Елементами криміналістичної характеристики легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, є: предмет легалізації; джерело походження «брудних» коштів, тобто відомості про предикатний злочин, який передує легалізації; місце, час учинення, знаряддя; обстановка вчинення легалізації; чинники, що обумовлюють учинення злочину, та умови, які сприяють досягненню злочинної мети;

- особи, що вчиняють легалізацію та їх психологічні особливості;

- способи та типології легалізації грошових коштів, здобутих злочинним шляхом.

У ст. 209 КК України демонструється наявність таких форм предмета легалізації: грошові кошти (готівкою чи безготівкою, у національній чи вільноконвертованій валюті); майно. Доцільно зауважити, що легалізація як злочин матиме місце лише в тому разі, якщо доходи отримуватимуться злочинним шляхом, тобто внаслідок учинення злочину, а не просто незаконними діями (адміністративне правопорушення).

Згідно із Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 18 травня 2010 р. № 2258-VI «доходи, одержані злочинним шляхом - будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а також включати рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній».

Водночас, з огляду на тлумачення поняття доходів, майна, тобто речей матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, до предмета легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, слід віднести:

- нерухоме майно: земельні ділянки, об’єкти, розташовані на земельних ділянках, та інші речі, права на які підлягають державній реєстрації, майнові права на цю нерухомість та майнові вигоди;

- рухоме майно: гроші, кошти (в національній та іноземній валюті у готівковій чи безготівковій формі), цінні папери, банківські метали та інше рухоме майно, що має визначену вартість, а також майнові права на цю рухомість чи майнові вигоди;

- об’єкти права інтелектуальної власності.

Джерело походження злочинних доходів, а також відображення зв’язку легалізації (відмивання) з предикатним злочином, унаслідок учинення якого і були безпосередньо отримані злочинні доходи, що легалізуються, є обов’язковою умовою формування і специфічною ознакою криміналістичної характеристики саме щодо розглядуваної категорії злочинів.

У технології злочинного збагачення можна виділити три взаємопов’язані елементи:

  1. Дії, спрямовані на безпосереднє одержання доходів кримінального походження і пов’язані з учиненням основних (предикатних) злочинів. Аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що найбільш поширеними злочинами такої категорії є: шахрайство (ч. 3 ст. 190 КК України), привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 3 ст. 191), незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ч. 2 ст. 204), зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ч. 2 ст. 365), контрабанда (ст. 201) та ін.
  2. Дії, що виступають способом чи необхідною умовою вчинення основного (предикатного) злочину. В цьому разі йдеться про так звані підпорядковані (вторинні) злочини, до яких можна віднести: службове підроблення (ст. 366), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358), незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200), фіктивне підприємництво (ст. 205) та ін.;
  3. Дії, спрямовані на приховування слідів виникнення кримінальних доходів, осіб, які їх отримали, а також осіб, що ініціюють і здійснюють їх відмивання, створення видимості законного походження цих доходів тощо, тобто здійснення самої легалізації як завершального етапу злочинного збагачення.

Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом за допомогою фіктивних підприємств, насамперед передбачає:

а) документальне оформлення витрат товарно-матеріальних цінностей, які фактично були реалізовані за готівку;

б) здійснення коректування цін реально діючих суб’єктів господарювання у випадках, коли товарно-матеріальні цінності реалізуються їм неофіційно за готівку за більш високою ціною. Водночас оформлення витрат відбувається на фіктивну фірму за більш низькою ціною з метою скорочення офіційно отриманого сукупного валового доходу і зменшення податкових зобов’язань;

в) легалізацію коштів, що знаходяться у «тіньовому» обігу, з метою здійснення офіційних інвестицій, капіталовкладень, придбання нерухомості, цінних паперів тощо;

г) використання багаторівневих схем товарно-грошових потоків, у яких між реальними суб’єктами господарювання розташовується фіктивна фірма, через котру спрямовується рух товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, з метою коректування вартості товарно- матеріальних цінностей на етапі їх проходження через фіктивне підприємство.

Так, з метою легалізації товару кримінального походження або з яким здійснювались кримінальні дії (наприклад, товар ввезено на територію країни контрабандою), документи на його відпуск, зазвичай, оформляються від фіктивної фірми і розрахунки за цей товар відбуваються безпосередньо з нею. У подальшому кошти в нелегальний спосіб конвертуються в іноземну валюту і перераховуються іноземному постачальнику товару.

