Термін «ситуація» часто вживається як у повсякденному спілкуванні, так і в різних науках. І це зрозуміло, оскільки аналіз конкретної ситуації є вихідним пунктом ухвалення того або іншого рішення. У низці монографій та інших наукових роботах використовується поняття «ситуації» стосовно тих або інших видів діяльності.
Більшість дослідників схильні вважати, що термін «ситуація» наближений до слова «обстановка» або «стан». Тому визначають ситуацію як поєднання, сукупність різних обставин і умов, що найчастіше мають інформаційний характер і створюють відповідну обстановку або стан для здійснення певної діяльності.
Слід підкреслити, що, як категорія відповідних галузей науки, поняття «ситуація» вельми багатоаспектне і має різне смислове навантаження, в результаті набуваючи точнішого змістовного значення. Наприклад, для криміналістів найбільший інтерес становить поняття слідчої ситуації, для вчених-психологів – поняття психологічної ситуації, для фахівців, що працюють у галузі педагогіки, – педагогічна ситуація, для вчених у сфері оперативно-розшукової діяльності – оперативно-розшукова ситуація та ін.
Облік ситуаційних чинників і інших складових слідчої ситуації дозволяє розробити якнайповніші, точніші і диференційовані методичні рекомендації, сформувати систему типових версій, тактику окремих слідчих дій, перспективні напрями розслідування, створити гнучкі «немашинні» алгоритми розкриття злочинів, упорядкувати діяльність слідчого і організувати оптимальну взаємодію з оперативними працівниками. Крім того, облік всіх ситуаційних чинників сприяє повнішому використанню можливостей слідства і оперативних апаратів під час здійснення інформаційно-пошукової діяльності.
Типові схеми розслідування злочинів зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби значною мірою обумовлені аналізом наявної інформації і виявленням типових слідчих ситуацій, які повинні враховуватися слідчим, оптимально адаптуватися до конкретної слідчої ситуації і ефективно реалізовуватися в практичній діяльності.
Розробка рекомендацій з розкриття і розслідування злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, на наш погляд, повинна ґрунтуватися на врахуванні ситуаційного характеру процесу розкриття. Саме ситуаційна природа дозволяє «вивчити не лише закономірності, але і деякі типові і навіть індивідуальні об’єкти», зумовити схеми взаємодії слідчого і оперативних працівників, їх різні зв’язки і стосунки під час розкриття і розслідування злочинів.
У процесі розкриття й розслідування злочинів виникають різні комбінації ситуаційних чинників. Відповідно до цього доцільно:
– проводити попередній аналіз усіх ситуаційних чинників, які обумовлюють тактико-методичні рекомендації стосовно умов розкриття і розслідування конкретного злочину;
– виявляти, оцінювати і аналізувати причини і умови появи типових ситуаційних чинників, що впливають на розкриття і розслідування злочинів;
– адаптувати узагальнені способи подолання типових ситуаційних чинників, що негативно діють, на основі використання сил, засобів, методів і прийомів, що є у розпорядженні слідчого і оперативного працівника.
На кожному з етапів аналізу окремих ситуаційних чинників (або в цілому – слідчій ситуації) бажано передбачити всі можливості цілеспрямованої дії на них. Залежно від наявності інформаційних, тактичних і організаційних чинників і їх оцінки можуть створюватися певні організаційно-управлінські структури взаємодії слідчого і оперативних працівників і інших учасників розкриття і розслідування злочинів зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.
Аналізуючи слідчу, пошукову і оперативно-розшукову ситуації, необхідно, насамперед, визначити, в чому полягає їхня схожість і відмінність. Проте ці різновиди криміналістичної ситуації не слід протиставляти, оскільки в ході розкриття і розслідування злочинів різні види ситуацій знаходяться в діалектичному взаємозв’язку і взаємодії. Слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, самостійно аналізує і приймає рішення в ході розслідування. Тому, досліджуючи слідчу ситуацію, він є авторитарним суб’єктом її аналізу, оцінки і способу дозволу. Що стосується пошукових ситуацій, то слідчий також має право оцінювати, аналізувати пошукові ситуації, що виникають у процесі розслідування, і визначати основні напрями і методи їх вирішення. Оперативний працівник оцінює, аналізує пошукову ситуацію спільно із слідчим або самостійно і приймає у ній оперативне рішення. На перший погляд, слідчий не має права аналізувати і оцінювати оперативно-розшукову ситуацію. Проте аналіз слідчо-оперативної практики, вивчення відомчих нормативних актів свідчить зовсім про інше.
