Зараження вірусом імунодефіциту людини (далі – ВІЛ) чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи ВІЛ чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, а також зараження венеричною хворобою є злочинами проти життя та здоров’я особи, відповідно відповідальність за які передбачено ст.ст. 130, 131 і 133 КК України.
Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст.ст. 130, 131 та 133 Кримінального кодексу України, полягає передусім у тому, що обвинувачений, як правило, заперечує проти зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. Що ж до потерпілої особи, то вона нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді доволі обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів обумовлена також тим, що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до розголошення подробиць зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. На її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.
Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред’явленні для впізнання, очній ставці та ін.), які дуже важливі для з’ясування обставин учиненого злочину і провини злочинця.
Криміналістична характеристика злочинів зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби складається з таких елементів: а) спосіб учинення та приховання злочину; б) найбільш характерні сліди; в) особа злочинця; г) особа потерпілого; ґ) місце і час вчинення злочину; д) обстановка злочину.
Спосіб учинення та приховання злочину. Найбільш важливою складовою криміналістичної характеристики будь-якого злочину є спосіб його вчинення, який більшістю вчених розглядається як система дій з підготовки, вчинення і приховування злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особистості. Саме у відомостях про спосіб учинення злочину найчастіше міститься найбільший обсяг доказової інформації, що дозволяє з різним ступенем надійності встановити механізм учинення злочину, його окремі обставини і навіть визначити коло осіб, причетних до злочину. Розслідування аналізованої групи злочинів значною мірою залежить від ступеня використання узагальнених даних про особистісні властивості і якості злочинця, а також інформації про способи вчинення злочину.
З урахуванням загальних і специфічних чинників, що впливають на спосіб вчинення досліджуваних злочинів, пропонуємо таке визначення. Спосіб зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією – це комплекс кримінальних дій винного (винних) як заздалегідь спланованих, так і ситуаційних, спрямованих на зараження іншої особи (осіб) венеричною хворобою, або створення небезпеки зараження ВІЛ- інфекцією чи зараження ВІЛ-інфекцією особою, яка знала про наявність у нього цієї хвороби. Зауважимо, що кримінальний закон криміналізував лише три види зараження венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією:
– зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України);
– неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України);
– зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК України).
З огляду на здійснені дослідження, можемо зробити висновок про те, що кримінальні способи зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією доволі різноманітні. Це зумовлено також і тією обставиною, що багато злочинів цієї класифікаційної групи часто скоюються в поєднанні з іншими кримінальними діяннями. Найчастіше кримінальні зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією відбуваються в ході здійснення злочинів проти статевої недоторканості та статевої свободи особистості, а також проти здоров’я населення і суспільної моралі. Крім того, зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією відбуваються і в процесі здійснення інших злочинів.
У зв’язку з тим, що ці способи можуть мати будь-який ступінь суспільної небезпеки, дати їм оцінку, без наявності інших чинників, неможливо. Очевидно, що класифікація способів учинення злочинів – це не просто поділ на групи, а в основному ранжування залежно від різних внутрішніх і зовнішніх чинників.
Вивчення слідчо-оперативної та судової практики показало, що злочини, пов’язані з зараженням венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією, характеризуються різноманітними способами. Способи досліджуваних злочинів обумовлені «технологією» передачі цього захворювання потерпілим, видом венеричної хвороби й ВІЛ-інфекції та наслідками. Якщо говорити про кримінальні способи злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, необхідно відзначити, що вони становлять складну систему взаємопов’язаних дій, що складається з трьох підсистем:
а) дії з підготовки;
б) дії з безпосереднього вчинення злочину;
в) дії з приховування.
Перший з виділених компонентів завжди передує другому, обумовлюючи можливість його реалізації в межах обраного злочинцем способу вчинення суспільно небезпечного діяння. Аналіз слідчо-оперативної практики показав, що ці злочини можна диференціювати на злочини, що здійснюються без підготовки (перша група), і злочини, що здійснюються з попередньою підготовкою (друга група). Кількість злочинів, що входять до першої групи, тобто здійснюються без попередньої підготовки, становить значну більшість.
Підготовчий етап охоплює дії: пошук об’єкта посягання – майбутньої жертви, її вивчення, у разі необхідності – підбір співучасників; встановлення доброзичливих відносин з потерпілим (потерпілою); вибір часу і місця вчинення злочину, його вивчення і збирання необхідних відомостей про його обстановку; придбання порнографічної продукції (журналів, відеофільмів тощо), придбання засобів маскування (штучної бороди, вусів, використання гриму), виготовлення сурогатного наркотику і його інфікування ВІЛ-інфекцією за допомогою крові; підготовка алібі або розробка легенди у разі затримання співробітниками міліції і т.д.