Водночас під час визначення фіктивного підприємства як елемента злочинного збагачення та легалізації треба обов’язково зважати на те, що не визнаються предметом легалізації кошти, з якими хоча і проведена фінансова операція з використанням банківських рахунків підприємств, які мають ознаки фіктивного, але ці кошти отримані не в результаті вчинення злочину, а придбані на законних підставах.

Відомо, що до об’єктивних чинників, які впливають на спосіб учинення злочину, належать особливості та умови місця, часу вчинення, знаряддя. Рух нелегально отриманих коштів здійснюється в цілому аналогічно легальним потокам: деякі витрачаються на негайне споживання, покриття збитків, пов’язаних із учиненням злочинів, інші повертаються у бізнес, інвестуються в розширення кримінальної діяльності. Частина прибутків розміщується на міжнародних фінансових ринках і також потребує своєї легалізації, для чого злочинці адаптуються до умов функціонування банківської системи. Свій конспіративний характер накопичення «брудний» капітал втрачає вже після легалізації, після чого, фактично, важко встановити його походження.

Специфіка місця вчинення злочинної легалізації як елемента криміналістичної характеристики полягає у відсутності чітко виражених меж у просторі. Вона обумовлена структурою та місцезнаходженням банків, контрагентів (вітчизняних, іноземних фізичних та юридичних осіб), які сприяють учиненню злочинів «на відстані» й досягненню успіхів у галузі комп’ютерних технологій, техніки. Такі досягнення, на думку В. А. Куликова, визнаються техногенним середовищем, відтак є важливим елементом обстановки вчинення злочину, сприятливим для нього. Відповідно, дослідження місця вчинення злочину доволі важливе під час розслідування останнього.

Залежно від масштабів легалізація може сягати за межі однієї країни. На думку В.А. Нікуліної, за кордоном їй притаманні кредитування готівкою, вкладення коштів в ігровий бізнес, прокручування в банках. У межах країни вона виявляється у придбанні нерухомості, укладанні та виконанні фіктивних угод. Усупереч запропонованій класифікації зазначимо, що наведені способи легалізації спостерігаються як за кордоном, так і в Україні. Наприклад, завищена сума оплати за консалтингову угоду, як спосіб, характерна як для українських, так і для іноземних партнерів, а дійсність подібних угод практично не перевіряється контролюючими органами України. Операції з придбання нерухомості, інвестування, кредитування теж успішно проводяться в межах країни, особливо, коли об’єкти капіталовкладень мають стратегічне значення.

Вдале відмивання потребує прикриття законним бізнесом, спроможним обґрунтувати надходження великих прибутків. Залучення останніх характерно для сучасних способів легалізації. Зрозуміло, такі фірми воліють обслуговуватися банками офшорних зон. Поширене створення фірми в одному регіоні України, накопичення чи прокручування коштів у банку іншого регіону, перерахування через кореспондентські рахунки іншого банку. Заплутування каналів проходження грошей ускладнює виявлення фірм та їх мереж у масштабах країни. Простежується загальна тенденція руху «брудних» коштів через банки офшорних зон із подальшим переказом у країни з сильною банківською, податковою системою, після чого вкрай важко відшукати джерело походження та власників коштів. Так, за фактом розслідування відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, встановлено, що обвинувачений використовував незаконно відкритий в Угорщині суб’єкт підприємницької діяльності та його банківський рахунок для прокручування злочинних грошових потоків.

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки зобов’язані ідентифікувати осіб, що здійснюють розрахунки, повідомляти правоохоронні органи про сумнівні фінансові операції; їм забороняється вступати в договірні стосунки з анонімними особами. Для полегшення діяльності з приводу такого відстеження 24.09.2003 р. Уряд України оприлюднив перелік офшорних зон, куди увійшли 34 держави, на території яких проведення операцій з банками є підозрілим.

Приклад встановлення фінансового ліміту поширився в багатьох країнах світу. Відповідно до ч. 3 ст. 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» значними є операції, сума яких перевищує готівкою 150 000 грн.

Час учинення злочину - чинник, що дозволяє розмежувати послідовність виконання злочину за етапами та обумовлює його тривалість. Початок відмивання збігається із часом вкладення коштів у фінансову операцію і обумовлений низкою чинників. Як правило, банківські трансакції здійснюються оперативно завдяки високим швидкостям розрахунків між банками за один операційний день, що водночас становить період робочого часу («бізнес-час»). Але це стосується часу безпосереднього проведення операцій. Згідно з вимогами НБУ банки здійснюють розрахунки власних клієнтів упродовж часу, регламентованого внутрішнім режимом установи, який визначається як операційний час.

