Підприємництво та його організаційно-правові засади

7.3. Оцінка та управління економічними ризиками

Для оцінки ступеня прийнятності економічного ризику варто позначити шкалу рівнів економічних ризиків і виділити їх зони в залежності від очікуваної величини втрат. В економічній літературі з теорії бізнесу і підприємництва часто можна зустріти терміни "високий ризик" і "слабкий ризик". У даному випадку мова йде про різні рівні ризику, які залежать від співвідношення масштабу очікуваних втрат і обсягу майна підприємства, а також імовірності настання цих втрат .

Головні фактори, що визначають рівень ризикованості підприємницької діяльності і багато в чому несприятливо впливають на результати підприємницької активності основної маси бізнесменів – це зовнішні фактори. У свою чергу, зовнішні фактори поділяються на фактори прямої і непрямої дії.

До факторів прямої дії належать:

  • нестабільність, суперечливість законодавства;
  • непередбачені дії державних органів;
  • нестабільність економічної (фінансової, податкової, зовнішньоекономічної та ін.) політики;
  • непередбачена зміна кон´юнктури внутрішнього і зовнішнього ринку;
  • непередбачені дії конкурентів;
  • корупція, рекет;
  • революційні стрибки в НТП;
  • непередбачені зміни у взаємовідносинах з партнерами.

До факторів непрямої дії належать:

  • нестабільність політичних умов;
  • нестабільність соціальних умов;
  • непередбачені зміни економічної обстановки в регіоні;
  • непередбачені зміни у сфері підприємницької діяльності;
  • непередбачені зміни в міжнародній обстановці;
  • стихійні сили і клімат;
  • непередбачені зміни економічної обстановки в регіоні.

Внутрішні фактори, що зумовлюють економічні ризики, поділяються на об´єктивні та суб´єктивні.

До об´єктивних факторів належать:

  • непередбачені зміни в процесі виробництва (вихід з ладу техніки, її моральне старіння);
  • розробка, впровадження нових технологій, способів організації праці і т.д.;
  • стихійні впливи локального характеру;
  • непередбачені зміни у внутрішньогосподарських відносинах;
  • недостатність бізнес-інформації на фірмі;
  • відсутність служби маркетингу;
  • фінансові проблеми усередині фірми;
  • відсутність механізму мотивації.

До суб´єктивних факторів належать:

  • низька якість управлінських, робочих кадрів та фахівців;
  • некомпетентність управлінських та інших служб;
  • недотримання умов договорів з боку керівництва фірми;
  • відсутність у персоналу схильності до ризику;
  • помилки при прийнятті рішень;
  • помилки при реалізації ризикових рішень;
  • смерть, хвороба провідних фахівців.

Неможливо, звичайно, врахувати всі ризикові фактори, але цілком реально виділити головні з них за результатами впливу на той чи інший вид підприємницької діяльності.

Процес оцінки ризику визначаємо як зіставлення варіантів пропонованих рішень з урахуванням можливих вигод та втрат.

Вихідними даними для оцінки ризику є:

  • інформація, отримана в результаті аналізу ризику у вигляді кількісних оцінок, які стосуються кожної із запропонованих альтернатив;
  • економічні та інші дані, які стосуються витрат на здійснення кожної з альтернатив та передбачуваних зисків.

Методологічний підхід до оцінки ризику полягає у проведенні багатокритеріального порівняння й вибору альтернативного рішення та передбачає застосування сукупності методів і комплекс заходів, які можна поділити на декілька складових.

По-перше, аналіз стану зовнішнього середовища. Інформація надходить від комерційної служби підприємств, яка провадить маркетингові дослідження попиту та пропозиції таких же товарів конкурентами. Аналіз зовнішнього середовища включає дослідження кредитних, валютних ринків, ринку цінних паперів, ринку страхування тощо.

По-друге, аналіз внутрішнього середовища підприємства. Аналізується соціально-економічне становище підприємства, його фінансова стійкість та здатність приймати ризиковані дії.

По-третє, аналіз інформації, складання переліку результатів аналізу з метою їх визначення та класифікації.

По-четверте, оцінка конкретного виду ризику з використанням різних методів.