В окремих випадках у підготовчий етап входить пошук потерпілого і знайомство з ним. Це стосується тих випадків, коли потерпілими є малолітні діти і неповнолітні, повії, гомосексуалісти і наркомани. Пошук потерпілих злочинці здійснюють різними способами. Вони відвідують місця зборищ наркоманів, гомосексуалістів і повій, а також відвідують лазні, сауни, бари та ресторани, дискотеки, інші торгові точки, де виявляють осіб віктимної поведінки. Деякі злочинці прагнуть працевлаштуватися в дитячі заклади – школи, училища, дитячі табори, щоб залучити свої жертви до статевих відносин та збочених форм статевих контактів, пропонують гроші, спиртне, наркотики. З урахуванням їх соціально-демографічних даних і особливостей поведінки, злочинці встановлюють знайомство з потерпілим, продумують спосіб установлення сексуальних та інших контактів. Деякі гомосексуалісти поширюють рукописні «трактати» про мужолозтво, а також порнографічні листівки, зарубіжні журнали та відеофільми з зображенням гомосексуальних актів. У результаті – активно втягують у своє середовище нових осіб, насамперед молодь у віці 14-18 років.
Зауважимо, що без підготовки аналізовані злочини скоюються значно частіше (86,2% всіх випадків). Це відбувається під час знайомств на основі розпивання спиртних напоїв або вживання наркотиків. Важливе місце в структурі способу посідають дії злочинця з безпосереднього зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією.
Аналіз слідчо-оперативної практики показав, що способи злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, можна поділити на п’ять різновидів (груп):
- Зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією статевим шляхом (63,5%) від усіх вивчених справ. У тому числі в 16,1% заражень відбувається в результаті різних статевих збочень.
- Зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією «побутовим шляхом» (6,5%).
- Зараження ВІЛ-інфекцією внаслідок неналежного виконання професійних обов’язків (3,5%).
- Зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією внутрішньовенним способом (6,1%).
- Інші способи зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфек- цією (4,3%).
Розглянемо кожну класифікаційну групу окремо і проаналізуємо криміналістичні особливості.
Першу групу становить статевий спосіб передачі інфекційного захворювання, який відбувається в результаті гетеросексуальних контактів, коли суб’єкт злочину є ВІЛ-інфікованим або венерично хворим.
Останніми роками спостерігається збільшення передачі ВІЛ- інфекції та венеричних захворювань статевим шляхом. У XXI ст. стрімко збільшується передача інфекції статевим шляхом, в основному через гетеросексуальний контакт. Якщо в 2000 році гетеросексуальна передача вірусу становила 2,5%, то в 2010 році – 31,9%.
Поширену підгрупу кримінальних заражень венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією утворюють злочини, вчинені в результаті статевих збочень. Насамперед до них слід віднести мужолозтво і його різновиди (уранізм, на ім’я грецького бога Урана – форма гомосексуалізму у чоловіків, повністю виключає можливість сексуального потягу до жінок, а також педерастія).
Слід підкреслити, що на початку епідемії особами з високим ризиком зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією були в основному гомосексуалісти. Іншою формою статевих збочень є лесбіянство, жіночий гомосексуалізм, що полягає у задоволенні статевої пристрасті між двома особами жіночої статі.
До інших форм статевих збочень слід віднести орально-генітальні контакти, що здійснюються шляхом уведення статевого члена в рот партнера (мінет, іррумація, пенілінкція, феллація).
Другу групу становлять дії з зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією «побутовим шляхом». «Побутові» сифіліс та ВІЛ-інфекція передаються двома способами: безпосереднім і опосередкованим. Перший, наприклад, під час поцілунків. Другий – інфікування через будь-який предмет (ложка, стакан, електробритва або станок для гоління, зубна щітка, губна помада, цигарка, постільна білизна, рушник, губки і деякі інші предмети домашнього вжитку), на якому є невисохлі виділення речовини, що містить бліді спірохети. Хоча цей спосіб трапляється вельми рідко, основною причиною захворювань є порушення гігієнічних правил у сімейному житті, між подружжям, батьками та дітьми, іншими родичами, знайомими. Як показали проведені дослідження, кримінальному зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією сприяв алкоголізм, наркоманія та проституція. Аналіз слідчо-оперативної практики показав, що чимало потерпілих не допустили б випадкового контакту, якби не були п’яні. Тут слід зазначити, що сифіліс у алкоголіків і наркоманів протікає значно важче і не завжди виліковний.
Теоретично передбачається можливість зараження венеричною хворобою та ВІЛ-інфекцій через слизові оболонки тіла людини в разі потрапляння вірусу на відкриту рану, харчові продукти, небезпечні бритви й інші предмети домашнього вжитку.