Обстановка вчинення легалізації може зумовити необхідність учинення дій, що мають ознаки готування до злочину. Такі дії нерідко потребують певного терміну очікування їх результатів:

- досягнення злочинної мети за первинним злочином;

- підробка документів, знайомство та підкуп посадових осіб;

- реєстрація фірм;

- підшукання співучасників;

- вибір оптимальних умов для реалізації злочинного наміру;

- вивчення банківської політики в країні;

- з’ясування особливостей документообігу;

- обладнання офісу (можливе використання бутафорії у вигляді службових приміщень, «листів від контрагентів», бібліотеки з правових питань, дорогоцінної оргтехніки);

- збір певної суми грошей, збереження їх без руху до «кращих часів» і т. д.

Отже, легалізація - не одномоментний акт, а система взаємообумовлювальних фізичних та психічних процесів, пов’язаних із утягненою у злочин особою. Встановити час учинення таких дій іноді вкрай важко, оскільки вони можливі будь-коли, залежно від обставин, що сприяють чи перешкоджають легалізації.

Швидкість проведення банківських операцій впродовж робочого дня, використання електронних систем переказу коштів, неефективний контроль з боку податкових органів дозволяють називати фірми, створені винятково для легалізації, «одноденками», «міжкварталками». У період між щоквартальними звітами в податкову інспекцію вони встигають зареєструватися, відкрити розрахункові рахунки, провести ними кошти та їх закрити, а потім самоусунутися. Такі маніпуляції значно ускладнюють виявлення фірм, адже документи про особу засновників, власників, керівників, адреси офісу виявляються фіктивними. Як підсумок - фіктивні фірми викриваються зі значним запізненням, а гроші повернути у легальну фінансову систему майже неможливо.

Чинники, що обумовлюють учинення злочину, та умови, які сприяють досягненню злочинної мети. В теорії криміналістики такі чинники асоціюються із причинами та умовами, що сприяли вчиненню злочину. Але такими факторами можна визнати й окремі елементи криміналістичної характеристики злочину (місце, час, обстановка, знаряддя вчинення злочину, наявність у злочинця певного статусу, особистих ознак, тощо). Тому доцільніше мовити саме про фактори вчинення злочину, що охоплюють всі чинники, які йому сприяють.

До причин, що сприяють вчиненню легалізації злочинних прибутків та високому рівню їх латентності, належать, зокрема:

- відсутність досвіду практичних органів у розкритті злочину;

- існування офшорних зон;

- наявність фінансової бази у злочинців;

- існування банківської таємниці;

- «молодість» складу злочину в КК України.

Особи, що вчиняють легалізацію, та їхні психологічні особливості по-різному впливають на вчинення ними злочину. Деякі з них є провідними, інші - другорядними. Так, легалізація обумовлюється обранням способу її вчинення та задоволенням потреб самого злочинця (наприклад, бажання приховати первинний злочин, корисливі мотиви, бажання розширити власну сферу підприємницької діяльності за рахунок злочинних прибутків). А деякі причини можуть залишатися нейтральними до факту вчинення відмивання: працелюбність, зацікавлення у побутовому житті.

У криміналістичному аспекті важливого значення набуває дослідження умов формування особи: її схильності до порушення закону, особливостей характеру. Це зумовлює необхідність вивчення слідчим навіть у загальних рисах особливостей життя злочинця, заняття певним видом діяльності.

Для осіб, що легалізують гроші на міжнародному рівні, ризик бути виявленими значно зменшується через неузгодженість у діях правоохоронних органів різних країн, відсутність належної правової бази для протидії злочину. Для легалізації обирається країна із найбільш суворим дотриманням її банками банківської таємниці, а контроль з боку правоохоронців за «чистотою» грошових потоків - номінальний. Про розмах діяльності організованої злочинності свідчить те, що для них існує доволі розвинена та мобільна банківська система країн офшорних зон. Злочинці користуються рахунками банків цих регіонів, через дотримання ними банківської таємниці. Це дозволяє вилучити максимальну кількість легалізованих коштів із залучених у банківський обіг «брудних». Офшорні регіони мають характерні риси фінансової системи: відсутність податків чи їх невеликі розміри на окремі види прибутків, дотримання банківської, комерційної таємниці, слабкий валютний контроль, легка процедура реєстрації компаній, вигідне географічне розташування поряд зі шляхами ділової активності. До того ж, небезпечними зонами для проведення операцій з комерційними чи банківськими структурами можна вважати й зони проведення бойових дій, скоєння терористичних актів, де у зв’язку із нестабільністю у політичній, економічній, господарській сферах значно пожвавлені рухи коштів, здобутих від різних злочинних дій.

