Індія — країна, у якій проживає безліч народів і народностей, кожен зі своєю мовою, культурою і традиціями. В цій країні дивним чином мирно співіснують багато релігій. В Індію в усі часи прагнули потрапити тисячі мандрівників, які шукали відповіді на вічні запитання: «Хто Я?”, «У чому сенс життя?”, «Що таке Добро і Зло?», «Як осягнути Істину?”. Це країна з насиченою колоритною культурою і багатою історією. Вона вражає уяву величчю надзвичайного Тадж Махала і різноманітністю священних будівель, які рясніють бездоганно збереженими Джайн-храмами.
Значні кліматичні, культурні, расові та інші відмінності зумовили формування в різних частинах Індії трьох архітектурних стилів у храмовому зодчестві, що мають досить значні відмінності: стиль Нагара, або північний стиль, що дослівно перекладається як «міський»; дравідський стиль, чи південний стиль Дравіда; гібридний стиль. Для культової індуїстської будівлі північного стилю характерна вежа параболічних обрисів із приплюснутим кільцем нагорі.
Для індуїстського храму південного стилю характерна вежа у вигляді східчастої піраміди з чітко виділеними поперечними поясами, що завершена багатогранним, дзвоноподібним перекриттям. План храму ґрунтується на квадраті, але стіни часто розбиваються елементами декору, в результаті чого створюється враження, що вежа кругла. Центральний храм оточений кількома маленькими храмами. Завдяки цьому створюється візуальний ефект, що нагадує фонтан.
Більшість храмів збудовано або в стилі Нагара, або Дравіда, причому цей поділ можна простежити серед найбільш ранніх, збережених до сьогодні, храмів.
Найсуттєвіша візуальна відмінність, що виникла в Середньовіччі між північним (Нагара) і південним (Дравіда) стилями, — ворота. На півночі вони залишаються найголовнішим елементом храму. У споруді в південному стилі стіни зведені навколо цілого комплексу, і за цими стінами, що точно з’орієнтовані за сторонами світу, розміщені складні і часто величні ворота. Вони відкривають прохід у внутрішній двір.
Найважливішою частиною храму, його серцем, є святилище — зазвичай квадратне низьке приміщення без дверей і вікон, за винятком єдиного низького і вузького входу. У центрі розміщено зображення божества. Над святилищем знаходиться храмова вежа.
Великий зал використовується для релігійних дійств. Іноді це Досить велике приміщення, що включає кілька з’єднаних між собою залів.
Перед входом до храму розташований флагшток. На прапорі — зображення божества, якому присвячено храм, і їздова тварина бога (бик, лев, людина з пташиною головою тощо).
Храм — це місце, де реалізується зв’язок між людиною і богом, між земним і божественним життям. Тому храм є символом. Це місце, де бог зупиняється на землі, щоби благословити віруючих.
План храму також дуже символічний: кожна його частина відображає частину тіла божества, наприклад, святилище є його з різними світами, розташованими на певних частинах його тіла. Така символіка спрямована на пробудження у віруючих потреби шукати бога в них самих, а не тільки зовні.
Для допитливих
На півночі Індії є чудове диво світу — величний, сяючий і, незважаючи на свою 74-метрову висоту, легкий і витончений Тадж-Махал. Цей мавзолей- мечеть побудовано за наказом імператора Великих Моголів Шах-Джахана в пам´ять про дружину Мумтаз Махал, яка померла під час пологів. Про їх кохання існує безліч легенд. Згідно із заповітом, Шах-Джахана поховали поруч, в одному склепі з його дружиною. На надгробки завжди покладають живі квіти, бо вони символізують не смерть, а вічно живе кохання, перського, індійського та ісламського.
Стародавні індійські храми будувалися безпосередньо у печерах. Наприклад, у гірських районах можна побачити дивовижні храми — чайтьї. Найдавніші з них виникали у природних печерах, більш пізні зазвичай висікалися безпосередньо у скелях. Вони мали Просторі зали, прикрашені колонами, скульптурними зображеннями і розписом.
