Державне управління. Том 2

17.9. Оцінювання ефективності державного управління

Сутність ефективності управління

Ефективність державного управління, покладена в основу компетентних і оптимальних управлінських рішень, містить значний потенціал динамічного розвитку суспільної системи. Тому вкрай необхідним є дослідження критеріїв оцінювання ефективності державного управління на різних рівнях соціальної організації суспільства. Найчастіше виділяють такі критерії ефективності функціонування соціальних утворень, як загальний, локальний, соціальний, економічний, політичний, інтегральний і частковий. Але здебільшого увага зосереджується на двох головних аспектах (або видових проявах) ефективності функціонування цих утворень: соціальному та економічному.

Згідно із цим пропонується використовувати як критерії ефективності організаційно-управлінської діяльності характеристики соціального процесу (зокрема такого його різновиду, як організаційна взаємодія в державному управлінні) та рівень задоволеності його учасників. З’ясування наукових підходів до оцінки ефективності організації державного управління соціальними об’єктами - витратного, результатного та порівняльного (або цільового) - дає змогу об’єднати більшість критеріїв ефективності управління соціальними утвореннями в три групи: 1) вхідні, що реалізують витратний підхід до оцінки ефективності суб’єктів державного управління та використовують вхідні характеристики функціонування керованих ними соціальних об’єктів як мірило ефективності їх діяльності (наприклад показники економічності); 2) вихідні, що формують результатний підхід до оцінки ефективності суб’єктів державного управління та використовують вихідні (кінцеві) характеристики функціонування керованих ними соціальних об’єктів як мірило ефективності їх діяльності (наприклад показники рентабельності); 3) процесні, що реалізують порівняльний підхід до оцінки ефективності керуючих суб’єктів та використовують цільові (структурно-функціональні) характеристики функціонування керованих ними соціальних об’єктів як мірило ефективності їх діяльності (наприклад показники збалансованості чи оптимальності).

Останнім часом особливого поширення в управлінській практиці набув ще один підхід, який використовує як критерії оцінки ефективності управління соціальними об’єктами результативність і економічність їх діяльності. Згадаємо, що результативність - це відносна величина, яка відображає рівень досягнення поставлених цілей (запланованих результатів), для визначення якої необхідно забезпечити виконання певних умов. Інший критерій - економічність - визначає “ ціну” результативності, тобто витрати на досягнення організаційних цілей. Ці витрати можуть бути нормативними (запланованими), спеціально встановленими (наднормативними) та економічними. Економічність організаційно-управлінської діяльності може визначатися також шляхом співвідношення витрат на утримання керуючої підсистеми чи апарату управління соціальним об’єктом і досягнутого від її діяльності економічного ефекту.

Таким чином, на підставі аналізу визначено певні вектори розвитку наукових підходів до оцінювання результативності функціонування соціальних утворень та їх організаційних структур управління: частковий, який передбачає дослідження результативності систем управління соціальних утворень як одного з часткових критеріїв організаційної ефективності, що зводиться до цільової оптимізації параметрів діяльності; кібернетичний, у якому результативність управління соціальними об’єктами є інтегруючою основою поєднання різнорідних критеріїв організаційної ефективності; інтеграційний, який визначає результативність діяльності суб’єктів управління як систему часткових критеріїв організаційної ефективності (наприклад як результат поєднання якості, інноваційності, прибутковості, гнучкості, економічності й ефективності діяльності); гуманістичний, який передбачає зміщення проблеми вивчення ефективності функціонування соціальних утворень у сферу управління трудовими ресурсами, тобто у сферу ефективного використання людського потенціалу, а також широкого залучення працівників до процесу розробки, ухвалення й реалізації найбільш важливих для цього утворення управлінських рішень.

Загальна логіка аналізу різноманітних підходів до вивчення проблеми результативності управління соціальними об’єктами може бути доповнена, на наш погляд, ще одним - соціологічним підходом, спрямованим на вивчення ефективності державного управління залежно від рівня задоволення насущних потреб та інтересів людей, тобто орієнтованим на реалізацію потреб відтворення соціуму загалом.

Виходячи з цього виокремимо низку ключових проблем, які потребують урахування при обґрунтуванні критеріїв ефективності державного управління. Серед них найголовнішими є такі: 1) брак доцільності - традиційна практика оцінки ефективності діяльності суб’єктів управління безпосередньо не пов’язана зі стратегією розвитку керованих ними соціальних утворень;

2) спотворення витрат - традиційна практика оцінки витрат на досягнення мети діяльності суб’єктів управління концентрується навколо окремих витратних елементів (без урахування змін у цих самих елементах), що потребує запровадження інших технологій аналізу й оцінювання різноманітної інформації, яка використовується для ухвалення управлінських рішень;

3) відсутність гнучкості - використовувані підходи до оцінки витрат на управління пов’язані з планами діяльності соціальних утворень і не змінюються залежно від викликів зовнішнього середовища; 4) нехтування світовим управлінським досвідом - традиційні технології оцінки ефективності управління та поділу управлінських функцій перешкоджають запровадженню організаційно-управлінських інновацій, а отже, більшість суб’єктів управління в практичній діяльності продовжує витрачати багато часу на обробку значного масиву інформації, тобто різноманітних звітів, великої кількості нормативів, обліку витрат тощо; 5) підпорядкованість фінансовим цілям - найчастіше оцінка результативності суб’єктів і об’єктів державного управління розглядається як частина фінансового менеджменту, хоча насправді вона виходить за межі фінансової сфери і потребує використання інших технологій оцінювання ефективності організаційної взаємодії в державному управлінні.

Усе це свідчить, що проблема визначення критеріїв оцінки ефективності державного управління є наскрізною для постіндустріального суспільства, яке розвивається на приматі знань та інтенсифікації організаційно-управлінських процесів. Звідси випливає, що критерії оцінювання ефективності державного управління мають ґрунтуватися на таких засадах, як безпосередній зв’язок загальної стратегії розвитку суспільної системи з її функціональними стратегіями; використання соціальних індикаторів поряд з традиційними економічними критеріями та показниками; урахування структурних змін, що відбуваються, відповідно до мети діяльності суб’єктів і об’єктів управління; простота використання критеріїв оцінювання ефективності на всіх рівнях державного управління в суспільстві; стимулювання суб’єктів управління до впровадження інноваційних організаційно-управлінських технологій як найкращих способів досягнення визначеної мети. Водночас проблема визначення критеріїв оцінки ефективності державного управління полягає, на наш погляд, у розумінні самих результатів. Складність механізмів взаємозалежності державного управління і суспільства призводить до того, що іноді важко стверджувати, чи відбулося взагалі управління, в чому конкретно воно виявилося, який його реальний результат, адже в реальному суспільному житті досить важко виокремити й визначити власне результат управління як такий, його активність і силу (тобто управлінських рішень, дій і взаємодій суб’єктів і об’єктів управління). Тому визначення результативності будь-якої діяльності взагалі і результативності організаційної взаємодії в державному управлінні зокрема залишається й дотепер досить складною науковою проблемою, в якій можна визначити три найважливіших аспекти.

