Державне управління. Том 2

16.6. Електронна демократія та соціальні мережі

Е-демократія як механізм взаємодії влади і громадськості

Із часів античної Греції демократію гарантує лише найширша участь громадян. Але професіоналізація державного управління звужує поле для такої участі. Прийняття важливих управлінських рішень одноосібно чи навіть колегіально політиками та посадовцями послаблює інтерес громадян до публічної політики, а зниження громадянської активності дає змогу посадовцям розширювати поле своїх повноважень та створює умови для зловживання владою. Таким чином, демократія без життєвого простору для її здійснення стає суто символічною, замість того, щоб бути демократією участі.

У символічно демократичному світі основна взаємодія між громадянином і владою здійснюється в обмеженому та офіційно врегульованому просторі виборчої кабінки, де перші користуються своєю владою протягом кількох секунд. Проте відразу після цього влада, легітимізована виборами, починає діяти через посередників і залишає громадян тільки спостерігачами. Громадяни, які відмежовуються від процесу вироблення політики і лише зрідка голосують за лідерів, мають такий слабкий зв’язок із демократією, що сам політичний процес стає здебільшого адміністративно-управлінським.

Перші спроби вивести політику в режим он-лайн були зроблені інженерами-ентузіастами на замовлення органів влади з метою знайти альтернативу застарілій рутинній практиці. Такі експериментальні проекти, як “е-політика” у Мінесоті (1994) та “Онлайнова демократія для громадян” у Великобританії (1996) були першими в процесі розбудови громадських мереж та створення дискусійних форумів. Деякі місцеві органи влади Скандинавських країн, Канади та Великобританії пропагували і підтримували проекти е-демократії, але більшість із них не мала законодавчого унормування та ресурсного забезпечення. Загалом у кінці ХХ ст. демократичний та цифровий порядок денний розвивалися кожен окремо.

На початку ХХІ ст. склалися сприятливі умови для синергетичного поєднання цифрового та демократичного сценаріїв суспільного розвитку. Демократія до цього була продуктом свого часу, коли ефективне представництво було обмежене відокремленістю в часі та просторі. Сьогодні ці бар’єри долаються завдяки комунікаційним технологіям, які є асинхронними та глобальними, тому демократія може розвиватися лише за умови, якщо демократичні інституції стануть більш сприйнятливими, доступними, підзвітними та укоріненими в інформаційному просторі. Йдеться про е-демократію не як про інформатизацію адміністративних процедур, а як про силу, здатну оживити та оновити демократичний політичний процес, як про єдиний спосіб створення простору довіри та політичної взаємодії.

Джей Блумлер і Стівен Коулман стверджували, що “Інтернет має “уразливий потенціал” для забезпечення демократичного простору, який є відкритим для всіх і з’єднаний зі справжніми демократичними інститутами. Простір для дискурсу та обговорення слід створити, фінансувати, пропагувати та регулювати. Утримання громадських спільнот у кіберпросторі має перетворитися на публічну (державну) послугу на зразок організації чесних і справедливих виборів, утримання бібліотек чи суспільного телерадіомовлення. Простір довіри не виникне спонтанно і без зусиль”.

Ключове значення для громадського онлайнового простору матиме забезпечення інструментів, придатних для консультацій та прийняття рішень. До них мають увійти: онлайнові бібліотеки, архіви та інформаційні дайджести; послуги посередництва; допомога в захисті прав; но- винні групи і веб-кімнати для експертних обговорень; а також механізми для підбиття підсумків за результатами дискусій.

В епоху адміністративної модернізації інструменти е-демократії мають бути органічно вбудовані в структуру та культуру врядування. Уряд та народні обранці повинні визнати, що демократична інтерактивність передбачає двосторонній потік енергії. Без цього громадськість не довірятиме урядовим е-демократичним ініціативам та намагатиметься заснувати власні контр- урядові комунікації.

Для того щоб в умовах демократії висловити свою думку, громадяни повинні мати доступ до якомога більшої кількості джерел інформації, не обмежуючи себе відредагованими повідомленнями або заголовками про обрані політиками рішення. Людям потрібен доступ до ресурсів, які давали б їм змогу самим робити певні висновки.

Таким чином, першим завданням електронної демократії у країнах, що стали на шлях демократизації, має бути посилення інформаційної прозорості.

Окремої уваги потребує питання, якими шляхами різні суспільні групи (громадяни з обмеженими можливостями, літні люди, а також ті, хто почувається невпевнено, маючи справу з інформаційними технологіями, частіше це жінки) заявляють про себе в онлайновому режимі. Щоб покращити зв’язок із політиками та урядовцями, вони мають заручитися допомогою та підтримкою. Немає сенсу використовувати новітні канали комунікації для того, щоб почути голоси тих, хто традиційно бере участь у процесі консультацій. Головна мета е-демократії - це створення можливостей бути почутим для тих, хто зазвичай не бере участі в процесах вироблення політики.

Демократія завжди має корені, пов’язані з культурною ідентичністю. Проте більшість он- лайнових подій позбавлена такої характеристики. Часто панує думка, що світ кіберпростору одномовний і монокультурний. І все ж кіберпростір є квінтесенцією глобалізованого суспільства, він якнайкраще придатний для транснаціональних та міжкультурних дискусій, які були нездійсненними в минулому. Таким чином, стають можливими дискусії на місцевому, регіональному, національному, континентальному або глобальному рівні. Крім того, аналогічно з територіальними ознаками певні групи можна пов’язати на основі спільних інтересів або схожої діяльності. У кіберпросторі може відбуватися по-справжньому глобальна дискусія.