Храм поєднує в собі елементи архітектурних стилів. Він являє собою п´ятикупольну споруду на платформі з чотирма мінаретами по кутах, до якої примикає сад з фонтанами і басейном. Стіни викладені з полірованого напівпрозорого мармуру та інкрустовані самоцвітами. Мармур має дивовижну особливість: при яскравому денному світлі він білий, зранку стає рожевим, а в місячну ніч — сріблястим.
Головний печерний храм Еллори має назву Тін Тхал. Це найбільший підземний храм Індії. Він складається з трьох поверхів і розташовується в глибині прямокутного двору. Вхід до нього відкривають вузькі монолітні ворота. Фасад храму гранично простий і аскетично суворий — три ряди квадратних колон, що спираються на монолітні скельні платформи. До храму ведуть висічені в камені неширокі сходи. Коли людина потрапляє всередину підземного святилища, їй відкриваються великі зали з незліченними масивними квадратними колонами і статуями буддійських божеств. Зали Тін Тхала пригнічують своїми колосальними формами. Похмурий містичний настрій посилюється завдяки ефекту напівтемряви, що згущується в глибині храму, в якій примарно мерехтять величезні кам’яні статуї.
Сходження Ганги — одне з унікальних творінь індійського мистецтва. Цей грандіозний наскельний рельєф висотою 9 і шириною 27 метрів занесено до «100 Великих храмів світу*. Центром рельєфу є ущелина, з якої під час фестивалів та урочистих церемоній величезним потоком лине вода, що символізує священні води Гангу. У бік ущелини спрямовані всі фігури богів, людей і тварин. Поруч знаходиться пагорб, на якому розташовані маяк і кілька скельних монолітних храмів.
Витончений храмовий комплекс Панча Ратха — «П’ять Колісниць* — складається з п’яти невеликих храмів, присвячених братам Пандавам і їх дружині Драупаді (героям епосу «Махабхарата*). Це ніби міні-енцик- лопедія індійського зодчества, бо всі п’ять храмів збудовані в різних стилях.
Символом Махабаліпурама виступає ажурний Прибережний храм — найперша на півдні храмова споруда з кам’яним муруванням. Побудований у VIII ст., він присвячений Шиві і являє собою високу рельєфну вежу- шикхару пірамідальної форми. Розташований у центрі міста Храм Таласаяна — це один із відомих діючих храмів Вішну.
У Південній Індії знаходиться храм Таміл Наду. На території храму є великий ставок, в якому плаває багато риби. Під час богослужінь статуї богів поливаються водою з різноманітними пахощами, маслами, пелюстками квітів тощо. Вода в ставку вважається святою, і паломники приїжджають до нього для омивання і очищення від гріхів.
Один із найвідоміших, найбільш великих і багатих храмів Індії храмовий комплекс у Маду- раї, який часто називають храмом Мінакші, що означає «рибоока».
І хоча таке порівняння для нас звучить незрозуміло, у стародавній Індії жіночі очі у формі риби вважалася найпрекраснішіми.
Бахаїстський молитовний будинок у вигляді лотоса — одна з найбільш яскравих архітектурних пам’яток сучасного Делі і всієї Азії. Головні теми вчення релігії бахаї — єдність Бога, єдність релігій і єдність людства. Лотос в Індії — символ чистоти і чудесного зародження нового життя. Молитовний будинок має форму гігантської напіврозкритої квітки лотоса, що складається з 27 пелюсток, розташованих у три ряди. Внутрішній ряд утворює безпосередній звід будинку і нагадує бутон квітки, яка ще не розпустилася.
Мистецтво архітектури Індії розвивалося протягом кількох тисячоліть і вирізняється неосяжним за своїм художнім багатством матеріалом. Багато архітектурних споруд різних періодів — результат творчості численних народів Індії — належать до найвеличніших творів світового мистецтва.