Третю групу способів становить зараження ВІЛ-інфекцією внаслідок неналежного виконання особами своїх професійних обов’язків. Вивчення аналізованої групи злочинів довело, що найбільш поширеними способами зараження венеричною хворобою і особливо ВІЛ-інфекцією є трансфузійний (під час переливання крові та її препаратів), трансплантаційний (при пересадці органів і тканин) і трансплацентарний. Цей спосіб обумовлений грубим порушенням законів, наказів та інструкцій МОЗ під час взяття крові на дослідження, її переливання в різних медичних установах. Наприклад, використання донорської крові ВІЛ-інфікованого чи використаного ВІЛ медичного інструментарію, інструменту неодноразового користування (рукавичок) при лікуванні хворих, тобто перинатальні способи інфікування.
Незважаючи на те, що нині вжиті всі можливі заходи щодо попередження зараження ВІЛ-інфекцією під час переливання крові у медичних установах, все ж можна констатувати, що такі випадки можуть траплятися.
Четверта група зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією полягає у тому, що інфікування здійснюється внутрішньовенним шляхом, через шприци та інші медичні інструменти, можливо, і шляхом вживання інфікованого цими вірусами наркотичних засобів, парентерально (внутрішньовенно), тобто шляхом введення з допомогою шприца інфікованих кров’ю наркотиків.
Як показали проведені наукові дослідження, деякі наркомани використовували той же шприц або використовували наркотики кустарного приготування, які були контаміновані кров’ю, а умовою їх вживання була група, в якій практикувалися розподіл дози, загальний посуд для приготування наркотиків і особливо – загальні шприци.
Причиною спалаху, крім поширення в місті наркоманії та активного споживання сурогатних наркотичних препаратів, найбільш доступних за ціною для підлітків та молоді, з’явилося використання під час приготування наркотику крові, інфікованої вірусом ВІЛ/СНІД. Останніми роками саме цей спосіб зараження венеричними захворюваннями та ВІЛ-інфекцією набув поширення серед осіб, які приймають наркотики внутрішньовенно.
Зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією відбувається в основному через шприци та інфіковану кров, яка використовується для приготування наркотику.
ВІЛ-інфекція та венеричні захворювання (сифіліс) можуть передаватися від інфікованої матері дитині і від інфікованої дитини матері під час годування грудьми, а також від інфікованої матері дитині під час вагітності та пологів. Кількість зареєстрованих у 2010 році ВІЛ-інфікованих жінок в 2,8 рази перевищило їх число порівняно з 2001 роком. Інфіковані жінки народили 237 дітей, з них 191 дитина народилася 2010 року.
У 9 дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, методом ПНР виявлена висока концентрація РНК ВІЛ. Поява серед наркоманів ВІЛ-інфікованих сприяє поширенню ВІЛ/СНІД у цілому в Україні.
П’ята група – інші способи зараження ВІЛ-інфекцією та венеричним захворюванням. Наприклад, поширеним є спосіб зараження в результаті укусу різних частин тіла ВІЛ-інфікованим або венерично хворою особою. Цей спосіб найбільш поширений в місцях виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі.
Приховання слідів злочину. Окремим елементом криміналістичної характеристики злочину є дії з приховування злочину і його слідів. Аналіз вивчених кримінальних справ цієї категорії показав, що такі дії в певних ситуаціях планувалися. Це свідчить про складність встановлення злочинців і доведення провини. На нашу думку, всі дії з приховування злочину залежно від часу їх виконання, можна розділити на три групи: дії з приховування, здійснювані заздалегідь, до вчинення злочину.
Дії з приховування, що виконуються в момент учинення злочинів.
Дії з приховування, що виконуються в основному після вчинення злочинів.
До перших з перелічених груп дій з приховування входять своєрідні заходи щодо підготовки штучного алібі. Найбільш поширеними є змова зі свідками, звичайно, з родичів або друзів, схилення їх до дачі неправдивих показань. Підбирання рахунків з ресторану, кафе, ігрового і розважального закладу, щоб забезпечити собі алібі, або ж учинення злочину на значній відстані від місця проживання. Водночас деякі гомосексуалісти ретельно приховують свої збочені сексуальні нахили, не виявляють себе з негативного боку, користуються повагою в колективі, добре працюють, підвищують рівень своєї освіти.
Місце і час, що входять в обстановку злочину, – це обов’язкові елементи криміналістичної характеристики суспільно небезпечного діяння.
Діяльність винного неможлива за простором і часом. Немає таких матеріальних об’єктів, виникнення, розвиток і зникнення яких не здійснювалося б у конкретному місці і в певний час. Правильне розуміння змісту цього структурного елементу має принципове значення.