Перший аспект полягає у з’ясовуванні того, чи справді досягнутий результат є наслідком ефективності державного управління, а не дії якихось інших суспільних (або природних) сил. Адже досить часто вплив природних (або суспільних) сил і закономірностей, а можливо, і просто збіг певних обставин (іноді випадкових) видається за результат успішної взаємодії суб’єктів і об’єктів управління. Отже, щоб оцінити ефективність суб’єктів державного управління, потрібно чітко окреслити конкретні залежності, які справді вплинули на результати діяльності суб’єктів і об’єктів управління різних ієрархічних рівнів.

Другий аспект проблеми пов’язаний з пошуком власне джерела, що впливає на результат організаційної взаємодії в державному управлінні. В процесах організаційної взаємодії в державному управлінні задіяні, як правило, різні елементи системи державного управління, зокрема органи державної влади й управління, управлінські структури різних корпорацій та громадських об’ єднань, організаційно-нормативні документи, організаційно-управлінські рішення й дії суб’єктів і об’єктів управління різних рівнів, а також їхні знання, воля, ресурси, засоби, методи, технології тощо. Тому вкрай важливо визначити, що насправді впливає на конкретний результат організаційної взаємодії в державному управлінні.

Третій аспект проблеми - це потреба у фіксації не тільки залежностей і зв’язків між цілями, завданнями і технологіями, що закладені в управлінських рішеннях, діях і взаємодіях суб’єктів і об’єктів державного управління, а й реальних результатів, отриманих унаслідок їх організаційної взаємодії в державному управлінні. Тут насамперед слід достеменно з’ясувати, що саме в подібних ситуаціях досягнуто за рахунок організаційної взаємодії керуючих суб’єктів: хто з них і як діяв у конкретній ситуації, тобто хто приймав рішення, яку мав мету, скільки часу і ресурсів витратив на виконання певного завдання, що спричинило затримку реалізації певного рішення, тощо.

З’ясування сутності результату організаційної взаємодії в державному управлінні як реального соціального факту висуває ще одну проблему, пов’язану з характеристикою отриманого результату, яка передбачає співвіднесення результату з певними соціальними, політичними, економічними, моральними та іншими очікуваннями людей, а також із визначенням його суспільної та індивідуальної (для кожної людини) актуальності, соціальної значимості й цінності. Проте отримати достовірну й повну характеристику результатів такої взаємодії дуже важко, оскільки різні об’єкти державного управління (під керівництвом своїх суб’єктів управління) виробляють різноманітну продукцію або надають різні послуги, які мають різну суспільну й споживчу цінність. Наприклад, для організаційних структур державного управління, що забезпечують різні види виробничої діяльності, фіксація таких результатів, як обсяги виробництва, видобуток сировини, енергії тощо є достатньою для оцінювання ефективності організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління.

Однак у ринкових умовах наявність навіть таких метрично вимірюваних результатів не є об’єктивною підставою для оцінювання ефективності організаційно-управлінських процесів (дій, взаємодій), оскільки в ринковій економіці діють свої закономірності, взаємозв’язки й стандарти, які потрібно враховувати. Це, насамперед, кон’юнктура ринку та її відстеження (моніторинг), уміння вчасно реалізувати виготовлений продукт (маркетинг і реклама), а також вибрати місце обслуговування споживчого продукту (сервісні послуги) тощо. Тому в соціально-економічній сфері суспільства, де результати діяльності систем державного управління (тобто взаємодії суб’єктів і об’єктів управління) мають яскраво виражений економічний характер, вони й повинні вимірюватися за економічними показниками, а визначення цих показників (критеріїв) та оцінювання на їх основі ефективності організаційної взаємодії є найважливішим завданням суб’єктів державного управління соціально-економічних утворень.

Водночас життєдіяльність суспільства забезпечують й інші, не менш важливі сфери - соціальна, політична, духовна, екологічна тощо. Причому будь-який продукт виробничої (чи соціально-економічної) діяльності не тільки проявляється в цих сферах суспільного життя, але й певною мірою впливає на кожну з них. Це, так би мовити, один канал залежностей, де результати організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління немовби накладаються один на одний. Крім того, кожна із цих відносно самостійних сфер суспільного життя також відіграє значну роль у життєдіяльності суспільства, оскільки сприяє задоволенню різноманітних потреб, інтересів і запитів індивідів і соціальних груп. Отже, в кожній зі сфер суспільного життя має формуватися власний результат організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління, адекватний їх специфіці, який вирізняється самостійною споживчою цінністю, а також здатністю до “зворотного” впливу на інші, здавалося б, віддалені, соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, у різноманітних сферах суспільного життя результативність організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління має вимірюватися за різними, специфічними для них, показниками. Це дає змогу керуючим суб’єктам, з одного боку, запроваджувати власні критерії вимірювання ефективності взаємодії з керованими об’єктами у певних сферах (галузях) суспільного життя, а з другого - виробляти власні метрики (критерії) оцінювання отриманих результатів. Це також вказує на те, що проблема визначення критеріїв оцінки ефективності державного управління може бути розв’язана лише на основі комплексного підходу, який передбачає поетапне запровадження взаємозалежних проміжних (локальних) і кінцевих (узагальнюючих) результатів діяльності суб’єктів і об’єктів державного управління в цілому, а також їх окремих підсистем і структурних ланок. Проміжні результати організаційної взаємодії в державному управлінні, як свідчить аналіз, є неоднорідними. Найголовнішим тут є аналітичне узагальнення нових ідей, стратегій, концепцій тощо, які здебільшого знаходять відображення у відповідних планах (проектах, програмах), управлінських рішеннях і діях. Порівняння проміжних результатів діяльності системи державного управління з відповідними витратами ресурсів на їх досягнення на кожному ієрархічному рівні, а також у кожній конкретній ланці цієї системи дає змогу досить точно оцінити ефективність організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління. Що стосується кінцевих результатів організаційної взаємодії в державному управлінні, то вони в основному збігаються з кінцевими результатами діяльності всієї системи державного управління (підприємства, організації, установи, регіону, галузі чи країни в цілому). Ці результати можуть бути досить численними (об’єктивним відображенням та суб’єктивною оцінкою), але всі вони мають диференціюватися й конкретизуватися залежно від рівня та сфери діяльності систем державного управління, їх підсистем і структурних ланок.

Звідси випливає, що сукупність результатів організаційної взаємодії керуючих суб’єктів і керованих об’єктів в системі державного управління в цілому стає реальним джерелом добробуту й гармонійного розвитку не тільки суспільства (кожної його сфери, підсистеми, соціальної групи), але й кожного індивіда. Саме комплексний характер результатів діяльності системи державного управління дає підстави для формування розгалуженої системи критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в ній керуючих суб’єктів і керованих об’єктів на всіх рівнях суспільної організації. Ці критерії мають об’єктивно характеризувати спільну діяльність суб’єктів і об’єктів державного управління, досконалість якої найчастіше визначається шляхом зіставлення (оцінки) отриманих результатів і ресурсів, які витрачені на їх досягнення.