У процесі розкриття і розслідування злочинів, особливо в складних ситуаціях, слідчому доводиться встановлювати широке коло обставин, що мають значення для кримінальної справи. Деякі з них є елементами предмета доведення і мають загальний і формалізований характер.
Інші обставини виконують функції допоміжних (проміжних) фактів. У структурі предмета доведення ці обставини утворюють у випадках істотних труднощів щодо їх доведення окрему групу – проблемний комплекс. Незалежно від характеру слідчої ситуації слідчому доводиться вирішувати проблеми як з пошуком криміналістичної інформації для дозволу слідчій ситуації, так і з процесом здобуття подальшого дослідження фактичних даних, що містяться в різних джерелах. Отже, дозвіл слідчих ситуацій найперше полягає у встановленні певних обставин предмета доведення.
Слідчі ситуації, як правило, вирішуються за допомогою процесуальних дій. При цьому пошукові й оперативно-розшукові заходи мають допоміжний характер. Що стосується пошукових ситуацій, то основними методами їх вирішення є пошукові й оперативно-розшукові заходи.
Типізація слідчих ситуацій і розробка типових програм вкрай необхідна для визначення основних напрямів і методів, прийомів розслідування.
У кримінальних справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією проблемна ситуація найчастіше формується на первинному етапі розслідування, повністю визначаючи характер і стан слідчої діяльності на цій стадії кримінального процесу. Що стосується конфліктних ситуацій, то вони зазвичай виникають на пізніших етапах, при появі процесуальних фігур підозрюваного (обвинуваченого). Проте конфліктні ситуації, на відміну від проблемних, визначають здебільшого не весь етап, а лише характер проведення окремих слідчих дій, зазвичай таких, як допити підозрюваних і звинувачених, очні ставки і обшуки.
Залежно від характеру і обсягу криміналістичної інформації можна виділити декілька типових слідчих ситуацій, які виникають під час розкриття й розслідування злочинів у справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією.
Прості слідчі ситуації виникають за наявності у слідчого достовірних відомостей про злочинну подію, особу, що її вчинила, про інші обставини, що підлягають доведенню. Поширеність цих ситуацій за результатами дослідження становить 84,3% від загальної кількості вивчених кримінальних справ.
Слід зазначити, що за незадовільної (неякісної) організації розкриття і розслідування злочину вона може трансформуватися в проблемну ситуацію. Найбільш поширені варіанти простих слідчих ситуацій:
1) злочинець затриманий на місці події потерпілим, випадковими громадянами або співробітниками міліції під час проведення оперативно-розшукових заходів;
2) злочин здійснений особою, добре знайомою потерпілому за місцем роботи, навчання або проживання;
3) злочинець затриманий через деякий час після скоєння злочину «за гарячими слідами».
У наведених вище ситуаціях слідчий, дізнавач має в розпорядженні прямі дані про особу злочинця. Облік типової простої слідчої ситуації і чинників, що її формують, дозволяє виявити й пізнати низку закономірностей, використовувати важливу узагальнену інформацію для створення оптимальних тактичних програм у конкретній кримінальній справі. Заздалегідь чітко продумана, з урахуванням конкретних обставин, послідовність проведення комплексу слідчих дій, пошукових або оперативно-розшукових заходів значно сприяє правильному напряму пошуку джерел криміналістичної інформації і отриманню процесуальних доказів.
Складні слідчі ситуації характеризуються відсутністю стійких зв’язків між потерпілим і злочинцем. За результатами дослідження, складні ситуації становлять 15,7% від загальної кількості вивчених кримінальних справ. Ці ситуації не є основною групою слідчих ситуацій щодо досліджуваної категорії злочинів. Для них деякою мірою характерна латентність багатьох об’єктів-носіїв криміналістичної інформації в умовах, коли злочинець не встановлений і немає стійких зв’язків між потерпілим і злочинцем.
Найбільш поширені варіанти складних слідчих ситуацій такі:
1) є повні дані про злочинну подію і недостатні, хоча порівняно визначені, відомості про вірогідного злочинця або ж є встановлене коло підозрюваних осіб. Встановлено ім’я, кличку, передбачуване місце проживання, роботи, навчання, прикмети зовнішності, вільний час місце проводження, тобто особа, що веде розслідування, має в своєму розпорядженні непрямі дані про особу злочинця;
2) є неповні дані про подію злочину і відсутні відомості про особу, що його скоїла. Такі ситуації виникають у 1,2% від усіх проблемних вивчених справ. Вони виникають під час кримінального зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією особами, раніше судимими за аналогічні злочини, які здійснюються шляхом статевих актів або інших дій сексуального характеру з особою, що не досягла шістнадцятилітнього віку або насильницьких актів мужолозтва. Прагнучи уникнути кримінальної відповідальності, злочинці застосовують усілякі і доволі ефективні засоби з маскування ознак зовнішності, повідомляють про себе вигадані відомості, відрекомендовуються тренерами, працівниками освітніх установ, дуже обережні й винахідливі в досягненні мети.