По-п´яте, визначення фінансової спроможності (ліквідності) комерційного проекту, визначення економічної доцільності (ефективності вкладання фінансових коштів).

По-шосте, визначення допустимого ризику й оцінка окремих комерційних угод за обраним рівнем ризику, вибір варіанта дій.

По-сьоме, застосування результатів оцінки ризику в прийнятті рішення та розробка заходів щодо нейтралізації можливих втрат.

Один із найбільш прийнятних підходів до оцінки ризику, пов´язаний з інтегральною його оцінкою, включає два взаємопов´язаних аспекти – кількісний та якісний.

Кількісна оцінка ризику – це кількісне визначення розміру окремих ризиків та ризику проекту в цілому.

Якісна оцінка – порівняння передбачуваних позитивних результатів з можливими негативними наслідками, виявлення імовірних впливів аналізованих результатів на рішення, що будуть прийняті у майбутньому.

Оцінюючи ступінь ризику, слід виділити зони ризику залежно від розміру втрат.

Безризикова зона, тобто зона, де втрати практично не очікуються. Цій зоні відповідають або нульові, або негативні втрати. Це область, у якій втрати не очікуються, тобто де економічний результат господарської діяльності є позитивним, називається безризиковою зоною.

Зона допустимого ризикуобласть, у межах якої величина імовірних втрат не перевищує очікуваного прибутку, отже, діяльність підприємства має економічну доцільність. Межа зони допустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахунковому прибутку. У межах цієї зони підприємницька діяльність зберігає свою доцільність. У цій зоні втрати можуть бути, але вони, як правило, менші за очікувану вигоду та прибутки.

Зона критичного ризикуобласть можливих втрат, що перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повної розрахункової виручки (суми витрат і прибутку). Вона характеризується розміром втрат, що перевищує розмір очікуваного прибутку. Ця зона характеризується небезпекою виникнення втрат, які за своїм граничним розміром можуть привести до безповоротної втрати всіх ресурсів, вкладених підприємством у справу. Тут підприємець ризикує не тільки не одержати доходу, але й понести прямі збитки в розмірі всіх здійснених витрат.

Зона катастрофічного ризикуобласть імовірних втрат, що перевищують критичний рівень і можуть досягнути розміру, що дорівнює або перевищує майновий стан підприємства. Тобто цей ризик приводить до банкрутства підприємства. Крім того, до категорії катастрофічного ризику (незалежно від величини майнового збитку) варто віднести ризик, пов´язаний із загрозою життю і здоров´ю людей і виникненням економічних катастроф.

Ряд авторів пропонують використовувати шкали ризику стосовно імовірності небажаного результату, один з варіантів яких наведено у таблиці 6.

Однак цей захід досить умовний. По-перше, він суб´єктивний щодо особи, яка запропонувала шкалу. По-друге, в оцінці ризику велику роль відіграє не тільки імовірність можливого збитку а й сама його величина. Наприклад, збиток в одну грошову одиницю й у мільйон грошових одиниць, що відбувся з однаковою імовірністю, оцінюється людиною як різний ризик. Про це йтиметься під час обговорення третьої оцінки ризику.

Таблиця 6.Шкала градації ризику

Імовірність небажаного результату (величина ризику)

Градація ризику

0.0-0.1

Мінімальний ризик

0.1-0.3

Малий ризик

0.3-0.4

Середній ризик

0.4-0.6

Високий ризик

0.6-0.8

Максимальний ризик

0.8-1.0

Критичний ризик

Для оцінки підприємницького ризику можуть бути використані різні методи.

Найбільш розповсюдженими є три групи методів:

  • статистичні методи;
  • методи експертних оцінок;
  • розрахунково-аналітичні методи.

Загальна характеристика змісту цих методів і умови їх використання представлені в табл.7.

Статистичні методи. Статистичний метод полягає у вивченні статистики втрат і прибутку, що мали місце на даному чи аналогічному підприємстві, з метою визначення імовірності події, встановлення величини ризику. Імовірність означає можливість одержання певного результату. Тут вивчається статистика втрат, котра має місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, встановлюється частота їх появи.