Однак така елементарна оцінка ефективності організаційної взаємодії в системі державного управління не завжди є досить коректною, оскільки, по-перше, результат організаційної взаємодії в державному управлінні не завжди характеризується витратами (або отриманим прибутком); по-друге, цей результат не завжди відповідає очікуваному результату (безпосередньому й опосередкованому) об’єкта державного управління, оскільки останній приховує роль суб’єкта державного управління в його досягненні (наприклад, прибуток найчастіше є опосередкованим результатом); по-третє, результат організаційної взаємодії в державному управлінні за своїми видовими ознаками може бути економічним, соціальним і політичним, внутрішнім і зовнішнім, частковим (проміжним) і загальним (кінцевим); по-четверте, не завжди точно можна визначити якісний бік результату організаційної взаємодії в державному управлінні за допомогою кількісних показників тощо.

Критерії оцінки ефективності державного управління

Комплексний характер результатів діяльності соціальних утворень та їх систем державного управління дає підстави для класифікації критеріїв ефективності державного управління, принаймні, за трьома основними ієрархічними рівнями системи державного управління. Це сприяє більш конкретній і предметній оцінці конструктивності взаємовпливів керуючих суб’єктів і керованих об’єктів різних ієрархічних рівнів, а також оптимізації їх організаційної взаємодії в системі державного управління. Виходячи з логіки комплексного підходу найбільш доцільно, на наш погляд, оцінювати організаційну взаємодію взаємозалежних суб’єктів і об’єктів державного управління різних ієрархічних рівнів як елементів системи державного управління в суспільстві за критеріями загальної, спеціальної та конкретної ефективності.

Система критеріїв першого (або вищого) ієрархічного рівня оцінки загальної ефективності організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління характеризує загальносуспільну корисність спільної діяльності керуючих суб’єктів і керованих об’єктів, тобто доцільність діяльності системи державного управління в цілому. Цей вищий рівень критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в державному управлінні, з одного боку, пов’язаний з потребами, інтересами та цілями суспільного розвитку (загальнодержавного, регіонального й місцевого), а з другого - дає можливість визначати й вимірювати ступінь (міру) досягнення мети (цілей) суспільного розвитку, а також задовольнити найбільш нагальні потреби та інтереси індивідів і соціальних груп. Отже, цей рівень критеріїв ефективності дає змогу не тільки визначати рівень доцільності зв’язку (взаємодії) державного управління й суспільства, а й виявляти ступінь підготовленості першого до забезпечення динамічного і гармонійного розвитку другого. Висока ефективність організаційної взаємодії керуючих суб’єктів і керованих об’єктів у системі державного управління суспільства означає, що задоволення суспільних, групових (колективних) та індивідуальних потреб (інтересів, цілей) і розв’язання породжуваних ними різноманітних проблем відбувається завчасно (із належним рівнем повноти) на основі оптимального (раціонального) використання всіх суспільних ресурсів, а також є стійким, надійним і незворотним.

Критерії загальної ефективності організаційної взаємодії в державному управлінні покликані не тільки спрямовувати систему державного управління на нагальні потреби суспільства, а й відображати організаційно-управлінський рівень їх задоволення. Ці критерії мають охоплювати і результати власного суспільного виробництва та соціальні наслідки споживання відповідних матеріальних і духовних продуктів, а також розвиненість не тільки економічних, а й політичних, соціальних (у вузькому розумінні), духовних і культурних відносин, соціально- психологічних, екологічних, демографічних й інших явищ і процесів. Одним слово, вищий ієрархічний рівень критеріїв ефективності організаційної взаємодії в державному управлінні (тобто критеріїв загальної ефективності) має охоплювати увесь спектр соціальних процесів і явищ, характерних для нормальної життєдіяльності суспільства в цілому, його найважливіших сфер, підсистем і галузей, а також кожної соціальної групи і окремої людини.

Результати проведеного аналізу дають підстави для визначення таких критеріїв загальної ефективності державного управління: 1) рівень продуктивності суспільної праці, що співвідноситься з її видами за світовими параметрами; 2) темпи й масштаби приросту загальнонаціонального багатства, що обчислюються за методикою Організації Об’єднаних Націй; 3) рівень суспільного добробуту в розрахунку на душу населення з поділом прибутків відносно різних соціальних верств (груп, категорій), а також порівняно з соціальними стандартами рівня життя найбільш розвинених країн світу; 4) рівень розвитку сучасної соціальної інфраструктури, а також наявність стандартів соціального захисту найбільш уразливих верств населення порівняно з показниками розвинених країн світу; 5) рівень впорядкованості, надійності та сталості суспільних відносин, їх соціальної безпеки, а також розвитку і позитивного відтворення населення країни із зростаючим результатом.

Необхідно зазначити, що в окремих сферах суспільного життя поряд з переліченими можуть використовуватися й інші критерії, які розкривають сукупний внесок суб’єктів і об’єктів державного управління у розвиток суспільства в цілому, задоволення його нагальних і перспективних потреб та інтересів, розв’язання його далеких і найближчих цілей, проблем і запитів. Критерії загальної ефективності державного управління мають постійно використовуватися для оцінювання всіх організаційно-управлінських рішень, дій і взаємодій суб’єктів і об’єктів державного управління на різних рівнях суспільної організації. Отже, повсякденне співвіднесення результатів організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління з критеріями їх загальної ефективності дає змогу зрозуміти сенс і значення суспільних зусиль, корисність і цінність державного управління, ступінь його розвиненості, досконалості та ефективності на певному етапі суспільного розвитку.

Критерії другого (або середнього) ієрархічного рівня оцінки ефективності державного управління (тобто критерії спеціальної ефективності) розкривають ефективність організаційно-управлінської діяльності власне суб’єктів державного управління (керуючих підсистем або органів державного управління). У цьому разі оцінюється ефективність самих суб’єктів державного управління, їх підсистем (органів) чи структурних ланок, що охоплюють своїм управлінським впливом значні за масштабом керовані соціальні об’єкти, наприклад окремі галузі (чи сфери) суспільного життя, або цілісні функції (види) державного управління, або певні території, корпорації, установи, фірми, підприємства, організації тощо. Критерії оцінки ефективності державного управління цього ієрархічного рівня покликані відображати раціональність організаційної структури управління керуючих підсистем (суб’єктів державного управління), упорядкованість їх відносин, дій і взаємодій, обґрунтованість поділу між ними організаційно- управлінських функцій, владних повноважень, прав і обов’язків, розвиненість каналів надходження інформації, оснащеність організаційно-управлінської діяльності технічними засобами й новітніми технологіями, а також доцільність використовуваних ними форм і методів управлінського впливу, процедур ухвалення управлінських рішень, рівень професіоналізму управлінського персоналу (керівників, менеджерів) тощо, що є актуальним для раціонального й доцільного розвитку організаційної взаємодії між керуючими суб’єктами різних рівнів у системі державного управління.

