Художня культура. 11 клас

Чарівність античної скульптури

Мистецтвознавці поділяють історію розвитку античної скульптури на декілька періодів.

В архаїчний період у Стародавній Греції створювалися лише фронтальні та статичні статуї богів, які ніби застигли в урочистому спокої. В мистецтві панували два типи скульптури: оголена чоловіча фігура — курос і задрапірована жіноча — кора.

Перші статуї мали пласкі форми. Статуї поступово почали набувати більшої гармонійності та пропорційності, але зовнішня декоративність творів залишилася. Статуї куросів зазвичай зводилися на честь переможців спортивних змагань. Кори Акрополя виготовлялися з добре обробленого мармуру, фігури зображувалися у довільних, природних позах.

Вони були граціозними та по-аристократичному манірними. Статуї розфарбовувалися: волосся, очі та вуста — червоним кольором, одяг прикрашався яскравою каймою та візерунками синього, червоного та зеленого кольорів.

У класичний період скульптори почали підкреслювати гармонійне поєднання у людині фізичного та духовного. При створенні скульптур зникли схематизм і статичність фігур. Як і раніше, основними образами, що надихали митців, залишаються боги, а також герої Стародавньої Греції. Це період видатних скульпторів — Мирона, Фідія та Праксителя. На жаль, їхня творчість відома лише за малюнками та римськими копіями. Найвідомішими творами скульптора Мирона є «Дискобол» та «Афіна і Марсій».

Митець чудово володів пластикою та добре знав анатомію. Він точно передав свободу рухів у знаменитій скульптурі « Дискобол». Мирон зобразив юнака в момент, коли той замахнувся важким диском.

«На руках напружилися натреновані мускули, пальці ніг глибоко ввійшли в пісок, створюючи надійну опору. Тіло статуї у русі є вигнутим і нагадує пружину, яка у будь-який момент готова розпрямитися. Не менш відомою є скульптура « Афіна і Марсій», задум якої виник на основі сюжету міфу про Афі- ну — одну з головних богинь Стародавньої Греції.

Афіна винайшла флейту, але побачивши, яким некрасивим стало її обличчя під час гри на ній, у гніві кинула музичний інструмент, проклявши кожного, хто стане грати на ньому. Одного разу Афіна побачила Марсія, який підкрадався до флейти.

Він злякався погляду Афіни й відсахнувся. Саме цей момент зобразив Мирон у своїй скульптурі.

Розквіт грецького класичного мистецтва пов’язаний з ім’ям Фідія. Найвизначнішими його роботами є статуї Афіни Парфенос і Зевса в Олімпійському храмі, зроблені з дерева, золота і слонової кістки. Ці твори вже назавжди втрачені, і лише описи та зменшені римські копії дають нам часткове уявлення про велич цих скульптур.

Дванадцятиметрова дерев’яна статуя Афіни Парфенос стояла в храмі Парфенону. Тіло богині було вкрите пласкими шматками слонової кістки, одяг та озброєння із золота важили близько двох тисяч кілограмів. Усі золоті частини знімалися, і кожні чотири роки їх зважували, бо вони складали золотий фонд держави. На кожної деталі скульптури від постаменту й до шолома Афіни були зображені міфологічні сцени: народження Пандори, битви з амазонками, гігантами, кентаврами.

Найбільшим шедевром Фідія вважається статуя Зевса в Олімпії (14 м заввишки) зображення верховного грецького бога, царя і батька богів та людей із богинею Нікою в руці. Статуя Зевса була виготовлена за тією ж технологією, що й статуя Афіни Парфенос: оголену до пояса фігуру, витесану з дерева, вкривали пластини слонової кістки, а одяг складався із золотих пластин. Зевс, сидячи на троні, у правій руці тримав фігурку богині перемоги Ніки, у лівій — жезл як символ влади. Статуя знаходилася в храмі Зевса Олімпійського, в Олімпії — міс^і в області Еліда, на північному заході півострова Пелопоннес, де кожні чотири роки проводилися Олімпійські ігри — змагання грецьких, а потім і римських спортсменів. Греки вважали нещасними тих, хто не бачив статую Зевса в храмі. Фідієва статуя Зевса вважається одним із семи чудес світу.