У такій ситуації у слідчого немає у розпорядженні достатніх засобів (здебільшого інформаційних) для успішного пошуку носіїв (джерел) криміналістичної інформації.
Учення про слідчу версію належить до найбільш розроблених проблем криміналістики. У низці робіт з цієї тематики, а також у багато інших, присвячених суміжним проблемам, на високому теоретичному рівні проведений аналіз найважливіших положень, що стосуються поняття, суті, класифікації версій, їх побудови і перевірки.
У ході розслідування кримінальних справ слідчий висуває і перевіряє як загальні версії, побудовані для встановлення обставин, що підлягають доведенню, так і приватні – про допоміжні (проміжні) обставини.
У процесі розслідування слідчий, як правило, висуває і перевіряє версії, пов’язані з пошуком доказової інформації, що містить відомості про окремі обставини скоєння злочину, з певною мірою конкретності.
Злочини, пов’язані із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, мають високий ступінь латентності. Тому для оптимізації процесу розкриття, розслідування і запобігання цій категорії найважливіше значення (пошукове, доказове і попереджувальне) має добре організований процес версіювання.
На процес побудови слідчих версій можуть впливати чимало істотних чинників:
– професійний досвід слідчого і дізнавача з розкриття і розслідування аналізованої групи злочинів;
– володіння слідчим, дізнавачем оперативною обстановкою в районі, місті, селищі і селі, де скоюються аналогічні злочини, структурою, динамікою і станом злочинності;
– знання типологічних особливостей осіб, що скоюють ці злочини, способів їх підготовки, здійснення і приховання.
Узагальнення слідчої практики показало, що для проблемних ситуацій у справах досліджуваної категорії злочинів типовими версіями про передбачуваного злочинця є такі:
1) злочин здійснено зі знайомих або зв’язків потерпілого;
2) злочин здійснено особою, раніше судимою за статеві (зґвалтування, насильницькі й інші дії сексуального характеру – мужолозтво і так далі) злочини;
3) злочин здійснений особою, що перебуває на обліку в шкірвендиспансері або Центрі з профілактики і боротьби зі СНІДом;
4) злочин здійснений особою, на яку вказує потерпілий;
5) злочин здійснений особою, що вживає наркотичні засоби;
6) злочин здійснений особою, що займається проституцією;
7) злочин здійснений особою, яка веде аморальний спосіб життя;
8) злочин здійснений одним із членів сім’ї;
9) злочин здійснений особою, невідомою потерпілому;
10) злочин здійснений особою, що має аномалії в психіці;
11) злочин здійснений особою, раніше не судимою, але схильною до скоювання аналогічних злочинів (за оперативними даними).
Для перевірки вищеперелічених слідчих версій оптимальна система слідчих дій може бути такою:
1) допит потерпілого;
2) встановлення свідків і їх допити;
3) призначення судово-медичної експертизи;
4) огляд місця події, а також вилучення одягу у потерпілого і його огляд;
5) затримання підозрюваного і його допит;
6) обшук за місцем проживання і роботи підозрюваного;
7) пред’явлення для пізнання;
8) дача доручень оперативним працівникам про вибірку осіб, що перебувають на обліках у шкірно-венерологічних диспансерах, центрі СНІД і схожих за прикметами із злочинцем;
9) пред’явлення потерпілому відеотеки або фотоальбомів осіб, схильних до скоювання аналогічних злочинів;
10) організація патрулювання з потерпілим у місцях вірогідної появи злочинця;
11) вибірка по обліку ІЦ ГУВС осіб, раніше судимих за аналогічні злочини, і їх подальша перевірка слідчим і оперативним дорогою;
12) складання орієнтувань і їх розсилка і у випадках необхідності звернення до засобів масової інформації (телебачення, періодичний друк) з проханням про допомогу в розшуку злочинця.
Перелік і послідовність слідчих дій, а також пошукових і оперативно-розшукових заходів може бути розширений залежно від конкретної слідчої ситуації.