Серед критеріїв спеціальної ефективності суб’єктів державного управління особливо значущими, на наш погляд, є такі:

  1. Цілеспрямованість (або цільова обґрунтованість) організаційної взаємодії суб’єктів державного управління, їх підсистем та структурних ланок, яка визначається ступенем відповідності їх керуючих впливів цілям, що випливають з їх становища (статусу) і ролі в соціальній структурі суспільства. Це надзвичайно важливий функціонально-організаційний критерій, оскільки кожний суб’єкт державного управління (або його структурна ланка) створюється насамперед для своєчасної реалізації чітко визначених цілей і завдань. Цільова обґрунтованість і визначеність суб’єктів державного управління, їх підсистем і структурних ланок оцінюється шляхом вивчення доцільності організаційно-управлінської діяльності з погляду її відповідності цільовій орієнтації, визначеної для певних компонентів системи державного управління. Це дає можливість не тільки пізнавати й оцінювати рівень активності кожної організаційно-структурної одиниці (ланки) в системі державного управління, а й уникати паралелізму й дублювання в діяльності керуючих суб’єктів різних ієрархічних рівнів, а також запобігати ситуаціям, коли окремі види (ділянки) суспільної життєдіяльності залишаються без необхідного організуючого, координуючого та регулюючого впливу з боку суб’єктів державного управління.
  2. Витрати часу на вирішення різноманітних організаційно-управлінських завдань суб’єктами державного управління заради досягнення визначеної мети. Тут розрахунок ведеться за часом, що витрачається суб’єктами управління на опрацювання різноманітної управлінської інформації (від “входу” до “виходу”), яка постійно циркулює в системі державного управління, її підсистемах або структурних ланках як згори донизу, так і знизу вгору і по горизонталі. З огляду на інтенсифікацію та динамізм сучасної суспільної життєдіяльності підвищується значення критерію оцінювання часових витрат на формування управлінського впливу, ухвалення управлінських рішень, здійснення інших організаційно-управлінських операцій, дій і взаємодій, які потребують раціонального ущільнення, скорочення та економії часу Адже будь-який організаційно-управлінський акт (рішення, дія, взаємодія, операція, спосіб впливу тощо) є доцільним лише за певних умов і обставин, а його затримка (чи зволікання з його здійсненням), як правило, призводить до послаблення керуючого впливу суб’єкта управління на керований соціальний об’ єкт (процес), а отже, і до зниження ефективності в державному управлінні в цілому.
  3. Стиль функціонування суб’єктів (органів) державного управління, їх підсистем і структурних ланок. Стиль управління, як відомо, являє собою певну манеру поведінки, дій та рішень суб’єкта (органа) управління і характеризується співвідношенням нормоустановчої та безпосередньої організаційно-управлінської діяльності, змісту та кількості управлінських рішень, що приймаються, сенсу та чисельності різноманітних організаційних заходів (нарад, засідань, перевірок) та інших організаційно-управлінських дій, операцій і процесів, а також зосередженням зусиль на найважливіших пріоритетних ділянках діяльності керованих соціальних об’єктів або їх структурних ланок. На стиль управління, як показує аналіз, істотно впливають і особисті властивості (можливості) керуючого суб’єкта (керівника, менеджера), що визначають більшість його конкретних характеристик, які формують його поведінку в процесі організаційної взаємодії з іншими суб’єктами державного управління та керованим соціальним об’єктом.

Стиль управління визначається також рівнем унормованості організаційної взаємодії в системі державного управління, а саме тим, наскільки чітко в цій системі “окреслені” цілі, яким чином розподілені організаційно-управлінські функції, права і обов’язки, як вони забезпечені організаційними й іншими ресурсами, як і де вони просторово розміщені, в який спосіб взаємодіють між собою ключові суб’єкти управлінської діяльності тощо. Отже, зрозуміти, а тим більше оцінити стиль діяльності кожної окремої організаційної структури (ланки) управління чи кожного конкретного суб’єкта управління (керівника, менеджера) можна на підставі оцінки різноманітних конкретних фактів і подій, що складаються в результаті спільних дій і взаємодій у певній системі (підсистемі) державного управління та впливають на конкретний стиль соціально-управлінської діяльності.

  1. Складність організації суб’єктів (органів) державного управління (їх підсистем і структурних ланок) або, інакше кажучи, їх горизонтальна та вертикальна розчленованість. Цей критерій є вкрай важливим, оскільки чим складнішою є організаційна структура державного управління, тим більше часу витрачається на проходження керуючих впливів до конкретних виконавців (і в зворотному напрямі), і тим більше спотворюється (перекручується) інформація, внаслідок чого виникають додаткові організаційні проблеми на “стику”, а також багато інших негативних явищ. Складність організації суб’єктів державного управління має відповідати складності керованих ними соціальних об’єктів (або процесів) і, по можливості, не перевищувати, а поступатися останнім. Це зумовлене тим, що суб’єкт державного управління, який справляє організуючий та регулюючий управлінський вплив на керований соціальний об’ єкт (або процес), має за організаційною структурою бути простішим від керованого ним соціального об’єк- та (чи процесу). Разом з тим у сучасному українському суспільстві, що трансформується, можна спостерігати парадоксальні організаційно-управлінські явища. Здається, що ніби активно здійснюється процес роздержавлення підприємств, реорганізація та ліквідація низки центральних та інших органів державного управління, а на їх основі утворюються всілякі концерни, корпорації, об’єднання тощо. Проте якщо розглянути організаційну структуру цих нових (начебто ринкових) систем управління, то виявляється, що вона є ще більше забюрократизованою та громіздкою, ніж стара. Через це складність організаційної взаємодії в державному управлінні не знижується, а навпаки, підвищується. Та оскільки це відбувається нібито під впливом запровадження ринкових відносин, на цей процес не звертається особливої уваги, адже відомо, що на якому б рівні суспільної організації не здійснювалося державне управління, за нього завжди “платить” не чиновник, а виробник матеріальних або духовних продуктів.
  2. Сукупні витрати (соціальні, економічні, політичні, технічні, організаційні, інформаційні, матеріальні, людські тощо) на утримання й забезпечення діяльності суб’єктів державного управління, їх підсистем і структурних ланок. Особлива увага під час оцінювання ефективності державного управління за цим критерієм має бути зосереджена на взаємозалежності “вартості” на утримання суб’єкта (органу) державного управління і конкретного результату, отриманого від діяльності керованого ним соціального об’єкта. У цю вартість, природно, входять витрати на протяжність комунікацій та ускладнення процесів і функцій управління, оплату праці управлінського персоналу та їх відрядження, придбання оргтехніки й інших матеріальних засобів і багато чого іншого, що завжди необхідно співвідносити з реальним впливом суб’єктів державного управління на підвищення якості та рівня життя громадян, а також на позитивну динаміку суспільного розвитку в цілому. Критерії ефективності державного управління, взяті у взаємозв’язку: цілі - час - стиль - складність - витрати, а також розглянуті крізь призму змісту і сили породжуваних ними керуючих впливів, досить повно характеризують ефективність організаційної взаємодії структурних одиниць (ланок) системи управління, що діють як суб’єкти державного управління.

Критерії третього (низового) ієрархічного рівня, або критерії конкретної ефективності державного управління застосовуються для оцінки ефективності кожної конкретної організаційної структури управління, кожного конкретного управлінського працівника (керівника, менеджера), а також будь-якого іншого кваліфікованого спеціаліста, що задіяні в процесі підготовки, ухвалення та реалізації конкретних управлінських рішень. До цих критеріїв належать параметри (показники) успішності, раціональності й доцільності організаційно-управлінської діяльності (рішень, дій, взаємодій тощо).

