Конституції приймаються і змінюються в особливому порядку, більш складному, ніж звичайна законодавча процедура. Політична практика напрацювала низку способів прийняття конституцій, які зводять до трьох основних:
– прийняття конституції представницькою установою;
– прийняття конституції виборчим корпусом;
– введення конституції виконавчою владою.
Ці способи прийняття конституції можуть застосовуватися як у чистому вигляді, так і комбінуватися.
Повноваження з прийняття першої або нової писаної конституції називається установчою владою. Повноваження з прийняття першої конституції називається першопочатковою установчою владою, а нової конституції – похідною установчою владою. Першопочатковою установчою владою, зазвичай, наділяються установчі збори – вищий представницький державний орган, який обирається з метою розробки, прийняття або зміни конституції. Такий орган також може називатися конституційна асамблея, конституційні збори, конституційний конвент, конвент, конституанта тощо.
До складу установчих зборів, зазвичай, входять депутати (члени) парламенту, представники виконавчої і судової гілок влади, суб’єктів федерації, автономних утворень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпливовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об’єднань підприємців. Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й розробляють її проект.
Прийняття конституції установчим зборами є досить поширеним способом введення основного закону. У деяких країнах члени установчих зборів частково обиралися на корпоративній основі з представників різних груп населення, а частково призначалися військовими, які перебували при владі.
Іншою представницькою установою, яка може приймати конституцію, є парламент. Парламенти, як правило, приймають не першу, а нову конституцію, оскільки самі ґрунтуються на положеннях попередньої конституції. Для розробки проекту конституції при парламенті утворюється спеціальний орган – конституційна комісія, основну частину членів якої становлять депутати парламенту. До складу конституційної комісії входять також представники виконавчої і судової гілок влади, суб’єктів федерації, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, фахівці з конституційного права тощо. Така комісія може утворюватися і при установчих зборах.
Парламент приймає конституцію на основі кваліфікованої більшості у 2/3 або більше голосів. У новітній політичній практиці зарубіжних держав прийняття конституцій парламентом є досить поширеним.
Прийняття конституції виборчим корпусом здійснюється шляхом референдуму. Цей процес складається з двох етапів: розробки проекту конституції і затвердження його на референдумі. Проект конституції розробляють конституційна комісія, парламент або установчі збори. Іноді розробку проекту конституції контролює уряд або глава держави.
Якщо до референдуму конституція не тільки розробляється, а й ухвалюється парламентом чи установчими зборами, то відбувається застосування комбінованого способу прийняття основного закону.
Ще одним способом прийняття конституції є введення її виконавчою владою – одностороннім актом глави держави, рідко – урядом. Введення конституції главою держави називається октроюванням (або октроїруванням). Октройована конституція – «дарована» конституція. У її введенні не беруть участі ні представницька установа (парламент чи установчі збори), ні виборчий корпус. Октройовані конституції характерні насамперед країнам з монархічною формою правління. Проект конституції розробляється під контролем самого монарха (в парламентарних монархіях – уряду) і ним же затверджується.
Є три різновиди октройованих конституцій. Перший полягає в тому, що монарх приймає конституцію для своєї держави. Так були прийняті перші конституції більшості європейських держав. Уперше октроювання було застосоване у Франції 1814 року.
Другий різновид октройованих конституцій – основні закони, «даровані» метрополіями своїм колоніям. Октройованими таким чином були, зокрема, перші конституції колишніх британських колоній, «даровані» їм монархом Великобританії під час проголошення незалежності. Ці конституції приймалися у формі акта британського монарха в Таємній Раді, але фактично видавалися Урядом. Так було прийнято понад 30 конституцій. На сьогодні більшість із них замінена, проте такі конституції зберігаються в країнах, які продовжують підтримувати державно-правові зв’язки з Великою Британією (Багамські Острови, Маврикій, Ямайка тощо).
Третій різновид октроювання – введення конституції президентом або урядом. Октройованими слід визнати і ті конституції, які прийняті вищим керівним органом правлячої політичної партії або різними «революційними радами», «комітетами національного порятунку» тощо, які, зазвичай, створюються внаслідок військових переворотів у країнах, що розвиваються.
Спосіб прийняття конституції значною мірою впливає на її зміст і відіграє важливу роль у визначенні основних характеристик державного ладу конкретної країни, насамперед його демократизму. Октроювання конституцій вважається авторитарним актом, несумісним із демократією. Такі конституції, зазвичай, встановлюють авторитарний політичний режим.
Найдемократичнішим способом прийняття конституції, здавалося б, є референдум. Конституція, затверджена на референдумі, вважається народною. Однак роль референдуму як способу прийняття конституції, загалом політичних рішень, не слід перебільшувати. Референдум може використовуватися і як засіб політичного маніпулювання виборцями, досягнення бажаних не для суспільства, а для правлячої еліти політичних цілей. За допомогою референдуму країні можна нав’язати і недемократичну конституцію. Референдум слід розглядати як спосіб швидше легітимізації конституції, аніж її прийняття.
Політичний досвід свідчить, що найбільшою мірою демократизму конституції і досягненню громадянського консенсусу сприяє розробка і прийняття її установчими зборами. Партійно- політичний склад парламенту формується за результатами чергових або позачергових парламентських виборів і не відбиває всієї багатоманітності наявних у суспільстві соціальних інтересів. Політичні партії, які переважають у парламенті на момент прийняття конституції, прагнуть прийняти її, виходячи із власних ідеологічних і політичних уподобань. Установчі збори, як більш широка за своїм соціальним і політичним складом колегія, повніше враховують усю багатоманітність соціальних інтересів. Представники законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, основних політичних партій, громадських організацій, територіальних спільнот мають можливість докладно обговорити в установчих зборах усі положення конституції і врахувати в них ці інтереси.
Прийняття конституції установчими зборами найповніше узгоджує, з одного боку, принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є єдиним джерелом влади в державі, а з іншого боку – принципи демократії, за якими влада має здійснюватися, оскільки ці принципи закріплюються у прийнятій таким чином конституції. Для того, щоб установчі збори відіграли таку роль, вони повинні мати суверенну установчу владу, тобто остаточно приймати конституцію. Затвердження на референдумі конституції, ухваленої установчими зборами, вважається обмеженням їх суверенітету.