Місце – це реально існуючий, локалізований злочинними діями простір, в якому протікає і відображається реальна діяльність суб’єкта злочину з виконання окремих кримінальних дій, тобто передачі венеричної хвороби та ВІЛ-інфекції. Визначення місця і часу вчинення злочину – найважливіше завдання слідчого, якому необхідно «прив’язати» виявлене діяння до цих обставин.
Ці поняття можуть розглядатися в різних аспектах: як місце і час учинення злочину в цілому чи реалізація окремих його етапів. Час завжди виражається в якихось певних показниках (рік, місяць, день, година) і з певним ступенем точності. Воно може бути виражене у календарному обчисленні або в інших категоріях. Зазвичай встановлення місця скоєння злочину означає визначення конкретної його назви, відмінних рис (вулиця, будинок, квартира, установа, місцевість, район, місто, регіон).
Якщо місце конкретизує і індивідуалізує злочин, то час характеризує початок, тривалість і закінчення процесу злочину, уточнюючи ці найважливіші обставини. Встановлення місця скоєння злочину дозволяє, насамперед, локалізувати пошук слідів у просторі (територія, конкретне приміщення, транспортний засіб), а також висунути версії про механізм злочинного посягання та осіб, які могли його зробити (брати участь у здійсненні), перевірити алібі підозрюваних.
Дослідження місця скоєння аналізованої групи злочинів може служити джерелом отримання доказової інформації про розслідування події. Його дослідження дозволить виявити, зафіксувати і вилучити сліди злочину, встановити спосіб учинення кримінального діяння і механізм події, а також встановити обставини, що сприяють учиненню злочину.
Обстановка вчинення злочину як елемент його криміналістичної характеристики має істотне значення для розслідування будь-яких злочинів. Проте в кожній злочинній події під час аналізу обстановки необхідно виявляти низку характерних взаємозв’язків об’єктів, явищ і процесів, що дають криміналістичну інформацію для вибору найбільш правильних шляхів і методів розслідування. Тому у зміст обстановки вчинення зараження венеричною хворобою та ВІЛ-інфекцій, на нашу думку, необхідно включити місце, час та інші умови навколишнього середовища.
Аналіз судово-слідчої практики показав, що типовими місцями вчинення злочинів цієї категорії є: житлові приміщення (приватний будинок, квартира) – 65,7%; вулиця, сквер, парк – 6,2%; медичний заклад (лікарня, поліклініка) – 5,1%, під’їзд – 3,7 %; автомобіль – 1,5%; інші місця – 17,8%.
Як бачимо, найпоширенішим місцем учинення розглянутих злочинних діянь є житлові приміщення та інші місця, до яких слід віднести лісові масиви, підвали, горища, що будуються і покинуті будинки, садові будиночки, сауни та лазні. Головним чинником є те, що суб’єкти злочину і потерпілі завжди вживають заходів щодо приховування своїх контактів від інших, оскільки контакти мають, як правило, інтимний (сексуальний) характер.
Зрозуміло, така поведінка не характерна в місцях зосередження громадян та громадських місцях.
Узагальнення практики розслідування цієї категорії злочинів показало, що в більшості випадків (65,7%) місцем учинення цих злочинів є квартира, кімната, приватний будинок, де проживали злочинці. Характерно й те, що в процесі зараження венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією в житлових приміщеннях злочинці нерідко застосовують психічне і фізичне насильство, збочені способи статевих контактів, а іноді злочин здійснюється групою осіб. Наприклад, раніше судимий та ВІЛ-інфікований Сисков, його знайомі Хабібуліна, Бондін, господар квартири і їхній знайомий Сапунов розпивали спиртні напої в його квартирі. Коли господар квартири Сапунов і Бондін заснули, Сисков вступив у статеві відносини з Хабібуліною в природній і збоченій формах, заразивши її ВІЛ-інфекцією. Після того як Сисков заснув, Сапу- нов і Бондін, використовуючи фізичне і психічне насильство, здійснили зґвалтування і інші дії сексуального характеру щодо потерпілої Хабібуліної.
Зауважимо, що час – загальна властивість фізичних процесів слідувати один за одним у певній послідовності, розвиватися за стадіями, мати тривалість. Це чинник, що впливає на поведінку (вибір способу вчинення злочину) винного та інших осіб, а також використовується винними як засіб відмивання злочинних доходів. Час пронизує всю систему криміналістичної характеристики, пов’язує між собою всі її елементи: вид венеричного захворювання, ВІЛ-інфекції, способи вчинення злочину, його наслідки та інші структурні елементи, що знаходяться в постійній взаємодії.
Відомості про час злочину дозволяють встановити осіб, причетних і тих, що сприяли його здійсненню, конкретизувати інші обставини кримінальної справи, виключити причетність осіб до безпосереднього здійснення тих чи інших кримінальних дій.