На думку Пола Мартіна, колишнього міністра фінансів Канади: “ уряд повинен використовувати нові технології, наприклад Інтернет, для того щоб наділяти громадян більшими можливостями критично вивчати і впливати на рішення і дії влади”. Робін Кук, колишній лідер Палати громад Великобританії, засвідчив свою відданість е-демократії, заявивши: “Ми не повинні миритися з такою парадоксальною ситуацією, яка дає нам більше можливостей, ніж будь-коли, висловлюватися, залишаючи у громадськості ще більше, ніж раніше, відчуття, що її думку не чують. Нові технології здатні зміцнити нашу демократію, даючи нам більші можливості, ніж будь-коли раніше, для забезпечення більшої прозорості та більш відповідальних стосунків між владою й виборцями”. Дуглас Шулер наголошує, що “настав час для поступового розмивання меж між інституціолізованими органами й іншими групами людей по всьому світу: ті, хто сьогодні здійснює владу, мають бути готовими взяти на себе більшу відповідальність у державному управлінні, таким чином повніше реалізуючи свій громадянський потенціал.

Сьогодні політики та урядовці усвідомлюють, що безпосередній зв’язок з громадянами покращує процеси вироблення політики та законотворення завдяки використанню колективного суспільного досвіду, знань і вмінь. Це сприяє формуванню нового типу відносин між політиками та громадянами, стосунків, коли політики слухають, вчаться та обмінюються своїми ідеями, використовують і узагальнюють почуте та в результаті отримують винагороду - підвищення громадської довіри до демократичних інститутів і легітимності влади.

Розробка та реалізація органами державної влади, а особливо органами місцевого самоврядування, політики е-демократії мають сенс лише за умови, коли ці органи передбачатимуть, що така політика потребує використання Інтернету та інших цифрових технологій з метою розвитку і демократичної практики. Якщо ж е-демократія буде лише символічною політикою, що розробляється владою з метою доведення своєї прихильності до інформаційних технологій та надання громадськості можливості просто висловитися з політично неважливих питань, то така політика тільки дискредитуватиме демократію та можливості інформаційних технологій.

Метою державної політики е-демократії має бути забезпечення багатовекторних інтерактивних потоків комунікації, покликаних об’єднувати громадян, обраних ними депутатів усіх рівнів та виконавчу гілку влади.

Ця політика має вирішувати такі завдання:

  • постійно створювати нові публічні простори для політичної взаємодії та обговорення, насамперед онлайнове середовище, яке має значні переваги для сприяння ефективному спілкуванню влади та громадян, публічним дискусіям та обговоренням;
  • зробити взаємодію між громадянами, парламентарями та урядом змістовною, тобто, якщо громадськість залучається до вироблення політики чи законотворчого процесу, необхідно цьому сприяти, вивчати та узагальнювати подані пропозиції;
  • розробити механізми, які давали б можливість працівникам представницьких та виконавчих органів влади вчитися та оволодівати інструментами е-демократії;
  • забезпечити наявність досить якісної онлайнової інформації, з тим щоб громадяни могли аналізувати пропоновані варіанти політики на основі знань, отриманих із достовірних джерел, а також спираючись на власний досвід. Така інформація має бути доступною, чіткою та зрозумілою, але не надмірно великою за обсягом та складною за змістом;
  • докладати якомога більше зусиль для залучення якнайширшого кола громадськості до демократичного діалогу, зокрема й тих груп, які є традиційно маргінальними, соціально знедоленими, мають обмежені можливості або позбавленими можливості висловлюватися;
  • ураховувати особливості економічної, територіальної, соціальної (в тому числі тендерної) структуризації в онлайновому середовищі з метою забезпечення рівного доступу до демократичного процесу в усіх сферах і для всіх громад, соціальних груп та прошарків.

Отже, е-демократія має посісти гідне місце та увійти до порядку денного радикальних політичних реформ і стати складовою державного управління.

Інструментарій електронного залучення

Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи СМ/ Кее(2009)1 країнам-учасникам Ради Європи з електронної демократії включають у поняття “електронна демократія” такі сектори та елементи: електронний парламент, електронне законодавство, електронне правосуддя, електронне посередництво, електронне середовище, електронну ініціативу, електронні вибори, електронний референдум, електронне голосування, електронні консультації, електронні звернення, електронну агітацію, електронний підрахунок голосів та електронні опитування; електронна демократія використовує переваги електронної участі, електронної дискусії та електронних форумів.

