Художня культура. 11 клас

Естетичний феномен китайського живопису. Жанри: портрет, пейзаж, каліграфічне письмо

Китайський національний живопис з’явився дуже давно. Він кардинально відрізняється за матеріалом, технікою і художніми засобами від європейського. Сучасні китайські художники і сьогодні дотримуються традифй стародавнього живопису, використовуючи туш, мінеральні та рослинні фарби, які наносяться на шовк (іноді на бавовняну тканину) або на особливий папір із м’якого тонкого волокна. Такі картини у формі сувоїв можуть бути горизонтальними — для розглядання їх на столі, чи вертикальними — для прикрашання стін. Китайські художники здавна використовують різні техніки, які залежать від товщини обраного пензля: мазок може бути і дуже товстим, і дуже тонким, майже невидимим.

Один з видів традиційного китайського живопису називається гохуа.

Він дуже відрізняється від звичного для нас європейського образотворчого мистецтва. Це картини, що написані тушшю на спеціальному рисовому папері та іноді на шовку. У живопису гохуа виділяються дві основні техніки (стилі) — се і («живопис ідеї») і гунби.

Картини в стилі се і пишуться дуже швидко, але удавана недбалість насправді є передачею глибокого почуття, втіленого в кожному мазку. Всі картини сповнені символічними образами, фан- Шан мінг Кс|н ,(Птахи та гліцинія» тазією художників.

Картини в стилі гунби відрізняються ретельністю прописування деталей. У цьому стилі часто пишуть портрети, історичні сцени, а також зображуються архітектурні пам’ятники.

Китайці вважають, що картини повинні створювати настрій, приносити успіх, захищати від неприємностей, відганяти злі сили. Картина повинна бути не тільки гарна зовні, але і мати внутрішню красу, силу і «енергію» — це предмет захоплення, джерело радості та стійкості.

У багатьох установах, в офісах правління компаній, в ресторанах і сьогодні престижно мати гарну картину з відповідною символікою.

Особливістю китайського живопису є те, що образи на картині створюються виключно за допомогою лінійного малюнка, можливостями об’єму художники при цьому зовсім не користуються. Інструменти митців — пензлі, туш, папір і посудина з тушшю — вважалися дорогоцінними та створювалися виключно з найякісніших матеріалів. Цікаво, що елементами китайських картин є написані автором назва картини, її віршований опис і особиста червона печатка на підтвердження особи майстра.

У Китаї живопис і мистецтво каліграфії (красивого і чіткого письма) є дуже близькими. Китайський живопис — цілісний вид мистецтва, в якому вірші та каліграфія є невід’ємною частиною полотен, відтворюючи гармонію і сповнену загадковості світобудову. І художники, і каліграфи користувалися тими самими вищезазначеними інструментами та прийомами. В основі образотворчого мистецтва Китаю лежить лінія — найпростіший елемент, за допомогою якого досягається художня досконалість. Намальовані ієрогліфи, дерева, обличчя стають рівноцінними за вкладеними у них глибоким значенням і життєвою гармонією. Мета китайської естетики полягає в тому, щоби пізнати суть животворних джерел гармонії життя.

Каліграфія підносить графічну красу ієрогліфів. Це мистецтво є своєрідним видом медитації, в якому митець наново відкриває гармонію власного «Я», вступаючи у спілкування із Всесвітом. Ієрогліфи створюються з надзвичайною експресивністю руху та мають образну силу знаку. Оволодіти каліграфією дуже важко, у ній є важливим кожен рух пензля, який повинен бути точним. Сліди туші, яка кладеться на пористий папір, уже не можна стерти чи виправити. Ієрогліфи походять з малюнкового письма, де кожний символ був маленькою копією предмета чи явища.

Тому в Китаї виник головний напрям візуального мистецтва — веньжень- хуа — гармонійне поєднання поезії, каліграфії та живопису. Сувої цього мистецтва відзначалися особливою красою і прикрашали палаци імператорів. Сюжет малюнка, віршовані рядки доповнювались довершеним мистецтвом каліграфії, утворюючи шедевр з єдиною ідеєю.

Для допитливих

Усі живописні прийоми мають своє особливе значення. Наприклад, зображені рослини завжди символізують певну пору року, зображення місяця чи свічки — глибоку ніч. На картинах не прийнято відтворювати конкретний час і погоду. Для ясності малюнок « супроводжується ієрогліфами: художник пише поруч віршований рядок, який асоціює з намальованим. Наприклад, картина із зображеним на ній бамбуком і рядком: «Здіймається вітер, виявляючи непохитність бамбуку» є алегоричною. Бамбук є втіленням людського характеру, образу благородної та щирої людини.

А, наприклад, два лотоси та селезень з качкою символізують щасливе сімейне життя та вірність.

Характерною особливістю китайських картин є також пусті незаповнені місця на полотнах.

Вони втілюють думку про те, що неможливо вичерпати будь-яку художню ідею. Це простір для уяви глядача.

Здавна сформувалися декілька китайських живописних жанрів, основними з яких є портрет, пейзаж «гори і води», жанр фауни та флори і анімалістичний жанр. Кожний художник у Китаї, як правило, обирає собі один жанр і стає справжнім професіоналом, створюючи полотна на обмежену кількість мотивів.

У портретному живописі особливого поширення набули зображення жінок, сповнених благородства, піднесеної чистоти і витонченої краси. Художники відтворювали не лише портретну схожість зображуваних людей, а й особливості їхнього характеру, душевного стану.

Найпоширеніший жанр — китайські пейзажі — передавав східну ідею єдності людини з природою, згідно з якою між ними немає нездоланних перешкод. Своїми творами майстри намагалися викликати у глядачів бажання бути ближчими до гір, водойм і лісів, злитися з ними, передати природі свої почуття і відчути природу у відповідь.

Специфічним для китайського живопису був жанр фауни та флори. Митці створювали характерні сюжети: трава, гілки, бамбук і каміння з розміщеними на них птахами та звірами. Найчастіше зображувалися квітучі сливи, орхідеї, бамбук, хризантеми — втілення благородних рис людини, півонії — втілення людської краси, багатства та почестей, а також півні — символ військової витриманості, гуманності, освіченості, хоробрості та віри.