На наш погляд, саме подію злочину можна уявити як ланцюг змінювальних одна одну взаємодій, внаслідок яких ці об’єкти безперервно модифікують свою тотожність, відображаючи тим самим у матеріальних слідах моменти перебігу часу. Тимчасові зміни фіксують не час узагалі, який не має власних ознак, а час певного факту, виникнення обставини, події: готування до злочину, безпосередню реалізацію злочинного наміру, приховування слідів.
Наприклад, уточнення часу дозволяє встановити передбачувану дату зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, визначити правильний шлях пошуку джерел-носіїв криміналістичної інформації, звузити коло підозрюваних, ефективно перевірити алібі і вирішити інші питання.
Вивчення матеріалів кримінальних справ дозволило зробити такі висновки: взимку відбувається 15,92% таких злочинів, влітку – 25,92%, восени – 24,69%; навесні – 30,92%. З огляду на те, що такі елементи криміналістичної характеристики злочину, як місце і час, входять до обставин, що підлягають обов’язковому доказуванню, їх невстановлення може призвести до «глухого кута» у розслідуванні, в результаті чого кримінальну справу буде припинено або буде винесено виправдувальний вирок.
Тимчасові етапи можуть бути розтягнуті на значний термін, оскільки від моменту зараження до виявлення ознак злочину, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, проходить певний інкубаційний період. Об’єктивні ознаки зараження венеричною хворобою виявляються через певний час. У такому разі тривалість процесу інкубаційного періоду виконує роль своєрідної форми «приховування слідів злочину».
Інкубаційний період ВІЛ-інфекції (період від моменту зараження до появи клінічних проявів хвороби) триває від 2 тижнів до 6, але може тривати кілька місяців. Встановлення часу скоєння злочину означає не тільки необхідність уточнити початок або закінчення певного дії.
Залежно від обставин справи та слідчої ситуації, в низці випадків важливо з’ясовувати також послідовність і частоту вчинення злочинних подій чи явищ, а іноді вирішальне значення мають знання про тривалість або давність факту, одночасність чи віддаленість подій у часі.
На практиці, зазвичай, вживаються заходи щодо встановлення кількох часових відрізків. З метою встановлення кола потенційних фігурантів, причетних до злочину і локалізації їх пошуку, визначають період, упродовж якого відбувався контакт, починаючи з моменту знайомства підозрюваних з потерпілими і завершуючи моментом закінчення злочину. Злочини, пов’язані з зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, можуть бути додатковим злочином, розслідування якого відбувається одночасно з розслідуванням іншого злочину, наприклад, розпусних дій щодо неповнолітніх або статевих зносин із особою, яка не досягла статевої зрілості. При цьому обидва кримінальні діяння відбуваються, як правило, водночас.
Незважаючи на те що, з точки зору кримінального права, зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією визнається матеріальним складом, тобто вважається закінченим з моменту настання наслідків (зараження венеричною хворобою або постановка в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією), з позицій криміналістики процес зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією досліджується більш широко. При розслідуванні кримінальних справ про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією слід з’ясовувати не тільки факт скоєння злочинного діяння, а й тривалість контактів злочинця і потерпілого та його характер (час), а також місце, де відбувалися ці контакти. З’ясування цих даних дозволить слідчому висунути обґрунтовані версії, визначити коло підозрюваних, з’ясувати і встановити дійсні обставини скоєного злочину.
Для досліджуваної групи злочинів характерні сексуальні мотиви. Однак сексуальний мотив не єдиний. Сюди входять сексуальні потреби, а саме насильно-егоїстична мотивація, яка безпосередньо пов’язана з прагненням до самоствердження, підвищення власної значущості шляхом приниження іншої людини і заподіяння йому страждань.
Аналіз кримінальних справ дозволяє зробити висновок про те, що поширеним мотивом скоєння злочину нерідко є позиція винних осіб, що складається в мстиво-егоїстичному твердженні: «Заразили мене венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією. Отже, я повинен заразити й інших». Саме таку мотивацію мають злочини, пов’язані із зараженням ВІЛ-інфекцією і венеричною хворобою. Слід особливо підкреслити, що мотив тісно пов’язаний зі способом злочину і особистістю суб’єкта злочину.
Особа потерпілого як структурний елемент криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, має велике інформаційно-тактичне значення. Деякі науковці справедливо зазначають, що криміналістичне дослідження особистості потерпілого визначається необхідністю вирішення практичних завдань, що постають перед слідчими і судовими органами.
Особистість – сукупність фактичних даних і соціальних ознак, що відображають властивості, характерні певній людині (індивіду) і які відрізняють її від інших. Криміналістичне вчення про потерпілого ґрунтується на кримінально-процесуальному законодавстві, положеннях і принципах, розроблених кримінально-правовою наукою. Термін «потерпілий» обраний законодавцем для позначення особи, яка потерпіла від злочину.