  1. Е-парламент - це використання ІКТ зібраннями вибраних представників (депутатами), а також політичними та публічними службовцями з метою активізації залучення громадян до законотворчої діяльності. Е-парламент належить до законодавчих, дорадчих і дискусійних зібрань на міжнародному, державному, регіональному та місцевому рівнях і включає багатьох зацікавлених суб’єктів: парламентарів, політичних діячів та державних службовців, виборців (громадян) і представників ЗМІ та ін.
  2. Е-законодавство - це використання ІКТ для коментування, обговорення, складання, структурування, форматування, виправлення, голосування та видання законів і нормативно- правових актів, прийнятих представницькими органами. Е-законодавство робить законодавчі процедури більш прозорими, покращує зміст і розуміння законодавства, полегшує доступ до нього, цим самим сприяючи кращому розумінню законів громадянами.
  3. Е-правосуддя - це використання ІКТ у реалізації правосуддя всіма зацікавленими сторонами в юридичній сфері з метою підвищення ефективності та якості державних служб, зокрема для приватних осіб і підприємств. Воно включає електронне спілкування та обмін даними, а також доступ до інформації судового характеру.
  4. Е-посередництво - це використання ІКТ з метою пошуку засобів вирішення спорів без фізичної присутності сторін, що сперечаються: посередниками можуть служити електронні інструменти.
  5. Е-середовище - це використання ІКТ для аналізу й захисту навколишнього середовища, просторового планування та раціонального користування природними ресурсами. Застосування ІКТ для впровадження або розширення участі громадськості вдосконалює демократичне управління в екологічній сфері.
  6. Е-вибори, е-референдуми та е-ініціативи є політичними виборами, референдумами та ініціативами, в яких на одному або кількох етапах для здійснення комунікацій використовуються електронні засоби.
  7. Е-голосування - це вибори або референдум, які передбачають використання електронних засобів як мінімум безпосередньо під час проведення голосування. Віддалене е-голосування прискорює процедури, дає змогу здійснювати е-моніторинг голосування та е-облік голосів.
  8. Е-консультація - це засіб вивчення поглядів певних осіб або широкої громадськості з конкретного політичного питання без необхідності зобов’язувати їх діяти відповідно до його результату.
  9. Е-ініціативи дають змогу громадянам розробляти та висувати політичні пропозиції за допомогою засобів ІКТ й тим самим брати участь у складанні політичного порядку денного.
  10. Е-звернення - це електронна доставка зауважень чи рекомендацій: громадяни, формуючи і підписуючи звернення, можуть брати участь в обговоренні важливої суспільної теми в режимі он-лайн.
  11. Е-агітація - це цілеспрямований вплив на переконання громадян за допомогою електронних засобів, а також їх безпосереднє залучення у виборчі та інші політичні кампанії, спрямовані на формування або реалізацію суспільної стратегії. Е-агітація включає електронну передвиборчу кампанію (е - агітацію, що стосується виборів), а також е-агітацію, пов’язану з іншими політичними питаннями.
  12. Е-підрахунок голосів/е-опитування дають змогу неформально виявити позиції певної сукупності громадян за допомогою електронних засобів щодо певного питання та набору можливих варіантів громадської реакції на нього.

Інформаційно-комунікаційні технології в Україні стають дієвим інструментом залучення громадян до прийняття рішень органами державної влади всіх рівнів і органами місцевого самоврядування. Водночас, як свідчить досвід країн, у яких е-демократія здобула міцні позиції і розвивається, нашому суспільству слід подолати чимало перешкод на шляху утвердження цієї перспективної форми взаємодії громадян між собою, із владою та бізнесом. Висновки з практики інших країн, згадувані нами в попередньому розділі, свідчать, що обсяг наданої засобами ІКТ інформації є важливою передумовою залучення громадян, але не означає якість. Необхідні активне сприяння та компетентне посередництво, це визначальні фактори ефективних електронних комунікацій. Ширшому електронному залученню громадян до вироблення політики стоять на заваді організаційні, а не технологічні чинники.

Зрозуміло, що шлях, пройдений іншими країнами до е-демократії, відрізняється в кожному конкретному випадку. Це залежить від багатьох чинників: історичних умов і традицій держави, форми правління, рівня розвитку громадянського суспільства, економічних можливостей, географічних особливостей та ін. Згідно з досвідом, виробленим різними країнами, на залучення громадян до вироблення політики впливають три чинники:

1) вибір часових рамок;

2) цільове спрямування;

3) інтегрування.

Розглянемо докладніше ці чинники.

  1. Вибір часових меж. Чим вищий рівень обговорення проблеми на етапі визначення порядку денного, тобто вибору певної проблеми, тим більше можливостей долучитися до прийняття рішення мають громадяни. Причому не слід сподіватися, що всі громадяни відразу стануть обговорювати способи розв’язання проблеми, використовуючи механізми інтернет-технологій. Традиційні способи участі в політиці (збори, листи, публікації, особистий прийом тощо) мають сильні позиції в суспільстві, особливо серед старшого покоління і в сільській місцевості. Проте правило “чим раніше громадянин долучається - тим краще” залишається, і е-демократія в цьому разі може відігравати хоч і не головну, але важливу роль. Тим більше, що на кожному конкретному етапі вироблення політики е-демократія може відігравати свою, притаманну лише їй роль, скажімо, залучення за допомогою ІКТ молоді, яка своєю прихильністю до інтернет- спілкування підтримує розвиток інформаційного суспільства.
  2. Цільове спрямування. Планування розвитку держави, регіонів, міст потребує обговорення проблем і завдань на багатьох рівнях. Громадяни, зацікавлені у вирішенні питань, представлятимуть різні соціальні групи залежно від масштабу потрібного рішення. Отже, залучати в кожному випадку слід певні цільові категорії суспільства, важливі при обговоренні певної проблеми. Якщо проблема загальна для конкретної території, то, відповідно, потрібне масове залучення громадян, які представляють село, місто, регіон тощо.
  3. Інтегрування. Поєднуючи методи традиційного і електронного залучення громадян, можна досягти більших результатів. “Це важливо і для надання інформації з питань державної політики, і для самого процесу електронного залучення (через постери, буклети, місцеву пресу тощо), і для пропонування низки варіантів щодо отримання зворотного зв’язку від громадян (пошта, телефон, факс, електронна пошта або координовані традиційні та електронні дискусійні форуми). Активне пропагування електронних консультацій... також є необхідним. ІКТ можна застосовувати для збирання й аналізу спонтанних коментарів та скарг, що містять цінну інформацію.”.