З побудуванням методики розслідування легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, перед криміналістами постає завдання систематизації даних про особу винного, необхідність запропонувати наукову класифікацію та можливості використання отриманих результатів на практиці.

З урахуванням сфери вчинення легалізації відзначимо таку рису злочинців, як володіння ними статусу суб’єкта господарської діяльності.

За ст. 209 КК України підлягає відповідальності особа, яка не брала участь у вчиненні первинного злочину, але усвідомлювала злочинну природу прибутків і легалізувала їх. З огляду на цю обставину, злочинців можна класифікувати так:

1) вчинили первинний злочин та використали отримані від нього прибутки у легальному обігу;

2) не брали безпосередню участь у предикатному злочині, але активно сприяли подальшому відмиванню грошей чи вчинювали його.

Тобто, особу злочинців можна класифікувати й на підставі наявності зв’язків із транснаціональною злочинністю на:

1) осіб, що знаходяться на території України, легалізують гроші за кордоном без втручання представників іноземного чи вітчизняного криміналітету;

2) осіб, що знаходяться на території України та легалізують кошти за кордоном разом або на вимогу іноземної чи вітчизняної організованої злочинності;

3) осіб - іноземних громадян, що вчиняють злочин на території України;

4) злочинців, що володіють усіма цими ознаки.

Осіб, причетних до легалізації, також пропонують поділити на дві великі групи:

  1. Особи, які вчинили предикатний злочин і самі в подальшому відмивають «свої» гроші, тобто є власниками злочинно здобутих доходів.
  2. Особи, які здійснюють легалізацію злочинно здобутих доходів інших осіб. Останніх, своєю чергою, поділяють так:

а) особи, які мають право вчинювати правочини від імені юридичної особи, а також виконують організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції (керівники підприємств, установ, організацій, головні бухгалтери);

б) особи, які мають право здійснювати фінансові операції: співробітники банківських установ, фінансових груп, кредитних спілок, страхових компаній, довірчих товариств, інвестиційних фондів, клірингових палат, трастових компаній, фондових та інших бірж, брокерських і дилерських контор, установ зв’язку тощо, а також особи, які внаслідок вимог закону зобов’язані вчинювати певні дії з надання правочину встановленої законом форми (нотаріуси, працівники реєстраційних органів, наприклад, бюро технічної інвентаризації);

в) особи, які професійно займаються легалізацією (відмиванням) «брудних» коштів, що є характерним насамперед для офшорних юрисдикцій. Це адвокати, бухгалтери, брокери, агенти з пошуку осіб, що мають намір здійснити легалізацію в цій офшорній зоні;

г) особи, яких залучено до здійснення фінансових операцій із використанням можливостей комп’ютерної техніки, так звані злочинці-інтелектуали;

г) особи, які внаслідок свого високого службового становища сприяють суб’єктам легалізації (депутати, чиновники різних відомств).

Отже, такою діяльністю займаються особи з певним обсягом спеціальних знань, фінансів, достатнім освітнім та професійним рівнями. Зв’язок злочинців з освіченим прошарком суспільства є підставою отримання ними образної назви - «білокомірцева злочинність».

Для формування концепції криміналістичної характеристики легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та розроблення основ методики розслідування зазначеної категорії злочинів вирішальну роль виконує спосіб легалізації як система дій, прийомів, операцій, спрямована на впровадження «брудних» коштів у фінансово-господарський капіталообіг як законних, тобто переведення кримінального капіталу з тіні в легальний бізнес. При цьому головне місце у складній структурі легалізації злочинних доходів, поряд із підготовкою до легалізації та приховуванням, маскуванням її наслідків, посідають дії з безпосереднього введення зазначених доходів у легальний сектор. Знання типових способів учинення злочинів у сфері економіки і використання цієї інформації під час розслідування конкретного злочину дозволяє ефективно застосовувати одну з двох найбільш відомих і доволі перспективних логічних схем організації розкриття злочинів. Перша передбачає таку послідовність: «від слідів злочину - до способу вчинення - і від способу до особи злочинця». Друга логічна схема, яку умовно можна назвати теоретичною, передбачає іншу послідовність міркувань і дій слідчого, а саме: «від способу до слідів злочину - від встановленого способу і слідів як його наслідків - до особи, яка вчинила злочин». Остання логічна схема є найбільш притаманною саме для розкриття та розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Річ у тому, що легалізація за своєю природою передбачає здійснення дій щодо приховування, маскування, тобто таких дій, що залишають обмаль слідів, які не лежать на поверхні, а їх відшукання потребує значно більших інтелектуальних зусиль з боку слідчого, знання ним як конкретних способів, так і загальних технологічних схем відмивання «брудних» коштів.

