Відшкодування в позасудовому порядку шкоди, завданої державою або органами влади

Відшкодування шкоди, завданої при реалізації дискреційних повноважень

Органи державної влади можуть володіти так званими дискреційними повноваження, тобто мати можливість приймати рішення на власний розсуд в межах, встановлених законом. Концепція дискреційних повноважень передбачає наявність у органа влади права вибору із більш ніж одного можливого варіанту поведінки з урахуванням конкретних обставин справи. Наприклад, у Франції допускається можливість покладення відповідальності на орган влади в результаті неналежного вибору представником влади фор ми чи виду право чи ну, оскільки вважається, що при реалізації дискреційних повноважень органи влади, по суті, не мають права вільного вибору будь-якого з можливих варіантів, вони по винні застосовувати об’єктив но най кращий варіант рішення, в іншому випадку орган влади повинен нести відповідальність, в тому числі і відшкодовувати завдану шкоду.

Вирішуючи питання протиправності при реалізації дискреційних повноважень, необхідно взяти до уваги той факт, що за усталеною практикою при су до во му оскарженні норматив но-правових та індивіду аль - них актів держави суд оцінює тільки законність акта. При позасудовому розгляді може оцінюватися не тільки законність (в тому числі відповідність даного акта цілям закону, наданого повноваження), але й економічна та інша доцільність прийняття акта. Водночас, ні законодавство, ні судова практика України не дають відповіді на питання, як комплексно тлумачити ст. 22 і 56 Конституції України, і чи органи влади повинні нести відповідальність за шкоду, завдану ними під час реалізації дискреційних повноважень.

Якщо звернутись до європейського досвіду, то для дискреційних актів Суд ЄС в своїй практиці визнав обмежене визначення протиправності. Тобто, для визнання дискреційного акту таким, що завдає шкоду, яка підлягає відшкодуванню з боку держави, необхідно, щоб було зафіксовано серйозне порушення таким актом норми національного права чи права ЄС, що має вищу юридичну силу в порівнянні з самим актом. Цей підхід був вироблений з метою збереження фінансової стабільності країн ЄС, оскільки число потенційних постраждалих від видання нормативного акта може бу ти фактично не обмеженим і при звести до лавиноподібного та непередбачуваного за обсягами навантаження на бюджет. Тобто відповідальність в таких випадках повинна мати винятковий характер.

Як висновок можна констатувати, що питання законності або незаконності діянь держави є неважливим для визначення шкоди, завданої державою чи органами влади. Підставою для відповідальності держави є не правомірність діяння, а позиція законодавця щодо наявності чи відсутності відповідальності за конкретне діяння, яким шкода була спричинена. Тобто за чинним законодавством України держава формально звільняється від відповідальності лише в тому випадку, коли посадова чи службова особа або орган влади були прямо уповноважені законом на завдання шкоди.