При залученні громадян застосовуються різні технології, але досвід свідчить про результативність “використання спеціально створеного веб-сайту з опціями електронної пошти”, також застосовуються спеціальні програми “для управління електронним обговоренням у форматі дискусійного форуму”, “дискусійні простори для зареєстрованих користувачів”. При цьому важливою є модерація обговорення.

Визначальними елементами участі громадян в управлінні державою з використанням ІКТ є: розміщення інформації про діяльність влади на сайтах органів влади (е-інформування); інтерактивне обговорення громадянами на сайтах органів влади проблем розвитку суспільства (е-консультації); реагування влади на е-петиції громадян (е-прийняття рішень).

Інструменти електронного залучення на кожному етапі вироблення політики наведені в табл. 16.4.

Застосування інструментів електронного залучення автоматично не забезпечує дію е-демократії. Навіть якщо вважати цей інструментарій таким, що формує стосунки громадян між собою, із владою, бізнесом, то все одно суспільство має подолати труднощі іншого плану - організаційного, світоглядного, політичного тощо. Назвемо основні виклики щодо електронного залучення.

Масштаб. Громадянин зацікавлений у технологічній можливості висловитися і бути почутим іншими. “Потрібні заходи політики і технології, які сприяли б створенню та функціонуванню віртуальних публічних просторів, що дають змогу перетворити голос окремої людини на (публічний) голос громади”. Влада при цьому поставлена перед необхідністю вироблення механізму реагування на обговорення.

Спроможність. Цей виклик означає потребу надавати суспільству більше інформації, ніж підвищувати спроможність громадян залучатися до управління. “Доступна і зрозуміла інформація та можливість долучатися до публічних дебатів, підкріплені такими інструментами, як керовані дискусійні форуми, ... є основними передумовами. Із цим тісно пов’язані проблеми скорочення цифрового розриву та залучення до вироблення політики груп, традиційно позбавлених громадянських прав (соціально незахищених, молоді). Виклик полягає в тому, щоб розробити такі елементи електронного залучення, які давали б громадянам можливість брати участь у колективному виробленні та ухваленні рішень, розуміти, наскільки це важливо, та займати активну громадянську позицію”.

Таблиця 16.4. Інструменти залучення громадян до процесів розроблення політики

Етап циклу вироблення політики

Інформування

Консультації

Участь

Визначення порядку денного

- пошукові засоби, прив’язані до конкретного сайта;

- попередження електронною поштою про нові питання політики;

- підтримка перекладу на кілька мов;

- фільтри стилю для видалення жаргонізмів

- електронні дослідження та опитування; громадської думки;

- дискусійні форуми;

- моніторинг електронних повідомлень;

- дошка оголошень;

- перелік запитань, що найчастіше задаються;

- (РДОб)

- Е-спільноти;

- е-звернення;

- е-референдуми

Аналіз

- підтримка перекладу на етнічні мови;

- фільтри стилю для видалення жаргонізмів

- засоби, що базуються на менеджменті фактичних даних.

- складення бази даних експертів

- електронні громадські журі;

- е-спільноти

Формулювання

- попередній контроль стилю для полегшення інтерпретації технічних і юридичних термінів

- дискусійні форуми;

- електронні громадські журі;

- інструменти е-спільнот

- е-звернення;

- е-референдуми щодо змін законодавства

Впровадження

- фільтри стилю для забезпечення простої зрозумілої мови;

- електронна розсилка інформаційних вісників

- дискусійні форуми;

- електронні громадські журі;

- інструменти е-спільнот

- списки електронної розсилки для цільових груп

Моніторинг

- електронний зворотний зв’язок;

- електронна публікація річних звітів

- електронні дослідження та опитування громадської думки;

- дискусійні форуми;

- моніторинг електронних повідомлень;

- дошки оголошень;

- перелік запитань, що найчастіше задаються;

- (РДОб)

Послідовність. Етапи вироблення політики - інформування, консультування, забезпечення участі, аналіз, зворотний зв’язок і оцінювання - мають підтримуватися інтернет-технологіями. “Потрібно забезпечити, щоб позиція громадян на кожному етапі належним чином використовувалась і на інших етапах процесу, що дасть змогу краще формулювати політику та інформувати громадян”.

Оцінювання е-залучення. Чинник, який показує наслідки участі громадян засобами ІКТ в управлінні: як співвідносяться цілі громади і цілі влади, чи досягнуто результатів. Проте об’єкти і критерії оцінювання ще слід розробити. Без цього об’єктивно оцінити результати дії е- демократії і вдосконалювати її дуже важко.

Готовність. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні організувати свою роботу відповідно до реалій інформаційного суспільства. Надання адміністративних послуг, консультацій, трансакцій тощо в електронному режимі повинно стати загальною практикою і постійно вдосконалюватися.

Участь громадськості як необхідна умова е-демократії

Запровадження електронної демократії має на меті налагодити ефективну комунікацію влади з громадянами. Відповідно для цього слід використовувати технології е-залучення. Проте навряд чи будуть ефективними спроби електронного залучення громадян до управління в разі, якщо суспільство не набуло достатнього досвіду щодо традиційних методів участі громадян у житті суспільства.

Кожна із складових е-демократії передбачає зацікавленість громадянина в результатах діяльності влади на всіх рівнях. Тому попереднім етапом е-залучення, очевидно, слід вважати залучення як таке. Участь громадськості “відбувається в межах громади і полягає в організації громадян та їх цілей через діяльність недержавних організацій з метою справляння впливу на процес прийняття рішень”.