В.Ю. Шепітько серед основних способів легалізації грошових коштів та майна, отриманих злочинним шляхом, називає неконтрольоване введення в комерційний обіг грошових коштів (або майна) за допомогою легальних господарських структур на території України, відкриття дочірніх підприємств закордонних фірм, створення підприємницької сфери, висока рентабельність для приховання здійснюваних операцій.

Способи легалізації реалізуються під час здійснення фінансових операцій з предметом легалізації за участю банків, інших фінансових установ, проведення зовнішньоекономічних та інших господарських операцій, вчинення правочинів з майном, одержаним злочинним шляхом (придбання рухомого і нерухомого майна, правових документів, інших документів, що виконують роль грошового еквівалента), використання доходів кримінального походження у господарській діяльності або у сфері, що не пов’язана з господарюванням, залучення «брудних» коштів до легального обігу через фондовий ринок цінних паперів тощо.

На підставі вищевизначеної системи способів легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, виділяють такі типології злочинних схем легалізації (відмивання) доходів кримінального походження:

  1. «Змішування» законно одержаних грошових коштів із злочинними надходженнями - до законно одержаної виручки підприємств торгівлі, побутового обслуговування, закладів шоу-бізнесу, глядацьких, спортивних, гральних та інших установ з великим готівковим обсягом включають (додають, приєднують) великі суми «брудних» коштів.
  2. Укладення фіктивних правочинів - коли для надання злочинним зв’язкам легально діючих підприємств з фіктивними фірмами видимості фінансово-господарських зв’язків учиняються різноманітні фіктивні правочини. Останні у всьому їх розмаїтті становлять основу більшості кримінальних схем легалізації злочинних доходів за допомогою фіктивних підприємств. Вони використовуються і як разові акції для легалізації конкретної суми, а також у складних комбінаціях із залученням як прикриття банківських операцій та виробничих циклів великих підприємств для здійснення тривалого та великомасштабного процесу легалізації. При цьому схеми із залученням псевдоіноземних фірм, фірм-одноденок, виведення операцій з легалізації в офшорні зони - ці прийоми слугують лише для прикриття, завуальовування чи підвищення ефективності (наприклад, для зниження податкової ставки під час легалізації) доволі простої основи злочинного діяння - фіктивного правочину. Найбільш поширеними видами фіктивних правочинів, що вчиняються під час легалізації злочинних доходів, є договори: купівлі-продажу (зокрема цінних паперів), оренди, страхування, довірчого управління, доручення, комісії, контрактації, поруки, про надання інформаційно-консультаційних, аудиторських, юридичних, бухгалтерських, маркетингових, брокерських та низки інших послуг, де засновниками фірм, з якими укладаються ці договори, є самі ж особи або їх родичі, хто має намір відмити гроші.
  3. Проведення операцій із цінними паперами - коли для переведення готівкових грошових коштів у безготівкові та легалізації в такий спосіб коштів, здобутих злочинним шляхом, використовуються різноманітні операції, в тому числі доміцилювання векселів (від латин. domicilium - місце проживання) - операція, відповідно до якої власник банківського рахунку пред’являє своєму банкові право регулювати платежі за його векселями. Місце, де здійснюються платежі за комерційним векселем, є доміцилієм (місцепроживанням) платника. Ця практика забезпечує вигоди: 1) для пред’явника векселя, який надає перевагу банкові, одержуючи вигоду від більш сприятливого оподаткування і кращі умови під час здійснення облікової операції; 2) для платника за перевідним векселем, який вклав свої гроші в банк і не має потреби в тому, щоб знімати їх для здійснення платежу; 3) для банкіра, оскільки він має можливість спрощення процедури платежу й одержує ширше уявлення про справи і становище своїх клієнтів; 4) для економіки в цілому, бо скорочує витрати обігу - вимагається менше готівки.
  4. Використання механізмів фондового ринку - а саме диверсифікація, легкість проведення торгівлі цінними паперами в сучасних умовах (наприклад, електронні торги) і можливість проведення трансакції на ринках, які практично «не визнають» національних кордонів.