Серед критеріїв цього рівня найбільш важливими, на наш погляд, є такі:

1) ступінь (рівень) відповідності напрямів, змісту і результатів діяльності конкретних організаційних структур державного управління та їх управлінського персоналу (керівників, менеджерів, інших фахівців) параметрам, що визначені функціями, повноваженнями, посадовими інструкціями і рольовим статусом, де кожний орган (ланка) управління, кожна керівна посада створюються для реалізації чітко визначених цілей, завдань і функцій, які вони мають неухильно виконувати в межах наданих їм прав і повноважень;

2) легітимність управлінських рішень і дій суб’єктів державного управління (їх структурних одиниць і ланок), а також конкретних управлінських працівників (керівників, менеджерів, інших фахівців), оскільки дотримання правових, інших формально й неформально установлених соціальних норм є елементарною передумовою ефективності державного управління взагалі, адже в законах та інших нормативно-правових актах виявляється загальна воля, що захищає загальний інтерес, визначає роль і місце кожної ланки управління у забезпеченні результативності організаційно-управлінської діяльності;

3) раціональність і реальність впливу суб’єктів управлінської діяльності на стан і розвиток керованих ними соціальних об’єктів (процесів), адже будь-які управлінські рішення, дії і взаємодії втрачають сенс, якщо вони, з одного боку, не налаштовані на діяльність керованих об’єктів (процесів), а з другого - не забезпечують у підсумку їх раціонального й успішного функціонування, а також динамічного розвитку;

4) глибина врахування та відображення в управлінських рішеннях, діях і взаємодіях корінних (базових) і комплексних потреб, інтересів і цілей людей, що передбачає оцінювання не одного, а низки параметрів (аспектів) рівня добробуту людської життєдіяльності в їх складному взаємозв’язку;

5) характер і обсяг організаційних контактів, зв’язків, дій і взаємодій суб’єктів державного управління з великим загалом людей (як споживачів товарів, продуктів, послуг тощо), тобто рівень прозорості та демократичності організаційно-управлінської діяльності, оскільки за будь- яких витрат організаційна взаємодія демократичного типу завжди сприяє підвищенню рівня обґрунтованості та ефективності організаційно-управлінської діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети;

6) ступінь авторитетності (компетентності, професійності і доцільності) організаційно- управлінських рішень, дій і взаємодій суб’єктів державного управління, їх структурних одиниць і ланок, а також усього управлінського персоналу підприємств, установ і організацій;

7) достовірність (правдивість), доцільність та своєчасність організаційно-управлінської інформації, що надається суб’єктам державного управління (їх структурним одиницям і ланкам) різних рівнів, а також іншим фахівцям для ухвалення необхідних і оптимальних управлінських рішень, оскільки інтереси суспільства потребують, щоб за будь-яких умов (навіть най- несприятливіших) до суб’єкта (органу) управління надходила тільки об’єктивна й достовірна інформація, оскільки всі соціальні процеси, що здійснюються на основі недостовірної інформації, просто деформуються;

8) моральність (гуманність і етичність) впливу суб’єктів управлінської діяльності на керовані соціальні об’ єкти (процеси), яка зумовлена тим, що державне управління, поряд з позитивними містить і негативні можливості щодо впливу на діяльність і формування особистості людини; тому позитивні приклади успішного впливу суб’єктів управління на діяльність і поведінку людей мають принципове значення для формування й відтворення нормального соціально- психологічного клімату в суспільстві (і його підсистемах) в цілому, а також у кожній соціальній групі зокрема.

Поряд із визначеними важливе значення мають також інші критерії (показники) ефективності, за допомогою яких можна адекватно оцінювати співвідношення результату організаційної взаємодії суб’єктів і об’єктів державного управління (спрямованої на покращення суспільної життєдіяльності) та обсягом ресурсів, які використані (чи витрачені) на досягнення цього результату. Усе це, як свідчить аналіз, є серйозною науковою основою для об’єктивної оцінки ефективності державного управління з позицій не тільки її відповідності загальним стандартам (нормам, принципам, законам, настановам, рішенням), а й створення керуючими суб’єктами необхідних умов для широкого використання світового організаційно-управлінського досвіду, що базується на сучасних наукових знаннях, упровадженні раціональних механізмів та інноваційних технологій підвищення загального рівня ефективності організаційно-управлінської діяльності керуючих суб’єктів на всіх рівнях суспільної організації транзитного суспільства.