Результативність взаємодії зацікавлених сторін визначається тим, що всі вони працюють заради змін у суспільстві, причому ступінь наближеності до проблеми спонукає певну категорію до ефективнішої діяльності. Скажімо, у розв’язанні проблем місцевого рівня зацікавлені (різною мірою) всі громадяни, отже, вони зацікавлені і в прийнятті певного рішення органом місцевого самоврядування.

Політичні відносини, “які передбачають залучення більшої кількості громадян до процесів управління, можуть стати одним з ефективних механізмів підвищення рівня легітимності влади”, а участь громадськості у виробленні політики створює умови для демократичних перетворень у країні загалом. Ресурсами, необхідними для участі громадськості, практики вважають час, зацікавлені сторони, інформацію та увагу з боку ЗМІ.

Час необхідний громаді для того, щоб отримати інформацію про проблему, дослідити її, оцінити важливість, знайти способи її вирішення. Іноді необхідні місяці та роки, щоб отримати конкретні результати залучення громадськості до розробки політики.

Зацікавленим сторонам (громадянам, групам, організаціям) слід зібратися разом для вироблення шляхів розв’язання проблеми, у разі потреби залучити експертів, радників з певного питання.

Інформація надходить від влади до громадян (низхідне поширення) і від громадян до влади (висхідне). Інформація - це основа участі громадськості.

Увага з боку ЗМІ сприяє поширенню інформації масовими каналами. Це потужний чинник залучення громади до вироблення політики, особливо на місцевому рівні.

Конструктивна участь громадськості неможлива без елементів, які забезпечують результативність, а саме:

- ініціатива та бажання здійснити зміни. Люди повинні прагнути брати участь у процесі прийняття рішень для досягнення змін у громаді. Часто ініціатива виходить від громадян у тому разі, коли вони відчувають, що наслідки ухвалених владою рішень безпосередньо впливатимуть на їхнє життя;

- відданість справі. Громадяни мають бути наполегливими та відданими справі;

- знання методів участі громадськості. Усі зацікавлені сторони мають бути поінформовані про методи участі громадськості, особливості їх упровадження та потенційні результати;

- обізнаність. Громадяни повинні бути обізнаними зі своїми правами та обов’язками щодо співпраці з владою і впливу на процес прийняття рішень;

- співпраця з місцевою владою. Представники органів місцевої влади повинні навчитися спілкуватися з громадянами, бути неупередженими та ставитися з розумінням до їхніх потреб;

- необхідність досягнення успіху кожного із зацікавлених сторін. Люди активно братимуть участь у процесі розробки та впровадження політики за умови, що проблема стосується їх безпосередньо або вони отримають певні переваги від її розв’язання. Переваги ж повинні отримати як громадяни, так і місцеві влади;

- планування та впровадження. Усі зацікавлені сторони мають співпрацювати для того, щоб без перешкод спланувати та здійснити зміни;

- прозорість. Усі зацікавлені сторони повинні вести внутрішній діалог щодо заходів, яких вони вживають з метою розв’язання проблеми. Особливо прозорою у своїх діях має бути місцева влада;

- гнучкість. Гнучкість також є одним із основних компонентів конструктивної участі громадськості. Влада та громадськість повинні вміти домовлятися та співпрацювати з протилежною стороною;

- залучення експертів. Участь громадськості передбачає залучення професійних експертів, зокрема спеціалістів із громадянської просвіти, організацію громадських слухань, проведення досліджень якості послуг тощо.

Ці елементи визначені на конференції “Участь громадськості в процесі прийняття рішень на місцевому рівні в країнах Центрально-Східної Європи: теорія та практика”. І хоча вона відбулася ще на початку минулого десятиліття, актуальність її для сучасної України очевидна.

Науковці зазначають, що одне із основних питань, яке постає у процесі реалізації концепції електронної демократії в Україні, полягає в тому, чи готові громадяни до цих можливостей та нового, значно вищого рівня відповідальності у взаємодії з владою? Це питання торкається готовності брати на себе відповідальність, виступати актором у політичній комунікації, враховуючи рівень політичної активності, освіченості, політичної культури, “зрілості” громадян та громадянського суспільства.

Ефективність е-демократії не залежить від технологічного чи інфраструктурного чинників. Головною умовою її результативності є бажання взяти участь і сама участь громадян в управлінні для розв’язання місцевих, регіональних та загальнонаціональних проблем.

З боку влади такою умовою виступає її готовність до відкритості й модернізації системи управління. Як наслідок, підвищується відповідальність обох сторін за прийняті рішення.

Громадянське суспільство перебуває в постійному пошуку кращих форм політичної комунікації з владою. Розвиток глобальної мережі сьогодні відкриває надзвичайно широкі можливості для обговорення як між громадянами, так і між громадянами та владою існуючих і передбачуваних проблем незалежно від їх масштабу. Це сприяє виробленню більш зважених рішень. У зв’язку з цим доречно навести 10 основних тенденцій розвитку е-демократії у світі (Огляд Phil Noble&Associate).

  1. Розвивається взаємна співпраця і спільне використання загальної для всіх сторін інформації.
  2. Зростає використання електронної пошти, незважаючи на те, що онлайнові урядові сайти, на відміну від політичних і правових, поки що ухиляються від її масового використання.
  3. Активізується використання порталів порівняно з веб-сайтами, а також створюються інтернет-товариства.
  4. Кібер-обслуговування сьогодні - саме те, чого потребують громадяни.
  5. Постійно збільшуються інновації і можливості щодо реагування на потреби користувачів.
  6. У майбутньому уряди стануть усе більше використовувати інтегровані послуги.
  7. Відбувається прискорений розвиток суспільного ринку ідей. Інтернет стає справді громадським ринком, на якому громадяни можуть спільно використовувати успіхи й вивчати помилки для розвитку демократії (онлайнові дебати, протести, голосування, петиції).
  8. Відкритість прискорюватиме процеси з покращення демократії (поки що це стосується очікувань, а не є чинним правилом).
  9. Стрімко зростають інвестиції в електронні уряди (інвестиції в цю галузь приводять до серйозного заощадження коштів).
  10. Найближчим часом зросте кількість е-лідерів.

