Структура кодифікованих конституцій має стандартизований характер та охоплює:
– преамбулу (вступ);
– основну частину (основний зміст);
– заключні, перехідні та додаткові положення, рідко навіть додатки.
Преамбула (від лат. «praeambulus» – той, що передує) вступна частина законодавчого акту, міжнародного договору, декларації тощо, в якій, як правило, викладаються обставини, що є підставою його видання або укладення. Преамбула – частина Конституції, яка містить положення політико-правового характеру, часто з явним ідеологічним навантаженням. Тут звичайно викладені цілі конституції, вказуються історичні умови її створення, інколи проголошуються права і свободи або керівні начала державної політики. Ця частина – найважливіша у політичному та ідеологічному плані. Щодо нормативної природи і юридичної сили преамбул, то часто визнається, що положення преамбул правовими нормами не являються, але мають нормативне значення дня тлумачення і застосування інших положень Конституції. Проте, в тих випадках, коли преамбули містять проголошувані права і свободи (як, до прикладу, преамбула Французької Конституції 1946 р., що продовжує діяти), вони можуть мати те ж юридичне значення, що й норми основної частини Конституції.
Преамбула Конституції України містить низку важливих державних політико-правових положень, а саме:
– положення про державно-політичне (офіційне) розуміння поняття «український народ», за яким останній визначається як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом утворюють український народ;
– положення про те, що ця Конституція приймається на основі здійснення українською нацією права на самовизначення. Право на самовизначення – це загальновизнане світовим співтовариством право кожної нації творити власну державу в межах своєї етнографічної території або входити до складу існуючих інших держав. Приймаючи Конституцію незалежної Української Держави, її парламент зауважує, що поява Основного Закону України, як поява самої Української Держави в кінці ХХ-го століття, є наслідком реалізації українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення;
– положення про те, що ця Конституція спрямовується на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;
– положення про те, що в парламентарії, приймаючи Основний Закон України, усвідомлюють всю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу. Цим положенням ще раз наголошено про єдність українського народу з європейською культурою і цивілізацією, побудованими на засадах християнської моралі та загальнолюдських ідейних цінностях.
Основна частина Конституції містить норми про права і свободи, про основи суспільного ладу, про систему і статус державних органів, про державну символіку, про порядок внесення змін до Конституції. Конституція України складається з ХV розділів і 161 статті:
Розділ І. Загальні засади;
Розділ ІІ. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина;
Розділ ІІІ. Вибори. Референдум;
Розділ TV. Верховна Рада України;
Розділ V. Президент України;
Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади;
Розділ VH Прокуратура;
Розділ VnL Правосуддя;
Розділ ІХ. Територіальний устрій України;
Розділ Х. Автономна Республіка Крим;
Розділ ХІ. Місцеве самоврядування;
Розділ ХІІ. Конституційний Суд України;
Розділ ХІІІ. Внесення змін до Конституції України;
Розділ ХГУ. Прикінцеві положення;
Розділ ХV. Перехідні положення.
Заключні (прикінцеві) положення містять різні норми. Тут, як правило, встановлюється порядок набуття чинності Конституції. Іноді, якщо це не врегульовано в основній частині, тут розміщені норми про порядок змін Конституції або про державні символи. Прикінцеві положення Конституції України складаються з двох статей 160 та 161, якими регламентовано порядок набуття чинності Конституції і положення про те, що день прийняття Конституції України є державним святом.
Перехідні положення визначають строки вступу в дію окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані зразу, порядок і строки заміни попередніх конституційних інститутів новими. Перехідні положення Конституції України складаються з 14 пунктів.
Додаткові положення Конституції також звичайно оформляються інакше, ніж основна частина, і містять норми тлумачення, окремі виключення із загальних правил, встановлених конституцією, регулювання окремих питань. Додатки до Конституцій часто теж мають важливе юридичне значення. Наприклад, в деяких додатках до Конституції Індії містяться правила розподілу компетенції між Союзом і штатами.
Писані некодифіковані Конституції не мають чіткої системи викладу матеріалу і важко знайти логіку в їх побудові.