Для методики розслідування розглянутих кримінальних діянь ці інформаційні зв’язки і відносини мають виняткове значення, оскільки з високим ступенем ймовірності, майже однозначно дозволяють встановити винних осіб, а потім успішно довести всі обставини злочину.
Потерпілі з досліджуваної категорії кримінальних справ є одним із основних джерел криміналістично значущої інформації. Вона постає перед дослідником, по-перше, як об’єкт, що характеризується низкою фізичних і біологічних ознак, які відповідають підсистемам функціонально-динамічних, морфологічних і субстанційних елементів, що виділяються в структурі жертви злочину, по-друге, як суб’єкт, що володіє набором особистісних якостей і властивостей (психологічного, соціально-психологічного характеру), що сприймає і передає інформацію, яка може мати доказове значення.
На наш погляд, важливим для розкриття і розслідування кримінальних діянь, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією, є такі дані про потерпілого: вік, місце проживання, навчання або роботи, освіта, сімейний стан, спосіб життя, захоплення, звички, нахили, оточення, риси характеру, ставлення до злочинця, а також наявність судимості.
Особистість потерпілих завжди пов’язана з іншими елементами криміналістичної характеристики. Способи, час, обстановка вчинення злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією, можуть бути обрані злочинцем з урахуванням фізичних, психологічних, соціальних особливостей потерпілого. Вивчення кримінальних справ свідчить, що, якщо потерпілими є неповнолітні (малолітні), то суб’єкт злочину використовує такі риси характеру, як довірливість, схильність до ризикованих вчинків, а також враховує зовнішній вигляд потерпілих жіночої статі (косметику, одяг, манеру розмови, поведінки з незнайомими і т.д.).
Дії злочинця і дії потерпілого тягнуть за собою зміни в матеріальному середовищі у вигляді слідів і наслідки слідів, способу зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією. Важливими чинниками підвищують ефективність процесу розкриття і розслідування досліджуваної категорії злочинів є такі дані про потерпілих: стать, вік, місце проживання, роботи або навчання, сімейний стан, наявність судимості, спосіб життя, схильності, захоплення, звичайні місця відвідування, зв’язку та їх характер, взаємини з сусідами.
Вивчення досліджуваної групи злочинів показало, що значну частину (57,7%) потерпілих становлять представники чоловічої статі (як дорослі, так і неповнолітні) і 42,3% – жінки. Це пояснюється наявністю у більшості потерпілих чоловіків властивості віктимності, тобто такого способу поведінки, за якого вони більш часто стають жертвами кримінальних дій, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією.
Аналіз практики розслідування злочинів показав, що в 27,8% злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією, потерпілі зі злочинцем були знайомі, в 44,6% випадків познайомилися безпосередньо перед подією злочину, в 27,6% випадків потерпілі раніше не були знайомі або мало знайомі.
Ступінь, структура, характер зв’язків і відносин потерпілих та злочинців доволі різноманітні. Подружні стосунки становили 1,7%, жили разом – 7,1% і 1,7% – діти злочинців. В основному ж переважають безпосередні, короткочасні і навіть одномоментні відносини, що мають випадковий характер.
За віком, основна частина потерпілих (83,5%) у кримінальних справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією становили особи віком 18-30 років. Значну частину потерпілих досліджуваної групи злочинів становлять неповнолітні (16,1%) і в одиничних випадках траплялися навіть потерпілі малолітнього віку (0,4%).
Особливої уваги заслуговує і вивчення такої обставини, що має криміналістичне значення, як ставлення до алкоголю. З вивчених кримінальних справ 64,2% потерпілих перебували в стані алкогольного сп’яніння. З наведених статистичних даних щодо вивчених кримінальних справ видно, що чимало потерпілих у цій категорії кримінальних справ зловживали спиртним.
Аналізуючи інформацію про соціальний статус, рід занять потерпілих, слід зазначити таке: 37,5% потерпілих не мали постійного джерела доходу; 23,2% – наймані робітники; 19,6% – учні ПТУ, студенти вищих та середньо-спеціальних навчальних закладів і близько 0,5% становили державні службовці.
Дослідження особистісних властивостей потерпілих у кримінальних справах цієї категорії злочинів дозволяє розподілити цю категорію учасників кримінального судочинства на три групи.
До першої групи, що охоплює більшу частину потерпілих (88,7% від загального числа), належать особи, що відрізняються вікти- мною поведінкою. Деякі потерпілі своєю поведінкою сприяють учиненню злочину, поводяться незвично, ризиковано і провокуюче. У потерпілих жіночої статі іноді одяг, косметика, поведінка, манера розмови та інші атрибути можуть спровокувати вчинення злочину.