Список використаних джерел

  1. Адизес И. Управляя изменениями: как эффективно управлять изменениями в обществе, бизнесе и личной жизни / И. Адизес. - СПб. : ПИТЕР, 2008. - 224 с.
  2. Адміністративне право : навч. посіб. / С. М. Алфьоров, С. В. Ващенко, М. М. Долгополова, А. П. Кунін. - К. : Центр учб. л-ри, 2011. - 216 с.
  3. Албастова Л. Н. Технологии эффективного менеджмента / Л. Н. Албастова. - М. : Приор, 1998. - 288 с.
  4. Алексеев Ю. П. Муниципальный и региональный менеджмент / Ю. П. Алексеев, А. Г. Гапоненко, А. Н. Алисов. - М. : Деловой альянс, 2009.
  5. Андрианова В. В. Особенности воспроизводства человеческого капитала / В. В. Андрианова // Экономика и упр. - 1999. - № 2. - С. 8-11.
  6. Антикризисное управление : учебник / под ред. Э. М. Короткова. - М. : ИНФРА-М, 2001. - 432 с.
  7. Антонюк В. Головні напрями зміцнення соціально-економічних основ формування людського капіталу в Україні / В. Антонюк // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 2. - С. 39-47.
  8. Атаманчук Г. В. Управление - социальная ценность и эффективность / Г. В. Атаманчук. - М. : Луч, 1995. -148 с.
  9. Афанасьев В. Г. Об эффективности социального управления / В. Г. Афанасьев,
  10. Д. Урсул // Вопр. философии. - 1982. - № 7. - С. 57-69.
  11. Аширова Г. Т. Современные проблемы оценки человеческого капитала / Г. Т Аширова // Вопр. статистики. - 2003. - № 3. - С. 30.
  12. Батчиков С. А. Эффективность государственного управления / С. А. Батчиков, С. Ю. Глазьев. - М. : Консалтбанкир, 1998. - 848 с.
  13. Безверхнюк Т. М. Європейські стандарти врядування на регіональному рівні : монографія / Т М. Безверхнюк, С. Є. Саханенко, Е. Х. Топалова ; за заг. ред. Т. М. Безверхнюк. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. - 328 с.
  14. Богиня Д. П. Основи економіки праці : навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. - К. : Знання-Прес, 2000. - 312 с.
  15. Болотов С. П. Организационная культура и эффективность менеджмента / С. П. Болотов. - Сыктывкар : Изд-во Сыктывкар. ун-та, 2000. - 92 с.
  16. Большаков А. С. Современный менеджмент: теория и практика / А. С. Большаков,
  17. И. Михайлов. - Спб. : Питер, 2002. - 416 с.
  18. Бородіна О. Людський капітал як основне джерело економічного зростання / О. Бородіна // Економіка України. - 2003. - № 7. - С. 48-53.
  19. Бородіна О. М. Людський капітал на селі: наукові основи, стан, проблеми розвитку / О. М. Бородіна. - К. : ІАЕ УААН, 2003. - 277 с.
  20. Бурневский Ю. Три версии ИСО 9000: двадцать лет спустя [Электронный ресурс] / Ю. Бурневский // Стандарты и качество.
  21. Бусыгин А. В. Эффективный менеджмент / А. В. Бусыгин. - М. : Дело и сервис, 2000. - 156 с.
  22. Вакуленко А. В. Управління якістю : навч.-метод. посіб. / А. В. Вакуленко. - К. : КНЕУ, 2004. - 167 с.
  23. Валентей С. Человеческий потенциал: новые измерители и новые ориентиры /
  24. Валентей, Л. Нестеров // Вопр. экономики. - 1999. - № 2. - С. 90-102.
  25. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада / И. А. Василенко. - М. : Логос, 2006. - 200 с.
  26. Васькин А. А. Оценка эффективности управленческого труда / А. А. Васькин. - М. : Спутник, 1999. - 215 с.
  27. Версан В. Г. Какая государственная политика качества нужна России [Электронный ресурс] / В. Г. Версан.
  28. ГорбашкоЕ. А. Управление качеством : учеб. пособие / Е. А. Горбашко. - СПб. : Питер, 2008. - 384 с.
  29. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки / О. А. Грішнова. - К. : Т-во “Знання”, кОо, 2001. - 254 с.
  30. ДавидовичI. Є. Контролінг : навч. посіб. / І. Є. Давидович. - К. : Центр учб. л-ри, 2008. - 552 с.
  31. Державне регулювання економіки : навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. - К. : КНЕУ, 2000. - 316 с.
  32. Державні організації як складова механізму держави : навч. посіб. / А. М. Балашов, Т. М. Безверхнюк, В. О. Зінкевічус та ін. ; за заг. ред. П. І. Надолішнього. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. - 228 с.
  33. Десять років соціально-економічних перетворень в Україні: спроба неупередженої оцінки / за ред. І. Бурковського. - К. : К.І.С., 2002. - 120 с.
  34. Дзвінчук Д. І. Психологічні основи ефективного управління / Д. І. Дзвінчук. - К. : Нічлава, 2000. - 280 с.
  35. Диневич В. А. Показатели и критерии эффективности управления / В. А. Диневич, С. В. Роганов, Н. И. Яникина. - М. : Экономика, 1975. - 314 с.
  36. Долан Э. Дж. Рынок: макроэкономическая модель / Э. Дж. Долан, Д. Линдсей. - СПб. : [б. и.], 1992. - 496 с.
  37. ДрагоР. Административная наука : пер. с фр. / Р. Драго. - М. : Прогресс, 1982. - 245 с.
  38. ДрукерП. Эффективное управление: экономические задачи и оптимальные решения / П. Друкер. - М. : Фаир-пресс, 2001. - 340 с.
  39. Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала / С. А. Дятлов. - СПб. : Изд-во СПбУЭФ, 1994. - 160 с.
  40. Дятченко Л. Я. Социальные технологии в управлении общественными процессами / Л. Я. Дятченко. - Белгород : ЦСТ, 1993. - 343 с.
  41. Економічна енциклопедія : у 3 т. / редкол. : С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К. : Академія 2000, 2002. - Т. 3. - 952 с.
  42. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / наук.-ред. колегія: В. М. Князєв (співго- лова), І. В. Розпутенко (співголова) та ін. - 2011. - Т. 1. Теорія державного управління. - 748 с.
  43. Зайцев А. К. Внедрение социальных технологий в практику управления / А. К. Зайцев // Социальное развитие предприятия и работа с кадрами. - М. : Экономика, 1989. - С. 10-18.
  44. Иванов В. В. Муниципальное управление : справочное пособие / В. В. Иванов, А. Н. Ко - робова. - 2-е изд., доп. - М. : ИНФРА-М, 2006. - 718 с.
  45. Иванов В. Н. Социальные технологии в современном мире / В. Н. Иванов. - М. : Славян. диалог, 1996. - 335 с.
  46. Іванюта С. М. Антикризове управління : навч. посіб. / С. М. Іванюта. - К. : Центр учб. л-ри, 2007. - 288 с.
  47. Кабашов С. Ю. Местное самоуправление в Российской Федерации : учеб. пособие / С. Ю. Кабашов. - М. : Инфра, 2010.
  48. Казакова Н. А. Антикризисное управление : учеб. пособие / Н. А. Казакова. - М. : Рид Групп, 2011. - 368 с.
  49. Карпенко О. А. Основи антикризового управління : навч. посіб. / О. А. Карпенко. - К. : Вид-во НАДУ, 2006. - 208 с.
  50. Качество как элемент политики государства [Электронный ресурс] / М. Г. Круглов, С. К. Сергеев, В. А. Такташов и др. // Менеджмент систем качества. - Режим доступа : http:// www.iteam.ru/
  51. Корвецький О. Д. Визначення напрямків державної політики у сфері якості медичної допомоги / О. Д. Корвецький, А. І. Літвак // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: матеріали щоріч. наук.- практ. конф., Одеса, 24 листоп. 2004 р. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 219-221.
  52. Куценко В. Людський капітал: місце і роль у реалізації економічних реформ / В. Куценко , Т. Шпарага // Вісн. НАН України. - 1997. - № 1-2. - С. 27-32.
  53. КхолИ. Эффективность управленческих решений / И. Кхол. - М. : Наука, 1975. - 236 с.
  54. ЛафтаДж. Эффективность менеджмента организации / Дж. Лафта. - М. : Рус. делов. лит., 1999. - 320 с.
