавця зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
– наявності заборгованості зі сплати штрафних санкцій за порушення вимог закону України «Про зайнятість населення»;
– невідповідності поданих роботодавцем документів вимогам Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства ;
– недостовірності даних, що містяться у поданих роботодавцем документах;
– наявності рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця чи особи без громадянства, прийнятого відповідно до статей 26 та 30 закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
– відбування іноземцем чи особою без громадянства на момент оформлення дозволу покарання за скоєння злочину або здійснення стосовно нього кримінального провадження;
– порушення строків.
Територіальний орган Державної служби зайнятості приймає рішення про анулювання дозволу на працевлаштування в Україні іноземців чи осіб без громадянства у випадку:
– неподання роботодавцем копії укладеного трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства;
– дострокового розірвання роботодавцем трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства;
– встановлення недостовірності даних, що містяться у поданих роботодавцем документах;
– набрання обвинувальним вироком суду, за яким іноземця чи особу без громадянства засуджено за скоєння злочину, законної сили;
– наявності рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця чи особи без громадянства, ухваленого відповідно до статей 26 та 30 закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
– встановлення факту застосування праці іноземця чи особи без громадянства на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі, або іншим роботодавцем;
– рішення територіального органу або підрозділу Державної міграційної служби України про визнання іноземця або особи без громадянства біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту;
– невикористання іноземцем чи особою без громадянства права на оскарження рішення територіального органу чи підрозділу Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або у разі остаточного вирішення питання про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Територіальний орган Державної служби зайнятості протягом 3 робочих днів повідомляє про анулювання дозволу територіальний орган або підрозділ Державної міграційної служби України та Адміністрацію Державної прикордонної служби України. Рішення про відмову у видачі дозволу, продовженні його дії чи анулювання дозволу може бути оскаржене у Державній служби зайнятості України або суді.
Державна політика зайнятості в Україні має реалізовуватися шляхом:
– сприяння законній трудовій міграції громадян України; з цією метою передбачається укладення двосторонніх міждержавних і міжурядових угод і правочинів із працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави; співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту працівниківмігрантів і членів їх сімей — громадян держав — учасниць СНД; співробітництво прикордонних областей України та держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонної міграції та взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;
– посилення контролю за діяльністю суб’єктів господарської діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном.
Відповідно до Концепції державної міграційної політики порядок виїзду громадян України за кордон для тимчасового перебування з метою працевлаштування, навчання, провадження підприємницької діяльності, лікування та відпочинку потребує:
– удосконалення законодавства з метою забезпечення реалізації конституційного права громадян на соціальний захист незалежно від місця їх проживання;
– посилення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном;
– удосконалення системи обліку громадян України, які тимчасово перебувають за кордоном з метою працевлаштування;
– визначення механізму виявлення на території України іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми на території інших держав, надання їм необхідної допомоги;
– збільшення штату консульських установ України у державах, де постійно проживає або тимчасово перебуває значна кількість громадян України, визначення в таких установах посадових осіб, які відповідають за вирішення питань трудової міграції, протидії торгівлі людьми, проведення моніторингу ринку праці в державах перебування, надання відповідних роз’яснень громадянам України, які перебувають за її межами з метою працевлаштування, та сприяння реалізації їх прав у повному обсязі;
– розроблення й здійснення за участі громадських, у тому числі між-народних, організацій комплексу заходів, спрямованих на роз’яснення громадянам України їх прав і свобод під час роботи за кордоном, специфіки законодавства держави перебування та норм міжнародного права у сфері трудової міграції;
– забезпечення виконання двосторонніх міжнародних договорів України з питань трудової міграції громадян та їх соціального захисту.
Питання для самоконтролю:
1. Поняття «міграція», «мігрант».
2. Назвіть види міграції.
3. Міжнародна міграція: поняття, напрямки.
4. Назвіть види міжнародної міграції.
5. Проаналізуйте нормативно-правове регулювання міжнародної міграції.
6. Назвіть та охарактеризуйте діяльність міжнародних організацій у сфері міграції.
7. Сформулюйте поняття трудової міграції, назвіть наслідки трудової міграції.
8. Назвіть види трудової міграції.
9. Охарактеризуйте міжнародно-правові основи трудової міграції.