Багато потерпілих за своїми психологічними якостями обманливі, невідверті, запальні і негативно ставляться до співробітників правоохоронних органів. Ці психологічні властивості особливо слід враховувати під час готування до проведення допитів і деяких інших слідчих дій.
Ця група потерпілих має негативну характеристику: чимало з них раніше були судимі, зловживали спиртними напоями та наркотичними засобами, вели антиморальний спосіб життя, мали безладні статеві зв’язки, деякі з потерпілих були гомосексуалістами. На наш погляд, саме такі якості, що характеризують деяких потерпілих, як проституція, вживання наркотиків, зловживання спиртними напоями, нерідко визначають спосіб зараження венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією.
До другої групи, яка охоплює невелику частину потерпілих (7,8% від загального числа), ставляться позитивно. Ця група потерпілих, як правило, зі злочинцями не знайома або це малолітні. Деякі потерпілі своєю поведінкою сприяли вчиненню злочину, оскільки поводилися необачно і ризиковано.
До третьої групи належать особи, поведінка яких нейтральна, але створює об’єктивні умови для вчинення аналізованих злочинів (3,5%). До такої поведінки потерпілих можна віднести недотримання гігієнічних норм у побуті одним із подружжя, в результаті яких виникає реальна небезпека зараження ВІЛ-інфекцією або венеричною хворобою.
Криміналістичне значення класифікації потерпілих полягає насамперед у виборі відповідної тактики проведення слідчих дій. Так, особи з позитивною поведінкою дають правдиві показання під час допиту, активно сприяють слідчому у встановленні та викритті злочинця. Особи, що відрізняються віктимною поведінкою, схильні до дачі неправдивих показань щодо обставин скоєного злочину. Найперше вони приховують можливі джерела поширення венеричних захворювань та ВІЛ-інфекцій, не відверті у питаннях про свій спосіб життя, зв’язки, знайомих, друзів. Вони часто приховують важливу інформацію шляхом замовчування, ухилення і дачі неправдивих свідчень, з метою приховування необхідних даних про злочинця. Чимало потерпілих взагалі не звертаються до правоохоронних органів з різних причин. Особистість потерпілих у кримінальних справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією має велике значення не тільки як джерело інформації про вчинений злочин, але як об’єкт віктимологічні дослідження.
Узагальнюючи, необхідно підкреслити, що знання слідчим і дізнавачем особливостей особистості потерпілого, його поведінки є основою для розробки тактики допиту потерпілих та проведення інших слідчих дій у кримінальній справі. В окремих випадках характеристика потерпілого дозволяє висунути обґрунтовані версії і провести ефективну їх перевірку. Але найбільш важливе криміналістичне значення потерпілого полягає в тому, що він є одним із основних джерел інформації про обставини, які підлягають встановленню та доказуванню у кримінальних справах досліджуваної категорії.
Особа злочинця. Криміналістична характеристика злочинів передбачає вивчення та узагальнення інформації про такий найважливіший її структурному елементі як особистість злочинця. Типові дані про суб’єкта злочину становлять окремий структурний елемент у системі криміналістичної характеристики. Ці дані збираються різними методами і засобами. Зокрема, є обґрунтованим криміналістичний висновок про те, що, здійснюючи злочин, суб’єкт застосовує спосіб, який випливає не тільки із зовнішніх (об’єктивних) чинників, які зумовлюють його поведінку, але і з особистих та професійних навичок, які, своєю чергою, залежать від безлічі обставин, що вплинули на рівень виховання, освіти, життєвого і професійного досвіду психічних особливостей стану здоров’я, спадкової схильності.
Для того, щоб правильно зрозуміти причини злочинних дій особи, особливе значення має дослідження психічних і фізіологічних процесів, які керують поведінкою винного в момент учинення злочину.
В особистості суб’єктів злочину, які вчиняються кримінальні діяння, пов’язані із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, відображаються особливості того соціального середовища, в якій вони перебували до скоєння злочину. Говорячи про соціальну обумовленість злочинної поведінки, необхідно пам’ятати, що цей зв’язок може мати як безпосередній, так і опосередкований характер. Безпосередній – коли злочин відбувається під вирішальним впливом неблагополучної ситуації; опосередкований – коли соціальні умови впливають на злочинну поведінку.
Поняття про суб’єкт злочину варто розділяти на три складові: дані про найбільш типові риси особистості (стать, вік, освіта тощо) злочинця, деякі відомості про психічні особливості суб’єкта злочину і власне криміналістичні відомості, які дозволяють більш ефективно і цілеспрямовано висувати і перевіряти версії, доводити обставини, що мають значення у кримінальній справі.
Вивчення виділеної групи злочинів показало, що розподіл осіб за статевою ознакою має певні особливості. Серед осіб, які вчинили зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, чоловіки становлять 47,7% і злочинці-жінки – 52,3%.