Не менш цікавою є дев’ятиметрова бронзова статуя Афіни Промахос, встановлена серед руїн після знищення персами Акрополя. Фідій створив інший образ Афіни-Войовниці, грізної і суворої захисниці свого міста. Правою рукою вона спиралася на спис, у лівій тримала щит, на голові у неї був шолом. Афі- няні сприймали її як символ відродження міста і його непохитної волі до перемоги. Статуя богині втілювала військову могутність Афін і мовби панувала над містом, тому всі, хто підпливав з моря, бачили позолочену верхівку списа та гребінь шолома статуї, що виблискували на сонці.

Одним із відомих художників, які працювали в Афінах, був Пракситель. З його творів в оригіналі збереглася тільки статуя Гермеса з Олімпії. Інші роботи скульптора відомі за римськими копіями. У своїх творах Пракситель теж прагнув передати почуття людини: героїв він зображував ліричними, мрійливими, земними людьми і на перший план ставив красу їхнього тіла. Скульптор не показував фігури в русі, він завжди зображав їх спокійними або відпочиваючими, зануреними у власні думки й почуття, наприклад, «Відпочиваючий сатир», «Афродіта Кнідська», «Гермес із немовлям Діонісом», «Аполлон, що вбиває ящірку» та інші.

Статуя Лфродіти Кнідської була одним з найпопу- лярніших творів Праксителя. Митець разом з іншим відомим античним скульптором Скопасом уперше зобразили Афродіту оголеною під час приготування до купання. Це була вже не статична статуя, бо вона засвідчувала тенденцію до зображення ідеально досконалого людського тіла. Цей твір став зразком для безлічі скульптурних рішень і переробок на майбутні шістсот років. Статую Афродіти Кнідської Пракситель створював на замовлення жителів острова Коса у двох варіантах (одягненою та оголеною). Острів’яни придбали Афродіту в одязі, кнідяни купили оголену. Кнідське святилище зі статуєю роботи Праксителя стало місцем паломництва для майбутніх поколінь.

Найповніше уявлення про стиль Праксителя дає статуя Гермеса з немовлям Діонісом, у якій майстру вдалося передати рух людських тіл у камінні. Скульптор вклав у рухи обох рук Гермеса відчуття єдності з дитям. Дослідники вважають, що у його правій руці, котра не збереглася, було гроно винограду, яким Гермес дражнив малого Діоніса, тому немовля тягнулося до нього. У позах героїв Пракситель ще більше відійшов від скутої прямоти, яка простежувалася у творах його попередників. Фігура Гермеса пропорційна, усміхнене обличчя сповнене життям, профіль витончений, а гладка поверхня шкіри контрастує зі схематично наміченим волоссям та шорсткою текстурою плаща, який висить на стовбурі.

Скульптури Праксителя стояли в храмах або відкритих святилищах і були культовими, як і твори Фідія. Але твори Праксителя не символізували колишню могутність поліса та доблесть і честь його громадян.

Найвищого розвитку скульптура як вид мистецтва досягла в елліністичний період. їй притаманні грандіозність, складність композиції, драматизм і динамічність.

Момент загибелі Лаокоона та його синів відтворює знаменита скульптура Агесандра, Полідора й Атенодора, копія якої знаходиться у Ватиканському музеї. Лаокоон був троянським жерцем Аполлона. Він застерігав земляків від того, щоб ввозити до Трої дерев’яного коня, спорудженого греками. За Вергілієм, Лаокоону належить вислів: «Бійтеся данайців, коли вони приносять дари». Боги вирішили знищити Трою, тому послали двох величезних зміїв, які задушили Лаокоона та його двох синів, коли вони приносили жертву на березі моря. Троянці сприйняли це як помсту богів за недовіру і ввезли коня до міста.