ЛОГІКА МИСЛЕННЯ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ. Логіка мислення, за Арістотелем, – це системне знання, теорія про закони і форми правильного мислення, яке здатне приводити того, хто мислить правильно, до істини. Для публічного управління як сфери соціальної діяльності характерною є логіка рекурентності. Її характерні особливості: стосується пізнання лише суспільних (не природних) явищ, процесів, фактів; підхід до діяльності й дійсності є можливим і необхідним як step-by-step (крок за кроком); “ні” є не лише запереченням, а й необхідною передумовою для створення нової якості (несе в собі не лише негативне, а й позитивне навантаження як можливе повернення на шлях нової якості); використання засобами аналізу суспільних явищ залежно від ситуації формальної логіки, діалектичної логіки, логіки критичного мислення, логіки здорового глузду та ін.; вимога врахування в соціальній теорії (знанні, пізнанні) надбань людського досвіду: “уроків історії” (з їх критичною оцінкою); здійснення аналізу суспільних явищ на основі вимоги (принципу) раціональності (“Усе дійсне є розумним, а розумне – дійсним”); запровадження в соціальному пізнанні й діяльності принципу людиномірності (“Усе у світі є безглуздим без людини і лише людина надає сенсу дійсності”).
© Корженко В.В.