Таким чином, запровадження е-демократії вимагає, як уже згадувалось, безпосередніх учасників, зацікавлених у змінах. Лише тоді, коли у громадян буде прагнення впливати на вироблення політики, прийняття управлінських рішень, може йтися про поступ електронної демократії. Дослідники зазначають, що розвиток електронної демократії з центру на першому етапі в прямому вигляді неможливий. Розвиток із рівня селищ та сіл також неможливий. У цьому разі досить низьким є рівень матеріально-технічної бази та недостатньо активна громада. Найбільш дієвим видається впровадження електронної демократії на рівні регіонів та великих міст із наступним поширенням на рівень селищ і сіл.

Водночас зауважимо, що громада якнайбільше зацікавлена у розв’язанні проблем насамперед місцевого рівня, де найгостріше постають питання житлово-комунального господарства, охорони здоров’ я, освіти, благоустрою. Саме в селах спостерігається безпосередній контакт виборців із місцевою владою, і залучення громади до прийняття рішень у сільській місцевості можна вважати найбільш реальним. Тому й е-залучення, природно, могло бути успішним там, але на заваді цьому стоїть технологічний (точніше фінансово-економічний) чинник.

Список використаних джерел

  1. Армстронг Ч. Зростаюча демократія / Ч. Армстронг // Відкрите урядування: колективна робота, прозорість і дієва участь / за ред. Даніела Латропа і Лорел Руми ; пер. з англ. Андрія Іщенка. - К. : Наука, 2011. - С. 227-240.
  2. Войнова Е. О. Електронна демократія як форма політичної комунікації [Електронний ресурс] / Е. О. Войнова. - Режим доступу : fpps.onua.edu.ua/index.php
  3. Данилин А. В. Электронные государственные услуги и административные регламенты: от политической задачи к архитектуре “электронного правительства” / А. В. Данилин. - М. : ИНФРА-М, 2004. - 336 с.
  4. Електронна демократія: сподівання та проблеми : пер. з англ. / Джоан Кедді, Крістіан Вергез та ін. - К. : Центр адаптації держ. служби до стандартів Європ. Союзу, 2009. - 164 с. - (Серія “Б-ка молод. держ. службовця”).
  5. Енциклопедія державного управління : у 8 т / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. - К. : НАДУ, 2011.
  6. Клименко І. В. Технології електронного врядування / І В. Клименко, К. О. Линьов. - К. : Центр сприяння інституц. розвитку держ. служби, 2006. - 192 с. - (Серія “Б-ка молод. держ. службовця”).
  7. Концепція Державної цільової програми розвитку державної служби на 2012-2016 роки [Електронний ресурс].
  8. Концепція проекту Закону України “Про адміністративні послуги” [Електронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 черв. 2009 р. № 682-р. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  9. Коулман С. Майбутнє інтернету та демократії: подалі від метафор і ближче до політики / Стівен Коулман // Електронна демократія: сподівання та проблеми / Джоан Кедді, Крістіан Вергез [та ін.] ; [пер. з англ. С. Соколик, О. Оржель, К. Гомма]. - К. : Центр адаптації держ. служби до стандартів Європ. Союзу, 2009. - С. 143-162.
  10. Мещеряков В. С. Електронна демократія [Електронний ресурс] / В. С. Мещеряков. - Режим доступу : http://kds.org.ua/blog/elektronna-demokratiya]
  11. Питання впровадження системи електронної взаємодії органів виконавчої влади : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 груд. 2011 р. № 1363-р // Офіц. вісн. України. -
  12. - № 5. - Ст. 180.
  13. Питання реалізації пілотного проекту впровадження технологій електронного урядування [Електронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 берез. 2010 р. № 360-р. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  14. Посібник з участі громадськості / за ред. Джини Г Холдар та О. Захарченко. - К. : [б. в.], 2001.
  15. ПочепцовГ. Г. Інформаційна політика : навч. посіб. / Г Г Почепцов, С. А. Чукут. - 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2008. - 663 с.
  16. Про адміністративні послуги [Електронний ресурс] : Закон України від 6 верес. 2012 р. № 5203-УІ. - Режим доступу : www.rada.gov.ua
  17. Про вимоги до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади. Формат електронного повідомлення : Наказ М-ва освіти і науки, молоді та спорту України від 20 жовт. 2011 р. № 1207 // Офіц. вісн. України. - 2011. - № 91. - Ст. 3321.
  18. Про державні цільові програми : Закон України від 18 берез. 2004 р. № 1621-ІУ// Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 25. - Ст. 352.
  19. Про Доктрину інформаційної безпеки України [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 8 лип. 2009 р. № 514. - Режим доступу : www.prezident.gov.ua
  20. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січ. 2011 р. № 2939-ІУ // Відом. Верхов. Ради України. - 2011. - № 32. - Ст. 314.
  21. Про електронний обмін службовими документами в органах виконавчої влади [ Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лип. 2009 р. № 733. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  22. Про електронний цифровий підпис : Закон України від 22 трав. 2003 р. № 852 // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 276.
  23. Про електронні документи та електронний документообіг : Закон України від 22 трав. 2003 р. № 851-ІУ // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 275.
  24. Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” [Елект- ронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серп. 2007 р. № 653-р. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  25. Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні [Електронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 верес. 2011 р. № 1014-р. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  26. Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності : Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовт. 2004 р. № 1452 // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 44. - Ст. 2894.
