ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ – сформована на основі загальноприйнятих норм, звичаїв та законів взаємодія державних чинників (особливо законодавчої та виконавчої влади) і складових релігійного комплексу. Виділяють кілька типових моделей Д.-ц.в.:
1) значна залежність держави, її інститутів від церкви, релігійна регламентація життя державних органів і суспільства (Ватикан, Іран);
2) повна залежність церкви від держави, підкорення її світській владі, одержавлення її структур (Візантія, почасти Київська Русь, Російська імперія);
3) панівне становище церкви в державі, законодавча підтримка, опіка, привілейоване становище церкви, державне фінансування її діяльності (Англія, Греція, Іспанія, Італія, Таїланд, Швеція);
4) формальне відокремлення церкви від держави при збереженні значної підтримки окремих церков, забезпечення їм значних привілеїв (ФРН, Австрія, Японія та ін.); 5) церква практично відокремлена від держави; держава не втручається у справи церкви, релігійних організацій, а останні не втручаються в справи, які перебувають у компетенції держави, діють в її правовому полі (США, Франція, Україна).
© Гераськов С.В.