  55. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз / за ред. Е. М. Лібанової. - К. : Ін-т демографії та соц. дослідж. НАН України, 2007. - 328 с.
  56. Мазур И. И. Управление качеством / И. И. Мазур, В. Д. Шапиро ; под общ. ред. - И. И. Мазура. - 2-е изд. - М. : Омега-Л, 2005. - 400 с.
  57. Марков М. Технология и эффективность социального управления / М. Марков. - М. : Прогресс, 1982. - 267 с.
  58. Матвієнко В. Я. Соціальні технології / В. Я. Матвієнко. - К. : Укр. пропілеї, 2001. - 446 с.
  59. Мельник О. П. Муніципальний менеджмент : навч. посіб. / О. П. Мельник. - К. : Знання, 2006. - 420 с.
  60. Местное самоуправление : учеб. и науч.-практ. пособие / под ред. В. И. Васильева. - М. : Инфра-М, 2009.
  61. Методы государственного управления экономики : учеб. пособие. - М. : ИНФРА, 2008. -300 с.
  62. Михайлова Л. I. Економічні основи формування людського капіталу в АПК / Л. І. Михайлова. - Суми : Довкілля, 2003. - 326 с.
  63. Муніципальний менеджмент : навч. посіб. ; за заг. і наук. ред. Ю. П. Шарова. - К. : Атіка, 2009. - 404 с.
  64. Наумкина С. М. Социально-политическая эффективность управленческой деятельности (теоретико-методологический анализ) / С. М. Наумкина, В. Е. Пилипенко, Ю. А. Привалов. - К. : Ин-т социологии НАН Украины, 1999. - 144 с.
  65. Нижник Н. Р. Системний підхід в організації державного управління : навч. посіб. / Н. Р Нижник, О. А. Машков. - К. : Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.
  66. Окустов А. П. Организационный бюрократизм / А. П. Окустов. - Ростов/Д. : Изд-во Ростов. ун-та, 1991. - 144 с.
  67. Патрушев В. И. Введение в теорию социальных технологий / В. И. Патрушев. - М. : ИКАР, 1998. - 200 с.
  68. Пісьмаченко Л. М. Контролінг в органах державної влади і органах місцевого самоврядування : навч. посіб. / Л. М. Пісьмаченко. - К. : НАДУ, 2008. - 72 с.
  69. Подшивалкина В. И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики /
  70. И. Подшивалкина. - Кишинёв : Центр. тип., 1997. - 352 с.
  71. Политико-административные отношения: кто стоит у власти? : пер. с англ. / под ред. Т Верхейна. - М. : АСТ, 2001. - 273 с.
  72. Политико-административный менеджмент: институты, технологии. Германский и российский опыт / под ред. В. В. Бакушева. - М. : Академия, 1998. - 144 с.
  73. Попов Г. Х. Эффективное управление / Г. Х. Попов. - М. : Экополитика, 1985. - 208 с.
  74. Постовой Н. В. Местное самоуправление: история, теория, практика / Н. В. Постовой. - М. : Деловой альянс, 2010.
  75. Райченко А. В. Административный менеджмент : учебник / А. В. Райченко. - М. : ИНФРА-М., 2011. - 416 с.
  76. Риск-менеджмент : учебник / В. Н. Вяткин, И. В. Вяткин, В. А. Гамза, Ю. Ю. Екатери- нославский и др. ; под ред. И. Юргенса. - М. : Издат.-торг. корпорація “Дашков и К”, 2003. - 512 с.
  77. Саймон Г. Менеджмент в организациях : сокр. пер. с 15-го англ. изд./ Г. Саймон, Д. Смитбург, В. Томпсон. - М. : Экономика, 1995. - 335 с.
  78. Системи управління якістю, вимоги. ISO 9001 : 2001 і ДТ. ДСТУ ISO 9001-2001. - К. : Держстандарт України, 2001. - 23 с.
  79. Системы, методы и инструменты менеджмента качества : учеб. пособие / [ М. М. Кане, Б. В. Иванов, В. Н. Корешков, А. Г. Схиртладзе]. - СПб. : Питер, 2008. - 560 с.
  80. Служебная карьера / под общ. ред. Е. В. Охотского. - М. : Экономика, 1998. - 302 с.
  81. Стандарт, що приводиться в діючих нормативно-методичних документах, ІСО 8402-94 Якість. Словник. і ДСТ 15467-79 Управління якістю продукції. Основні поняття. Терміни і визначення. - [Б. м. : б. в.].
  82. Стефанов Н. Общественные науки и социальная технология / Н. Стефанов. - М. : Прогресс, 1976. - 251 с.
  83. Струмилин С. Г. Статистика и экономика / С. Г. Струмилин. - М. : Наука, 1979. - 490 с.
  84. Сурмин Ю. П. Теория социальных технологий : учеб. пособие / Ю. П. Сурмин, Н. В. Туленков. - К. : МАУП, 2004. - 608 с.
  85. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств : навч. посіб. / О. О. Терещенко. - К. : КНЕУ, 2000.
  86. Туленков М. В. Ефективність соціального управління в перехідному суспільстві / М. В. Туленков // Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. - К. : МАУП, 2000. - С. 350-364.
  87. ТуленковМ. В. Теорія і практика організаційної взаємодії : підручник / М. В. Туленков. - К. : ІПК ДСЗУ, 2011. - 468 с.
  88. Туленков М. В. Управлінські технології в системі менеджменту соціальної роботи / М. В. Туленков // Менеджмент соціальної роботи: теорія і практика. - К. : Каравела, 2007. - 219-232.
  89. Уткин Э. А. Антикризисное управление / Э. А. Уткин. - М. : Тандем, ЭКМОС, 2000. - 346 с.
  90. Фадеев В. И. Местное самоуправление: российский вариант / В. И. Фадеев. - М. : ИНФРА, 2008.
  91. Фомичев А. Н. Административный менеджмент : учеб. пособие / А. Н. Фомичев. - М. : Изд. корпорация “Дашков и Ко”, 2003. - 228 с.
  92. ХаликовМ. И. Система государственного и муниципального управления : учеб. пособие / М. И. Халиков. - Уфа : РИО БАГСУ, 2008.
  93. Чемерис А. Розроблення та управління проектами у публічній сфері: європейський вимір для України : практ. посіб. / А. Чемерис ; Швейцар.-укр. проект “Підтримка децентралізації в Україні - DESPRO”. - К. : ТОВ “Софія-А”, 2012. - 80 с.
  94. Чернявский А. Д. Антикризисное управление : учеб. пособие / А. Д. Чернявский. - К. : МАУП, 2000. - 208 с.
  95. Шаповал М. І. Менеджмент якості : підручник / М. І. Шаповал. - К. : Т-во “Знання”, КОО, 2007. - 471 с.
  96. Шарий В. І. Державне управління: антикризові технології : навч. посіб. / В. І. Шарий. - Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2009. - 280 с.
  97. Шаров Ю. П. Демократичні зміни в публічному управлінні: програмно-цільова ідеологія здійснення / Ю. П. Шаров // Вісн. Акад. митної служби України. - К. : [б. в.], 2010. - Вип. 1. - С. 33-38. - (Серія “Державне управління”).
  98. ШаровЮ. П. Європейські стандарти публічного управління: проекція на муніципальний рівень / Ю. П. Шаров, І. А. Чикаренко // Державне управління та місцеве самоврядування. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2010. - Вип. 1 (4). - С. 295-304.
  99. ШаровЮ. П. Інноваційні інструменти публічного адміністрування: європейський контекст / Ю. П. Шаров // Публічне управління: теорія та практика. - 2010. - Вип. 1. - С. 5-9.
  100. ШаровЮ. П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті: концептуальні аспекти / Ю. П. Шаров. - К. : Вид-во УАДУ, 2001. - 302 с.
  101. Шаров Ю. П. Стратегічне планування в публічному управлінні : навч. посіб. у слайдах / Ю. П. Шаров. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2011. - 104 с.
  102. ШумянковаН. В. Муниципальное управление : учеб. пособ. / Н. В. Шумянкова. - М. : Экзамен, 2009.
  103. Щетинин В. Человеческий и вещественный капитал: общность и различие / В. Щетинин // Мировая экономика и междунар. отношения. - 2003. - № 8. - С. 55-61.
  104. Якубовский О. П. Управління кризами і ризиками суспільного розвитку : навч.-метод. посіб. / О. П. Якубовський, Т. І. Пахомова, Н. М. Драгомирецька. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. - 188 с.
  105. Owen E. Hughes. Public Management & Administration. An Introduction / Owen E. Hughes - NY. : MARTIN’S PRESS, INC, 1994. - 294 p.

