Підприємництво та його організаційно-правові засади

3.4. Міжнародні економічні відносини та міжнародне підприємництво

Міжнародна підприємницька діяльність (міжнародний бізнес, міжнародне підприємництво) – діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб´єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

Міжнародне підприємництво – це сукупність угод, які укладають та виконують через національні кордони і які пов´язані з переміщенням ресурсів, товарів та послуг у міжнародному масштабі.

Умовами появи та розширення міжнародного підприємництва є:

1) розвиток у країнах транснаціональних корпорацій;

2) поглиблення міжнародного поділу праці;

3) створення світового ринку товарів;

4) розвиток міжнародного кредитування.

До причин участі суб´єктів господарської діяльності у міжнародному підприємництві належать:

- пільговий режим інвестування в іншій країні;

- підвищення престижу компанії за рахунок набуття статусу міжнародної;

- збільшення обсягів продажу та відповідно отримання додаткових прибутків;

- можливість знизити витрати за рахунок доступу до дешевших робочої сили і сировини;

- продовження циклу існування товару за допомогою виходу на закордонні ринки;

- обмеження антимонопольним законодавством зростання компаній у певній країні;

- використання досвіду, ділових зв´язків і кооперації партнерів;

- об´єднання фінансових зусиль з метою здійснення наукових досліджень та впровадження їх результатів у виробництво.

У різних групах країн міжнародне підприємництво має свої особливості, головні з яких такі:

1) індустріально розвинені країни в основному активізують експортну діяльність;

2) країни, що розвиваються, підвищують активність власного капіталу у розвитку національної економіки та з метою виходу на світовий ринок;

3) країни перехідної економіки намагаються покращити свій фінансовий стан на світовій арені, залучити сучасні закордонні технології та іноземні інвестиції.

Міжнародне підприємництво функціонує у таких формах:

- зовнішньоторговельні відносини;

- науково-технічне співробітництво;

- торгівля ліцензіями, ноу-хау;

- спільні підприємства.

Суб´єктами міжнародної підприємницькоїдіяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб´єктами такої діяльності визнаються:

- фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

-юридичні особи зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства організації та об´єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об´єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб´єктів господарської діяльності;

-об´єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб´єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

-спільні підприємства за участю суб´єктів господарської діяльності України та іноземних суб´єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб´єкти господарської діяльності,передбачені законами України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності цих суб’єктів на території України, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб´єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб´єктами господарської діяльності суб´єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб´єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб´єктами господарської діяльності;

- створення суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб´єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб´єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов´язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об´єктів власності з боку іноземних суб´єктів господарської діяльності;

- аналогічна діяльність суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб´єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб´єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб´єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види діяльності,незаборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб´єктів господарювання, має таку мету:

1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв´язків суб´єктів підприємницької діяльності;

2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб´єктам підприємницької діяльності.

Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади.

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному.

Система регулювання міжнародної підприємницької діяльностіна національному рівніохоплює такі складові:

1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо);

2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масштаби діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професійна підготовка кадрів);

3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов´язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво);

4) інвестиційні пільги та обмеження (субсидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

5) гарантії дотримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне правове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного циклу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).

Зазвичайна міжнародному рівнірегулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з´явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважаються національними суб´єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди);

2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов´язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій);

3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни);

4) розв´язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних -- компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших -- Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок);

5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера).

Нанаднаціональному рівнів рамках інтеграційних утворень регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб´єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв´язків і торгівлі України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія.

Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До основних міжнародних організацій, що здійснюють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать: Банк міжнародних, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна фінансова корпорація, Рада 00Н з промислового розвитку ,Європейський банк реконструкції та розвитку.

Стратегічні пріоритетидержавної політикирозвитку міжнародногопідприємництва вУкраїні. Уряд розробив певну програму вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності в Україні, яка передбачає:

1. Структурну перебудову економіки має відбуватися з урахуванням геополітичних чинників, диференціації джерел споживання продукції природних монополій, розвитку нових галузей та підтримання таких, що вже сьогодні є конкурентоспроможними (електроніка, аерокосмічна техніка, електротехніка), переходу на наукомісткі технології та інноваційний розвиток.

2. Необхідно сконцентрувати ресурси на сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки та забезпечують можливість випереджального розвитку країни, а саме науково-технічний прогрес, інновації, освіта, інформація.

3. Слід враховувати, що прямі іноземні інвестиції прийдуть у країну переважно не для створення нових виробничих площ, а з метою придбання вже існуючих. Тому виникає необхідність розробки такого ринкового механізму, який створив би належні умови для приватизації підприємств за його реальною вартістю.

4. До чинної стратегії інтеграції України до Європейського Союзу потрібно закласти еволюційний і толерантний підходи, при цьому не слід відмовлятися від економічних зв´язків з країнами інших регіонів.

5. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності необхідно будувати відповідно до інституціональної, а не монетарної політики.