  5. Застосування псевдоекспортних операцій - безтоварних операцій, у разі документального оформлення яких відсутні фізичний рух товарно-матеріальних цінностей та вивезення їх за межі України, що мають на меті незаконне відшкодування ПДВ і легалізацію одержаних коштів, а у випадках з підакцизними товарами - ухилення від сплати акцизного збору.
  6. Здійснення операцій з реалізації контрабандних, контрафактних або незаконно привласнених товарів, майна, підпільно виготовленого в Україні або здобутого від здійснення незаконної підприємницької, в тому числі торговельної, діяльності чи здійснення заборонених видів діяльності тощо. Легалізація товарів контрабандного походження здійснюється згідно з такою схемою. Реально діюче підприємство, отримавши контрабандним шляхом від іноземного партнера певні товари та ухилившись у такий спосіб від сплати податків і митних платежів, укладає з фіктивним підприємством відповідний «безтоварний» договір постачання, на підставі якого здійснює розрахунки та оприбутковує у себе контрабандні товари. Надалі ці товари залучаються до легального товарообігу шляхом реалізації законно діючим суб’єктам підприємництва або кінцевим споживачам. Аналогічним чином здійснюється легалізація неврахованої продукції власного виробництва або викраденого майна.
  7. Використання діяльності конвертаційних центрів - учасники яких переводять безготівкові кошти в готівку, а також на розрахункові рахунки підприємств з ознаками «фіктивності», маскуючи свою протиправну діяльність легальним бізнесом.
  8. Використання механізмів псевдоінвестування - коли кошти сумнівного характеру, які надходять з-за кордону від компаній- нерезидентів (в основному офшорної юрисдикції), використовуються як інвестиції. Здебільшого в таких схемах задіяні енергопостачальні компанії (обленерго), металургійні підприємства, підприємства з перероблення продукції агропромислового комплексу. При цьому демонстрування намірів здійснити інвестиційні вливання в економіку України є лише прикриттям дійсних цілей щодо одержання надприбутків, ухилення від сплати податків, ввізного мита тощо.
  9. Використання приватизаційних процесів - коли приватизація (найперше купівля нерезидентами акцій українських підприємств, нерухомості тощо) пов’язана з намаганнями легалізувати капітал, незаконно здобутий на території України або за її межами, і супроводжується тісною співпрацею українських резидентів з підприємствами, зареєстрованими в офшорних зонах, інших країнах і на територіях із спрощеною системою реєстрації або пільговим оподаткуванням.
  10. Використання підконтрольних президентських компаній, тобто рахунків іноземних фірм і навіть банківських установ для вчинення: розкрадання податку на додану вартість шляхом проведення псевдоекспортних операцій з подальшим відшкодуванням його з бюджету; легалізації «брудних» коштів у результаті проведення кредитних ліній від нерезидентів, здійснення псевдоінвестиційної діяльності; ухилення від сплати ввізного мита, акцизного збору, ПДВ при імпорті ліквідних товарів (продукції) на митну територію України, в тому числі з використанням псевдопільговиків; контрабанди продукції, переважно підакцизної групи, з подальшою її «легалізацією» в реальному товарообігу тощо.
  11. Використання штучного банківського кредиту - коли зацікавлена у відмиванні доходу особа розміщує власні кошти, здобуті від протиправної діяльності, на депозитному рахунку в банку. Депозит, наприклад, може бути оформлено відповідним сертифікатом на пред’явника. Наступним кроком є видача кредиту, під заставу якого надається сертифікат на пред’явника. При цьому відсотки, що одержуються за депозитним внеском, частково компенсують витрати, пов’язані з користуванням кредитом. Отже, «собівартість» очищення коштів становить не більше 3% від загальної суми кримінального доходу. Недосконалість цієї схеми полягає у тому, що кредитні кошти не можуть бути використані безпосередньо фізичною особою для власних цілей, пов’язаних, наприклад, з придбанням пакету акцій державного підприємства або з внеском до статутного фонду комерційного банку. З огляду на цей чинник, легалізація коштів через штучний банківській кредит, як правило, практикується власниками того чи іншого бізнесу з метою постійного оновлення оборотних коштів.
  12. Використання благодійних та неприбуткових організацій - найчастіше це пов’язано з корумпованістю посадових осіб, які з корисливою метою, одержуючи кошти злочинного походження, організовують благодійні акції та заходи, а розрахунки за них проводять через фіктивні фірми.