Наведена якісна і кількісна характеристика пояснюється тим, що досліджувана група належить до злочинів проти життя і здоров’я, тісно пов’язана зі статевими злочинами, в яких сексуальні відносини є домінуючим способом зараження венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією. Водночас необхідно відзначити, що носіями венеричних хвороб і ВІЛ-інфекцій в більшості випадків є жінки.
Вивчення вікової характеристики цієї групи злочинців показало, що її найбільш частину становлять дорослі злочинці (86,4%) і, на жаль, 13,6% – неповнолітні.
Також вивчення вікової характеристики цієї групи злочинців показало, що значущу частину становлять 18-29-річні злочинці (78,5%). Це пояснюється тим, що в цьому віці раніше сформовані негативні риси набувають стійкого характеру, в житті і свідомості відбуваються певні зміни, виразніше виявляється антисоціальна установка особистості, а психологічна агресивність трансформується в цілеспрямовану злочинну діяльність.
Для осіб, які вчинили зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, характерна відсутність або розпад сімейних зв’язків, що також робить їх нестійкими в моральному і вольовому аспектах, сприяє загостренню кримінальної ситуації, значному посиленню злочинної спрямованості. Більшість з аналізованої групи злочинців були неодружені або розлучені (68,3%) і лише 31,7% мали родину, яка не була міцною.
Слід зазначити, що кримінальна поведінка особистості злочинця нерідко виконує вирішальну роль і знаною мірою зумовлює способи вчинення злочинів. Ці обставини необхідно враховувати. Вважаємо, що найбільш важливим у контексті боротьби зі злочинністю повинно бути виділення способів, найперше, залежно від ступеня небезпеки вчиненого діяння, шляхів передачі хвороби, виду венеричної хвороби та ВІЛ-інфекції, форми антигромадської спрямованості суб’єкта злочину, наслідків злочину.
З метою ефективного розслідування злочинної події слід встановити всі його зв’язки – причинно-наслідкові, внутрішні і зовнішні, просторові і тимчасові. Дії злочинців перебувають між собою у при- чинно-наслідковому зв’язку – вчинення наступного, як правило, неможливо без попереднього.
Система дій злочинця складається з декількох підсистем: підсистеми дій винного до і після вчинення злочину, підсистеми вчинення злочину, а також дій, що супроводжують злочин. Вони часто зумовлюються чинником зовнішнього середовища – обстановкою, в якій живе, працює винний, в якій йому доводиться діяти, а також у якій він жив і працював раніше. Виявлення зовнішніх зв’язків системи злочину вимагає більш широкого дослідження діяльності злочинців і тих умов, які впливають на нього.
Обстановка злочину. Необхідно здійснити детальну характеристику вищезазначених елементів. Криміналістична сутність обстановки скоєння злочину, її функціональне призначення, з урахуванням специфіки криміналістичних методів пізнання, полягає в закономірному відображенні події злочину у різних слідах, обумовлених механізмом їх утворення і можливістю використання таких слідів, і в цілому слідової «картини» злочину. Умови та обставини обстановки вчинення злочину, які поряд з іншими детермінують спосіб його вчинення, лежать в одній площині і в процесі їх пізнання сприяють вирішенню завдання встановлення події злочину, винності особи, яка його вчинила.
У криміналістичному аспекті подію злочину в цій групі суспільно небезпечних діянь слід розуміти як факт кримінального зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією за певних умов і обставин. Саме такий підхід у подальшому сприятиме більш ефективному і якісному вивченню цієї групи злочинів, дозволить слідчому під час розслідування кримінальних справ про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією правильно висунути і побудувати слідчі версії, організувати взаємодію з органами дізнання та медичними установами, а також вирішити низку важливих тактичних і методичних завдань.
Необхідно коротко охарактеризувати венеричні захворювання та ВІЛ-інфекції. До венеричних хвороб належать чотири загальноінфекційні захворювання: сифіліс, гонорея, м’який шанкр і паховий лімфогранулематоз.
ВІЛ (СНІД)-інфекція – хвороба, яка розвивається в результаті багаторічного персистування в лімфоцитах, макрофагах та клітинах нервової тканини вірусу імунодефіциту людини і характеризується повільно прогресувальним дефектом імунної системи, що призводить до загибелі хворого від вторинних уражень, описаних як синдром набутого імунодефіциту (СНІД), або від підгострого енцефаліту.
Джерелом ВІЛ-інфекції є заражена людина на всіх стадіях захворювання. ВІЛ-інфекція циркулює у внутрішніх рідинах організму інфікованої людини у вигляді вірусної частинки – вириона, що містить РНК вірусу. Вірус уражає переважно клітини, що містять на поверхні рецептор CD4.