  27. Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телеко - мунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах : Постанова Кабінету Міністрів України від 29 берез. 2006 р. № 373 // Офіц. вісн. України. - 2006. - № 13. - Ст. 878.
  28. Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади : Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовт. 2004 р. № 1453 // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 44. - Ст. 2895.
  29. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах : Закон України від 5 лип. 1994 р. № 80194-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 31. - Ст. 286.
  30. Про захист персональних даних : Закон України від 1 черв. 2010 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2010. - № 34. - Ст. 481.
  31. Про заходи із забезпечення додержання прав фізичних та юридичних осіб щодо одержання адміністративних (державних) послуг [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 3 лип. 2009 р. № 508. - Режим доступу : www.prezident.gov.ua
  32. Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи “Електронний Уряд” [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лют. 2003 р. № 208. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  33. Про заходи щодо упорядкування державних, у тому числі адміністративних послуг [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лип. 2009 р. № 737 (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання надання адміністративних послуг” від 11 жовт. 2010 р. № 915). - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  34. Про звернення громадян : Закон України від 2 жовт. 1992 р. № 393/96 ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
  35. Про інформацію : Закон України від 2 жовт. 1992 р. № 2657-XII (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
  36. Про національну програму інформатизації [Електронний ресурс] : Закон України від 4 лют. 1998 р. № 74/98-ВР, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2684-Ш (2684-14) від 13 верес. 2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 3.
  37. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 черв. 2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.
  38. Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки [Електронний ресурс] : Закон України від 9 січ. 2007 р. № 537-V. - Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua
  39. Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 20 жовт. 2005 р. № 1497. - Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua
  40. Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 7 лют. 2008 р. № 109. - Режим доступу : www.prezident.gov.ua
  41. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації [Електронний ресурс] : Закон України від 23 верес. 1997 р. № 539/97-ВР (зі змінами). - Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua
  42. Про порядок оприлюднення в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січ. 2002 р. № 3. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  43. Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних : Закон України від 6 черв. 2010 р. № 2438-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2010. - № 46. - Ст. 542.
  44. Про Реєстр адміністративних послуг [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 5 груд. 2011 р. № 1274. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  45. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 черв. 2012 р. “Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України” [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 8 черв. 2012 р. № 389. - Режим доступу : www.prezident.gov.ua
  46. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 груд. 2010 р. № 2250-р // Офіц. вісн. України. - 2010. - № 97. - Ст. 3443.
  47. Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади [Електронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 лют. 2006 р. № 90-р. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  48. Про схвалення Концепції створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 верес. 2012 р. № 634-р // Офіц. вісн. України. - 2012. - № 67. - Ст. 2753.
  49. Про схвалення плану дій з впровадження в Україні Ініціативи “Партнерство “Відкритий Уряд” [Електронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 квіт. 2012 р. № 220-р. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua
  50. Про телекомунікації : Закон України від 18 листоп. 2003 р. № 1286-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 12. - Ст. 155.
  51. Робінсон Д. Інновації для залучення громадськості / Д. Робінсон, Ю. Гарлан, Е. Фел- тен // Відкрите урядування: колективна робота, прозорість і дієва участь / за ред. Даніела Лат- ропа і Лорел Руми ; пер. з англ. Андрія Іщенка. - К. : Наука, 2011. - С. 123-133.
  52. Сороко В. М. Надання публічних послуг органами державної влади та оцінка їх якості : навч. посіб. / В. М. Сороко. - К. : НАДУ, 2008. - 240 с.
  53. Шахт С. Демократія як загальна основа / С. Шахт // Відкрите урядування: колективна робота, прозорість і дієва участь / за ред. Даніела Латропа і Лорел Руми ; пер. з англ. Андрія Іщенка. - К. : Наука, 2011. - С. 209-226.
  54. Шулер Д. Обговорення в Інтернеті і громадянський розум / Д. Шулер // Відкрите урядування: колективна робота, прозорість і дієва участь / за ред. Даніела Латропа і Лорел Руми ; пер. з англ. Андрія Іщенка. - К. : Наука, 2011. - С. 134-150.
  55. Digital government [electronic resource] : building a 21st century platform to better serve the American people. - Washington, D.C. : Executive Office of the President, 2012. - i, 31 p. : ill.
  56. E-governance and civic engagement : factors and determinants of e-democracy / A. Manoharan, M. Holzer. - Hershey, PA : Information Science Reference, 2012. - xvi, 655 p.
  57. Managing Strategic Change : learning from Program Review / ed. by P. Aucoin,
  58. J. Savoie. - [S.L.] : Canad. Centre for Management Development, 1998. - 292 p.
  59. Andy Brack. E-Democracy around theWorld: A Survey for the Bertelsmann Foundation / Andy Brack, Phil Noble. - [S. l. : s. n.], 2001.