Однак статистичним методом неможливо користуватися, якщо досліджуваний об´єкт — нова, недавно зареєстрована компанія. Відзначимо, що дисперсія сигналізує про наявність ризику, але при цьому приховує напрям відхилення від очікуваного значення.

Таблиця 7.Зміст і умови використання різних методів оцінки підприємницького ризику

Методи оцінки ризику

Зміст методу

Умови використання

Статистичний метод

Кількісне визначення імовірності настання ризикової ситуації і розмірів фінансових збитків

Прояв ризиків у діяльності конкретного чи аналогічних підприємств, наявність достатньої інформації про кількість ризикових ситуацій і їх фінансових наслідків

Методи

експертної

оцінки

Якісне визначення імовірності настання ризикової ситуації на основі вивчення думки експертів з цих питань і факторів, що обумовлюють рівень ризику

Наявність кваліфікованих експертів, що мають досвід роботи менеджерів по ризиках; збір і обробка ними інформації про діяльність підприємства і фактори, що обумовлюють певний рівень ризику (за спеціально розробленим переліком)

Розрахунково-аналітичні методи

Вивчення рівня ризику на основі кількісної оцінки фін. наслідків ризикової ситуації при різних допущеннях щодо факторів, що обумовлюють імовірність їх прояву

Наявність точної і об´єктивної інформації щодо фінансового стану і ефективності використання всіх видів ресурсів підприємства, а також учасників ринку

Метод експертних оцінок. Існують ситуації, коли з різних причин, часто через відсутність достовірної інформації, використання статистичних методів неможливе. У таких випадках застосовуються методи, що ґрунтуються на використанні результатів досвіду й інтуїції, тобто евристичні, або методи експертної оцінки.

Особливістю даного методу є відсутність чітких математичних доказів оптимальності рішень. Загальною спрямованістю даного методу є використання людини як "вимірювального" приладу для одержання кількісних оцінок процесів і суджень, що через неповноту і невірогідність наявної інформації не піддаються безпосередньому виміру.

Розрахунково-аналітичний метод. Зміст цього методу полягає в тому, що витрати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, пов´язаними з придбанням сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтоване на ідентифікацію потенційних зон ризику. Для цього стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику, що являють собою зону загальних втрат, у межах яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

1) область абсолютної стійкості;

2) область нормальної стійкості;

3) область нестійкого стану;

4) область критичного стану;

5) область кризового стану.

У першій області ступінь ризику за елементом витрат відповідає нульовому ризику. Ця область характеризується відсутністю будь-яких втрат з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якого теоретично не обмежений.

Елемент витрат у другій області характеризується мінімальним ступенем ризику. Для цієї області максимальні втрати не повинні перевищувати межу планового чистого прибутку (тобто прибутку, що залишається після оподаткування всіх інших виплат з прибутку). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує фірмі покриття всіх її витрат і одержання тієї частини прибутку, що дає змогу сплатити податки. В умовах ринкової економіки цей напрям пов´язаний з позицією держави як основного контрагента. Основні форми діяльності: здійснення операцій з цінними паперами уряду чи муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державних чи інших коштів.

Третя область характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень втрат не перевищує розміру розрахункового прибутку (тобто тієї його частини, що залишається після всіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). При такому ступені ризику суб´єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде меншою за його розрахунковий рівень, але при цьому залишиться можливість покрити всі витрати.

Четвертій області відповідає критичний ступінь ризику, за якого можливі втрати в межах валового прибутку (тобто загальної суми прибутку, отриманої до здійснення всіх відрахувань). Такий ризик небажаний, тому що пов´язаний з можливістю для фірми не просто втратити прибуток, а й не покрити повністю своїх витрат.

П´ята область відповідає області кризового стану, що допускає можливість непокриття всіх витрат, пов´язаних з даним напрямом діяльності.

Перевага даного методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов´язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару. Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) фірма не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові.

Таким чином, ризик може виявлятися різними способами: від складного аналізу в моделях дослідження операцій до чисто інтуїтивних здогадів. Нині українські підприємці в управлінні ризиками звичайно спираються на інтуїцію, чийсь авторитет і на попередній досвід. Лише незначний відсоток керівників здатний оцінювати ризик із застосуванням математичних методів.