Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб´єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Ринкова економіка побудована на підприємництві, яке також називають бізнесом.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почались у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з´явилися значно раніше. Вперше поняття "підприємець" у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільйон, який зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом ХVІІІ-ХІХ ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб´єкт пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують такі дві моделі підприємництва: класична та інноваційна. На практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємництва.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання інноваційних рішень і пошук джерел відповідних ресурсів.

Згідно з господарським кодексом України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб´єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розрізняють такі види підприємницької діяльності:

1) виробниче підприємництво – це діяльність з виробництва продукції і надання послуг матеріального характеру. Наприклад, підприємства галузі машинобудування, харчової промисловості, будівництва, транспорту, сфери побутових послуг;

2) торговельне підприємництво – діяльність у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує її реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Торговельна діяльність може здійснюватися суб´єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво (агентська діяльність) у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність з забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Наприклад, до сфери торговельного підприємництва відносяться торгові доми, оптові бази, підприємства роздрібної торгівлі; товарні біржі; діяльність комівояжера, дистриб´ютора, брокера, дилера на товарній біржі, комісіонера, консигнанта;

3) фінансове підприємництво, що пов´язане з обігом вартостей. Фінансова діяльність суб´єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Наприклад, до цієї сфери відносяться комерційні банки, фондові, валютні біржі, інвестиційні, страхові, аудиторські фірми.

Останнім часом виділяють окремим видом інформаційне підприємництво (інжинірингова, консалтингова діяльність, проведення маркетингових досліджень, послуги з використання комп´ютерних технологій).

Найбільш важливим, провідним за впливом на ефективність економіки, є виробниче підприємництво. Воно також є найбільш складним, тому значна частина вітчизняних підприємців віддає перевагу торговельному та фінансовому підприємництву.

Суб´єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав; юридичні особи усіх форм власності (підприємства, організації).

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Посадовими особами органів управління господарського товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України (КМУ), керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності.

Підприємницька діяльність може здійснюватись:

- без утворення юридичної особи (громадянин-підприємець),

- з утворенням юридичної особи (підприємство).

Зміст підприємництва можна розглядати в декількох аспектах:

1) форма економічної активності – це свобода вибору напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень, орієнтація на досягнення успіху, отримання прибутку, відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки та пов´язаний з ними ризик.

2) відповідний стиль і тип поведінки – це ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність та ризик, ділова хватка.

3) відповідна економічна функція – вдосконалення державного механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери.

Основна мета підприємницької діяльності – виробництво й пропозиція ринку такого товару, який би викликав зацікавленість та приносив підприємцю прибуток.

Підприємницький прибуток – це різниця між доходами та витратами, отримана внаслідок реалізації прийнятого підприємцем рішення щодо виробництва й постачання на ринок товару.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

  • стабільність економічної та соціальної політики держави, яка є джерелом упевненості підприємців у тому, що вони не стануть жертвами кон´юнктурних політичних рішень;
  • позитивна громадська думка – ставлення до підприємництва як до одного з престижних видів діяльності;
  • існування розвинутої інфраструктури підприємництва;
  • ефективна система захисту інтелектуальної власності;
  • дебюрократизація процедур регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів.

Виробництво в Україні здійснюється на основі таких принципів:

1) вільний вибір діяльності;

2) вільний найм працівників;

3) самостійне встановлення цін відповідно до законодавства;

4) самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників та споживачів;

5)вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів;

6) отримання та використання матеріально-технічних фінансів, трудових і природних ресурсів, використання яких не заборонено державою;

7) самостійне здійснення підприємництва юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, підприємництво є зовнішньоекономічною категорією, елементом бізнесу, типом господарювання й способом життя.

Підприємство (підприємець) функціонує у певному зовнішньому середовищі та під його впливом. Для його безперервної діяльності потрібні фінансові, матеріальні ресурси, робітники, послуги, інформація.

Зовнішнє середовище підприємництва – це зовнішні по відношенню до даного підприємства умови та чинники.

У складі зовнішнього середовища підприємництва можна виділити такі елементи:

- фізичне або географічне середовище, яке характеризує природні умови (місцеположення, кліматичні умови, наявність автомобільних доріг, залізниць, морських шляхів, доступність сировини, енергоресурсів);

- демографічне середовище, яке необхідне для вивчення попиту на продукцію та забезпеченості трудовими ресурсами (склад населення, частка трудових ресурсів);

- соціально-культурне середовище, яке впливає на попит на товари, на відношення до роботи, її престижність, на відношення до підприємництва у суспільстві, формування привабливого іміджу (смаки, мода, моральні і релігійні норми, загальноосвітній рівень населення). Тобто це менталітет, світогляд, психологія населення країни та регіону;

- екологічне середовище – екобезпека навколишнього середовища та виробництва;

- науково-технічне (технологічне) середовище відображає рівень науково-технічного розвитку даної галузі. Це рівень технології, устаткування, технічний рівень і якість продукції;

- правове (юридичне) середовище – це закони, які впливають на підприємництво;

- економічні обставини – ступінь державного регулювання (структурна політика, підтримка підприємництва); рівень доходів споживачів (розмір заробітної плати, пенсії), що впливає на платоспроможний попит та його структуру; наявність та доступність позичкових коштів; наявність вільних робочих місць, рівень безробіття; рівень і темпи інфляції; коливання курсу національної валюти; стадія економічного циклу (темпи спаду чи зростання виробництва); ступінь ризику;

- політична ситуація – політична стабільність у суспільстві, ступінь впливу різних політичних партій. У нестабільному політичному середовищі неможливо забезпечити надійний захист підприємців від втрат доходів і майна (зміна відношень власності, експропріація майна);

- міжнародне середовище: зовнішня політика України та інших держав, економічне, науково-технічне співробітництво, підготовка кадрів, рівень митних зборів, а також елементи зовнішнього середовища інших країн (інфляція, податки, заробітна плата тощо). Це має особливе значення для підприємств, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

- інституціональне середовище (інфраструктура підприємництва) – це наявність інститутів, за допомогою яких підприємець може вести господарську діяльність. До цих інститутів відносяться банки, постачальники, підприємства оптової та роздрібної торгівлі (біржі, бази, магазини), юридичні, аудиторські, лізингові, консалтингові фірми, навчальні заклади, маркетингові та рекламні агентства, служби працевлаштування, транспортні агентства, страхові компанії, комунальні послуги (тепло-, водо-, енергопостачання, вивезення сміття), засоби зв´язку та передачі інформації, реклама.

Усі ці елементи зовнішнього середовища підприємства можуть у залежності від обставин позитивно або негативно впливати на його діяльність. При аналізі зовнішнього середовища визначаються пріоритети, тобто найбільш значущі елементи, які у першу чергу необхідно враховувати. У результаті аналізу виявляються внутрішні потенційні можливості підприємства, його недоліки та зовнішні проблеми.


Найти репетитора в вашем районе поможет сайт repetitor.org.ua