Контрольні запитання до розділу

  1. Наведіть конкретні приклади адміністративних послуг для моделей електронного урядування G2G, G2B та G2C.
  2. Поясніть такі принципи розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування, як деконцентрація та децентралізація, стандартизація та уніфікація, принципи постійного навчання, єдиних технічних стандартів та взаємної сумісності, принцип першої особи.
  3. За допомогою Інтернету та інших джерел інформації знайдіть конкретні приклади інструментів “електронної демократії” в Україні, інших країнах світу та розкрийте їх зміст.
  4. Визначіть необхідні умови для успішної реалізації “електронної демократії” в Україні.
  5. Проаналізуйте тенденції та особливості впровадження електронного урядування в країнах-лідерах розвитку е-урядування і країнах пострадянського простору.
  6. Здійсніть порівняльний аналіз стану впровадження електронного урядування з вищезазначеними країнами та визначіть основні причини успіху цих країн у сфері електронного урядування.
  7. За допомогою сайту www.nc.gov.ua проаналізуйте успішні, на Ваш погляд, проекти впровадження технології електронного урядування.
  8. Побудуйте спрощену функціональну модель електронного уряду України та проаналізуйте, які чинники стримують її розбудову.
  9. Досвід яких західних країн може бути корисним для України щодо впровадження е-урядування? Обґрунтуйте, чому “механічне” копіювання Україною організаційно-технічних та законодавчих рішень щодо впровадження е-урядування може мати негативний результат.
  10. Зробіть власний прогноз місця України у світових рейтингах розвитку е-урядування на 2013, 2015 р.
  11. Обґрунтуйте та побудуйте ієрархічну систему нормативно-правових документів, що визначають розвиток в Україні електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису (електронних інформаційних ресурсів, захисту інформації, інформаційно- комунікаційних систем тощо).
  12. Оцініть стан чинної нормативно-правової бази з електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису (електронних інформаційних ресурсів, захисту інформації, інформаційно-комунікаційних систем тощо) і шляхи її вдосконалення.
  13. Обґрунтуйте та побудуйте структурну схему центральних органів виконавчої влади, які відповідають за впровадження електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису (електронних інформаційних ресурсів, захисту інформації, інформаційно-комунікаційних систем тощо).
  14. Проаналізувавши національну нормативно-правову базу розвитку інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування, визначіть, на якому етапі розвитку е-уря- дування перебуває Україна (Ваш регіон, орган влади).
  15. Наведіть основні характеристики адміністративних послуг. Розкрийте їх зміст. Проаналізуйте стан нормативно-правової бази з надання електронних адміністративних послуг. Зробіть висновки щодо її повноти, якості, відповідності міжнародному законодавству в цій сфері.
  16. Обґрунтуйте на основі власного досвіду та аналізу джерел інформації проблеми в Ук - раїні та її регіонах, які гальмують упровадження електронних адміністративних послуг.
  17. Охарактеризуйте вимоги до веб-сайта органу виконавчої влади щодо інформаційної відкритості (зручності інформування) або зручності надання адміністративних послуг громадянам та бізнес-структурам.

Питання з підготовки до іспиту

  1. Який зв’язок між інформаційним суспільством, електронним урядуванням, електронним урядом та електронною демократією?
  2. У чому відмінність процесу електронного урядування від комп’ютеризації й інформатизації?
  3. Чи можна розглядати інформатизацію як процес, що забезпечує створення інфраструктурної складової електронного урядування?
  4. Що означає цифрова нерівність у міжнародному, національному та регіональному масштабах?
  5. Які загрози особі, суспільству, державі криють у собі інформаційно-комунікаційні технології, у тому числі упровадження електронного урядування?
  6. Які країни, на Ваш погляд, є найбільш готовими до розвитку інформаційного суспільства та мають найкращі результати з упровадження електронного урядування?
  7. Які політичні, інфраструктурні й інші передумови є обов’язковими для успішного впровадження електронного урядування?
  8. Які базові технології створюють технологічну основу інформаційного суспільства?
  9. Які нормативно-правові акти визначають розвиток інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування в Україні?
  10. Які існують інструменти електронної демократії?
  11. Які з інструментів електронної демократії є найбільш поширеними в Україні?
  12. Які нормативно-правові акти визначають позиції щодо розвитку інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування в окремих галузях (медицина, освіта, податкова служба, митниця тощо)?
  13. Які міжнародні системи показників (індикаторів) із розвитку інформаційного суспільства можуть бути, на Ваш погляд, використані при створенні Національної системи індикаторів України з розвитку інформаційного суспільства?
  14. Які проблеми перешкоджають упровадженню адміністративних послуг в електронній формі?
  15. Які особливості застосування електронного урядування в умовах криз, надзвичайного стану (надзвичайної ситуації, особливого періоду)?
  16. Які приклади надання адміністративних послуг в електронній формі Ви можете навести?
  17. Що означає одно-, двостороння взаємодія та трансакційні послуги?
  18. Що означає надання адміністративних послуг у режимі “єдиного вікна”?

Теми творчих робіт

  1. Електронне урядування як новітня форма державного управління.
  2. Зарубіжний та вітчизняний досвід упровадження електронного урядування.
  3. Проблеми та перспективи розвитку електронного урядування в Україні.
  4. Передумови впровадження електронного урядування.
  5. Електронне урядування в галузях державного управління (економіка, фінанси, промисловість, е-освіта, е-здоров’я тощо).
  6. Електронне урядування на місцевому рівні.
  7. Державна політика розвитку інформаційного суспільства й електронного урядування: сутність, мета, стратегія і механізми реалізації.
  8. Надання державних послуг засобами сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.
  9. Архітектура електронного уряду.
  10. Організаційне і кадрове забезпечення електронного урядування.
  11. Теоретико-методологічні засади впровадження електронного урядування в Україні.
  12. Система інформаційних ресурсів органу державної влади в контексті впровадження електронного урядування.
  13. Розвиток електронної демократії в Україні та світі.