6. Потрібно поступово наближувати українське законодавство та систему освіти до стандартів системи Європейського Союзу, продовжувати роботу щодо уніфікації системи бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами.

7. Удосконалення методології обліку має відбуватися у фарватері її підпорядкованості основним потребам сучасного бізнесу. Метою поточних і ретроспективних показників фінансової звітності у цьому виді економічної діяльності є визначення ринкової вартості матеріальних і нематеріальних активів.

8. У сучасних умовах доцільно здійснювати гармонізацію. Національних стандартів бухгалтерського обліку із подальшою стандартизацією та уніфікацію їх на рівні облікової політики підприємства. Такий підхід дасть змогу підняти фінансовий облік на найвищий рівень у світі, оскільки порівнянність звітної інформації буде на найвищому рівні. Облікова політики не повинна обмежуватися тільки узгодженістю з внутрішніми вимогами підприємства та вибором методів оцінки активів і зобов´язань із метою бухгалтерського й податкового обліку. Суб´єкт господарювання, з одного боку, має дотримуватися вимог держави щодо формування облікової політики, а з іншого – опікуватися оптимізацією облікових процесів на підприємстві, мінімізацією конфліктних ситуацій з контролюючими органами та максималізацією фінансових результатів.

9. Зарубіжній досвід побудови системи державного фінансового контролю та результати практичної реалізації світових стандартів під час виконання контрольної функції державного управління в Україні, практика вітчизняної контрольної справи підтверджує необхідність становлення ефективного зовнішнього державного фінансового контролю. Його повноваження покладено на Рахункову палату України, а організація і методологія здійснення потребує ретельного опрацювання.

10. При проведення аудиту ефективності діяльності підприємств державного сектора має бути враховано інтерес держави як власника майна, а також роль підприємств у вирішенні певних соціальних завдань. Тому розвиток загальної методики аудиту ефективності в державному секторі слід доповнити основними блоками аудиторських процедур, спрямованими на оцінку ефективності процесу управління державною власністю з урахуванням специфіки реалізації держави своїх прав власника на майно підприємств і суспільної ефективності (соціальної, екологічної, тощо) їх господарювання.

Також, стратегічними пріоритетами у сфері розвитку підприємництва є:

- впровадження механізмів відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за наслідки їхніх рішень та дій в економічній сфері, невиправдане втручання в діяльність бізнесу та приватних осіб;

- нормативно-правове врегулювання механізму контролю з боку всеукраїнських об´єднань роботодавців і підприємців, об´єднань підприємців та громадських об´єднань над розробкою, прийняттям та виконанням рішень органів державної влади усіх рівнів, обов´язкового систематичного залучення цих об´єднань органами законодавчої та виконавчої влади до вироблення рішень, які знаходяться в рамках їхньої компетенції; прийняття Закону України «Про державно-приватне партнерство»;

- створення в Україні стабільної податкової системи, що забезпечувала б достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки країни, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство;

- адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС;

- створення якомога повного і внутрішньо узгодженого законодавчого забезпечення підприємництва, пристосованого до вимог Світової організації торгівлі та законодавства Європейського Союзу;

- забезпечення рівних умов діяльності на ринку для всіх представників вітчизняного бізнесу та іноземних компаній, надання рівних можливостей доступу до заохочувальних інструментів державної економічної політики, які відповідатимуть міжнародним економіко-правовим нормам і стандартам, запровадження прямої відповідальності за цільовий характер використання коштів, отриманих згідно цих інструментів;

- системне здійснення активної конкурентної політики, спрямованої на формування конкурентного середовища, сприятливого для розвитку, протидію зловживанням монопольним становищем, атакам на ринок у вигляді цінового, соціального, екологічного та інших видів демпінгу, використанню інших форм недобросовісної конкуренції;

- надання політико-правової підтримки українським підприємствам на зовнішніх ринках, сприяння формуванню позитивного іміджу українських компаній за кордоном, просуванню експорту, пошуку торгових партнерів, заохочення розвитку прикордонних економічних відносин.

- забезпечення захисту внутрішнього ринку від припливу недоброякісної, небезпечної імпортної продукції, використання цінового демпінгу тощо, поєднання поступового зниження рівня тарифного захисту з використанням протягом визначеного обмеженого часу захисних засобів для перспективних, соціально значущих, важливих для національної безпеки галузей;

- формування належного правового середовища для розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності, підвищення мотивації підприємця до високопродуктивної і високоякісної діяльності через вдосконалення системи економічного стимулювання шляхом внесення змін до податкового, митного законодавства, прийняття Закону про корпорації;

- сприяння розвитку високорозвиненого фондового ринку, венчурного підприємництва, загалом інвестиційно-фінансового сектора економіки; забезпечення державної підтримки інноваційного підприємництва через створення венчурних фондів;

- удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності через узгодження вітчизняної нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності з міжнародними стандартами.