Контрольні запитання до розділу

  1. Чим відрізняються поняття “криза” та “кризове явище”? Що є спільного між ними?
  2. Які позитивні та негативні наслідки кризи державного управління?
  3. У чому сутність антикризової діяльності системи державного управління?
  4. Для чого потрібні технології профілактики криз?
  5. Чим відрізняється технологія профілактики криз від технології державного антикризо- вого управління?
  6. Розкрийте зміст категорії “інноваційний менеджмент”.
  7. Що є об’єктом інноваційного менеджменту?
  8. Які цілі ставляться перед інноваційним менеджментом?
  9. Які існують організаційні форми управління реалізацією інноваційного процесу?
  10. Що таке інноваційний процес?
  11. Що розуміється під функціями інноваційного менеджменту?
  12. Сформулюйте визначення терміна “муніципальний менеджмент”.Назвіть основні функції “муніципального менеджменту”.
  13. Історичні аспекти “муніципального менеджменту”.
  14. Досвід зарубіжних країн щодо муніципального менеджменту.
  15. Визначення структури, цільових функцій та елементів муніципального менеджменту.
  16. Визначення об’єктів та суб’єктів державного управління інноваційно-інвестиційними процесами.У чому полягає відмінність між державним управлінням і державним регулюванням?
  17. У чому зміст програмно-цільового методу державного управління інноваційно-інвестиційним процесом?
  18. Розкрити методи і механізми державного управління інноваційно-інвестиційними процесами.Структура органів державної влади і державного управління у сфері інноваційної діяльності.
  19. У чому полягає інституціональна спроможність органу державної влади (органу державного управління) у сфері державного управління інноваційно-інвестиційними процесами?
  20. Визначте передумови виникнення та етапи розвитку теорії менеджменту людського капіталу.Що являє собою менеджмент людського капіталу? Визначте його суть і основні ознаки.
  21. Наведіть порівняльну характеристику понять “людський потенціал” і “людський капітал”.
  22. Що таке інвестиції в людський капітал? Визначте види інвестицій у людину.
  23. Визначте структуру людського капіталу. Які складові, на Вашу думку, найбільше впливають на перспективи формування й накопичення людського капіталу?
  24. Які є методики оцінки рівня людського капіталу? Наведіть переваги і недоліки кожної з них.Сформулюйте визначення поняття “технологія менеджменту”.
  25. Розкрийте структуру технології управління.
  26. Назвіть основні види технологій менеджменту в державному управлінні.
  27. У чому відмінності технологій управління за цілями та за результатами?
  28. У чому різниця між технологією управління на основі потреб та інтересів і технологією управління шляхом регулярних перевірок і вказівок?Назвіть основні підходи до визначення поняття ефективності державного управління.
  29. З’ясуйте співвідношення понять “ефективність”, “ результативність”, “ продуктивність” і “економічність” у контексті управлінської діяльності.Розкрийте зміст критеріїв загальної ефективності державного управління.
  30. Визначте критерії спеціальної ефективності державного управління.
  31. Виокремте критерії конкретної ефективності державного управління.
  32. Розкрийте сутність і зміст адміністрування як форми (або стилю) державного управління.
  33. Виокремте характерні ознаки і структурні елементи механізму адміністрування.
  34. Покажіть взаємозв’язок між методом і механізмом адміністрування.
  35. Розкрийте відмінність між важелями та інструментами адміністрування.
  36. Здійсніть класифікацію важелів адміністрування.
  37. Визначте основні типи інструментів адміністрування.
  38. Охарактеризуйте специфіку і можливості безпосереднього адміністрування.
  39. Розкрийте особливості і роль інструментів опосередкованого адміністрування в демократизації державного управління.

Питання з підготовки до іспиту

  1. Що таке криза?
  2. Якими можуть бути наслідки кризи?
  3. Що не включають технології подолання кризи?
  4. Що є основою “муніципального менеджменту”?
  5. Що охопює та передбачає менеджмент у сфері суспільного управління?
  6. Які концептуальні підходи використовуються в процесі управління розвитком муніципальних утворень?Що являє собою технологія менеджменту?
  7. Які етапи притаманні процесу технологізації державного управління?
  8. Які технології управління є найбільш ефективними у малих і середніх за розміром організаціях?Які технології управління є найбільш ефективними у великих організаціях?
  9. Які технології управління, на Ваш погляд, притаманні державному управлінню в Україні?
  10. Що являє собою ефективність державного управління?
  11. Що таке результативність державного управління?
  12. Які критерії, на Ваш погляд, слід віднести до критеріїв загальної ефективності державного управління?
  13. Які критерії, на Вашу думку, можна віднести до критеріїв спеціальної ефективності державного управління?
  14. Які критерії, на Ваш погляд, належать до критеріїв конкурентної ефективності державного управління?Що таке адміністрування?
  15. Які елементи можна віднести до адміністрування?
  16. Що слід віднести до структури механізму адміністрування?
  17. Які типи інструментів адміністрування виокремлюють у теорії державного управління?
  18. Які інструменти можна віднести до інструментів безпосереднього адміністрування?
  19. Які інструменти можна віднести до інструментів опосередкованого адміністрування?

Теми творчих робіт

  1. Місце та роль системи державного управління в антикризовому регулюванні.
  2. Види та особливості державного регулювання кризових ситуацій.
  3. Причини та наслідки криз у системі державного управління.
  4. Механізм подолання криз у системі державного управління.
  5. Технології державного антикризового управління.
  6. Особливості державного антикризового регулювання в зарубіжних країнах.
  7. Реформи як інструмент антикризового управління.
  8. Сучасні підходи муніципального менеджменту у системі публічного управління.
  9. Поняття, сутність та завдання муніципального менеджменту.
  10. Роль муніципального менеджменту в системі місцевого самоврядування.
  11. Технологізація державного управління: етап і перспективи.
  12. Характер основних етапів технологізації управлінської діяльності.
  13. Технології менеджменту в державному управлінні.
  14. Методологічні засади технологій державного управління.
  15. Можливості технологічного підходу до прийняття управлінських рішень.
  16. Ефективність державного управління: проблеми теорії та завдання практики.
  17. Методологічні підходи до оцінювання ефективності державного управління.
  18. Показники і критерії ефективності державного управління.
  19. Сучасні технології оцінювання ефективності державного управління.
  20. Світовий досвід оцінки ефективності державного управління.
  21. Гуманізація механізмів адміністрування в практиці державного управління.
  22. Можливості та обмеження інструментів адміністрування в процесі демократизації державного управління.Роль інструментів адміністрування в системі оперативного та стратегічного управління.
  23. Особливості інструментів безпосереднього та опосередкованого адміністрування в державному управлінні.
  24. Порівняльні характеристики індивідуальних, корпоративних і комбінованих важелів адміністрування.
  25. Класифікація важелів та інструментів адміністрування в державному управлінні.